Справа № 129/2024/24

Провадження №11-кп/801/613/2025

Категорія: крим.

Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1

Доповідач: ОСОБА_2

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2025 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі

головуючого-судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря судового засідання – ОСОБА_5 ,

прокурора – ОСОБА_6 ,

обвинуваченої в режимі відеоконференції – ОСОБА_7 ,

захисника в режимі відеоконференції - ОСОБА_8 ,

захисника – ОСОБА_9 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника обвинуваченої ОСОБА_7 – адвоката ОСОБА_9 на ухвалу Немирівського районного суду Вінницької області від 25 квітня 2025 року про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні № 22023020000000149 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 109, ч. 1 ст. 110, ч. 2 ст. 111, ст. 436, ч. 2 ст. 4362, ч. 3 ст. 4362 КК України,

у с т а н о в и в :

Зміст судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини

Ухвалою Немирівського районного суду Вінницької області від 25 квітня 2025 року продовжено ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 діб до 23 червня 2025 року включно.

Ухвала суду мотивована тим, що в судовому засіданні прокурором доведено продовження існування ризиків, які були підставою для застосування запобіжного заходу, та на даному етапі провадження застосування більш м`яких запобіжних заходів не забезпечить виконання обвинуваченою покладених на неї процесуальних обов`язків.

Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, що їх подали

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченої ОСОБА_7 – ОСОБА_9 просить скасувати ухвалу Немирівського районного суду Вінницької області від 25 квітня 2025 року та постановити нову про застосування до обвинуваченої ОСОБА_7 більш м`якого запобіжного заходу, а саме цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронного засобу контролю або визначити максимальний розмір застави.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

ухвала є незаконною та необґрунтованою, винесеною без урахування всіх фактичних обставин справи;

прокурором не доведено обставин для продовження найбільш суворого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з метою запобігання ризикам, указаним у клопотанні;

сам по собі факт тяжкості злочинів, які інкримінуються ОСОБА_7 , не може бути підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки суперечить принципу невинуватості;

обвинувачена має міцні соціальні зв`язки, батька пенсіонера на утриманні, потребує оперативного лікування у плановому режимі, мала належну процесуальну поведінку на момент її затримання.

Позиції учасників судового провадження

Обвинувачена ОСОБА_7 та її захисники – адвокати ОСОБА_9 , ОСОБА_8 підтримали доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, та просили її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_6 заперечила проти задоволення апеляційної скарги захисника, указав, що оскаржувана ухвала є законною та обґрунтованою, заявлені ризики доведені.

Мотиви суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши позиції учасників провадження, перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Указаним вимогам ухвала суду відповідає.

Згідно зі ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Частиною третьою статті 331 КПК України встановлено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, а також запобігання спробам переховування від органів слідства та суду, знищення чи спотворення речей чи документів, незаконного впливу на інших осіб, перешкоджання кримінальному провадженню, вчиненню інших правопорушень. Підставою ж застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення та наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити вищезазначені дії.

Висновки суду про необхідність продовження щодо обвинуваченої ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є обґрунтованими.

Відповідно до сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.

Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, необхідно виходити з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого, визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.

Європейський суд з прав людини у справі № 33977/96 від 26 липня 2001 року «Ілійков проти Болгарії» указав, що:

«суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

З оскаржуваної ухвали слідує, що прокурором в судовому засіданні та матеріалами кримінального провадження доведено наявність обвинувачення ОСОБА_7 , яка обґрунтовано обвинувачується у вчиненні ряду злочинів, у тому числі особливо тяжкого злочину, за який, у разі визнання її винуватою, загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк п`ятнадцять років або довічне позбавлення волі, а тому реальними залишаються ризики, зазначені в оскаржуваній ухвалі.

При вирішенні питання щодо продовження обвинуваченій ОСОБА_7 строку тримання під вартою суд першої інстанції правильно виходив не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків переховування останньої від суду, з метою уникнення кримінальної відповідальності за скоєне, незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні, вчиненню інших кримінальних правопорушень.

Доводи в апеляційній скарзі адвоката не спростовують та не мінімізують наявних ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, запобігти яким у цьому випадку може лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Відповідно до сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.

Водночас, варто урахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності дій є об`єктивні підстави вважати, що обвинувачена може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов`язків.

Апеляційний суд вважає, що продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_7 відповідає охороні прав і інтересів суспільства, що не суперечить практиці Європейського суду з прав людини, згідно з якою обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

Європейський суд з прав людини указує, що в кожному випадку суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Указані вимоги судом першої інстанції дотримано у повному обсязі.

Апеляційний суд ураховує положення ч. 6 ст. 176 КПК України, якою передбачено, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-1142, 258-2586, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.

Відтак що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ризики, які існували на час обрання ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою продовжують існувати, що виправдовує її тримання під вартою та унеможливлює застосування більш м`якого запобіжного заходу, зокрема, домашнього арешту, оскільки він не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченої.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов`язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, урахував ступінь тяжкості інкримінованих обвинуваченій кримінальних правопорушень, дані про її особу, наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, та прийняв судове рішення, яке не суперечить вимогам закону та загальним засадам кримінального провадження.

Ба більше, суд першої інстанції правомірно не визначив обвинуваченій ОСОБА_7 розмір застави, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, ураховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочинів, передбачених статтями 109-1142, 258-2585, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України.

Відтак істотних порушень вимог КПК України, які б перешкодили чи могли перешкодити суду постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегією суддів апеляційної інстанції не встановлено.

Ураховуючи викладене апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_9 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Немирівського районного суду Вінницької області від 25 квітня 2025 року про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченої ОСОБА_7 – залишенню без змін, як законна, обґрунтована та вмотивована.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419, 4221 КПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу захисника обвинуваченої ОСОБА_7 – адвоката ОСОБА_9 залишити без задоволення.

Ухвалу Немирівського районного суду Вінницької області від 25 квітня 2025 року про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у кримінальному провадженні № 22023020000000149 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 109, ч. 1 ст. 110, ч. 2 ст. 111, ст. 436, ч. 2 ст. 4362, ч. 3 ст. 4362 КК України залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набуває законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2         ОСОБА_3                           ОСОБА_4