Справа № 132/409/25

3/132/509/25

ПОСТАНОВА

Іменем України

       29 квітня 2025 року                                                                         м. Калинівка

Суддя Калинівського районного суду Вінницької області Сєлін Є.В., розглянувши матеріали, які надійшли з батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Маціорськ Новоушицького району Хмельницької області, громадянина України, із базовою загальною середньою освітою, неодруженого, непрацевлаштованого, зареєстрованого та адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.173-2 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

06.02.2025 року до Калинівського районного суду Вінницької області з батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України надійшов адміністративний матеріал про притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.173-2 КУпАП, який відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.02.2025 року переданий на розгляд судді Сєліну Є.В.

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 119787 від 02.02.2025 року, ОСОБА_2 – 02.02.2025 року о 22год.07хв. перебуваючи за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_2 , вчинив відносно матері своєї співмешканки ОСОБА_3 , у присутності дитини – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , домашнє насильство, а саме умисні дії психологічного характеру – ображав нецензурною лайкою, чим створював нестерпні умови проживання.

Вивчивши матеріали справи та оцінивши всі докази по справі, як кожен окремо так і в їх сукупності, всебічно, повно і об`єктивно, дослідивши всі обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно із ст.252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Необхідною умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність в її діях складу адміністративного правопорушення, тобто передбаченої нормами права сукупності об`єктивних і суб`єктивних ознак, за наявності яких те чи те діяння можна кваліфікувати як адміністративне правопорушення, що включає в себе: а) об`єкт; б) об`єктивну сторону; в) суб`єкт; г) суб`єктивну сторону.

Об`єктивну сторону адміністративного правопорушення характеризують ознаки, які визначають акт зовнішньої поведінки правопорушника. До них належать діяння (дія чи бездіяльність), їх шкідливі наслідки, причинний зв`язок між діяннями й наслідками, місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя та засоби вчинення проступку.

Частиною 1 статті 173-2 КУпАП передбачена відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення.

Частиною 2 статті 173-2 КУпАП передбачена відповідальність за діяння, передбачене частиною першою цієї статті, вчинене стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи.

Частиною 3 статті 173-2 КУпАП передбачена відповідальність за повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частинами першою або другою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню.

Об`єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян.

Об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого зазначеною статтею, полягає в умисному вчиненні будь-яких з зазначених в диспозиції дій, та передбачає існування обов`язкової ознаки - можливість настання чи настання фізичної або психологічної шкоди, яка була чи могла бути завдана потерпілому.

Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.

Для встановлення події правопорушення, зазначеного у ч.1 ст.173-2 КУпАП, необхідно з`ясувати чи дійсно особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, вчинила домашнє насильство.

Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Відповідно до положень пункту 3 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Згідно пунктів 14, 17 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», психологічне насильство є формою домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи, а фізичне насильство це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

З аналізу наведених вище норм Закону вбачається, що домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією ч.1 ст.173-2 КУпАП, має місце тоді, коли діяння фізичного, сексуального, психологічного або економічного характеру тягнуть за собою можливість настання фізичної або психологічної шкоди.

Таким чином, самі по собі, зокрема, нецензурні висловлювання не формують собою домашнє насильство та утворюють склад адміністративного правопорушення у тому випадку, коли такі словесні образи, погрози, приниження тощо спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо такі дії викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Тобто, у справах про домашнє насильство доказуванню підлягає не лише факт вчинення відповідних дій (бездіяльності) особи, а й наслідки, які в результаті таких дій (бездіяльності) були заподіяні постраждалій особі.

Отже, домашнє насильство є правопорушенням із матеріальним складом, обов`язковою ознакою якого є настання відповідних суспільно-небезпечних наслідків у виді шкоди фізичному або психологічному здоров`ю потерпілого або реальної можливості заподіяння такої шкоди, тобто такої, що об`єктивно могла настати, але не настала через незалежні від волі кривдника обставини.

Так, у справах про психологічне домашнє насильства обов`язково необхідно встановлювати які саме негативні наслідки для психологічного стану постраждалої особи, перелічені у пункті 14 частини першої статті 1 Закону, настали внаслідок дій кривдника.

Сварка, яка до таких наслідків не призвела, не може кваліфікуватись як домашнє насильство.

З урахуванням викладеного, дії визначені у пункті 14 частини першої статті 1 Закону (психологічне насильство) становлять склад правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, лише за умови, що внаслідок їх вчинення така шкода настала (що може підтверджуватись відповідними медичними документами, висновком експерта). В іншому ж випадку (за відсутності таких даних) доказуванню підлягає реальність сприйняття відповідних дій кривдника постраждалою особою як таких, що посягають на їх безпеку чи безпеку третіх осіб, створюють емоційну невпевненість, нездатність захистити себе. Ці дані можливо встановити і на підставі пояснень постраждалої особи та кривдника, але вони обов`язково мають бути зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення (які саме дії, бездіяльність, висловлювання кривдника призвели до яких конкретно наслідків для постраждалої особи).

