Справа № 1 –82 /11 р.

ЛЕНІНСЬКИЙ  РАЙОННИЙ  СУД

міста МИКОЛАЄВА

В И Р О К

І М Е Н Е М                      У К Р А Ї Н И

    12.01.2011                                                                                   м. Миколаїв

Ленінський районний суд. м. Миколаєва   в складі:

              головуючого по справі судді         -  Олефір М.В.,

              при секретарі судового засідання  - Семеновій О.О.

              з участю прокурора    – Коншиної Н.В.,

              захисника –ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві кримінальну справу по обвинуваченню:

      ОСОБА_2 –ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Баку республіки Азербайджан, мешканця АДРЕСА_1 вірмена, особа без громадянства, не одруженого, не працюючого, з середньою освітою, не судимого, в злочині передбаченому ст. 186 ч.2 КК України,

    В С Т А Н О В И В:

  12 червня 2010 року,  близько 09 год. 30 хв. ОСОБА_2, знаходячись в сквері,  що розташований на ринці «Колос»по пл. Леонтовича, 7 в м. Миколаєві,  під час розмови з ОСОБА_3, почав вимагати у нього гроші,  за ніби-то моральну компенсацію. Коли ОСОБА_3 відмовився дати гроші,  ОСОБА_2,  з застосуванням фізичного насилля,  що виразилось в натисканні великим пальцем правої руки потерпілому в око, відкрито вихопив з рук ОСОБА_3 гроші, чим завдав останньому матеріальні збитки на загальну суму 2600 гривень. З місця події з викраденим зник,  в подальшому розпорядився викраденим на власний розсуд.

  В судовому засіданні підсудний ОСОБА_2, свою вину в пред’явленому обвинуваченні не визнав, суду пояснив, що 12 червня 2010 року неподалік від ринку «Колос»він зустрівся з ОСОБА_3 та попросив його, щоб він позичив йому гроші,  коли останній відмовив у виконанні прохання,  то він схопив ОСОБА_3 рукою за обличчя та взяв у нього з рук гроші,  частину з них він повернув ОСОБА_3,  а решту забрав собі,  після цього залишив місце події.   

  Суд вважає, що вина підсудного ОСОБА_2 у скоєні злочину передбаченого ст.186 ч.2 КК України, підтверджується показами потерпілого ОСОБА_3, який в суді показав, що 12 червня 2010 року до нього підійшов його знайомий ОСОБА_2 та почав проявляти претензії, що він розповсюджує про нього неправдиві чутки та почав вимагати за це гроші, як компенсацію за моральну шкоду та при цьому схопив його рукою за обличчя та почав великим пальцем тиснути в око.  У нього при собі було 3600 гривень,  вказані гроші він дістав з кишені,  а ОСОБА_2,  застосовуючи фізичну силу,  вихопив їх та 1000  гривень кинув йому в обличчя,  а решту, а саме 2600 гривень, забрав собі та з ними покинув місце події.

  Та  письмовими доказами:

-          Протоколом виїмки від 12 червня 2010 року /а.с.25/, відповідно до якого в присутності понятих ОСОБА_2 добровільно видав працівникам міліції грошові кошти в сумі 100 гривень /а.с.25/;

-          Протоколом огляду предметів від 05.07.2010 року /а.с.44/, відповідно до якого в присутності понятих оглянуто вилучений у ОСОБА_2 грошові кошти;

-          Розпискою потерпілого /а.с.45/, відповідно до якої потерпілому повернуто частину викрадених у нього грошових коштів,  а саме 100 гривень;

-          Протоколами очних ставок між ОСОБА_2 і ОСОБА_4 та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 /а.с. 28-31/, де ОСОБА_2, підтвердив факт відкритого викрадення грошей у потерпілого.

  Тому суд вважає, що дії підсудного ОСОБА_2, органами досудового слідства  кваліфіковані вірно по ст.186 ч.2 КК України, так як він вчинив відкрите викрадення чужого майна /грабіж/, поєднаний з застосуванням насилля, що не є небезпечним для життя та здоров’я потерпілого, а тому по даній статті він і повинен нести кримінальну відповідальність.

  А поведінку підсудного ОСОБА_2, суд оцінює критично, як природну захисну реакцію на пред’явлене обвинувачення з метою уникнути покарання за вчинений злочин.

  При призначенні підсудному ОСОБА_2 покарання, суд враховує ступінь тяжкості та суспільної небезпеки скоєного ним злочину, а саме те,  що ним вчинено тяжкий злочин, відомості про особу, а саме те,  що він не працює,  характеризується негативно;

  Обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання не встановлені.

   А тому суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 можливо призначити покарання у виді позбавлення волі, т.я. вважає неможливим його виправлення та попередження скоєння нових злочинів без ізоляції від суспільства.

   Цивільний позов потерпілого ОСОБА_3 на підставі ст. 1166 ЦК України підлягає задоволенню в повному обсязі.  

  На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 323, 324 КПК України, суд,

З А С У Д И В:

   ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні злочину передбаченого ст. 186 ч.2 КК України, призначити йому покарання за даною статтею у виді 4 /чотирьох/ років позбавлення волі.

   Строк покарання засудженому ОСОБА_2 рахувати з 23 грудня 2010 року –дня фактичного затримання, зарахувавши в строк відбування покарання перебування його під вартою з 12 червня по 15 червня 2010 року, міру запобіжного заходу йому до вступу вироку в законну силу залишити –утримання під вартою.

    Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 –2500 грн.

    Вирок суду може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду в 15 діб з дня його проголошення, а засудженим –в той же строк з моменту вручення йому копії вироку.

Головуючий по справі суддя:                                      М.В.ОЛЕФІР