Дата документу Справа №
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22ц-3648\2011 Головуючий у 1-й інстанції:Юрлагіна Т.В.
Доповідач: Панкеєв О.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 серпня 2011 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізькій області у складі:
головуючого: Гончар О.С.,
суддів: Панкеєва О.В.,
Подліяновой Г.С.
при секретарі: Винник І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 13 квітня 2011 року в справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»до ОСОБА_2 про звернення стягнення на майно,
ВСТАНОВИЛА:
Позивач ПАТ КБ «Приватбанк»звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просив звернути стягнення на квартиру за адресою АДРЕСА_1, що належить йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 10.01.2006 р., шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки №ZРТАGІ0000002331 від 13.12.2007) ПАТ КБ «ПриватБанк»з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також надання позивачу всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу з передачею іпотекодержателю в управління предмет іпотеки на період його реалізації, встановивши початкову ціну, не менше ринкової вартості на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, спрямувавши кошти на розрахунковий рахунок. Стягнути з відповідача судові витрати. Посилаючись на те, що згідно договору № ZРТАGІ0000002331 від 13.12.2007 р. відповідач ОСОБА_2 13.12.2007 р. отримав кредит у розмірі 150000,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредиту у розмірі 15.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 13.12.2022 р. У зв'язку з порушенням виконання зобов'язань за кредитним договором станом на 10.03.2009 р. утворилась заборгованість в розмірі 155683,45 грн., яка складається з: 147583.92 грн. - заборгованість за кредитом; 7177.38 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 793.19 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 128.96 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, в забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором сторони уклали договір іпотеки № ZРТАGІ0000002331, згідно якого відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, квартиру за адресою: АДРЕСА_1, що належить йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 10.01.2006 року.
Рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 13 квітня 2011 року в задоволенні позовних вимог ЗАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду ПАТ КБ «Приватбанк»в особі представника ОСОБА_4 подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило рішення скасувати та ухвалити нове яким задовольнити позовні вимоги.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що на порушення п. 2.2.4 Договору та ст. 35 Закону України «про іпотеку», іпотекодержателем не направлялося письмової вимоги про усунення порушення, не зазначена початкова ціна іпотечного майна для його подальшої реалізації, та зазначив, що обсяг прав іпотекодержателя не змінився відмовою у позові.
Проте з такими висновками суду цілком погодитися не можна.
Як вбачається з матеріалів справи, судом встановлено, що згідно до договору № ZРТАСІ0000002331 від 13.12.2007 року ОСОБА_2 13.12.2007 року отримав кредит у розмірі 150000,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредиту у розмірі 15.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 13.12.2022 року.
Для забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором сторони уклали договір іпотеки № ZРТАСІ0000002331, згідно якого відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: 3-кімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1, що належить йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 10.01.2006 року.
У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором станом на 10.03.2009 року заборгованість становить 155683,45 гривень, яка складається з: 147583.92 гривень - заборгованість за кредитом; 7177.38 гривень - заборгованість по процентам за користування кредитом; 793.19 гривень - заборгованість по комісії за користування кредитом; 128.96 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
Як зазначено в рішенні суду факт неналежного виконання відповідачем за первісним позовом умов кредитного договору в частині погашення кредиту не заперечувався представником відповідача та підтверджено розрахунком заборгованості, наданої банком. Доводів щодо спростування наданого позивачем розрахунку її розміру у поданих письмових запереченнях на позов відповідач не навів, при цьому ніяких доказів щодо прийнятих ними заходів по погашенню зазначеної заборгованості за час розгляду справи суду не надав , умови укладених ним договорів кредиту та іпотеки не оспорював.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суди першої інстанцій застосували до спірних правовідносин ч. 1 ст. 35 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку" і виходив з того, що позивач не виконав вимоги цього положення Закону і не звертався до іпотекодавця з письмовою вимогою про усунення порушення основного зобов'язання; строк погашення кредиту, встановлений договором не збіг, а тому у відповідача є можливість належним чином здійснити розрахунок із Банком, а в Банка є право на пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки з інших підстав, чи в майбутньому.
Проте з такими висновками судів погодитися не можна.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Дійсно ч. 1 ст. 35 Закону "Про іпотеку" передбачено, що в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.
Разом із тим, ч. 2 ст. 35 Закону "Про іпотеку" встановлено, що положення ч. 1 ст. 35 цього Закону не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду в установленому законом порядку.
Крім того, згідно зі ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Статтею 589 ЦК України та ст. 20 Закону України від 2 жовтня 1992 року "Про заставу" встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.
Згідно з пп. 2.4, 5.3.2, іпотечного кредитного договору, укладеного 13.12.2007 року між сторонами, відповідач зобов'язаний щомісячно до 13 числа кожного місяця, здійснювати погашення Кредиту та сплачувати нараховані відсотки у розмірі не менше 2120 гривень 83 копійки 206,44 доларів США, відсотки за користування кредитом, а в разі порушення зобов'язання - пеню.
Відповідно до п. 4.1 іпотечного договору, укладеного 13.12.2007 року між сторонами, Банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобов'язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані ( або виконанні неналежним чином).
Як убачається з матеріалів справи, станом на 10.03.2009 року у відповідача утворилась заборгованість в розмірі 155 683,45 гривень .
