ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

____________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.12.11                                                                                 Справа № 17/165пн/2011

За позовом  Товариства з додатковою відповідальністю “Транспорт-Сервіс”, м. Луганськ

до Акціонерного товариства закритого типу “Луганський домобудівельний комбінат”, м.  Луганськ

Третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державне підприємство “Донецька залізниця” в особі Луганської обласної дирекції залізничних перевезень, м. Луганськ

про визнання права власності та витребування майна з незаконного володіння

                                                                                                                   Суддя   Фонова О.С.  

в присутності представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1, паспорт НОМЕР_1, виданий 10.09.1996 Артемівським РВ ЛМУ УМВС України в Луганській області, представник за довіреністю № 870 від 18.11.2011; ОСОБА_2, паспорт НОМЕР_2, виданий Брянківським МВ УМВС України в Луганській області, представник за  довіреністю б/н від 13.12.2011;

від відповідача - ОСОБА_4, паспорт НОМЕР_3, виданий 05.08.1997 Ленінським РВ УМВС України в Луганській області, представник за довіреністю № 109 від 08.09.11;  Альошкін С.В., - ліквідатор згідно ухвали від 14.11.2011 по справі № 13/29б/2011, паспорт НОМЕР_4, виданий 06.02.2002 Ленінським РВ УМВС України в Луганській області

від 3- ї особи - ОСОБА_3, довіреність № Н-01/1666 від 08.07.10, паспорт НОМЕР_5, виданий Слов’яносербським РВ УМВС України в Луганській області, 22.06.2002.

          Суть спору: позивачем заявлені вимоги:

          - визнати за Товариством з додатковою відповідальністю “Транспорт-Сервіс” право власності на залізничні колії №16, 24, загальною довжиною 324 м, розташовані на території відповідача за адресою: м. Луганськ, вул. Фабрична, 1;

          - визнати за Товариством з додатковою відповідальністю “Транспорт-Сервіс” право власності на залізничні колії №17, 18 загальною довжиною 512 м, розташовані  за адресою: м. Луганськ, вул. Фабрична, 1-1;

- витребувати з незаконного володіння відповідача залізничні колії №16, 24, загальною довжиною 324 м, розташовані на території відповідача за адресою: м. Луганськ, вул. Фабрична, 1, та залізничні колії №17, 18 загальною довжиною 512 м, що розташовані  за адресою: м. Луганськ, вул. Фабрична,  1-1.

Представником позивача в судовому засіданні 13.12.2011 було надано уточнення позовних вимог, згідно якого, він просить вважати загальну довжину  залізничні колії №16, 24, 324 м. у зв’язку з помилковим зазначенням в позові довжини 359 м.

Вказане уточнення прийнято судом до розгляду та уваги.

Відповідач надав відзив на позовну заяву (т.1, а.с.68-69), згідно якого проти позову заперечує та зазначає,  що  має правовстановлюючі документи  документи, що встановлюють право власності на спірні залізничні колії, зокрема: договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 07.04.1993, укладений між Фондом державного майна України і організацією орендарів орендного підприємства "Луганський домобудівний комбінат", зареєстрований 4-ою Луганською нотаріальною конторою від 07.04.1993 №2-1881;  акт прийому-передачі від 20.04.1993; перелік нерухомого майна, переданого у власність організації орендарів орендного підприємства "Луганський домобудівний комбінат", правонаступником  якого  є  акціонерне  товариство  закритого  типу "Луганський   домобудівний   комбінат",   до   якого   увійшов   під'їзна залізнична школіялях за адресою м. Луганськ, вул. Фабрична, 1, інвентарний номер об'єкту 3013, залишкова вартість на момент оцінки станом на 01.02.1993 складала 52519 крб., підтверджений листом Фонду нерухомого майна України № 10-21-15329 від 14.12.2000; свідоцтво на право власності Фонду Державного майна України П- 187 від 01.02.1994; свідоцтво на право власності на об'єкти нерухомого майна від 20.10.2010, план розташування цілісного майнового комплексу АТЗТ "ЛДСК".

