ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.10.2006 Справа № 4/224
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів головуючого судді: Герасименко І.М. (доповідач),
суддів: Пруднікова В.В., Ясир Л.О.,
при секретарі: Нурулаєвой Г.Ю.
за участю прокурора - Овчар Т. В.;
Представники сторін в судове засідання не з’явились про час та місце слухання справи були повідомленні належним чином.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Кіровоград
на постанову господарського суду Кіровоградської області від 01.08.2006 р.
у справі № 4/224
за позовом Прокурора Добровеличківського району в інтересах держави в особі Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Кіровоград,
до відкритого акціонерного товариства “Помічнянський елеватор”, м. Помічна,
про стягнення 11 759 грн. 22 коп.
В СТ А Н О В И В:
21.06.06 p. Прокурор Добровеличківського району в інтересах держави в особі Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Кіровоград звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відкритого акціонерного товариства “Помічнянський елеватор”, м. Помічна про стягнення 11 759 грн. 22 коп. Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на порушення відповідачем вимог ст.ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" № 875-Х11 від 21.03.1991 р. (зі змінами і доповненнями).
Постановою господарського суду Кіровоградської області від 01.08.2006р. в позові відмовлено. Постанова мотивована тим, що надані відповідачем суду докази виконання вимог Закону по забезпеченню працевлаштування інвалідів є достатніми для відмови в задоволенні прозову.
Позивач не погодився з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову господарського суду від 01.08.06 р. Вказує, що відповідач порушив покладений на нього законодавством обов’язок щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а тому повинен нести відповідальність, що встановлена ст. 19 та ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.
В судове засідання Дніпропетровського апеляційного господарського суду 17.10.2006 р. представники сторін в судове засідання не з’явились, про час та місце слухання справи були повідомлені належним чином.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін,
дослідивши матеріали справи та аналізуючи докази по справі, в їх сукупності,
Дніпропетровський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що
апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 р., для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % від загальної чисельності працюючих. Згідно з п.З "Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів", затверджений Постановою КМУ від 03.05.95 р. № 314, "робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда". Згідно п.5 “Положення” підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, управління соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
З вищезазначеного випливає, що чинне законодавство України покладає на вказані органи обов’язок по працевлаштуванню інвалідів за умови інформування їх про вільні робочі місця на підприємстві. Обов’язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, а створення робочих місць має відбуватися з урахуванням стану здоров’я, здібностей і професійних навичок інвалідів, направлених на підприємство органами з їх працевлаштування, визначеними ст. 18 Закону.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік по ВАТ “Помічнянський елеватор”, на підприємстві працевлаштовано 4 інваліди, а відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" повинно бути не менше 6. За нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів у 2005 році, ВАТ “Помічнянський елеватор” було нараховано штрафні санкції в сумі 11759 грн. 22 коп.
Частиною першою статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", в редакції, чинній на час спірних правовідносин ( далі - Закон), для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік середньооблікова кількість штатних працівників відповідача складає 152 працівники. Кількість інвалідів, що повинні працювати на підприємстві, складає 6 осіб. Фактична кількість працюючих інвалідів на підприємстві складає 5 осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.
До Добровеличківського центру зайнятості Кіровоградської області відповідачем щомісячно надавались звіти. В звітах зазначалось про наявність на підприємстві вакантних посад для інвалідів. Уповноваженими органами та організаціями інваліди для працевлаштування до відповідача не направлялись, і відповідач не відмовляв в працевлаштуванні інвалідів.
Згідно зі ст. 218 ГК України, підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення в сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Згідно зі змістом звітів за формою державної статистичної звітності №3-ПН відповідач надав центру зайнятості населення вичерпну інформацію про наявність на підприємстві вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів, тому колегія суддів вважає, відповідачем було вжито всіх передбачених чинним законодавством заходів щодо забезпечення працевлаштування інвалідів, в зв’язку з чим, на нього не може бути покладено відповідальність за невиконання уповноваженими органами обов’язку щодо направлення інвалідів для працевлаштування чи за відсутність інвалідів, що бажають працевлаштуватися.
Про бажання відповідача працевлаштувати інвалідів на створені робочі місця засвідчує факт своєчасного представлення ним 23.01.2006 р. позивачу звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік (а.с.8), з якого вбачається наявність двох незайнятих працівниками робочих місць, на яких повинні працювати особи працевлаштовані у відповідності до вимог ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.
Таким чином, відповідачем вжито всіх передбачених законом та можливих в даній ситуації заходів для працевлаштування інвалідів на 6 робочих місць, а інваліди не були працевлаштовані через відсутність таких на обліку в Центрі зайнятості та не направлялись на підприємство органами, на яких законом покладено обов’язок по працевлаштуванню інвалідів.
Відповідно до листа Добровеличківського районного центру зайнятості №03-162 від 30.06.2006 р. відповідач тісно співпрацює з центром зайнятості в питаннях працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями і протягом 2005 року підприємство систематично повідомляло про потребу в працівниках з обмеженими фізичними можливостями.
З вказаних підстав, постанову суду необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Кіровоград –залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Кіровоградської області від 01.08.2006 р.
у справі № 4/224–залишити без змін
Головуючий І.М. Герасименко
Судді Л.О. Ясир
В.В. Прудніков