ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

Господарський суд Чернігівської області

________________________________________________________________________________________________

14000 м. Чернігів, проспект Миру 20                                        Тел. 7-38-36, факс 7-44-62

Іменем України

ПОСТАНОВА

 "10" жовтня 2006 р.                                                                                                    Справа № 16/69

„10” год. „35” хв.

                                                                      Господарський суд Чернігівської області у складі:

                                                                      головуючого -  судді Фесюри М.В.,

                                                                      при секретарі  - Кезля А.О.,

                                                                      за участю представників сторін:

                                                                      від позивача – Аніщенка О.Г.,                                                                                                              від відповідача –Ярмак В.В.

розглянувши в м. Чернігові у відкритому судовому засіданні справу

за ПОЗОВОМ:                Державного підприємства „Ніжинський комбінат хлібопродуктів” Державного

                              комітету України з Державного матеріального резерву.

                                      (Чернігівська обл. м. Ніжин провул. Урожайний,16)

До ВІДПОВІДАЧА:           Ніжинської об’єднаної державної податкової  інспекції

                                              (Чернігівська обл. м. Ніжин вул. Поштова,2)

Про визнання нечинним податкового повідомлення –рішення.

          Заявлено позов про визнання нечинним податкового повідомлення –рішення № 0000511630/0 від 13.10.2005р., яким позивачу визначено податкове зобов’язання за штрафними санкціями у розмірі 4586,17 грн. за порушення граничних строків сплати узгодженої суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 45861,67 грн.

          Позивач стверджує, що ним своєчасно сплачені платежі до бюджету, а дії відповідача вчинені з порушенням ст.19 Конституції України, оскільки Законом України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” № 2181-ІІІ від 21.12.2000р. (далі –Закон-2181) не передбачено права податкового органу розподіляти добровільно сплачені суми податків, крім пені, приписи п.7.7 ст.7 Закону –2181 поширюються лише на випадки погашення податкового боргу, які прямо передбачені цим Законом. За таких обставин сторона вважає, що нею не порушені граничні строки сплати узгодженого податкового зобов’язання, а тому рішення про застосування штрафних санкцій не відповідає вимогам Закону –2181.

          Відповідач проти позову заперечив , посилаючись на правомірність застосування ним п.7.7 ст.7 Закону –2181. Заявив клопотання про закриття провадження у справі, посилаючись на те, що господарським судом в іншій справі прийнято рішення , що набрало законної сили, яким частково скасоване податкове повідомлення –рішення, яке було прийняте за результатами розгляду скарги платника податків.

          Позивач проти клопотання заперечив, оскільки прийняте судове рішення стосується податкового повідомлення –рішення, виданого на суму збільшення штрафних санкцій, а відповідно до п.6.6 ст.6 Закону –2181 у разі, коли сума штрафних санкцій збільшується внаслідок їх адміністративного оскарження, раніше надіслане податкове повідомлення не відкликається.

          Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані докази , суд

ВСТАНОВИВ

          Ніжинською об’єднаною державною податковою інспекцією була проведена перевірка своєчасності сплати позивачем узгодженої суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість, про що був складений акт № 11/01221-16 від 30.09.2006р.

          За результатами перевірки на підставі п.п.17.1.7 ст.17 Закону –2181 податковий орган прийняв податкові повідомлення –рішення про застосування штрафних санкцій у розмірі 10,20 та 50 відсотків від суми несвоєчасно сплаченого зобов’язання в залежності від строків затримки сплати.

          Підпунктом 17.1.7 ст.17 Закону –2181 встановлено, у разі коли платник  податків  не  сплачує  узгоджену суму   податкового   зобов'язання   протягом   граничних  строків, визначених  цим  Законом,  такий  платник   податку   зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах:

- при затримці  до  30 календарних днів,  наступних за останнім днем  граничного  строку  сплати   узгодженої   суми   податкового зобов'язання,   -   у  розмірі  десяти  відсотків  погашеної  суми податкового боргу;

- при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за  останнім  днем  граничного  строку  сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

- при затримці,  що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання,  -  у  розмірі  п'ятдесяти  відсотків погашеної суми податкового боргу.

          Предметом даного спору є податкове повідомлення –рішення № 0000511630/0 від 13.10.2005р., яким до платника податків за затримку на 29 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 45861,67 грн.  застосовані штрафні санкції у розмірі 10% від суми, які становлять 4586,17 грн.