Проте, як зазначає відповідача, позивач не має документів, що встановлюють право, підтверджують право власності на під'їзні колії №№16,24, загальною довжиною 324 м. та №№ 17,18 загальною довжиною 512 м.

Відносно рішення господарського суду у справі  № 5/62пн від 22.04.2002  відповідач зазначає, що воно в цілому має бути визнане не законним і не обгрунтованим, оскільки. Виконавчий комітет Луганської міської ради  не може бути відповідачем у даній  справі.

Крім того, цим рішенням  вирішно питання  про право власності на залізничну колію завдовжки 17173 м, в той же час в рішенні вказано про визнання права власності на залізничну колію, а позивач претендує на визнання права власності на під'їзні залізничні шляхи, які знаходяться на території відповідача і які згідно свідоцтва на право власності на об'єкти нерухомого майна від 20.10.2010, peг. № 296/23 від 14.10.2010, належать відповідачу на праві власності. Також, в цьому рішенні не конкретизовано, де знаходяться залізничні колії завдовжки 17173 м, що ще раз підтверджує про незаконність і необгрунтованість рішення суду.

На даний час АТЗТ "ЛДСК" знаходиться в процедурі банкрутства, (справа № 13/296/2011) Спірний об'єкт знаходиться в ліквідаційній масі для погашення заборгованості перед кредиторами. Відповідач вважає, що позивач встановивши факт знаходження АТЗТ "ЛДСК" в процедурі банкрутства і з метою виключення погашення заборгованості перед вказаними держ.органами, умисне приймає заходи до затягування процедури банкрутства з метою незаконного вилучення майна і умисному заволодінню вказаним майном.

Позивачем також заявлено заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на залізничні колії №№ 16,17,18,24 у зв’язку з  тим, що залізнична колія № 22 була розібрана невідомими особами, а тому існує можливість втрати спірного майна на момент виконання рішення.

У задоволенні вказаного клопотання суд відмовляє з огляду на таке.

Відповідно до ст. 66 ГПК України заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду.

Відповідно до п.3 Роз’яснення Вищого господарського суду від 23.08.1994  №02-5/611 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Однак, заявником не наведено обґрунтування та не надано докази про те, що невжиття заявлених заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі. Колія № 22 знаходилась не на території відповідача, крім того, розібрана вона була невідомими особами, як зазначає сам позивач, знову ж таки не відповідачем у справі.

Крім того, позивач в судовому засіданні 28.12.2011 просив залишити заяву про забезпечення позову без розгляду  у зв’язку з втратою актуальності.

За таких обставин, вимога заявника про вжиття заходів забезпечення позову,  задоволенню не підлягає.

Дослідивши обставини справи, надані сторонами докази на підтвердження своїх доводів,  заслухавши пояснення представників сторін, що прибули  у судове засідання, суд

встановив:

Між регіональним відділенням Фонду Державного майна України по Луганській області та орендним підприємством «Луганськспецбуд»30.07.1993 було укладено договір купівлі-продажу державного майна цілого майнового комплексу.

Відповідно до ст.5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" від 04.03.1992 №2163-ХІІ, в редакції Закону, що діяв на момент приватизації цілісного майнового комплексу орендним підприємством «Трест Луганськспецбуд», єдиним (цілісним) майновим комплексом є майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства. Листом регіонального відділення Фонду державного майна України по Луганській області від 29.08.2011 №11-08-04193 підтверджено той факт, що 19,7 км залізничних колій увійшли до складу цілісного майнового фонду при здійсненні приватизації.

До складу приватизованого майна цілісного майнового комплексу колективного підприємства «Луганськспецбуд» увійшло Об'єднане господарство залізничного транспорту, на балансі якого знаходились дані залізничні колії.