Між тим, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ЗАТ КБ „Приватбанк” з підстав того, що на порушення умов договору банк не направляв відповідачам письмової вимоги про усунення порушень з виплати кредиту, районний суд не врахував, що протягом розгляду справи відповідач ОСОБА_3, маючи заборгованість по кредитному договору з 10.03.2009 року, не сплачував її, більш того, після направлення йому вимоги іпотекодержателя (арк.с.60) щодо заборгованості та необхідності сплати боргу, з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки –квартиру, заходів до погашення боргу не здійснив, а також умови самого договору та норми ч.2 ст. 35 Закону України „Про іпотеку”, згідно з якими положення ч.1 цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутися у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.
Однак, районний суд на викладене належної уваги не звернули, не врахував змісту всіх частин ст. 35 Закону "Про іпотеку" у сукупності , у порушення ст. ст. 213, 214 ЦПК України не дав належної оцінки умовам кредитного та іпотечного договорів, не встановив дійсні права й обов’язки сторін, які випливають з кредитного й іпотечного договорів.
Посилання ж суду на те, що обсяг прав іпотекодержателя не змінився відмовою у позові, суперечить ст.ст. 55, 124 Конституції України та не враховує положення ст.ст. 589, 590 ЦК України, зокрема, про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за рішенням суду, ст. 33 Закону „Про іпотеку” та самі умови договору.
Згідно ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягає застосуванню.
Відповідно до ч.2 ст. 39 Закону України „Про іпотеку” суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов’язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.
Враховуючи досліджені судом обставини справи та зібрані по ній докази, колегія суддів вважає, що достатніх правових підстав для відмови у задоволенні позову ЗАТ КБ „Приватбанк” щодо звернення стягнення на предмет іпотеки суд першої інстанції не мав, а тому ухвалене по справі рішення підлягає скасуванню, з ухваленням рішення про часткове задоволення позовних вимог, а саме, в частині звернення стягнення на предмет іпотеки.
Заявлені при цьому вимоги ЗАТ КБ „ПриватБанк” про надання банку всіх повноважень продавця, не входить до повноваження суду, оскільки тим самим позивач вимагає , щоб суд фактично видав доручення банку від імені позичальника на реалізацію майна, не підлягають задоволенню вимоги про виселення із зняттям з реєстраційного обліку відповідача, як мешканця вказаної квартири, який зареєстровані в ній, з наступних підстав.
Відповідно до ч.4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбаченому законом. Як передбачено ст. 39 Закону України „Про іпотеку”, на яку позивач посилається в обґрунтування вимог про виселення відповідачів та зняття їх з реєстрації, одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотеко держателя вправі винести рішення про виселення мешканців.
Разом з тим, згідно ч.1 ст. 40 Закону України „Про іпотеку” звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом. Встановлений ч.2 ст. 40 Закону України „Про іпотеку” порядок виселення мешканців передбачає, що після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов’язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Аналогічний порядок щодо виселення всіх громадян, що мешкають у житловому будинку або житловому приміщенні, на які звернуто стягнення як на предмет іпотеки, передбачено в ч.3 ст. 109 ЖК України.
Доказів того, що відповідачам направлялася письмова вимога про звільнення спірної квартири, позивач протягом розгляду справи по суті суду не надавав, письмова вимога про добровільне звільнення квартири в матеріалах справи відсутня, відповідачем не залучено до участі у справі орган , на який Законом України "Про вільне пересування й вільний вибір місця проживання в Україні " від 11.12.2003 року, покладається обов’язок зняття з реєстрації, тому такі вимоги не можуть бути задоволені судом.
Таким чином, оскільки позивачем не надано доказів на порушення його прав у встановленому законом процедури виселення мешканців квартири АДРЕСА_1, Запорізька, на яку звернено стягнення як на предмет іпотеки, та не має в матеріалах справи відомостей, хто в неї зареєстрований та проживає на час розгляду справи, то за вказаних обставин підстав для задоволенні вимог ПАТ КБ „ПриватБанк” про виселення відповідача із зазначеної квартири зі зняттям з реєстраційного обліку у суду не має.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк”- задовольнити частково.
Рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 13 квітня 2011 року по цій справі –скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту:
Позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк” задовольнити частково.
В рахунок погашення заборгованості станом на 10.03.2009 року за кредитним договором № ZPTAGI0000002331 від 13.12.2007 року в розмірі 155 683 (сто п’ятдесят п’ять тисяч шістсот вісімдесят три) гривні 45 копійок, яка складається з 147583,92 гривень - заборгованість за кредитом; 7177, 38 гривень - заборгованість по процентам за користування кредитом; 793, 19 гривень - заборгованість по комісії за користування кредитом; 128, 96 гривень - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, (на підставі договору іпотеки № ZPTAGI0000002331 від 13.12.2007 року) звернути стягнення на трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 62,30 кв.м., житловою площею 34,00 кв.м., що належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі –продажу від 10.01.2006 року, із застосуванням процедури продажу, передбаченої ст. 38 Закону України «Про іпотеку» за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» понесені судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1556 гривень 83 копійки та 30 гривень за інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи.
В іншій частині позовних вимог Публічному акціонерному товариству комерційному банку „ПриватБанк»- відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий:
Судді: