КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.02.2008 № 27/392
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача: Томашевська – представник за довіреністю,
від відповідача: Овсій Д.Ю. – представник за довіреністю,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Трансенерго"
на рішення Господарського суду м.Києва від 06.11.2007
у справі № 27/392
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Трансенерго"
третя особа відповідача
третя особа позивача
про розірвання договору №20 від 19.08.2005 р.
ВСТАНОВИВ:
В серпні 2007 року Товариство з обмеженою відповідальністю“ Будівельно-інвестиційна компанія “ Інтербудінвест” звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія Трансенерго” про розірвання договору № 19 від 19.08.2005 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач ухиляється від підписання (затвердження) графіку сплати коштів, чим не виконує умови Договору № 19 від 19.08.2005 року. Таке порушення зобов’язання з боку відповідача позивач вважає істотним порушенням умов зазначеного Договору, яке унеможливлює його виконання та позбавляє позивача на те, на що він розраховував, вступаючи з відповідачем в договірні правовідносини.
Заявою від 01.11.2007 року позивач змінив предмет позову та просив визнати неукладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю “Будівельно-інвестиційна компанія “Інтербудінвест” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Компанія “Трансенерго” Договір про спільну діяльність № 19 від 19.08.2005 року, а також стягнути з відповідача 200 000 грн., сплачених згідно з договором № 19 від 19.08.2005 року.
Суд першої інстанції відхилив заяву позивача про зміну предмету позову, оскільки доповнення предмету позову іншими позовними вимогами в порушеній справі за своїм предметом та підставами позову виходить за межі процесуальних прав позивача, наданих йому ст. 22 ГПК України. Одночасна зміна предмета і підстав позову не допускається.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 06.11.2007 р. у справі № 27/392 в задоволенні позовних вимог відмовлено. В мотивувальній частині даного рішення суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірний договір є неукладеним у зв”язку з недосягненням сторонами згоди щодо порядку та графіку фінансування робіт та відповідно не підписанням між ними Додатку №2 до зазначеного Договору.
Не погоджуючись з рішенням суду, ТОВ “Компанія Трансенерго” звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції від 06.11.2007 р. змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення висновки щодо не укладення договору № 19 від 19 серпня 2005 року, посилаючись на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, неповне встановлення обставин, що мають значення для справи.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги, відповідач посилається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що Договір про спільну діяльність є неукладеним, оскільки, на думку апелянта, Договір містить всі істотні умови, сторони належним чином погодили порядок розрахунків в 4 Розділі Договору, графік є похідним від порядку розрахунків.
Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення - без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія встановила наступне.
Відповідно до ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони ( учасники) зобов”язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.
19 серпня 2005 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Будівельно-інвестиційна компанія “Інтербудінвест” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Компанія “Трансенерго” було укладено Договір № 19, предметом якого є спільна участь сторін Договору у будівництві житлового комплексу з соціальною інфраструктурою за адресою: м. Київ, Повітрофлотський проспект, 30 у Солом`янському районі м. Києва, та отримання у власність 75% закінченого будівництвом комплексу для його подальшого розподілу між сторонами в порядку, передбаченому цим договором.
За приписами ст.1131 ЦК України умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
За змістом п.3.1 даного Договору порядок реалізації Договору визначено сторонами в два етапи: етапом № 1 передбачено здійснення фінансування вартості будівництва за Угодою; етапом № 2 –підписання спільної Угоди.
Згідно з п.4.1 Договору з метою реалізації етапу №1 позивач доручив відповідачу від власного імені за рахунок позивача здійснити фінансування вартості будівництва за Угодою в розмірі та порядку, визначеному сторонами в Додатку № 2 до договору.
Пунктом 4.2. договору сторони обумовили, що для виконання вищевказаного доручення позивач повинен перерахувати на поточний рахунок відповідачу грошові кошти в порядку та розмірах, визначених Додатком № 2 до договору, при цьому право власності на грошові кошти позивача до відповідача не переходить.
Тобто, даними умовами Договору сторони дійшли згоди про те, що розмір коштів та порядок їх сплати на фінансування відповідного об’єкту буде визначено саме двохстороннім Додатком №2 до Договору.
За умовами пункту 4.3 Договору грошові кошти, отримані відповідачем від позивача, повинні бути використані відповідачем для виконання нею своїх обов’язків за Угодою та/або покриття відповідачем витрат, пов’язаних з виконанням угоди.
Пунктом 4.4. Договору сторони також передбачили, що після виконання п. 4.2. договору позивач набуває право на отримання у свою власність частини належній відповідачу за Угодою частки комплексу пропорційно розміру перерахованих позивачем коштів (здійсненого фінансування) .
Тобто, вищевикладене свідчить про те, що обов’язком позивача по Договору № 19 від 19.08.2005 року є фінансування будівництва житлового комплексу за адресою: м. Київ, Повітрофлотський проспект. 30, шляхом перерахування коштів відповідачу відповідно до умов, узгоджених сторонами в додатку № 2 до договору, який визначає порядок та розмір фінансування зі сторони ТОВ “Будівельно –інвестиційна компанія “Інтербудінвест”.