Відповідно до протоколу №2 засідання правління колективного підприємства - «Трест Луганськспецбуд»від 20.03.1998 було прийнято рішення про перетворення підрозділів, що входять до складу треста «Луганськспецбуд»в закриті акціонерні  товариства.  Таким  чином, Об'єднане господарство залізничного транспорту перетворено в Закрите акціонерне товариство «Транспорт-Сервіс»з передачею основних фондів, оборотних і грошових засобів, які включають всі будівлі, інше нерухоме майно цілісного майнового комплексу, а також залізничну колію.

У зв'язку з прийняттям Закону України «Про акціонерні товариства», ЗАТ «Транспорт-Сервіс»перейменовано в ПрАТ «Транспорт-Сервіс»(позивач у справі). Право власності на 17173 м. залізничних колій  було визнано рішенням Господарського суду Луганської області від 02.04.2002 №5/62пн.

Таким чином, ПрАТ «Транспорт-Сервіс»є правонаступником майнових та немайнових прав і обов'язків колективного підприємства «Трест Луганськспецбуд»в частині Об'єднаного господарства залізничного транспорту, та до його складу увійшли залізничні колії, в тому числі залізничні колії № 16,17,18,24: залізничну колію № 16 від стрілки 33 до упору; залізничну колію № 17 від стрілки 49 через стрілку 54 до упору,   залізничну колію № 18, залізничну колію № 24 від стрілки 33 до упору.

У зв’язку з перетворенням ПрАТ «Транспорт-Сервіс»на Товариство з додатковою відповідальністю  «Транспорт-Сервіс», вказане підприємство є правонаступником всіх прав та обов’язків ПрАТ «Транспорт-Сервіс» (пункт 1.1 Статуту ТДВ  «Транспорт-Сервіс»)

Вказана колія  проходить через територію ДВАТ «Шахтопроходка»(відповідач  у справі) за адресою: м. Луганськ, пров. Краснодонський, 2.

Позивач зазначає, що на адресу відповідача ПрАТ «Транспорт-Сервіс»направило листа з проханням надати допуск на його територію та здійснити обслуговування зазначеної колії. Будь-якої відповіді позивачу від відповідача з цього приводу не отримано, допуску на територію не надано.

У зв’язку з зазначеним, позивач звернувся до суду з вимогами, що є предметом позову.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених вище.

Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи сторін та надані ними докази суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

 Відповідно до Національного стандарту № 2 “Оцінка нерухомого майна”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 № 1442, споруди  –земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій.

 Методичними  рекомендаціями стосовно визначення нерухомого майна, що знаходиться на земельних ділянках, право власності на які підлягає державній реєстрації, затвердженими наказом Міністерства юстиції України  від 14.04.2009 № 660/5 (далі - Рекомендації), наведено системний аналіз норм чинного законодавства, щодо регулюють питання класифікації об’єктів нерухомих речей, та виділено такі ознаки нерухомої речі:

- об’єкт розташований на земельній ділянці та нерозривно пов’язаний із землею;

- переміщення зазначеного об’єкту є неможливим без його знецінення та зміни його призначення.

  Предметом спору  є визнання права власності на залізничні колії, які є спорудами, що невідривно пов’язані із земельною ділянкою, на якій розташовані.  Поділ залізничної колії на певні складові частини (шпали, гвинти та ін.) та від’єднання її від землі безумовно тягне за собою втрату колією свого специфічного функціонального призначення. Підїздна залізнична ж колія, призначена саме для спеціальних технічних функцій - виконання перевезень.  Переміщення колії без зміни її призначення та знецінення є неможливим.

 З урахуванням приписів чинного законодавства та фактичних обставин справи суд доходить висновку про те, що об’єктом, щодо якого виник спір,   є саме нерухоме майно.

Згідно довідок позивача про балансову належність, спірні колії знаходяться на балансі позивача та балансова вартість колій №№ 16, 24 складає 24042,00 грн., колій №№ 17, 18 –34290,00 грн. (т.1, а.с.19, т. 2 а.с.20).

Позивач та відповідач зазначають, що мають право власності на спірні колії.

Відповідачем оспорюється право власності саме на під’їзні залізничні колії № 16,17,18,24 та надаються документи на підтвердження наявності саме в нього  права власності.

У зв’язку з зазначеним та не зважаючи на наявність рішення у справі  № 5/62пн у позивача, яким визнано право власності на 17173 м. залізничних колій,  у зв’язку з оспоренням такого права відповідачем та претендування ним на спірні колії, суд вважає, що між сторонами виник спір про право та він підлягає вирішенню в порядку позовного провадження.   

Відповідач зазначає, що він має право власності на спірні колії на підставі наступного.

Відповідач набув право власності на цілісний майновий комплекс Орендного підприємства „Луганський домобудівельний комбінат”, правонаступником якого є відповідач, на підставі договору купівлі-продажу державного майна від 27.04.1993 (а.с.119-120).

В переліку нерухомого майна, яке приватизовано у складі цілісного майнового комплексу Орендного підприємства „Луганський домобудівельний комбінат”, правонаступником якого є відповідач,  міститься: під’їзна залізнична колія: м. Луганськ, вул. Фабрична, 1, ін.номер 3013 (т.1, а.с.73-75).

Пізніше, відповідач отримав свідоцтво про право власності на об’єкт нерухомого майна від 20.10.2010 (т.1, а.с.77), в якому зазначена  під’їзна залізнична колія І,ІІ  за адресою: м. Луганськ,  вул. Фабрічная буд.1б.     

На схемі,  виготовленій  БТІ містяться колії, як позначені римськими І та ІІ  (а.с.79).

Позивач, в обґрунтування своїх доводів на підтвердження позовних вимог, посилається на те, що в плані приватизації Орендного підприємства „Луганськспецбуд” вказано, що до складу майна Об’єднаного господарства  залізничного транспорту, яке входить до складу цілісного майнового комплексу Орендного підприємства Луганськспецбуд”, відносяться 19,7 км. залізничних колій 1970 року будівництва, площею по місту 3,8 га.

Позивач набув право власності на вказані залізничні колії, що входили до складу цілісного майнового комплексу Орендного підприємства „Луганськспецбуд”, до підрозділу Об’єднане господарство залізничного транспорту, яке виділилось у ЗАТ „Транспорт-Сервіс”  і правонаступником якого, є позивач, на підставі договору купівлі-продажу державного майна від 30.06.1993 (т.1, а.с.20-21).

Рішенням господарського суду Луганської області від 22.04.2002 у справі  № 5/62пн за позивачем було визнано право власності на залізничні колії  довжиною 17173 метрів. Рішення мотивоване тим, що окрім договору купівлі-продажу  від 30.07.1993, на підтвердження права власності позивачем було надано реєстраційне посвідчення від 22.09.1993 № 1/16 про право власності, видане Комітетом комунального майна м. Луганська. Крім того, право власності на об’єкти нерухомого майна підтверджено довідкою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Луганській області від 04.02.1997 № 1-3/44, проте право власності в БТІ своєчасно зареєстровано не було.

Рішення набрало законної сили.

У зв’язку з тим, що вказаним рішенням не визначено вид колій, їх номери, що є обов’язковою умовою для подальшого їх використання та експлуатації згідно зі Статутом залізниць України та оформлення права власності, позивач звернувся до суду з заявою про роз’яснення рішення у справі № 5/62пн.

Ухвалою  від 04.11.2011 у вказаній справі рішення було роз’яснено, зокрема, зазначено, що право власності позивача розповсюджується в тому числі на: залізничну колію № 16 від стрілки 33 до упору, довжиною 204 метри; залізничну колію № 17 від стрілки 49 через стрілку 54 до упору, довжиною 499 метрів, залізничну колію № 18 довжиною 46 метрів, залізничну колію № 24 від стрілки 33 до упору, довжиною 120 метрів.

Також на підтвердження позовних вимог позивачем надано суду акт огляду умов роботи на під’їзній колії та станції примикання від  26.06.2006, Інструкцію про порядок обслуговування під’їзної колії 2002 року  (т.1, а.с.44), паспорт залізничних колій ЗАТ „Транс-сервіс” (т.1, а.с.27) та Єдиний технологічний процес (т.1, а.с.35)

Вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що умовою задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів, що підтверджують його право власності на під’їзні колії. При цьому, такими доказами відповідно з нормами ст.32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд у визначеному законом порядку встановлює наявність обставин, на яких ґрунтуються вимоги позивача.

Відповідно до статті 64 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457, до залізничних під’їзних колій належать колії, що з’єднані із загальною мережею залізниць безперервною рейковою колією і які належать підприємствам, підприємцям, організаціям та установам незалежно від форм власності, а також громадянам – суб’єктам підприємницької діяльності. Під’їзні колії призначено для транспортного обслуговування одного або кількох підприємств у взаємодії із залізничним транспортом загального користування.

При цьому, відповідно до вимог статті 67 Статуту залізниць України, відкриття   для   постійної  експлуатації  новозбудованої залізничної під'їзної колії і подання на цю колію рухомого складу допускається після прийняття цієї залізничної колії в експлуатацію комісією за участю представника Держнаглядохоронпраці і встановлення залізницею порядку обслуговування під'їзної колії. На кожну залізничну  під'їзну  колію  складається масштабний план з нанесенням  на  нього  розташування вантажних  фронтів і механізмів,  а  також технічний  паспорт,  поздовжній  профіль  і креслення споруд. Подача вагонів на залізничні  під'їзні  колії  у  період їх будівництва допускається на умовах тимчасової угоди між залізницею та підприємством,  якому належить під'їзна колія, або будівельною організацією,  які  несуть відповідальність за збереження вантажу, рухомого складу, вчасне повернення його і безпеку руху.

Аналогічні положення містяться і у п.п.1.3., 1.4., 1.5. Правил обслуговування залізничних під’їзних колій, затверджених наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000р. №644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №875/5096, згідно з якими, відкриття для постійної експлуатації новозбудованої залізничної під'їзної колії і подача на цю колію  рухомого  складу допускається  після прийняття її в експлуатацію комісією за участю представника  Міністерства  праці та   соціальної   політики   і встановлення  залізницею  порядку  обслуговування під'їзної колії. Відповідність під'їзної колії  узгодженому  з  залізницею  проекту засвідчується   актом,   який   складається   комісією  за  участю уповноважених представників залізниці і власника під'їзної  колії, яка  призначається  залізницею  відповідно  до  статті  67 Статуту залізниць.  Підписання акта  свідчить  про  прийняття даної під'їзної колії в експлуатацію (п.1.3. Правил).

На кожну під'їзну колію після закінчення її  будівництва і  здачі  в  експлуатацію підприємством складається Інструкція про порядок обслуговування і організації руху на під'їзній колії,  яка затверджується   залізницею   відповідно   до  статті  67  Статуту залізниць (п.1.4. Правил).

Власник   під'їзної   колії   має   технічний   паспорт, масштабний план під'їзної колії,  поздовжній та поперечний профілі залізничних   колій  і  креслення штучних  споруд.  У  технічному паспорті та в додатках до нього вказується характеристика  рейок, шпал,   баласту,   земляного   полотна,  штучних  споруд, вагових приладів,  пристроїв і механізмів,  призначених для  навантаження, вивантаження,  очищення,  промивання і підготовки для навантаження залізничних вагонів,  маневрових пристроїв, лебідок, локомотивного і вагонного господарства, промислових станцій, гірок, напівгірок, витяжних колій,  засобів СЦБ і  зв'язку,  які використовуються  у поїзній  і  маневровій  роботі,  та  інших пристроїв і механізмів, призначених для роботи з вагонами і локомотивами  залізниць.  Один примірник  цієї  документації  передається залізниці при прийнятті під'їзної колії в експлуатацію. Після здачі в експлуатацію нових об'єктів або їх ліквідації в технічний паспорт вносяться  відповідні  зміни,  про  що  власники під'їзних колій повідомляють залізницю у декадний термін (п.1.5. Правил).

Таким чином, вищенаведені законодавчі норми містять вичерпний перелік документів, які також є належними доказами наявності у особи права власності на залізничну під’їзну колію. Зокрема, такими документами є:  акт введення в експлуатацію  та встановлення залізницею Порядку обслуговування залізничної під’їзної колії –для новозбудованої залізничної колії; масштабний план; технічний паспорт; поздовжній та поперечний профілі залізничних колій; креслення штучних споруд.   

До того ж, аналогічний перелік документів міститься і ст.ст.80,82 Статуту залізниць СРСР, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 06.04.1964 №270.

Крім того, залізничні під’їзні колії не підлягають реєстрації як самостійний об’єкт, оскільки вони належать до споруджень виробничого призначення і є частиною майнового комплексу.

Більш того, згідно з наявним у матеріалах справи Паспортом колійного господарства Об’єднаного господарства залізничного транспорту тресту „Ворошиловградспецбуд” який складений станом на 1989 рік, під’їзні колії 16,17,18,24 належать Об’єднаному господарству залізничного транспорту тресту „Ворошиловградспецбуд”, правонаступником якого є позивач.

При цьому, як вище встановлено судом, технічний паспорт є одним із належних доказів наявності у особи права власності на залізничну під’їзну колію.

Разом з тим, наявні у справі матеріали по приватизації Орендного підприємства „Луганськспецбуд”  свідчать про приватизацію цілісного майнового комплексу Орендного підприємства „Луганськспецбуд” Організацією орендарів, про що між Фондом державного майна України (продавець) і Організацією орендарів (покупець) 30.07.1993 укладений відповідний договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст.5 Закону України „Про приватизацію майна державних підприємств”, в редакції Закону, що діяв на момент приватизації цілісного майнового  комплексу Орендного підприємства „Луганськспецбуд”, єдиними (цілісними) майновими комплексами є майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства.

 Звідси можливо дійти висновку, що до складу приватизованого Організацією орендарів майна цілісного майнового комплексу Орендного підприємства „Луганськспецбуд”, в тому числі, увійшли і залізничні під’їзні колії, власником яких згідно з технічним паспортом на даний час позивач.

  Водночас, в матеріалах справи наявні також акт обстеження під’їзних шляхів ЗАТ „Транспорт-Сервіс” від 16-24,26.05.2006, договір № 4/63 від 15.06.2007 на експлуатацію під’їзної колії, що належить ЗАТ „Транспорт-Сервіс” і примикає до колії № 5 та є його продовженням станції Лутовиновське селище ДП „Донецька залізниця”, розгорнута довжина під’їзної колії 20081,5 погонних метри, укладений між ЗАТ „Транспорт-Сервіс” (власник колії) і ДП „Донецька залізниця”; Інструкція про порядок обслуговування залізничної під’їзної колії ЗАТ „Транспорт-Сервіс”, що примикають до колій станції Лутовиновське селище Донецької залізниці.

Вищевказані документи приймаються до уваги судом в якості опосередкованих доказів наявності у позивача права власності на залізничні колії, оскільки відповідно до вимог п.2.1. Правил обслуговування залізничних під’їзних колій, договори про експлуатацію під’їзних колій укладаються між залізницею і власником під’їзних колій у разі обслуговування під’їзної колії власним або орендованим локомотивом.  

Оцінивши надані сторонами докази на підтвердження своїх доводів суд приймає до уваги  не тільки первісні документи надані сторонами на підтвердження права власності на спірні колії, а ще і опосередковані докази наявності у однієї зі сторін  права власності на залізничні колії.

А тому,  у зв’язку з викладеним суд дійшов висновку про визнання за позивачем права власності на під’їзні залізничні колі №№ 16,17,18,24.

Стосовно вимоги про витребування з незаконного володіння відповідача спірних колій, суд дійшов висновку про таке.

Позивач зазначає, що звернувся до відповідача з вимогою про допуск на його територію для здійснення обслуговування спірних колій (лист № 688 від 01.08.2011) (т.1, а.с.18), проте відповіді не отримав.   У зв’язку з чим, позивачем заявлено вимогу про витребування з незаконного володіння відповідача залізничних колій №16, 24, загальною довжиною 324 м., розташовані на території відповідача за адресою: м. Луганськ, вул. Фабрична, 1, та залізничні колії №17, 18 загальною довжиною 512 м., що розташовані  за адресою: м. Луганськ, вул. Фабрична,  1-1.

Положеннями ст. 391 Цивільного кодексу України власнику майна надане право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Отже, позивач був фактично позбавлений можливістю користуватись спірними під’їзними коліями, а тому йому слід було звертатись до суду з вимогою  про усунення перешкод в користуванні, а не витребувані майна з незаконного володіння. Крім того,  спірні колії є коліями, а не сукупністю рельсів, шпал, гвинтів та ін. тоді, коли вони невідривно пов’язані із земельною ділянкою, на якій розміщені. Поділ залізничної колії на певні складові частини та від’єднання її від землі безумовно тягне за собою втрату колією свого специфічного функціонального призначення, а витребувати вказані колії у відповідача, які до того ж знаходяться на його земельних ділянках, без їх знищення як колій, неможливо.

З огляду на зазначене, у задоволенні вимоги про витребування з незаконного володіння відповідача спірних колій, слід відмовити.

У зв’язку з викладеним, позовні вимоги слід задовольнити частково, з віднесенням судових витрат на сторін пропорційно задоволених позовних вимог, відповідно до ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України.

Позивачем за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу платіжним дорученням № 269 від 27.09.2011, що знаходиться в матеріалах справи,  сплачено 236,00 грн. на неналежні реквізити. Позивачем до матеріалів справи надано платіжне доручення № 326 від 28.10.2011 (т.1, а.с.87) про сплату 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу за належними реквізитами.  Таким чином, зайве сплачені 236,00 грн. платіжним дорученням № 269 від 27.09.2011 за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають поверненню позивачу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд  

       в и р і ш и в:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Визнати за Товариством з додатковою відповідальністю “Транспорт-Сервіс”, м. Луганськ, вул. Челюскінцев, 183,  ідентифікаційний код 01236561,  право власності на залізничні колії №16, 24, загальною довжиною 324 м., розташовані за адресою: м. Луганськ, вул. Фабрична, 1, та на  залізничні колії №17, 18 загальною довжиною 512 м., розташовані  за адресою: м. Луганськ, вул. Фабрична, 1-1.

3.          У задоволенні позовних вимог про витребування з незаконного володіння Акціонерного товариства закритого типу “Луганський домобудівельний комбінат”, м.  Луганськ  залізничних колій  №16, 24, загальною довжиною 324 м. та залізничних колій №17, 18, загальною довжиною 512 м, що  розташовані  за адресою: м. Луганськ, вул. Фабрична, 1 та вул. Фабрична 1-1, відмовити.

4.          Стягнути з Акціонерного товариства закритого типу “Луганський домобудівельний комбінат”, м.  Луганськ, вул. Фабрична, 1, ідентифікаційний код 01240479,  на користь Товариством з додатковою відповідальністю “Транспорт-Сервіс”, м. Луганськ, вул. Челюскінцев, 183,  ідентифікаційний код 01236561, державне мито в сумі 240,42 грн. + 342,90 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 + 118,00 грн.

5.          Повернути Товариству з додатковою відповідальністю “Транспорт-Сервіс”, м. Луганськ, вул. Челюскінцев, 183, ідентифікаційний код 01236561, зайве сплачені 236,00 грн. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Підставою для повернення зайве сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу є дане рішення, засвідчене печаткою господарського суду Луганської області.

У судовому засіданні  оголошено лише вступну і резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення  10-денного строку з дня його підписання.

Повне рішення складено: 03.01.2012.

Суддя                                                                                              О.С. Фонова