Справа № 361/4765/25

Провадження № 2-н/361/933/25

02.05.2025

У Х В А Л А

про відмову у видачі судового наказу

02 травня 2025 року м. Бровари

Суддя Броварського міськрайонного суду Київської області Гізатуліна Н.М., розглянувши заяву ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення із ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини,

УСТАНОВИЛА:

Адвокат Білоус-Литвиненко Л.О. від імені та в інтересах ОСОБА_1 подала до суду зазначену заяву та просила стягнути із ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання неповнолітньої дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення від дня подачі заяви до суду і до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 160 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст. 161 цього Кодексу.

Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно з п. п. 4, 5 ч. 2 ст. 163 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються, перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. До заяви про видачу судового наказу додаються інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги (п. 4 ч. 3 ст. 163 ЦПК України).

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (ч. 3 ст. 181 Сімейного кодексу України (далі – СК України).

Відтак, суть стягнення аліментів у наказному провадженні полягає в тому, що суд не викликає стягувача та платника аліментів до суду, не відбувається судових засідань. Стягувач аліментів подає до суду відповідну заяву, із визначенням розміру аліментів відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України та додає докази про наявність спільних дітей, їх проживання разом зі стягувачем.

Згідно зі статтею 160 СК України, місце проживання малолітньої дитини визначається за згодою батьків, якщо дитина не досягла 10 років. Якщо ж дитині від 10 до 14 років, вона спільно з батьками бере участь у прийнятті рішення щодо свого місця проживання. В свою чергу, дитина, якій виповнилося 14 років та батьки якої проживають окремо, самостійно приймає рішення щодо місця свого проживання.

Відповідно до ч. 4 ст. 157 СК України батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини.

У разі наявності спору між батьками щодо місця проживання дитини, чинне законодавство України передбачає можливість вирішення цього питання із залученням органів опіки та піклування, або в судовому порядку шляхом подання позову про визначення місця проживання дитини.

Тобто, належними доказами проживання дитини із одним із батьків є нотаріально посвідчена згода того з батьків, хто проживає окремо від дитини, якщо дитина не досягла 10 років, договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини, рішення органів опіки та піклування або суду про визначення місця проживання дитини.

Так, ОСОБА_1 звертаючись до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів, зазначила, що дитина проживає з нею, перебуває на її утриманні, проте на підтвердження зазначеного факту належних доказів до заяви не додала.

Довідка видана Старостою Бондарівського старостинського округу О. Остапчуком, про те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дійсно проживає на даний час без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 разом з донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дитина перебуває на утриманні матері не є належним доказом, з огляду на ст. ст. 157, 160 СК України.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.

Таким чином, встановивши, що ОСОБА_1 не надала належних доказів на підтвердження факту проживання з нею дитини, суддя дійшла висновку про відмову у видачі судового наказу на підставі п. 8 ч. 1 ст. 165 ЦПК України.

Суддя вважає за необхідне роз`яснити заявниці, що відповідно до ч. 1 ст. 166 ЦПК України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених п. п. 1, 2, 8, 9 ч. 1 ст.165 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.

Керуючись статтею 165 ЦПК України,

ПОСТАНОВИЛА:

Відмовити у видачі судового наказу за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення із ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення або з дня складання повного тексту ухвали.

Учасник справи, якому повну ухвалу суду не було вручено у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому повної ухвали суду.

Суддя Н. М. Гізатуліна