Справа № 2-а-7045/11

Постанова

Іменем України

30 грудня 2011 року          Шаргородський районний суд Вінницької області

           в складі головуючого судді – Славінської Н.Л.

при секретарі                            Бабиній І.Д.                                

               розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку письмового провадження в місті Шаргороді в залі суду  справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Шаргородському районі Вінницької області про   зобов’язання до вчинення дій,

в с т а н о в и в:

          Позивачка звернулася до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому просить   визнати неправомірними дії Управління Пенсійного Фонду України у Шаргородському районі щодо відмови перерахувати їй додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю та підвищення до пенсії за проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю, у відповідності до ст.ст.39,51 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити їй недоплачену додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, як особі, віднесеній до категорії 4 постраждалих від Чорнобильської катастрофи, передбачену ч.3 ст.51 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 15 процентів мінімальної пенсії за віком, та підвищення до пенсії за проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю, передбачене ст.39 вище вказаного Закону, в розмірі однієї мінімальної заробітної плати, в межах строків, встановлених ст.99 КАС України, з врахуванням проведених їй виплат. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона   проживає в АДРЕСА_1, на території радіоактивного забруднення, має посвідчення категорії 4 громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю. Тому, відповідно  ч.3 ст.51 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» їй,  повинна проводитися виплата додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, як особі, віднесеній до категорії 4, у розмірі 15 процентів мінімальної пенсії за віком та підвищення до пенсії за проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю в розмірі однієї мінімальної заробітної плати, відповідно до вимог ст.39 вище вказаного Закону.             

          Проте, відповідач не виконує норми ст.ст.39,51 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» і виплачує їй додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю та підвищення до пенсії    у значно менших розмірах.

          У проведенні перерахунку  та виплати   додаткової пенсії, передбаченої ст.51 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»  та підвищення до пенсії, передбаченого ст. 39 вище вказаного Закону, відповідач їй відмовив.

9.12.2001 року відкрито скорочене провадження у даній адміністративній справі.  

           16.12.2011 року відповідачем подано заперечення  проти позову.  

Згідно поданих до суду заперечень, відповідач позов не визнав і просить залишити його без задоволення як безпідставний,  посилаючись на те, що позивачка отримує пенсію відповідно до ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» з надбавкою до пенсії відповідно до ст.ст.39,50 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а саме: додаткової пенсії в розмірі, визначеному відповідно до постанов  Кабміну №530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» та №836 від 26.07.1996 року «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також підвищення за проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю. Ці постанови Кабміну – єдині нормативно-правові акти, що регулюють виплати, передбачені в ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», вони не скасовані і не визнані неконституційними. Фінансування виплат, пов’язаних з реалізацією ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України і саме Законом про Державний бюджет на відповідний рік визначаються видатки на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.   Так як фінансування виплат особам даної категорії здійснюється з Держбюджету, а не з бюджету Пенсійного фонду, і УПФУ у Шаргородському районі ніяким чином не порушило права позивачки, як особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи, оскільки проводило виплати в розмірах, встановлених Законами України про Державний бюджет на відповідний рік та постановами  Кабміну №530 від 28.05.2008 року і №836 від 26.07.1996 року, та в межах тих асигнувань, які надходили з Державного бюджету. Додаткової пенсії, передбаченої ст.51  ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»,  позивачка не отримує.  

Відповідно до ухвали від 19.12.2011 року провадження у вказаній справі продовжено за загальними правилами, встановленими КАС України.

В судове засідання  позивачка  ОСОБА_1 не з’явилася. Згідно п.5 прохальної частини позовної заяви розгляд справи просить проводити у її відсутності.

Представник відповідача – управління Пенсійного фонду України в Шаргородському районі в судове засідання не з’явився, але від начальника УПФУ в Шаргородському районі Мельника О.Г. до суду надійшла заява про розгляд справи у відсутності представника УПФУ (а.с.15).