          В акті перевірки зазначено, що платник податків порушив строки сплати до 29 календарних днів при сплаті:

- податкового зобов’язання , визначеного податковою декларацією з ПДВ № 18681 від 20.07.2005р., перерахувавши суму податку у розмірі 30097 грн. із запізненням на 29 днів, тобто 30.08.2005р.;

- податкового зобов’язання , визначеного податковою декларацією з ПДВ № 21636 від 22.08.2005р., перерахувавши суму податку у розмірі 11426,91 грн. із запізненням на 2 дні, тобто 01.09.2005р.;

- податкового зобов’язання , визначеного тією ж декларацією, перерахувавши суму податку у розмірі 4337,76 грн. із запізненням на 15 днів, тобто 14.09.2005р.

          Однак такі відомості, відображені в акті, не відповідають дійсності.

          Як підтверджується наданими доказами, відповідач у декларації з ПДВ за червень 2005р. № 18681 від 20.07.2005р. узгодив суму податкового зобов’язання у розмірі 30097 грн., яка була сплачена до бюджету 28.07.2005р., що підтверджується платіжним дорученням № 1404 від 28.07.2005р. з вказанням призначення платежу „сплата ПДВ за червень 2005р.”

          У декларації з ПДВ за липень 2005р. № 18681 від 20.07.2005р. відповідач узгодив суму податкового зобов’язання у розмірі 67765 грн., яка була сплачена до бюджету 12 та 30 серпня 2005р., що підтверджується платіжними дорученнями № 1413 від 12.08.2005р. на суму 10000 грн., № 1473 від 30.08.2005р. на суму 57765 грн. з вказанням призначення платежу „сплата ПДВ за липень 2005р.”

          Підпунктом 5.3.1 ст.5 Закону –2181 встановлено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій  ним  податковій декларації,  протягом  десяти  календарних днів, наступних за останнім днем   відповідного  граничного  строку,  передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті  4  цього  Закону  для  подання податкової декларації.

          За таких обставин відповідачем не порушено граничних строків сплати податкового зобов’язання, самостійно узгодженого в податкових деклараціях з ПДВ за червень та липень 2005р., тому спірне рішення про застосування до нього штрафних санкцій не відповідає п.п.17.1.7 ст.17 Закону –2181 і має бути визнане нечинним повністю.

          Заперечення відповідача, які ґрунтуються на необхідності застосування приписів п.п.7.7 ст.7 Закону –2181 навіть в разі добровільної сплати податків платником, тобто в необхідності перерозподіляти сплачені суми шляхом зарахування їх в рахунок погашення податкового боргу, який виник раніше, судом не приймається з наступних підстав.

Пунктом 1.2 ст. 1 Закону –2181 встановлено, що податкове зобов’язання –зобов’язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Пунктом 1.3 вказаної статті передбачено, що податковий борг (недоїмка) –податкове зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов’язання.

Згідно п. 3.1.1 ст. 3 Закону активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду.

Відповідно до п. 7.7 ст. 7 цього Закону податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов’язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов’язковими платежами) –у рівних пропорціях.

Пунктом 16.3.3 ст. 16 Закону визначено, що при частковому погашення податкового боргу сума такої частки визначається з урахуванням пені, нарахованої на таку частку. Податковий борг, що погашається частково, сплачується разом зі сплатою пені, нарахованої відповідно до такої частки, єдиним платіжним документом, в якому суми такого податкового боргу та такої пені визначаються окремо. Платіжні документи, які не містять окремо виділену суму податкового боргу та суму пені, не приймаються до виконання. Якщо платник податків не сплачує пеню разом зі сплатою податкового боргу (його частини) або не визначає її окремо у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеної пропорції), то податковий орган самостійно здійснює розподіл такої сплаченої суми на суму, що спрямовується на погашення такого податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу (його частини), та надсилає такому платнику податків повідомлення, в якому міститься зазначена інформація.

В порушення вказаних норм діючого податкового відповідач неправомірно перерахував за власною ініціативою кошти, направлені позивачем на погашення своїх податкових зобов’язань, в рахунок погашення податкового боргу по вказаних податках за попередні періоди з наступних підстав.

Як вже зазначено вище, норми Закону, дійсно, передбачають пріоритет погашення податкового боргу перед сплатою податкових зобов’язань по відповідному податку. Слід вказати, що означена норма регулює лише порядок та черговість, встановлену для платників податків щодо погашення ним податкового боргу та сплати податкового зобов’язання у добровільному порядку або у разі стягнення відповідних сум у примусовому порядку. Між тим, визначена норма не встановлює порядок та черговість зарахування податковими органами платежів, що направлені платниками податків та мають цільове призначення, вказане у відповідних платіжних дорученнях, та не встановлює відповідний порядок для примусового стягнення податковим органом добровільно сплачених платником податків сум податкового зобов’язання для погашення податкового боргу, що виник раніше. При цьому слід звернути увагу на те, що нормами п. 16.3.3 ст. 16 Закону - 2181 податковим органам надається право розподілу сплаченої платником податків в рахунок погашення податкового боргу (який відповідно до п. 1.3 Закону включає суму пені) суми на суму, що спрямовується на погашення такого податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу (його частини) за умови, що платником податків при сплаті податкового боргу у відповідному платіжному дорученні не було окремо визначені суми, що спрямовуються на погашення податкового боргу, та окремо суми, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу; або, якщо визначення відповідних сум боргу та пені платником податків було зроблено з порушенням відповідної пропорції.

Також, слід зазначити, що жодною нормою Закону не передбачено направлення податковими органами за власною ініціативою (примусово та без згоди на те платника податку) коштів такого платника податків, сплачених ним для погашення податкових зобов”язань (і про це зазначається платником податків у відповідному платіжному дорученні), для погашення по відповідному податку нарахованого та встановленого платнику податку відповідним податковим органом податкового боргу. При цьому, слід додати, що п. 3.1.1 ст. 3 Закону передбачений спосіб примусового стягнення активів платника податків для погашення його податкового боргу –виключно за рішенням суду.

          Податковий орган при визначенні штрафних санкцій у спірному рішенні виокремив норму, передбачену п.7.7 ст.7 Закону –2181 і застосував її в порядку, який не передбачений цим Законом, в той час як таку норму слід застосовувати , виходячи із системного аналізу  всіх приписів Закону –2181, в контексті всієї статті 7, яка має назву „Джерела сплати податкових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків”.

          Як слідує назви та змісту цієї статті, Закон розділяє поняття добровільної сплати та погашення зобов’язань, при цьому встановлює окремі джерела і шляхи погашення, а саме :

- погашення шляхом проведення взаєморозрахунків непогашених  зустрічних  грошових  зобов'язань відповідного  бюджету  перед  таким платником податків Така оплата (погашення)  здійснюється  на  підставі заяви платника податків за спільним   рішенням податкового органу та  органу  Державного казначейства   України (п.п.7.1.1);

- джерелами   погашення   податкового   боргу   платника податків   за   рішенням   органу  стягнення,  які  є  виконавчими документами, є  будь-які  активи  платника  податків  (його  філій, відділень, інших   відокремлених   підрозділів) з урахуванням обмежень, визначених  цим  Законом,  а  також  іншими  законами (п.п.7.2.1);

- у разі коли заходи з продажу активів платника податків за рішенням органу стягнення не привели до повного погашення  суми податкового  боргу,  додатковим  джерелом  його  погашення органом стягнення може бути визначено продаж  активів  платника  податків, попередньо переданих ним у тимчасове користування чи розпорядження іншим  особам  відповідно до норм цивільно-правових договорів, або сума  заборгованості інших осіб перед платником податків, право на вимогу  якої  переводиться  на орган стягнення, включаючи право на отримання  основної  суми  депозиту або кредиту, а також доходу за ними (п.п.7.4.1). Рішення щодо продажу активів  у  випадках,  визначених цим   пунктом,   може  бути  прийняте  при  недостатності  коштів, отриманих від продажу активів платника  податків,  передбачених  у пункті 7.1 цієї статті, або неможливості їх продажу (п.п.7.4.2).

Статтею 7 Закону –2181 не передбачено можливості погашення податкового боргу шляхом перерозподілу податковим органом суми сплаченого податкового зобов’язання.

Отже приписи п.п.7.7. щодо рівності бюджетних інтересів при погашенні податкового боргу мають застосовуватись виключно в разі вжиття заходів податковим органом для погашення податкового боргу за наявності відповідного рішення органу стягнення та у випадках, встановлених Законом.

За таких обставин відповідач , самостійно розподіляючи добровільно сплачені платником податків кошти, що перераховувались з вказанням призначення платежу, діяв в порядку, який не передбачений спеціальним законом з питань оподаткування, що не відповідає вимогам ч.2 ст.19 Конституції України.

(При винесенні висновку про неможливість самостійного розподілу податковим органом коштів, добровільно сплачених платником, суд враховує постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2006р. у справі між тими ж сторонами № 17/61).

          Клопотання відповідача про закриття провадження у справі у зв”язку з тим, що вже є рішення суду по тому ж спору та між тими ж сторонами, задоволенню не підлягає у зв”язку з наступним.

          Предметом розгляду даної справи є податкове повідомлення - рішення № 0000511630/0 від 13.10.2005р.

          За результатами адміністративного оскарження податковим органом було прийнято рішення про результати розгляду скарги, яким початкове повідомлення –рішення скасоване або змінене не було, однак до платника податків були додатково застосовані штрафні санкції.

          Пунктом 6.6 ст.6 Закону –2181 встановлено, що у  разі  коли  нарахована  сума податкового зобов'язання (пені та штрафних  санкцій) або податкового боргу збільшується внаслідок їх адміністративного  оскарження,  раніше  надіслане податкове  повідомлення  або  податкові вимоги не відкликаються, а на   суму   такого   збільшення   надсилається   окреме  податкове повідомлення.

          В порушення цієї норми податковий орган прийняв податкове повідомлення –рішення від 29.12.2005р. № 0000511630/1 на суму 10276,7 грн., в якому до раніше накладеного штрафу додано 5690 грн. штрафу, нарахованого рішенням за результатами розгляду скарги.

          Постановою господарського суду Чернігівської області від 20.04.2006р. у справі № 11/77а між тими ж сторонами, але про інший предмет, визнано нечинним податкове повідомлення –рішення від 29.12.2005р. № 0000511630/1 в частині накладення додаткового штрафу в сумі 5690 грн. з підстав невідповідності такого рішення вищенаведеному п.п.6.6 ст.6 Закону –2181.

          Вказана постанова була залишена без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2006р.

          Пунктом 4 ч.1 ст.157 КАС України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду з того самого спору і між тими самими сторонами.

          Враховуючи, що у раніше прийнятому судовому рішенні мова йшла про інших предмет спору та з інших підстав, тому такий спір не може бути ототожнений зі спором, який розглядається.

          Крім того, оскільки податкове повідомлення –рішення, яке є предметом даного спору не скасоване та не змінене при прийнятті рішення про результати розгляду скарги і в силу закону воно не може бути відкликаним в разі збільшення сум нарахованих штрафних санкцій, враховуючи вичерпний перелік підстав відкликання, встановлений п.п.6.4.1 ст.6 Закону –2181, суд приходить до висновку про відсутність підстав для закриття провадження у справі.

          На підставі вищевикладеного позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

          Керуючись ст.ст.94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Визнати повністю нечинним прийняте Ніжинською об’єднаною державною податковою інспекцією податкове повідомлення - рішення № 0000511630/0 від 13.10.2005р., яким Державному підприємству „Ніжинський комбінат хлібопродуктів” Державного комітету України з Державного матеріального резерву  визначений штраф у розмірі 4586,17 грн. за затримку на 29 календарних днів граничного строку сплати узгодженого податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 45861,67 грн.

3.          Стягнути з Державного бюджету (р/р 31117095500002  УДК в Чернігівській області,  МФО 853592, код 22825965) на користь Державного підприємства „Ніжинський комбінат хлібопродуктів” Державного комітету України з Державного матеріального резерву (Чернігівська обл. м. Ніжин провул. Урожайний,16, код 00952634, р/р 26005302835835 в Промінвестбанку м. Ніжин, МФО 353434) 3,4 грн. державного мита.

4.          Постанова набирає законної сили після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

          Якщо було подано  заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна  скарга  не  була  подана у строк, встановлений  цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

          У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає  законної  сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

          Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява.  Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в  апеляційній скарзі.

          Заява  про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду  апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення.

          Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції.

          Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу -  з  дня  складення  в  повному  обсязі.

          Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після  подання заяви про апеляційне оскарження.

          Постанова складена у повному обсязі 12 жовтня 2006 року.

          Суддя                                                                                                              М.В.Фесюра