Однак, матеріали справи та пояснення сторін свідчать про те, що станом на день розгляду справи сторонами не підписано Додатку № 2 до Договору.
Тобто, між сторонами не визначено розміру грошових коштів, які фінансує позивач як свою частку у будівництві житлового комплексу, та не визначено порядок і сроки їх внесення.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За змістом названої правової норми істотними умовами, узгодження яких необхідно для укладання договору є: умови визнані в законі чи інших нормативно- правових актах як істотні, як необхідні для договору даного виду, та умови щодо яких за заявою із сторін має бути досягнуто згоди.
Істотними умовами будь- якого договору, який передбачає обов’язок сторони здійснювати фінансування, є розмір і порядок такого фінансування, без погодження якого фінансування залишається лише наміром на виконання відповідних дій.
Враховуючи те, що фінансування об’єкту будівництва без узгодження його розміру розрахунків, порядку та строків їх здійснення неможливе, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що Додаток № 2 є невід’ємною частиною Договору № 19 від 19.08.2005 року, яка становить його істотну умову, спрямовану на встановлення господарських зобов’язань, погоджена сторонами та приймається ними як обов’язкова до виконання.
Дана істотна умова є суттєвою та обов”язковою для даного виду договору та визначає частку позивача у будівництві житлового комплексу.
Договір №19 від 19.08.2005 року визначав необхідність додаткових переговорів сторін щодо визначення вищезазначених істотних умов.
У зв”язку з відсутністю зазначених вище істотних умов колегія суддів вважає, що спірний договір не відбувся та існувати не може.
Тому є правомірним висновок суду першої інстанції про те, що викладені вище обставини щодо непідписання сторонами Додатку № 2 до Договору № 19 від 19.08.2005 року і таким чином неузгодження ними істотних умов договору, а саме, розміру розрахунків, порядку та строків їх здійснення, є підставою вважати цей договір неукладеним.
Сплачені позивачем після підписання спірного договору грошові кошти у сумі 200 000 грн. (платіжним дорученням № 956 від 19.08.2005р.) не свідчать про досягнення сторонами зазначених вище істотних умов Договору, оскільки з даних дій сторін не вбачається погодження ними істотних умов Договору: не досягнуто згоди щодо загального розміру розрахунків, строків та порядку їх здійснення.
Крім того, сторони у судовому засіданні зазначали, що сплачені позивачем кошти є лише частиною розміру розрахунків, спрямованих лише на часткове виконання спірного Договору, а саме, для отримання погоджень, технічних умов на передпроектній стадії будівництва, тощо. Подальші дії позивача щодо того, які кошти він ще має сплатити, в якому порядку та на протязі яких строків з метою досягнення зобов”язань за договором, сторонами не обумовлені. У зв”язку з цим позивач листом вих. № 257 від 15.05.2007 року просив відповідача укласти Додаток № 2 до Договору.
Враховуючи те, що правовідносини між сторонами склалися не внаслідок укладання Договору № 19 від 19.08.2005 року, а у зв”язку з недосягненням ними згоди щодо істотних умов даного виду договору, колегія суддів вважає, що відповідачем не порушено прав та охоронюваних законом інтересів позивача, оскільки встановлення судом факту неукладення Договору № 19 від 19.08.2005 року, не породжує ніяких прав та обов'язків для сторін.
Згідно з п. 17 Роз”яснення Вищого арбітражного суду від 12.03.1999 року за № 02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов”язаних з визнанням угод недійсними” з подальшими змінами, якщо у процесі вирішення спору буде встановлено, що угоду між сторонами фактично не було укладено, господарському суду на підставі пункту 1-1 статті 80 ГПК слід припинити провадження у справі.
З огляду на викладене, є помилковим висновок суду першої інстанції про відмову в позові ТОВ “ Будівельно-інвестиційна компанія “ Інтербудівест” про розірвання договору при встановленні у судовому засіданні обставин, які свідчать про не укладення договору.
Разом з цим, колегія суддів зважає на те, що позивач не позбавлений права звертатися за захистом своїх порушених прав до господарського суду з певною матеріально-правовою вимогою до відповідача в межах тих зобов’язань, які виникли між сторонами з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.
Доводи апеляційної скарги є безпідставними та надуманими, не спростовують висновки суду першої інстанції з огляду на вищевикладені обставини, які свідчать про те, що між сторонами спірного Договору не досягнута у встановленому законом порядку домовленість щодо розміру фінансування будівництва та порядку і строків його фінансування.
В силу ч.3 ст.129 Конституції України до основних засад судочинства належать, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з положеннями ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог, слід скасувати, провадження у справі припинити з підстав п.1-1 ст.80 ГПК України; колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати, понесені позивачем та відповідачем, покладаються на кожного з них.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 80 п. 1-1, 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд –
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельно-інвестиційна компанія “Інтербудінвест” на рішення Господарського суду м. Києва від 06.11.2007 року залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду м. Києва від 06.11.2007 року у справі № 27/392 скасувати.
3. Провадження у справі № 27/392 припинити.
4. Матеріали справи № 27/392 направити до Господарського суду м. Києва.
Головуючий суддя
Судді