В судове засідання не прибули особи, які беруть участь в справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, при цьому заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності, перешкод для розгляду справи в судовому засіданні немає, тому суд вважає, що справу можна розглянути у порядку письмового провадження, на підставі ч.4 ст.122, ч.6 ст.128 КАС України.

Вирішуючи спір, суд встановив, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, постійно проживає в  АДРЕСА_1 (а.с.2), яке, згідно постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 року за №106 (додаток №1, розділ 4), віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю.  

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1, виданого Вінницькою облдержадміністрацією, позивачка є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії І, інвалідом ІІ групи (а.с.5). Тобто, повідомлена позивачкою в адміністративному позові  обставина про те, що вона має статус особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, як його визначено в ст.2 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», підтверджена і не заперечується відповідачем.   

Крім того, позивачка  отримує пенсію за віком (а.с.4), з надбавкою до пенсії відповідно до ст.ст.39,50 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як інвалід ІІ групи, в розмірі 20% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність та 5,20 грн.,   що вбачається із заперечень позивача та оглянутої в судовому засіданні пенсійної справи позивачки №111074.

Таким чином, встановлено, що позивачці, як особі, віднесеній до категорії 1 осіб, постраждалих від Чорнобильської катастрофи,  підвищення до пенсії, встановлене ст.39 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю, виплачується в неповному розмірі, а права на виплату додаткової пенсії, передбаченої ст.51 вказаного Закону, позивачка не має.  

Позивачкою та відповідачем визнається і не оспорюється та обставина, що   на органи Пенсійного фонду в Україні покладено повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, в тому числі, і виплат, передбачених ст.51 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».  

В результаті розгляду письмового заперечення відповідача, встановлено, що УПФУ у Шаргородському районі  отримувало з Державного бюджету кошти, призначені для виплат особам, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, і розподіляло їх в межах, встановлених Законами України про Державний бюджет України на відповідний рік,  постановами Кабміну від 28.05.2008 року №530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», та   №836 від 26.07.1996 року «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Позивачка отримує від відповідача додаткову пенсію, як особа, віднесена до категорії 1, у розмірі 20 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, та підвищення за проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю в розмірі 5,20 грн., але не в розмірі однієї мінімальної заробітної плати,   як визначено ст.39 вказаного Закону.  

Вказані обставини визнані відповідачем, що вбачається із його письмових заперечень.

ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема положення ст.39 цього Закону є чинними і підлягають застосуванню, оскільки рішеннями Конституційного Суду України від 9.07.2007 року №6-рп/2007 та від 22.05.2008 року №10-рп/2008 визнано неконституційними положення, яким обмежувалися права громадян, постраждалих від аварії на ЧАЕС, тому вони втрачають чинність з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України і є обов’язковими для виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені. А Законами України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» та «Про Державний бюджет України на 2011 рік» чи іншими Законами України не було зупинено, змінено чи скасовано дію положень ст.39 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».  

Відтак, ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема положення ст.39 цього Закону, є чинним і підлягає застосуванню в попередній редакції.  

Таким чином, при вирішенні спору щодо розміру виплат позивачці, як особі, постраждалій від аварії на ЧАЕС,  слід керуватися не Законами про Державний бюджет України на відповідний рік і не постановами КМУ за №530 від 28.05.2008 року та за №836 від 26.07.1996 року, а Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки він, як Закон постійної дії, має прерогативу над Законами про Державний бюджет України на відповідний рік та над вказаними постановами КМУ.

Тобто, розглянувши обставини, повідомлені позивачкою, та письмові заперечення відповідача, встановлено, що відповідачем не в повному обсязі проведено виплати позивачці, передбачені ст.39 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»,   підвищення до пенсії за проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю,   оскільки дані виплати позивачці щомісячно проводилася у розмірі 5,20 грн.

Крім того,  при розрахунку виплат, передбачених   ст.39 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»,   відповідачу слід виходити з положення ч.1 ст.28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», якою визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили  працездатність, визначеного законом, оскільки чинним законодавством не передбачено іншого, крім передбаченого ст.28 цього Закону, мінімального розміру пенсії за віком.

 Тому, дії відповідача, що полягають у відмові позивачці  у нарахуванні і сплаті недоплачених їй виплат, як особі, постраждалій від Чорнобильської катастрофи, у розмірах. передбачених ст.39 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с.6), починаючи  з 14.03.2011 року, тобто в межах шестимісячного строку, коли позивачка дізналася про порушення свого права і звернулася з позовом до суду,   – є неправомірними.   

         При вирішенні спірних адміністративно-правових відносин, що виникають з приводу захисту прав фізичної особи у сфері публічно-правових відносин від порушень органу державної влади, слід керуватися Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України,   Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Так, згідно ст. ст. 8, 19, 22, 46, 55, 57, 95, 96 Конституції України, в Україні  визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.  

Статтями 2, 4, 6, 8, 17, 18, 19, 70, 71, 86, 159, 160, 161, 162 КАС України врегульовано порядок захисту адміністративним судом прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень органів державної влади, органів місцевого самоврядування шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ у випадку звернення особи в порядку, встановленому цим Кодексом, з позовом до адміністративного суду, якщо особа вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи чи інтереси.  При цьому, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права.  

Згідно ст.1 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - цей Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв’язання пов’язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території.

До потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать: особи, які постійно проживають або постійно працюють  чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони станом на 1.01.1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися  у цій зоні не менше чотирьох років (п.4 ч.1 ст.11 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

Згідно ч.2 ст.39 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», пенсії непрацюючим пенсіонерам, як проживають на територіях радіоактивного забруднення, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті, а, відповідно до ч.1 ст.39 цього Закону громадянам. Які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов’язкового) відселення – три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення – дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю – одна мінімальна заробітна плата.

Фінансування витрат, пов’язаних з реалізацією ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», здійснюється за рахунок державного бюджету (ст.63 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

Посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом (п.3 ст. 65 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 року за №106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (додаток №1 – Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розділ 4 – Зона посиленого радіоекологічного контролю), населений пункт – АДРЕСА_1,  віднесений до зони посиленого радіоекологічного контролю.

Згідно ч.1 ст.6 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» непрацездатні громадяни крім пенсійних виплат із системи пенсійного забезпечення мають право отримувати доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат, додаткову пенсію в порядку та за рахунок коштів, визначених законодавством.

Відповідно до ст.10 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсійне забезпечення здійснюється органами Пенсійного фонду України.   

На Пенсійний фонд України, відповідно до п. 3 Положення про Пенсійний фонд України», затвердженого Указом Президента України від 6.04.2011 року за №384/2011 «Про  Положення про Пенсійний фонд України», покладено завдання участі у формуванні і реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування; керівництво та управління солідарною системою загальнообов’язкового державного пенсійного страхування;  забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством.  

Згідно ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили  працездатність, визначеного законом.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЗУ «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум застосовується для встановлення мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

Розмір мінімальної заробітної плати, яка є вихідним критерієм для визначення розміру виплат, передбачених ч.2 ст.39 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», встановлений ст.22 ЗУ «Про державний бюджет України на 2011 рік» з періодичністю на 1 січня, 1 квітня, 1 жовтня, 1 грудня.

Позов ОСОБА_1 в частині зобов’язання відповідача провести перерахунок та виплату їй додаткової пенсії, передбаченої ст.51 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», – задоволенню не підлягає, оскільки відповідачем вказане підвищення позивачці не призначено і не виплачувалося взагалі, так як позивачка отримує додаткову пенсію відповідно до ст.50 вказаного Закону, як інвалід ІІ групи,   що вбачається із оглянутої в судовому засіданні пенсійної справи позивачки №111074. Відтак, позов ОСОБА_1 в цій частині задоволенню не підлягає.

Безпідставним є посилання відповідача – УПФУ у Шаргородському районі в письмових запереченнях на позовну заяву, про те, що при вказаних спірних правовідносинах не можна застосовувати при нарахуванні позивачці недоплаченої додаткової пенсії, як особі, віднесеній до категорії 4, вимоги ч.1 ст.28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» щодо мінімальної пенсії, яка застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, оскільки положення частини 1 даної статті не є перешкодою для застосування визначеної в ній величини мінімального розміру пенсії за віком до обрахування інших пенсій чи доплат, пов’язаних із мінімальною пенсією за віком. До того ж, на час виникнення спірних правовідносин між позивачкою та відповідачем, чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною 1 ст.28 цього Закону, розміру мінімальної пенсії за віком, і, згідно з цією нормою мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.

Також, безпідставними є доводи  відповідача, викладенні в письмових запереченнях на позовну заяву, щодо правомірності нарахувань та виплати позивачці підвищення до пенсії, як особі, що постраждала від Чорнобильської катастрофи, з посиланням на відсутність фінансування з бюджету для виплати   додаткової пенсії в розмірах, які вказані позивачкою, оскільки питання фінансування цих видатків не є предметом спору і питання надання бюджетних коштів УПФ для виконання покладених на нього обов’язків у справах даної категорії виходять за межі заявлених вимог і не розглядаються.

Крім того, відсутність бюджетного фінансування передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»   виплат додаткової пенсії не може бути причиною невиконання покладених на Управління Пенсійного фонду України  зобов’язань, оскільки реалізація особою права, що пов’язане із отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Проте, з письмових заперечень відповідача вбачається, що виплати відповідачем коштів особам, постраждалим від аварії на ЧАЕС, з Держбюджету  фінансуються на даний час.

Законом України від 14.06.2011 року «Про внесення змін до ЗУ «Про державний бюджет України на 2011 рік», який  набрав чинності з 19.06.2011 року, норми і положення ст.ст.39,51 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», застосовуються в порядку та в розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу ПФУ на 2011 рік.  

6.07.2011 року, на виконання вимог ЗУ від 14.06.2011 року «Про внесення змін до ЗУ «Про державний бюджет України на 2011 рік»,          Кабінетом Міністрів України прийнято постанову за №745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», яка опублікована в газеті «Урядовий кур'єр» 23.07.2011 року і якою врегульовано, зокрема, виплати особам, постраждалим від аварії на ЧАЕС.

          За таких обставин, судом встановлено, що відповідачем порушено право позивачки   отримувати  підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення у зоні посиленого радіоекологічного контролю, у розмірі однієї мінімальної заробітної плати,  у період з 14.03.2011 року по 22.07.2011 року включно.          

            В решті позову слід відмовити.          

Керуючись ст.ст. 8, 19, 22, 46, 55, 57, 95, 96  Конституції України, ст.ст. 2,4, 6, 8, 17, 18, 19, 70, 71, 86, 159, 160, 161, 162, 254 КАС України, ст.ст.1, 2, 11, ст.49, ч.3 ст.51, ст.63, п.3 ст.65 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст.ст.6,28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст.10 Закону України «Про пенсійне забезпечення»,

п о с т а н о в и в :

          Позовну ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Шаргородському районі Вінницької області про   зобов’язання до вчинення дій –   задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України у Шаргородському районі щодо відмови ОСОБА_1 перерахувати підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні посиленого радіоекологічного контролю в розмірі однієї мінімальної заробітної плати, за період з 14.03.2011 року по 22.07.2011 року  відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Шаргородському районі Вінницької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення (доплату) до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення – в зоні посиленого радіоекологічного контролю, за період з 14.03.2011 року по 22.07.2011 року включно, відповідно до ч.ч.2,1ст.39 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», визначивши вказане підвищення (доплату) в розмірі однієї мінімальної заробітної плати, з врахуванням проведених їй виплат.

В решті позову – відмовити.

          На постанову може бути подана апеляційна скарга до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Шаргородський районний суд протягом 10 днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

          У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя: