ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _________________________________________________________________________________________ |
П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"15" квітня 2008 р. | Справа № 11/282-07-8390 |
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Журавльова О.О.,
суддів Тофана В.М., Михайлова М.В.
при секретарі судового засідання Бритавська Ю.С.
за участю представників сторін
від позивача: Ахмістов О.М. за довіреністю від 28.12.2007р. №120-08/131
від відповідача: Слюсар М.М. за довіреністю від 20.02.2008р. №349
від третьої особи: не з’явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Одеської залізниці
на рішення господарського суду Одеської області від 24 грудня 2007 року
у справі №11/282-07-8390
за позовом Відкритого акціонерного товариства „Азот”
до відповідача Одеська залізниця
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Південно-Західна залізниця
про стягнення 6028,08 грн., -
В С Т А Н О В И В:
ВАТ „Азот” звернулося до господарського суду Одеської області з позовом, в якому просив зобов’язати ДП „Одеська залізниця” в особі Шевченківської дирекції залізничних перевезень повернути на рахунок ВАТ „Азот” безпідставно списані грошові кошти в сумі 6028,08 грн.
В процесі розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги і просив суд визнати, що ДП „Одеська залізниця” списання грошових коштів в сумі 6028,08 грн. за додатково надані послуги по залізничній накладній №09822603 проведено безпідставно та стягнути з ДП „Одеська залізниця” на користь ВАТ „Азот” безпідставно списані грошові кошти в сумі 6028,08 грн., а також витрати по сплаті державного мита в сумі 102 грн. та витрати на ІТЗ судового процесу в сумі 118 грн.
Рішенням господарського суду Одеської області від 24 грудня 2007 року у справі №11/282-07-8390 (суддя Власова С.Г.) позов ВАТ „Азот” задоволено. З Одеської залізниці на користь ВАТ „Азот” стягнуто 6028,08 грн., 102 грн. держмита а 118 грн. витрат на ІТЗ судового процесу.
Приймаючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги ВАТ „Азот” є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та наявними матеріалами справи. Такого висновку суд першої інстанції дійшов з огляду на те, що відповідачем в порушення умов договору №855-412 від 15.08.2004р. та Правил розрахунків за перевезення вантажів безпідставно було списано з особового рахунку позивача суму 6028,08 грн. (з ПДВ), оскільки відомості плати за користування вагонами і контейнерами, а також накопичувальні картки по цистерні №50562545 взагалі не були надані залізницею позивачу та останнім не підписувалися. Окрім того, в порушення вимог п.10 Правил користування вагонами та контейнерами, про затримку вагона (цистерни) відповідач повідомив позивача лише 17.04.2007р.
Відповідач із рішенням суду першої інстанції не згодний, в апеляційній скарзі просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог ВАТ „Азот”, з посиланням при цьому на те, що судове рішення не відповідає вимогам ст.84 ГПК України, є незаконним та необґрунтованим, а також таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, зокрема, ст.ст.4, 62, 105, 119, 125, 129 Статуту залізниць України, параграф 2 ст.11, параграф 1 ст.13, параграф 1 ст.15, параграф 7 ст.21, ст.22 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (УМВС) та з порушенням норм процесуального права, зокрема, ст.ст.33,36,43,84 ГПК України.
Так, відповідач вважає, що грошові кошти в сумі 6028,08 грн. утримані відповідачем правомірно за фактично надані залізницею послуги при перевезенні вантажу у вагоні №50562545 згідно Тарифного керівництва №1 та на підставі п.2.3., 3.2.-3.4. договору №855-412 від 15.08.2004р., ст.ст.4, 62, 105, 119, 125, 129 Статуту залізниць України, параграфу 2 ст.11, параграфу 1 ст.13, параграфу 1 ст.15, параграфу 7 ст.21, ст.22 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (УМВС), а суд першої інстанції, навпаки, не врахував в повному обсязі предмет спору по даній справі, не врахував договір міждержавного перевезення вантажу та відповідне транспортне законодавство, досудовий розгляд претензії позивача Одеською залізницею, а також проігнорував письмові докази „Південно-Західної залізниці”, а саме акти загальної форми №2240, №2225 від 14.04.2007р. станції Чернігів Південно-Західної залізниці, які згідно ст.129 Статуту залізниць України є підставою для матеріальної відповідальності позивача (вантажоодержувача). Також відповідач вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив Одеській залізниці в залученні Південно-Західної залізниці до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, що вказує на формальний розгляд справи і призвело до суттєвих помилок при розгляді справи. Окрім того, відповідач вважає, що суд першої інстанції з достовірних доказів та фактів прийшов помилково висновку про вину залізниці, всупереч матеріалам даної справи, всупереч вимогам ст.ст.4,22,62,105,119,129 Статуту залізниць України, параграфу 1 ст.13, параграфу 1 ст.15, параграфу 7 ст.21, ст.22 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (УМВС).
Апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження апеляційним господарським судом у складі колегії суддів: головуючого судді Журавльова О.О., суддів Поліщук Л.В., Михайлова М.В., про що 31.01.2008р. винесено відповідну ухвалу. Згідно з розпорядженням голови суду „Про заміну судді” від 14.03.2008р. №46, здійснено заміну судді Поліщук Л.В. на суддю Тофана В.М. у зв’язку із виходом останнього з лікарняного.
У відзиві на апеляційну скаргу від 26.02.2008р. за вх.№152 –Д1, позивач просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення –без змін, з посиланням при цьому на те, що суд першої інстанції правомірно встановив, що у зв’язку із порушенням відповідачем вимог законодавства про порядок проведення розрахунків за перевезення вантажів, списання грошових коштів з рахунку позивача є неправомірним, а списані кошти підлягають поверненню. Також позивач вважає безпідставними доводи відповідача про те, що суд першої інстанції не врахував транспортне законодавство, досудовий розгляд претензії, проігнорував письмові докази (акти загальної форми) та відмовив відповідачу у задоволені клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи Південно-Західної залізниці. Окрім того, позивач посилається на те, що рішенням суду першої інстанції було встановлено, що відповідачем вчинено й інші порушення чинного транспортного законодавства, а саме, порушення відповідачем ч.4 п.10 Правил користування вагонами і контейнерами щодо строку повідомлення вантажовласника про затримку вагону.
Також в процесі перегляду рішення господарського суду Одеської області в апеляційному порядку апеляційний господарський суд залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Південно-Західну залізницю, про що 26.02.2008р. виніс відповідну ухвалу.
Згідно з поясненнями третьої особи від 04.04.2008р. №100, які надані на вимогу апеляційного господарського суду, 14.04.2007р. по станції Чернігів був затриманий вагон №50562545 за накладною №09822603 з вантажем кислота із-за технічної несправності вагону, про що було складено акт загальної форми №2240 та проведено запис в книзі реєстрації, а також складено повідомлення оглядача вагонів на ремонт вагона. При перевезенні вантажів у всіх видах сполучення затримка, що сталася з вини вантажовідправника, оформляється актом загальної форми, який додається до перевізних документів, а у відповідності до ст.ст.62,125 Статуту залізниць України та п.13 Правил розрахунків за перевезення вантажів суми витрат залізниці пов’язані з затримкою стягуються залізницею призначення з одержувача вантажу, тобто з ВАТ „Азот”.
На підставі ст.77 ГПК України у судовому засіданні оголошувалася перерва до 15.04.2008р., про що сторони та третя особа повідомлені належним чином.
У телеграмі за вх.№152 від 15.04.2008р. третя особа заявила клопотання про розгляд апеляційної скарги за відсутністю третьої особи у судовому засіданні.
Відповідно до ст.85 ГПК України, у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, заслухавши представників сторін та третьої особи, апеляційним господарським судом встановлено:
Із наявної у матеріалах справи накладної СМГС №09822603 випливає, що 10.04.2007р. зі станції Новополоцьк Білоруської залізниці ВАТ „Ресурс” відправлений ВАТ „Азот” (станція призначення Черкаси Одеської залізниці) вагон №50562545 із сірчаною кислотою. Згідно з відміткою у графі 11 цієї накладної, власником цього вагона є ВАТ „Азот”.
Також із матеріалів справи випливає, що в процесі перевезення вантажу вагон №50562545 із сірчаною кислотою був затриманий на станції Чернігів Південно-західної залізниці у зв’язку з його технічною несправністю, що підтверджується наявним у матеріалах справи актом загальної форми №2240, який 14.04.2007р. складений на станції Чернігів Південно-Західної залізниці. Тією ж датою станцією Чернігів Південно-Західної залізниці складений акт загальної форми №2225, згідно з яким, вагон №50562545 із сірчаною кислотою прийнятий на ТТУ вагонною службою з причин „вищерблини на поверхні качання колеса, відсутнє 50% десниці”.