За відсутності таких даних доведеною вину особи у вчинені домашнього насильства у формі психологічного насильства вважати не можна.

Нормами ст.278 КУпАП на орган, який розглядає справу про адміністративне правопорушення, у тому числі суд першої інстанції, покладений обов`язок на стадії підготовки справи для розгляду перевірити питання, перелічені у цьому законі. Одне з таких питань це питання правильності складання протоколу та інших матеріалів справи.

Згідно з положеннями ч.1 ст.256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

Діючим законодавством передбачено, що судовий розгляд проводиться лише в межах адміністративного обвинувачення, яке міститься в протоколі про адміністративне правопорушення і встановлення інших обставин, які знаходяться за межами обвинувачення та погіршують становище особи, яка притягається до адміністративної відповідальності є неприпустимим, оскільки порушує право на захист від конкретного обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення.

Конкретність пред`явленого особі обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, забезпечує можливість організувати ефективний захист своїх інтересів.

Разом з тим, неконкретність обвинувачення не тільки не дозволяє особі, яка притягується до адміністративної відповідальності належним чином організувати ефективний захист своїх інтересів, а й позбавляє суд належним чином перевірити твердження органу, який склав протокол, про вчинення особою адміністративного правопорушення.

В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об`єктивного судового розгляду.

Так, з урахуванням положення ч.1 ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також з огляду на практику Європейського суду з прав людини у справах «Малофєєва проти Росії» рішення від 30.05.2013 року та «Карелін проти Росії» рішення від 20.09.2016 року, у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципи рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, в фактично судом).

З огляду на зазначене, ЄСПЛ дійшов висновку, що суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувачення, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 ЄКПЛ.

Умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність в її діях складу адміністративного правопорушення. Склад адміністративного правопорушення це сукупність встановлених законом об`єктивних і суб`єктивних ознак, що характеризують діяння як адміністративне правопорушення (проступок). До складу адміністративного правопорушення входять ознаки, які характеризують об`єкт, об`єктивну і суб`єктивну сторони та суб`єкта правопорушення.

Натомість, суть адміністративного правопорушення повинна точно відповідати ознакам складу адміністративного правопорушення, зазначеним у статті КУпАП або нормах інших нормативно-правових актах, якими передбачена відповідальність за вчинення чітко визначених протиправних дій.

Уповноваженою на те посадовою особою, яка склала поданий протокол, формально викладена суть адміністративного правопорушення, та не наведені докази, які мають значення для правильного вирішення справи.

Як слідує зі змісту цього ж протоколу, ОСОБА_2 – 02.02.2025 року о 22год.07хв. перебуваючи за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_2 , вчинив відносно матері своєї співмешканки ОСОБА_3 , у присутності дитини – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , домашнє насильство, а саме умисні дії психологічного характеру – ображав нецензурною лайкою, чим створював нестерпні умови проживання.

Слід зауважити, що саме по собі вживання нецензурної лайки на адресу осіб, із числа передбачених статтею 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» автоматично не утворює складу адміністративного правопорушення. Такі дії мають потягнути за собою наслідки, а саме завдання чи можливість завдання шкоди фізичному чи психічному здоров`ю потерпілого.

Проте, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази завдання ОСОБА_3 шкоди її психологічному здоров`ю, оскільки факт вчинення умисних дій психологічного характеру не підтверджено жодними належними доказами.

Відсутні і дані про те, що наслідки, які передбачені в диспозиції ст.173-2 КУпАП як обов`язкові, настали чи могли настати.

В протоколі про адміністративне правопорушення не встановлено, чи могла бути або, чи була завдана шкода психічному здоров`ю потерпілої внаслідок протиправних дій  ОСОБА_2 , що позбавляє суд у повній мірі можливості дійти висновку, якого саме характеру було спричинено насильство потерпілій при тому, що під домашнє насильство психологічного характеру, підпадають лише такі діяння, якими цілеспрямовано та навмисно спричиняється емоційна невпевненість, страх або іншим чином завдається шкода фізичному та психічному здоров`ю потерпілої особи.

Згідно з ст.31 Закону України «Про Національну поліцію», поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

За положеннями п.15 Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.11.2015р. № 1376, та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.12.2015р. за № 1496/27941, до протоколу про адміністративне правопорушення долучаються інші матеріали про адміністративне правопорушення (пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновок експерта, речові докази, протокол про вилучення речей і документів, рапорти посадових осіб, а також інші документи та матеріали, що містять інформацію про правопорушення).

Відповідно до п.1 Інструкції, отримання пояснення від осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків здійснюють уповноважені на те посадові особи органів поліції.

Як вбачається з матеріалів справи, протокол про адміністративне правопорушення не містить жодної інформації про будь-яку фіксацію правопорушення.

