КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

 10.12.2007                                                                                           № 4/214

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Корсака В.А.

 суддів:            Коршун Н.М.

 при секретарі:           

 За участю представників:

 від позивача: ОСОБА_1 - представник за довіреністю,

від відповідача: Ковальчук Р.В. -  представник  за довіреністю,  

 

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємеця ОСОБА_2

 на рішення Господарського суду м.Києва від 10.08.2007

 у справі № 4/214  

 за позовом                               Фізичної особи - підприємеця ОСОБА_2

 до                                                   Державного підприємства Державної компанії по утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси" Кабінету Міністрів України

 третя особа відповідача            

 третя особа позивача                      

 про                                                  стягнення 47810,53 грн.

 

ВСТАНОВИВ:

 В червні 2007 року Суб»єкт підприємницької діяльності-Фізична особа ОСОБА_2 звернувся до господарського суду з позовом до Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини «Укрекокомресурси» Кабінету Міністрів України про стягнення  47 810 грн. 53 коп., що складає  43 392 грн.  заборгованість за період з січня  по грудень 2006р. за договором  зберігання  від 28.12.2005р. № 02/01/06, 1045грн. 16 коп.-3%, річних, 3373грн.37коп.  індексу   інфляції,  а   всього  47810грн.53коп.

     В липні 2007 року Державна компанія з утилізації відходів як вторинної сировини «Укрекокомресурси» Кабінету Міністрів України  звернулась із зустрічним позовом про визнання договору недійсним.

     Рішенням Господарського суду м. Києва  від 10.08.2007 р. у справі № 4/214 зустрічний позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір зберігання від 28.12.2005р. за №02/01/06, укладеного між Суб»єктом підприємницької діяльності - ОСОБА_2 та Державною компанією з утилізації відходів як вторинної сировини «Укрекокомресурси» Кабінету Міністрів України як такий, що не відповідає вимогам закону з моменту укладення. В первісному позові відмовлено. Присуджено до стягнення з Суб»єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 85 грн. витрат по сплаті державного мита та 118 грн. витрат на  інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.  

    Не погоджуючись з рішенням суду, Суб»єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення від 10.08.2007 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позов, посилаючись  на  порушення  господарським  судом  норм матеріального та процесуального права, неповне  встановлення  обставин, що мають  значення  для  справи.

   На обґрунтування вимог апеляційної скарги, позивач за первісним позовом посилається, зокрема, на  те, що  відповідачем за первісним позовом не надано доказів обізнаності позивача з наявними обмеженнями щодо укладення спірної угоди за умов наявної багаторічної звичайної практики укладання господарських угод саме начальником Обласного управління без будь-якого їх письмового погодження з керівництвом Компанії. 

  Відповідачем  надано відзив на апеляційну скаргу, в якій  він просить  апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення  - без змін.

  Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників  сторін , колегія встановила наступне.

    

    28.12.2005р. між  Суб”єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_2 та Державною компанією з утилізації відходів як вторинної сировини «Укрекокомресурси» Кабінету Міністрів України в особі начальника Дніпропетровського обласного управління “Дніпропетровськекокомресурси” ОСОБА_3 укладено Договір зберігання  обладнання за № 02/01/06.

   28.12.2005р. між цими ж сторонами укладено додаткову угоду № 1, якою визначались строки оплати зазначених в Договорі послуг.

  Дніпропетровське обласне управління Державною Компанією  по утилізації відходів як вторинної сировини «Укрекокомресурси»  Кабінету Міністрів України не є юридичною особою.

    Згідно з пунктом 1.1 Договору позивач зобов'язувався прийняти на зберігання обладнання відповідача  відповідно до специфікації №1 : прес БАЗ 121 “Класик”; ваги електронні СПВ-500-7А (3шт.); автомобілі МАЗ 437040-080 та ЗАЗ 110307; автопричіп П5-01, П5-02, П5-03, П5-04; ваги електронні “Лахта-У” (з апаратурою управління, зовнішнім приладом та програмно-технічним комплексом); комплекс горизонтальний упакований КГП-35, з'єднувальне улаштування ТСУ та зберігати його за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.. Бабушкіна 68.

    Відповідно до  п.6.1 Договору останній  вступає в силу з моменту  підписання  сторонами Акту прийому-передачі обладнання на зберігання та діє до 28.12.2006 року.

    Обладнання, зазначене у спірному договорі, було передано за Актом приймання-передачі від 28.12.2005 року  начальнику Дніпропетровського обласного управління Державною Компанією  по утилізації відходів як вторинної сировини «Укрекокомресурси»  Кабінету Міністрів України ( а.с.11).

    З  даного договору № 02/01/06  від 26.12.2005 року вбачається, що останній підписаний Суб'єктом підприємницької діяльності - ОСОБА_2 та уповноваженим представником Державної компанії „Укрекокомресурси" в особі начальника Дніпропетровського обласного управління з утилізації відходів як вторинної сировини „Укрекокомресурси" Кабінету Міністрів України  ОСОБА_3 на підставі довіреності від 07.11.2005р.

   Відповідно до зазначеної довіреності  ОСОБА_3 уповноважено укладати господарські та інші угоди за погодженням з Президентом Компанії ( а.с.29).

   Позивач за зустрічним позовом Державна компанія  „Укрекокомресурси"   просив визнати недійсним договір зберігання обладнання  за № 02/01/06 від 28.12.2005р. з  підстав ст. ст. 203, 215, 241 ЦК України, посилаючись на те, що зазначений договір зберігання обладнання,  підписаний  від імені  Компанії начальником Дніпропетровського обласного управління  з  утилізації відходів як вторинної сировини  „Дніпропетровськьекокомресурси" ОСОБА_3 на підставі довіреності. Довіреність від 07.11.2005р. ОСОБА_3 була видана на представництво інтересів держави в усіх державних, кооперативних, суспільних та інших підприємствах, установах і організаціях з питань, пов'язаних з діяльністю Управління. При цьому, як стверджує позивач за зустрічним позовом, Управлінню було надано право від імені Компанії укладати договори про надання відповідних послуг, господарські та інші угоди тільки за погодженням з президентом Компанії.

   Окрім того, на обґрунтування  зустрічних вимог Державна компанія „Укрекокомресурси" посилається на те, що питання укладання договору зберігання обладнання від 28.12.2005р.  начальником Дніпропетровського обласного управління з утилізації відходів як вторинної сировини   „Дніпропетровськьекокомресурси" ОСОБА_3 з президентом Компанії Новохацькою С.С. належним чином не погоджувались, підписувалась ним особисто за власною ініціативою.

     На думку позивача за зустрічним позовом,  угода, укладена представником юридичної особи або керівником її відособленого підрозділу без належних повноважень на її укладення або з перевищенням цих повноважень, повинна бути визнана недійсною як така, що не відповідає вимогам закону. Оскільки сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника другої сторони відповідних повноважень, тому  її вимоги, засновані на цій угоді до другої сторони, від імені якої укладено угоду, задоволенню не підлягають.

     За таких обставин позивач за зустрічним позовом  вважає, що при укладенні спірного договору не були додержані загальні вимоги, які є необхідними для чинності правочину згідно зі ст.203 ЦК України, відповідно до якої особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Підписання особою угоди без відповідних повноважень з порушенням ст. 203 ЦК України  відповідно до  ст.215 ЦК України є підставою для визнання укладеної угоди недійсною як такої, що не відповідає вимогам закону.

    Досліджуючи вимоги за зустрічним позовом, колегією суддів встановлено наступне.       

    Як зазначалось вище, зі спірного договору  вбачається, що останній від імені поклажодавця  був підписаний уповноваженим представником Державної компанії „Укрекокомресурси" в особі начальника Дніпропетровського обласного управління з утилізації відходів як вторинної сировини „Укрекокомресурси" Кабінету Міністрів України  ОСОБА_3 на підставі довіреності від 07.11.2005р.

   Згідно з Положенням про Дніпропетровське обласне управління з утилізації відходів як вторинної сировини Державної компанії  „Укрекокомресурси"  Кабінету Міністрів України, затвердженого Наказом Президента Компанії за № 30 від 07.07.2003р., Управління має право укладати господарські договори (угоди) від імені Компанії у межах повноважень, наданих цим Положенням та довіреністю, виданою начальнику Управління .

    З довіреності від 07.11.2005р., на підставі якої  начальником Дніпропетровського обласного управління з утилізації відходів як вторинної сировини „Укрекокомресурси" ОСОБА_3 був укладений спірний Договір,  випливає, що ОСОБА_3  уповноважено укладати господарські та інші угоди за погодженням з Президентом Компанії.

   Встановлено, що укладення спірного договору  з президентом Компанії не погоджувалось, що свідчить про те, що начальник  обласного  управління „Дніпропетровськекокомресурси" ОСОБА_3, яка   підписала  даний   договір   від   імені   компанії,  діяла  усупереч вказівкам (розпорядженням) керівництва та з перевищенням наданих йому повноважень, внаслідок  чого цивільні права та обов'язки  компанії за даним договором не виникли.

    Окрім того, з  Акту приймання-передачі від 28.12.2005 року  обладнання, зазначеного у спірному договорі, вбачається, що вказане обладнання було передано  на зберігання також  начальником Дніпропетровського обласного управління Державною Компанією  по утилізації відходів як вторинної сировини «Укрекокомресурси»  Кабінету Міністрів України , тобто,  не уповноваженою на це особою (а.с.11).

   Відповідно до ч.І ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

   За приписами ч.1, 2  ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

   Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин  має  бути   спрямований  на  реальне  настання  правових наслідків, що обумовлені ним.

   В силу ст. 92 ЦК України  юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

  Відповідно до ч.І ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

    Окрім того, колегія суддів вважає, що  сторонами не надано належних та допустимих доказів щодо вчинення дій на  виконання спірного Договору , які  свідчили б про його наступне схвалення з боку Компанії, враховуючи  слідуюче.

    Надані Акти  виконаних робіт за спірним Договором  та Акт звірки взаєморозрахунків від 27.04.2007р. від імені Компанії підписані  також не уповноваженою на це особою начальником Дніпропетровського обласного управління Державною Компанією  по утилізації відходів як вторинної сировини «Укрекокомресурси»  Кабінету Міністрів України.  Зазначені Акти не містять даних про схвалення  начальником Управління таких дій з Президентом Компанії.

   Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що керівництвом було видано ряд розпоряджень про передачу технічного обладнання (устаткування), зазначеного у специфікації до спірного договору, іншим структурним підрозділам Компанії з метою забезпечення ефективності їх виробничої діяльності.

   Так, протягом 2003-2005р.р. Компанією видавались розпорядження від 14.07.2003р.№92/3-992/1, від 13.08.2003р. №92/8-1041, від 22.09.2003р. №92/3-1122/1, від 01.03.2005р. №3/67, від 12.07.2005р. №3/366 та №3/372, від 10.08.2005р. №3/435 про передачу технічного обладнання (устаткування), зазначеного у специфікації до спірного договору, іншим структурним підрозділам Компанії.

  Колегія суддів також зазначає, що свідченням відсутності спрямування спірного договору на реальне настання обумовлених ним правових наслідків є відсутність протягом дії договору будь-яких вимог позивача про здійснення оплати згідно з умовами розділу 3 договору або вжиття заходів щодо його розірвання у відповідності з п. 6.2 договору та діючим законодавством, враховуючи той факт, що з боку Компанії оплата за договором  всього періоду його дії взагалі не проводилась.

   З пояснень  першого віце-прем'єра  Компанії Чижевського В.Ю., заслуханого у судовому засіданні апеляційної інстанції відповідно до ст.30 ГПК України, вбачається, що до його посадових обов'язків належить погодження угод, які укладаються  структурними підрозділами Компанії та які не наділені правом юридичної особи. Начальник Дніпропетровського обласного управління Державної Компанії  по утилізації відходів як вторинної сировини «Укрекокомресурси»  ОСОБА_3, яка підписала спірний Договір від імені Компанії, не була уповноважена на  укладання такого договору; укладання даного договору не було погоджено з Компанією та з ним, про існування  даного договору йому не відомо; договір не виконувався  позивачем  і не схвалювався в подальшому Компанією; платежі за спірним договором Компанією не сплачувались, грошові кошти для цих цілей не виділялися.

   Разом з цим, колегія суддів зазначає, що позивач за первісним позовом при укладенні угоди повинен був перевірити повноваження представника Компанії і лише після тих дій укладати відповідний договір.

  Матеріали справи не містять доказів перевірки позивачем повноваження представника компанії, тому ризик наслідків непред'явлення відповідної вимоги має бути покладений саме на нього.

  З огляду на встановлені та вищевикладені обставини,  колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав щодо задоволення  зустрічних позовних вимог про визнання недійсним правочину - Договору зберігання за № 02/01/06 від 28.12.2005р.

   Щодо  правомірності рішення суду першої інстанції, яким  відмовлено в задоволенні первісного позову, колегія суддів зазначає, що  рішення в цій частині також відповідає матеріалам справи та вимогам чинного законодавства, виходячи з наступного.

  Первісний позов мотивований тим, що позивачем ОСОБА_2 та відповідачем було укладено договір зберігання за № 02/01/06  від 28.12.2005р. Від імені відповідача даний договір було підписано начальником обласного управління „Дніпропетровськекокомресурси" ОСОБА_3 на підставі доручення від 07.11.2005р.

  Також в обгрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на  акт звірки взаєморозрахунків по даному договору  на загальну суму 43392 грн., який від імені Державної компанії „Укрекокомресурси "  також було підписано начальником  її Управління ОСОБА_3

  Враховуючи те, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку щодо задоволення  зустрічного позову про визнання  недійсним договір зберігання обладнання від 28.12.2005р. №02/01/06  між Суб'єктом підприємницької діяльності - ОСОБА_2 та Державною компанією „Укрекокомресурси", з підстав  невідповідності його вимогам закону з моменту  його укладання, тому  колегія суддів вважає, що відсутні  підстави для задоволення первісного  позову.

     Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України  господарські зобов»язання можуть виникати:

-          безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність,

-          з акту управління господарською діяльністю,

-          з господарського  договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

       За приписами  ч.1,2 ст.11 ЦК України цивільні права та обов»язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов»язки.

       Підставами виникнення цивільних прав та обов»язків, зокрема, є  договори та інші правочини.

       Як свідчать встановлені вище обставини, з причин недійсності спірного Договору у первісного позивача не виникли права та обов»язки щодо правовідносин зберігання обладнання.

       Згідно з Роз»ясненням Вищого  арбітражного суду України від 12.03.1999 року за № 02-5/111 угоди, які містять порушення закону, не породжують будь-яких бажаних сторонами результатів, незалежно від рішення суду і волі сторін та їх вини в укладенні протизаконної угоди.

       Згідно зі ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

      Відповідно до ст.. 33 ГПК України  кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

      Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки місцевого суду з огляду на вище викладене.

      Доводи апелянта не знайшли свого підтвердження  в письмових доказах, що містяться в матеріалах справи.

      Окрім  того, колегія суддів зазначає, що спірний  договір, додаткова угода №1, специфікація до договору, акти прийому-передачі не містять даних про те, де  саме  зберігач  фактично мав зберігати передане йому для зберігання обладнання., що свідчить про  відсутність намірів  сторін договору щодо його реального виконання.

     Фактичне перебування обладнання за місцем розташування структурного підрозділу, а саме, за адресою: м.Дніпропетровськ, вул. Бабушкіна 68, не свідчить про схвалення Компанією укладення та виконання угоди.

     Щодо листа за № 1036/166 від 27.12.2005р. Начальника Дніпропетровського обласного управління Державної Компанії  по утилізації відходів як вторинної сировини «Укрекокомресурси»  ОСОБА_3 на ім”я Приватного підприємця ОСОБА_2  колегія суддів зважає на те, що даний лист, як і всі інші вищезазначені документи, був підписаний начальником структурного підрозділу, який не мав відповідних повноважень  на укладання господарських угод без згоди Компанії, і відповідно  в подальшому не мав повноважень здійснювати певні дії ( а.с. 53). Тому  відсутні підстави  вважати даний лист  як доказом схвалення укладеного договору зберігання.

     Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду, яким  відмовлено в задоволенні первісного позову,  задоволено зустрічні позовні вимоги, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи; колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

     Враховуючи те, що не встановлено обставин, які  свідчили б про виконання  сторонами  зобов”язань за спірним договором, тому колегія суддів вважає неможливим застосування правових наслідків у вигляді двосторонньої реституції. 

     Місцевим судом правильно дотримані вимоги ст.49 ГПК України щодо стягнення судових витрат .

 

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

 

ПОСТАНОВИВ:

 1.          Апеляційну скаргу Суб»єкта підприємницької діяльності - фізичної особи - ОСОБА_2  залишити без задоволення.

2.          Рішення Господарського суду  м. Києва  від 10.08.2007 року у справі  № 4/214 залишити без змін.

3.          Матеріали справи  № 4/214 направити до Господарського суду  м. Києва.

 Головуючий суддя                                                                      

 

 Судді                                                                                          Коршун Н.М.