17.04.2007р. ВАТ „Азот” одержав повідомлення станції Чернігів про виявлені несправності вагону, а також про відчеплення цього вагону для здійснення ремонту. Листом від 19.04.2007р. №424-09/2277, який одержаний вагонним депо Дарниця 27.04.2007р. за вх.№1547, позивач гарантував оплату ремонту колісної пари вагону №50562545.
З поточного ремонту вагон випущений 26.04.2007р. в 17 год.10 хв., що підтверджується підписом бригадира Романенко на зворотній стороні акту загальної форми №2240 від 14.04.2007р. Також на зворотній стороні цього акту зазначено, що за період затримки вагону (301 час 52 мін.) нарахований збір за користування вагоном в сумі 1877,50 грн., за маневрову роботу в сумі 153,90 грн., за надсилання повідомлень в сумі 28 грн., за зберігання в сумі 2964 грн. Всього із врахуванням 20% ПДВ нарахований збір в сумі 6028,08 грн. (а.с.19).
Про нарахування цього збору залізницею зазначено також і у накладній СМГС №09822603.
Згідно з наявним у матеріалах справи Переліком технічного центру обробки перевізних документів ТехПД №505 від 05.05.2007р., по накладній СМГС №09822603 з р/рахунку позивача залізницею проведено списання грошових коштів в сумі 8646,40 грн., в т.ч. 6028,08 грн. збір за додаткові послуги. При цьому, списання цієї грошової суми з р/рахунку позивача відповідачем не заперечується.
Претензія позивача з вимогою повернення безпідставно стягнутих коштів від 05.07.2007р. №121-03/134-2662 відхилена відповідачем, з посиланням при цьому на те, що збір нарахований станцією Чернігів за період знаходження вагону у ремонті на підставі параграфу 2 ст.11 УМВС за користування вагоном, за зберігання вантажу, за маневрову роботу згідно з актом загальної форми №2240 від 14.04.2007р., а відповідно до параграфу 7 ст.21 УМВС, якщо під час перевезення або видачі вантажу з вини відправника або одержувача виникнуть перешкоди для його перевезення або видачі, то залізниці сплачуються всі витрати, що понесені нею з підстав затримки або видачі.
У поданому до господарського суду Одеської області позові, із врахуванням уточнень до позову, ВАТ „Азот” просив суд визнати, що Одеська залізниця безпідставно списала з р/рахунку позивача грошові кошти в сумі 6028,08 грн. за додатково надані послуги по залізничній накладній №09822603, а також просив ці грошові кошти стягнути з Одеської залізниці.
Оскаржуваним рішенням суду першої інстанції позов ВАТ „Азот” задоволено, з мотивів, викладених в описовій частині постанови.
Апеляційний господарський суд вважає, що рішення суду першої інстанції є правомірним, та таким, що відповідає встановленим обставинам справи, а також законодавству, яким врегульовано, як перевезення вантажів у міжнародному залізничному сполученні, так і перевезення вантажів залізницями України.
Так, відповідно до вимог ст.4 Статуту залізниць України перевезення залізницями вантажів у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні міжнародні сполучення.
У ст.1, параграфі 1 ст.2 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (УМВС), яка діє з 01.11.51р., із змінами та доповненнями від 23.05.2006р., встановлено, що перевезення вантажів між Республікою Бєларусь та Україною здійснюється на умовах, встановлених даною Угодою. Ця Угода має обов’язкову силу для залізниць, відправників і одержувачів вантажів. При цьому, в силу вимог параграфа 1 ст.22 УМВС залізниця, яка прийняла вантаж до перевезення по накладній СМГС, відповідає за виконання договору перевезення на всьому шляху слідування вантажу до видачі його на станції призначення, а у параграфі 2 ст.22 вказаної УМВС передбачено, що кожна наступна залізниця, приймаючи до перевезення вантаж разом з накладною, вступає в цей договір перевезення і приймає на себе обов’язки, що виникають по цьому договору.
Водночас параграфом 6 ст.6 УМВС передбачено, що при перевезенні завантажених і порожніх вагонів, які не належать залізниці або здані нею в оренду, діє Додаток 10 (Правила перевезення вагонів, які не належать залізниці).
Відповідно до параграфу 4 вказаних Правил перевезення вагонів, які не належать залізниці (Додаток 10 до УМВС), при пред’явленні до перевезення завантажених або порожніх вагонів, які не належать залізниці або здані нею в оренду, відправник повинний надати заповнену ним накладну по формі Додатку 12.1. або 12.2. к УМВС. При пред’явленні до перевезення такого завантаженого вагону відправник повинний вказати у накладній в графі „Найменування вантажу”: „Вагон, не належить залізниці. Власник ...”.
У параграфі 7 вказаних Правил перевезення вагонів, які не належать залізниці встановлено, якщо у результаті перевірки вагону, що проведена залізницею за власною ініціативою або за вимогою одержувача або іншої правомічної особи, буде встановлено пошкодження цього вагону або утрата окремих його частин, залізниця зобов’язана скласти акт відповідно до внутрішніх правил, що діють на цей залізниці, в п’яти екземплярах, в якому повинні бути вказані причини і характер пошкодження, а також утрачені частини.
Перший екземпляр акта додається до накладної. Другий і третій екземпляри направляються в найкоротший строк на залізницю по місту знаходження власника або орендаря вагону. Ця залізниця повинна передати цей акт власнику або орендарю. Четвертий екземпляр залишається на станції, якою складений цей акт. П’ятий екземпляр станція направляє своєму управлінню (дирекції).
Як вище встановлено апеляційним господарським судом, власником вагона із сірчаною кислотою №50562545, який відправлений зі станції Новополоцьк Білоруської залізниці по накладній СМГС №09822603 є ВАТ „Азот” (позивач, вантажоодержувач). Затримка цього вагону відбулася на станції Чернігів Південно-західної залізниці внаслідок виявлених пошкоджень вагону.
Тобто, виходячи з вимог параграфу 7 Правил перевезення вагонів, які не належать залізниці (Додаток 10 до УМВС) саме на станції Чернігів Південно-Західної залізниці складається акт відповідно до внутрішніх правил.
У п.20 Правил складання актів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України 28.05.2002р. №334 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 08.07.2002р. за №567/6855 встановлено, що у разі пошкодження вагона (контейнера) під час перевезення, навантаження, вивантаження вантажу, маневрових робіт, а також в інших випадках для засвідчення обставин і розмірів пошкодження складається акт про пошкодження вагону (контейнера), який є підставою для матеріальної відповідальності винних у пошкодженні згідно із статтею 124 Статуту залізниць України.
Таким чином при виявленні пошкоджень вагону із сірчаною кислотою №50562545, перевезення якої здійснювалося по накладній СМГС №09822603 станція Чернігів Південно-західної залізниці повинна була скласти акт про пошкодження вагону. При цьому, в силу вимог параграфу 7 Правил перевезення вагонів, які не належать залізниці (Додаток 10 до УМВС) акт про пошкодження вагону повинний був складений на станції Чернігів Південно-західної залізниці у п’яти екземплярах. Перший екземпляр акта додається до накладної. Другий і третій екземпляри направляються в найкоротший строк на залізницю по місту знаходження власника або орендаря вагону. Ця залізниця повинна передати цей акт власнику або орендарю. Четвертий екземпляр залишається на станції, якою складений цей акт. П’ятий екземпляр станція направляє своєму управлінню (дирекції).
Між тим, із матеріалів справи випливає, що акт про пошкодження вагону на станції Чернігів Південно-Західної залізниці взагалі не складався. Такі обставини не заперечуються і самою Південно-Західною залізницею (третя особа) у письмових поясненнях, що надані до апеляційного господарського суду.
Замість цього акту станцією Чернігів Південно-Західної залізниці складені акти загальної форми, в яких і засвідчені обставини пошкодження вагонів, без зазначення при цьому причини виникнення таких пошкоджень, а також особи, яка винна у виникненні таких пошкоджень. Такі обставини свідчать про порушення залізницею вимог параграфу 7 Правил перевезення вагонів, які не належать залізниці (Додаток 10 до УМВС) та вимог п.20 Правил складення актів.
Окрім того, акти загальної форми, що складені станцією Чернігів Південно-Західної залізниці в порушення вимог параграфу 7 Правил перевезення вагонів, які не належать залізниці (Додаток 10 до УМВС) та вимог п.20 Правил складення актів, не направлялися на залізницю по місту знаходження власника вагону (ст. Черкаси Одеська залізниця), а остання не направляла ці акти власнику вагону, тобто позивачу.
Також відповідно до параграфу 7 ст.21 УМВС, якщо під час перевезення або видачі вантажу з вини відправника або одержувача виникнуть перешкоди для його перевезення або видачі, то залізниці сплачуються всі витрати, що понесені нею з підстав затримки або видачі. Якщо перешкоди до перевезення або видачі виникли не з вини відправника або одержувача, то залізниці сплачуються всі витрати, які виникли внаслідок того, що відправник або одержувач на запит залізниці у зв’язку з перешкодами до перевезення і видачі не надали вказівок у строк, встановлений в параграфі 3 даної статті, або надані ними вказівки були такими, що не можуть бути виконаними.
Всі платежі по вищевказаним витратам вписуються в накладну і стягуються з відправника або одержувача в залежності від того, хто з них сплачує транзитні провізні платежі згідно зі ст.15. Згідно з параграфом 2 ст.15 УМВС у випадках, коли відправник не поставив у накладній в графі „Відправником прийняті платежі за наступні транзитні дороги” необхідну відмітку „НЕТ”, провізні платежі за перевезення по транзитним залізницям вважаються переведеними на одержувача і повинні бути з нього стягнуті станцією призначення.
Апеляційний господарський суд вважає, що затримка вагону на станції Чернігів Південно-західної залізниці внаслідок виявлених пошкоджень цього вагону є перешкодою до перевезення сірчаної кислоти у цьому вагоні. У накладній СМГС №09822603 в графі „Відправником прийняті платежі за наступні транзитні дороги” відмітка відправника „НЕТ” відсутня, а відтак, витрати залізниці, що понесені нею з підстав затримки вагону стягуються з одержувача.
Між тим, стягнення таких витрат ставиться вимогами параграфу 7 ст.21 УМВС в залежність від наявності вини відправника або одержувача у перешкодах, що виникають під час перевезення вантажу, а як вище встановлено апеляційним господарським судом відсутність акту про пошкодження вагону взагалі не надає можливості встановити особу (відправник, одержувач, залізниця), яка винна у затримці цього вагону під час перевезення вантажу. Такої можливості не надають і наявні у матеріалах справи акти загальної форми.
Більш того, в силу вимог ч.4 ст.62 Статуту залізниць України платежі за перевезення експортно-імпортних вантажів здійснюються згідно з міжнародними угодами та чинним законодавством.
Як вище встановлено апеляційним господарським судом, вагон із сірчаною кислотою №50562545 затриманий на станції Чернігів Південно-західної залізниці і в силу вимог параграфу 7 ст.21, параграфу 2 ст.15 УМВС всі витрати залізниці, що понесені нею з підстав затримки вагону вписуються у накладну та стягуються з одержувача, тобто з ВАТ „Азот”.
Водночас із матеріалів справи випливає, що між ВАТ „Азот” (позивач) і Одеською залізницею (відповідач) укладений договір про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення вантажів та надані залізницею додаткові послуги №855-412 від 15.08.2004р., предметом якого є надання відповідачем позивачу послуг, пов’язаних з перевезенням вантажів та проведення розрахунків за ці послуги.
Умовами цього договору встановлено, що відповідач зобов’язується здійснювати розрахунки безготівкові та готівкою з позивачем за перевезення вантажів і надані послуги згідно з діючими тарифами, вести облік нарахованих і сплачених сум та надавати позивачу відповідні розрахункові документи через станцію Черкаси. Для проведення розрахунків і обліку сплачених сум відповідач відкриває для позивача особовий рахунок з присвоєнням коду №210181.(п.2.3. договору).
Позивач зобов’язується здійснювати попередню оплату за перевезення вантажів та додаткові послуги шляхом перерахування коштів у сумах, відповідних до обсягу перевезення та вагонообігу на під’їзній колії на рахунок відповідача (п.2.4. договору).
У п. 3.2. цього договору встановлено, що у міру виконання перевезень та надання послуг відповідач списує відповідні суми (провізну плату, додаткові збори, штрафи) з особового рахунку позивача на підставі перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами, контейнерами тощо.
Згідно з п.3.3. договору, відповідач не пізніше третього робочого дня після списання надає позивачу через станцію перелік списаних сум. По закінченню кожного місяця відповідач надає позивачу витяг з його особового рахунку та податкову накладну.
Також у п.4.2. договору встановлено, що відповідач несе відповідальність перед позивачем за списання сум з його особового рахунку за документами, що не мають відношення до вантажовласника. У разі виявлення такого відповідач негайно відновлює неправильно списану суму на особовому рахунку позивача.
Водночас вимогами п.2.6. Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000р. №644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000р. за №875/5096, також встановлено, що списування грошей з рахунку платника провадиться на підставі перевізних документів, накапичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами та контейнерами. Усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (які не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і платника. Всі примірники накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами (контейнерами) надсилаються станцією до ТехПД для проведення розрахунків. Після їх обробки в ТехПД два примірники повертаються на станцію, один з яких видається платнику. У випадках, визначених чинним законодавством, на суми платежів і зборів, що підлягають сплаті, залізниця нараховує податок на додану вартість, який списується з особового рахунку платника.
Таким чином, як в укладеному між сторонами договорі про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення вантажів та надані залізницею додаткові послуги №855-412 від 15.08.2004р. (п.3.2. договору), так і Правилах розрахунків за перевезення вантажів (п.6.2. Правил) встановлений порядок списання грошових коштів залізницею з розрахункового рахунку платника, яким передбачено, що списання грошових коштів з рахунку платника здійснюється на підставі перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами та контейнерами. При цьому в силу вимог п.6.2. названих Правил усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і платника.
Між тим, накопичувальні картки із відомостями про нарахування збору в сумі 5023,40 грн. (без ПДВ) за надані додаткові послуги при перевезенні вантажу за накладною СМГС №09822603 взагалі не надавалися відповідачем позивачу та останнім не підписувалися.
Такі обставини свідчать про відсутність згоди позивача на списання вказаної суми з його особового рахунку, а тому списання відповідачем із особового рахунку позивача грошових коштів в сумі 6028,08 грн. із врахуванням ПДВ суперечить встановленому, як договором, так і законодавством порядку.
Посилання відповідача на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, зокрема, параграфу 2 ст.11, параграфу 1 ст.13, параграфу 1 ст.15, параграфу 7 ст.21, ст.22 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (УМВС) не приймаються до уваги апеляційним господарським судом.
Так, вимогами параграфу 2 ст.11 УМВС врегульовані відносини щодо відповідальності відправника перед залізницею за наслідки, які виникли в результаті відсутності, недостатності або неправильності супроводжувальних документів. Тобто, вимоги параграфу 2 ст.11 УМВС взагалі не мають відношення до спору у даній справі. У параграфі 1 ст. 13 УМВС встановлені вимоги щодо тарифів за якими обчислюються провізні платежі і штрафи. Між тим, такі обставини як неправильне обчислення тарифів з нарахування збору за час затримки вагону взагалі не визначені позивачем у позові. Вимогами параграфа 1 ст.15 УМВС встановлюється особа, з якої стягуються провізні платежі в залежності від залізниць по яким здійснюється перевезення вантажів. Між тим, обставинами справи встановлено, що оплата нарахованого залізницею збору здійснюється одержувачем вантажу, тобто позивачем і цей факт позивач не оспорював. Щодо вимог, які встановлені у параграфі 7 ст.21 УМВС, то як вище встановлено апеляційним господарським судом, з підстав відсутності акту про пошкодження вагону взагалі не можливо встановити особу (відправник, одержувач, залізниця), яка винна у затримці вагону під час перевезення вантажу. Посилання відповідача на порушення судом першої інстанції вимог ст. 22 УМВС, якою визначені положення щодо межі солідарної відповідальності залізниць взагалі недоцільні.
Також відповідачем взагалі не зазначено в чому саме полягають порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема, ст.ст.33,36,43,84 ГПК, а тому такі посилання відповідача також не приймаються до уваги апеляційним господарським судом.
Керуючись ст.ст.99,101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Одеської області від 24 грудня 2007 року у справі №11/282-07-8390 залишити без змін, а апеляційну скаргу Одеської залізниці - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя | О.О. Журавльов |
Судді | В.М. Тофан |
М.В. Михайлов |