Суд критично відновиться до письмового пояснення ОСОБА_3 , оскільки дані пояснення замість цієї особи написані працівником поліції, та не підтверджені в судовому порядку. Сам зміст цих письмових пояснень має суто формальний характер, оскільки не містять належної інформації (відомостей) щодо обставин адміністративного правопорушення.

Окрім цього, обставини, що викладені у зазначеному письмовому поясненні не підтверджені належними та допустимими доказами, та не усувають недоліків складеного протоколу, а саме не місять деталізованої інформації щодо обставин, які є предметом дослідження та з`ясування під час розгляду вказаної справи.

Крім того, ОСОБА_3 є зацікавленою особою у справі, а тому за відсутності інших належних та допустимих доказів, його покази не можуть бути беззаперечними доказами вчинення ОСОБА_2 зазначеного адміністративного правопорушення.

Дана позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові №560/751/17 від 27.06.2019 року, згідно якої, письмові пояснення осіб, які долучені до матеріалів протоколу, не є належними доказами правомірності притягнення особи до адміністративної відповідальності, оскільки вказані особи у судовому засіданні не допитувались та не попереджались про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих свідчень, а тому їх показання не можуть бути беззаперечним доказом вчинення адміністративного правопорушення.

До рапорту працівника поліції суд відноситься критично, оскільки інформація викладена в ньому не підтверджена належними та допустимими доказами. Крім того, рапорт працівника поліції не може слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень, що відображено у правовій позиції Верховного Суду, що міститься у постанові від 20.05.2020 року у справі №524/5741/16-а.

Таким чином, уповноважений працівник поліції при оформленні матеріалу про вчинення адміністративного правопорушення не долучив до протоколу про адміністративне правопорушення жодного доказу на підтвердження обставин, зазначених у протоколі.

Фактично єдиним доказом у справі є протокол про адміністративне правопорушення, до якого за відсутності інших належних та допустимих доказів, суд відноситься критично.

Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення, без його належного правового аналізу, не може бути визнаний належним доказом по даній справі в розумінні статті 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійними беззаперечним доказом, а обставини, викладені в ньому повинні бути перевірені за  допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у суду.

Даний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, який міститься у постанові від 10 травня 2018 року у справі №760/9462/16-а.

ОСОБА_2 своєї вини у вчиненні даного адміністративного правопорушення не визнав.

Окрім того, сам факт визнання особою вини у адміністративному порушенні не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення, що узгоджується із правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 08.07.2020р. у справі № 177/525/17.

Без засвідчення фактів, які зазначені у протоколі про адміністративні правопорушення, показами не зацікавлених осіб, понятих, свідків, притягнення до адміністративної відповідальності неприпустимо.

Верховний Суд в постанові від 27.06.2019 року зазначив, що висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Матеріали адміністративної справи не містять беззаперечних доказів щодо вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.173-2 КУпАП.

Згідно пункту 4 Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, конституційний принцип правової держави передбачає встановлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод людини (статті 1, 3, частина друга статті 19 Основного Закону України). Конституція України визначає основні права і свободи людини і громадянина та гарантії їх дотримання і захисту, зокрема: … юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (частина друга статті 61); обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (частина третя статті 62); конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (частина перша статті 64).

У відповідності до п. 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.

Відповідно до ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно з ч.2 ст.7 КУпАП, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Статтею 62 Конституції України регламентовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно  до  п.39  постанови  Верховного  Суду  від 08.07.2020р.  у справі № 463/1352/16-а,  в силу  принципу  невинуватості, що підлягає  застосуванню  у справах  про адміністративні правопорушення, всі сумніви  щодо події  порушення  та винності особи, що  притягується  до  відповідальності, тлумачяться на  її користь.  Недоведені  подія та вина  особи мають  бути прирівняні  до доведеності невинуватості цієї особи.

Зміст загальноприйнятого  європейського   стандарту доказування   «поза розумним сумнівом», сформульованого у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справах «Кобець проти України» та «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282), «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, «Барбера, Мессеге і Ябардо про Іспанії» від 6 грудня 1998 року,  полягає  в тому,  що  доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

У  постанові    від  21 січня  2020  року  (справа  № 754/17019/17) Верховний Суд  зазначив, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Оцінивши наявні в матеріалах справи про адміністративне правопорушення та надані в судовому засіданні докази в їх сукупності з урахуванням того, що всі виявлені під час складання протоколу про адміністративне правопорушення недоліки та сумніви мають застосовуватись на користь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а суд не наділений повноваженням коригувати обвинувачення, а також збирати докази винуватості чи невинуватості особи, притягнутої до адміністративної відповідальності, тому суд приходить до висновку, що в діях ОСОБА_2 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.173-2 КУпАП.

Враховуючи викладене та керуючись п.1 ч.1 ст.247, ст.ст.173-2, 245, 251, 252, 283-285, 294 КУпАП, -

ПОСТАНОВИВ:

Провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.173-2 КУпАП, стосовно  ОСОБА_2 закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Суддя