Справа № 2-2735/11

РІШЕННЯ

Іменем України

"23" грудня 2011 р.                                                                                                      м. Бердянськ

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді - Гагут Л.І.,

при секретарі          - Вакал Н.А.,

за участю: прокурора - Шаховського Д.В., представника відповідача управління Держкомзему у місті ОСОБА_1 - ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3І - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 природоохоронного міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі ОСОБА_1 міської ради до управління Держкомзему у місті Бердянську Запорізької області, ОСОБА_3, про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, скасування його державної реєстрації та повернення земельної ділянки за належністю,

ВСТАНОВИВ:

В червні 2011 року ОСОБА_1 природоохоронний міжрайонний прокурор Запорізької області звернувся до суду із позовом в інтересах держави в особі ОСОБА_1 міської ради до управління Держкомзему у місті Бердянську Запорізької області, ОСОБА_3, про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, скасування його державної реєстрації та повернення земельної ділянки за належністю.

В обґрунтування позову прокурор зазначив, що п.п. 1.2 рішення сімдесят другої сесії ОСОБА_1 міської ради V скликання № 30 від 30.09.2009 року «Про передачу у власність та в оренду земельних ділянок громадянам»затверджено проект відведення та передано ОСОБА_3 у приватну власність земельну ділянку площею 0,0978 га розташовану по вул. Макарова (в районі бази відпочинку «Каштан»), для індивідуального дачного будівництва в межах норм безоплатної приватизації. 02.02.2010 року Запорізькою регіональною філією ДП «Центр Державного земельного кадастру»на підставі зазначеного рішення за ОСОБА_3 проведена державна реєстрація за реєстраційним номером 011026500120 державного акту на право власності серії ЯК 798528 на земельну ділянку площею 0,0978 га, в м. Бердянську, по вул. Макарова (в районі бази відпочинку «Каштан»). Згідно Генерального плану м. Бердянська, затвердженого рішенням ОСОБА_1 міської ради №8 від 25.06.2009 року, зазначені в рішенні № 30 території запроектовані для розміщення оздоровчих установ та установ відпочинку, зелених насаджень загального користування, а відповідно до п. 3.39 ДБН 360-92 «Планування і забудова міських і сільських поселень», будівництво нових дачних районів в межах міських населених пунктів не допускається.

Проведеною прокурорською перевіркою встановлено, що на час прийняття рішення ОСОБА_1 міської ради № 30 від 30.09.2009 року «Про передачу у власність та в оренду земельних ділянок громадянам»виконкомом міської ради не розроблена та відповідно ОСОБА_1 міською радою не затверджена передбачена Законом України «Про планування і забудову територій»містобудівна документація м. Бердянська, відсутні детальний план територій окремих районів міста, зокрема ОСОБА_1 коси. Тож за відсутності такої містобудівної документації прийняття рішення щодо планування, забудови, проектування та будівництва об’єктів житлово-цивільного та виробничого призначення, впорядкування та благоустрою території ОСОБА_1 коси було неможливе.

На вказане рішення ОСОБА_1 міської ради № 30 від 30.09.2009 року ОСОБА_1 природоохоронною міжрайонною прокуратурою 11.11.2010 року внесено протест № 26/263, який рішенням ОСОБА_1 міської ради № 63 від 30.12.2010 року задоволено та п. 1 рішення № 30 від 30.09.2009 року «Про передачу у власність та в оренду земельних ділянок громадянам»скасовано.

На підставі викладеного прокурор просить визнати недійсним державний акт на право власності серії ЯК 798528 на земельну ділянку площею 0,0978 га, для індивідуального дачного будівництва, розташовану в м. Бердянську по вул. Макарова (в районі бази відпочинку «Каштан») вартістю 100616,64 грн. виданого на ім’я ОСОБА_3, зобов’язати управління Держкомзему у м. Бердянську Запорізької області скасувати державну реєстрацію зазначеного державного акту здійснену в «Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі»за реєстраційним номером 011026500120 від 02.02.2010 року, зобов’язати ОСОБА_3 повернути зазначену земельну ділянку за належністю ОСОБА_1 міській раді.

Прокурор Шаховський Д.В. у судовому засіданні, позов підтримав. Виклавши обставини зазначені в позовній заяві, додатково суду пояснив, що ОСОБА_1 природоохоронним міжрайонним прокурором 21.06.2011 року також було внесено протест №26/177 на висновок про погодження проекту відведення земельної ділянки, в зв’язку з чим висновок начальника управління Держкомзему у м. Бердянську №1104 від 09.09.2009 року було визнано недійсним та відкликано. Просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник позивача ОСОБА_1 міської ради в судове засідання не з’явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги ОСОБА_1 міжрайонного природоохоронного прокурора підтримав (а.с.122).

Представник відповідача управління Держкомзему у м. Бердянську - ОСОБА_2 в судовому засіданні письмові пояснення №809 від 21.06.2011 року не підтримав, проти позову заперечив, суду пояснив, що зі сторони Держкомзему будь-які порушення матеріальних або процесуальних норм відсутні, земельна ділянка була виділена та передана у власність ОСОБА_1 міськрадою у встановленому порядку. Прокурор повинен був оскаржити рішення ОСОБА_1 міської ради «Про передачу у власність та в оренду земельних ділянок громадянам»в судовому порядку. Держкомзем не несе відповідальність за дії ОСОБА_1 міської ради та не може скасувати запис про державну реєстрацію зазначеного державного акту без відповідного рішення суду. Просив в задоволенні позову, в частині зобов’язання скасувати державну реєстрацію акту про право власності на землю, відмовити.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, надіслав суду письмові пояснення де зазначив, що проти задоволення позовної заяви заперечує оскільки земельна ділянка отримана ним з дотриманням усіх процесуальних та законодавчих вимог. Посилаючись на ст.41 Конституції України, ст.3 ЦПК України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основних свобод людини, рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 року «Стретч проти Об’єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії», зазначаючи що допущені органом публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизації недійсною, повернення приватизаційного майна державі в порушення його права власності, оскільки такі порушення допущенні не в наслідок його винної, протиправної поведінки, просив у задоволенні позовних вимог відмовити (а.с. 115,116).

В судове засідання з’явився представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 Виклавши обставини зазначені в письмових поясненнях свого довірителя, додатково суду пояснив, що ОСОБА_3 отримав земельну ділянку без будь яких порушень з його боку. З часу отримання державного акту про право власності на землю використовує ділянку за цільовим призначенням, для відпочинку. Сплачує податок. Має намір збудувати на земельній ділянці дачний будинок. Посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року 7-рп/2009, Постанову Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Перший протокол Конвенції про захист прав і основних свобод людини, рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 року «Стретч проти Об’єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії», просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Вислухавши пояснення присутніх сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне:

Приписами ст. 13 Конституції України встановлено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно ст. ст. 142-145 Конституції України, матеріальною основою органів місцевого самоврядування, крім іншого, є земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Згідно ч. 1 ст. 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 та ч.1 ст. 52 ЗК України, землі оздоровчого та рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Статтею 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування  в межах їх повноважень, визначних цим Кодексом

Згідно ст. 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Відповідно до ст. 126 ЗК України, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Рішення про передачу у приватну власність земельної ділянки та заповнення державного акта на право приватної власності на землю здійснюють органи місцевого самоврядування або органи виконавчої влади в залежності від місця знаходження земельної ділянки.

Судом встановлено, що п.п. 1.2 рішення сімдесят другої сесії ОСОБА_1 міської ради V скликання № 30 від 30.09.2009 року «Про передачу у власність та в оренду земельних ділянок, погодження місця розташування та надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки»було затверджено проект відведення земельної ділянки та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0978 га, розташовану по вул. Макарова (в районі бази відпочинку «Каштан») в межах норм безоплатної приватизації (а.с. 4).

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_3 було отримано державний акт на право власності серії ЯИ №798528 на земельну ділянку площею 0,0978 га, розташовану в м. Бердянську по вул. Макарова (в районі бази відпочинку «Каштан»), для індивідуального дачного будівництва. Державним підприємством «Центр Державного земельного кадастру»02.02.2010 року проведено реєстрацію зазначеного державного акту на право власності на земельну ділянку, про що в «Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі»зроблено відповідний запис за №011026500120. Що підтверджується світлокопією державного акту на право власності на земельну ділянку, світлокопією інформаційного листа ОСОБА_1 районного відділу ЗРФ ДП «Центр ДЗК»№1000/001 від 09.11.2010 року, інформаційним листом управління Держкомзему у м. Бердянську № 1122 від 17.08.2011 року (а.с.7,8,32,63).

ОСОБА_1 природоохоронним міжрайонним прокурором 11.11.2010 року внесено протест № 26/263 на рішення сімдесят другої сесії ОСОБА_1 міської ради V скликання № 30 від 30.09.2009 року «Про передачу у власність та в оренду земельних ділянок громадянам».

В даному протесті прокурор зазначив, що відповідно до Генерального плану міста ОСОБА_1, затвердженого рішенням ОСОБА_1 міської ради №8 від 25.06.2009 року, зазначені у рішенні №30 від 30.09.2009 року території запроектовані для розміщення оздоровчих установ та установ відпочинку, зелених насаджень загального користування, а передані у власність земельні ділянки розташовані у межах рекреаційних зон ОСОБА_1 коси. Станом на час прийняття ОСОБА_1 міською радою рішення №30 від 30.09.2009 року містобудівна документація м. Бердянська не розроблена та не затверджена, відсутні детальні плани територій окремих районів міста, зокрема території ОСОБА_1 коси (а.с.5,6,13), а будівництво нових дачних районів в міських населених пунктах згідно п. 3.39 ДБН 360-92 «Планування і забудова міських і сільських поселень»не допускається.

Рішенням п’ятої сесії ОСОБА_1 міської ради VІ скликання № 63 від 30.12.2010 року протест прокурора задоволено, скасовано рішення сімдесят другої сесії ОСОБА_1 міської ради V скликання № 30 від 30.09.2009 року «Про передачу у власність та в оренду земельних ділянок, погодження місця розташування та надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки»(а.с.4).

Також, ОСОБА_1 природоохоронним міжрайонним прокурором, 21.06.2011 року внесено протест № 26/177 на висновок про погодження проекту відведення земельної ділянки №1104 від 09.09.2009 року(а.с.44,45). Згідно відповіді управління Держкомзему №825 від 22.06.2011 року, висновок про погодження проекту відведення земельної ділянки площею 0,0978га., яка розташована в м. Бердянську по вул. Макарова (в районі бази відпочинку «Каштан») для індивідуального дачного будівництва №1104 від 09.09.2009 року, визнано недійсним та скасовано.

Прокурор в поданих протестах та під час проведення судового засідання посилався на те, що за результатами проведеної комплексної перевірки дотримання вимог земельного законодавства виявлено порушення вимог законодавства, що регулюють питання земельних відносин. Проте, в ході судового засідання, жодних доказів таких порушень суду не надав.

В процесі розгляду цивільної справи прокурором також не надано документального підтвердження того, що відведена земельна ділянка розташована саме на землях, на які поширюється дія Закону України «Про основи містобудування»та Закону України «Про планування і забудову територій».

Відповідно до положень ч. 2 ст. 321 Закону України «Про планування і забудову територій», прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування рішення про передачу (надання) земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності для розміщення об'єкта містобудування може бути здійснено одночасно із затвердженням містобудівного обґрунтування розміщення об'єкта містобудування.

Отже, вказана норма закону не вимагає безумовної та обов’язкової наявності містобудівного обґрунтування розміщення об'єкта містобудування під час надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою.

Відповідно до п.3.38* ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень. ДБН 360-92», затверджених 17.04.1992 наказом Держкоммістобудування №44, території дачних і садівницьких товариств і об'єднань в залежності від їх розміщення розділяються на дачні і садівницькі поселення та райони. Дачні і садівницькі поселення розміщуються за межами населених пунктів. Дачні і садівницькі райони - це переважно існуючі території дачних і садових товариств, що розташовані в межах існуючих населених пунктів або безпосередньо прилягають до них і можуть бути адміністративно приєднані до території існуючого населеного пункту.

Будівництво нових дачних та садівницьких районів в межах міських населених пунктів не допускається (п.3.39* ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень. ДБН 360-92»).

Згідно п.3.45* ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень. ДБН 360-92»дачні та садівницькі райони (поселення) розділяються на малі - від 30 до 100 ділянок, середні - від 101 - 300, крупні - більше ніж 300.

Пунктом 1 рішення ОСОБА_1 міської ради Запорізької області від 30.09.2009 року №30 не передбачено створення дачного чи садівницького району (поселення), тому посилання прокурора на п.3.39* ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень.» у судовому засіданні є безпідставним.

В протесті № 26/263 від 11.11.2010 року, внесеному на рішення ОСОБА_1 міської ради № 30 від 30.09.2009 року, прокурор зазначив, що передані у власність земельні ділянки розташовані у межах рекреаційних зон ОСОБА_1 коси.

Відповідно до положень ст. 51 ЗК України, до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

Окремо слід зазначити, що частиною 1 статті 19 Закону України «Про планування і забудову територій»визначено, що на території населеного пункту відповідною радою встановлюється режим забудови та іншого використання земель, визначених для містобудівних потреб.

Проектні рішення генерального плану розвитку міста ОСОБА_1 передбачають розміщення на даних землях об'єктів рекреації та об'єктів оздоровчого при значення. Таким чином, виходячи із змісту вказаної норми закону –дача це об'єкт стаціонарної рекреації –місце для відпочинку. Отже, розташування об'єктів рекреації на землях рекреаційного призначення є не порушенням земельного законодавства, а є цільовим використанням земель.

Що стосується скасування ОСОБА_1 міською радою свого ж рішення № 30 від 30.09.2009 року, то суд приходить до наступного.

Системний аналіз положень законодавства України та пункту 5 статті 121, пункту 9 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України свідчить, що на прокуратуру України покладено нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами місцевого самоврядування.

Закон України "Про прокуратуру", прийнятий до набуття чинності Конституцією України, є чинним у частині, що не суперечить Основному Закону України, і передбачає порядок зупинення рішень органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України. Цим законом установлено, що при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право опротестовувати акти виконавчих органів місцевих рад та вносити подання або протести на рішення місцевих рад залежно від характеру порушень. Протест прокурора приноситься до органу, який видав цей акт і зупиняє його дію, прокурору надається право звернутися із заявою до суду про визнання акта незаконним, і подача такої заяви зупиняє дію правового акта (частини перша, третя, четверта статті 21 Закону України "Про прокуратуру").

З положень ст.ст.202-216 ЦК України, вбачається, що недійсним може бути визнано саме правочин, а не державний акт на право власності на земельну ділянку, який сам по собі не породжує право власності, а є лише документом, що підтверджує таке право. Громадяни та юридичні особи набувають права власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 144 Конституції України рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, викладеної в п. 5 рішення від 16 квітня 2009 року 7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), відповідно до якої в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Рішення Конституційного Суду України є обов'язковими для виконання.

Пунктом 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»(в редакції із змінами від 19 березня 2010 року.) роз’яснено, що рішення органів виконавчої влади або місцевого самоврядування перерозподілити землю інакше після встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості), одержання власником або землекористувачем документів, що посвідчують право на них, та державної реєстрації, не може бути підставою для припинення права власності на земельну ділянку або права користування земельною ділянкою як повністю так і частково, оскільки визначений статтями 140, 141 Земельного кодексу України перелік підстав для цього є вичерпним.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, право власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У ст. 321 ЦК України, визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійснення. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Законом встановлено можливі випадки для припинення права власності на землю, вичерпний перелік яких визначений у ст. ст. 140, 142, 143 Земельного кодексу України. При цьому, примусове припинення прав на землю здійснюється виключно у судовому порядку у випадках, визначених у ст. 143 Земельного кодексу України. Однак у зазначеному переліку відсутня можливість припинення права власності на землю громадянина у зв’язку із скасуванням (визнання таким що втратило чинність) рішення, відповідно до якого право власності на землю було набуте.

В ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»від 23.02.2006 року закріплено обов'язок судів застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. і протоколів до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 p., ратифікованих Законом України від 17.07.1997 року, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності (права власності) інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 року «Стретч проти Обєднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії»визнання недійсним правового акту органу влади згідно якого особа набула права власності на майно та подальше позбавлення її цього майна на підставі того, що орган влади порушив закон є неприпустимим.

Тому суд не приймає до уваги рішення ОСОБА_1 міської ради №63 від 30.12.2010 року про скасування свого ж рішення №30 від 30.09.2009 року, оскільки відповідно до частини 2 пункту 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»(в редакції із змінами від 19 березня 2010 року.) та абз. 2 п. 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 року та п. 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 року, воно не може бути скасоване.

Враховуючи вищевикладене суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст.13,14,19,41,142-145 Конституції України, ст.ст.10,11,15,57-61,208,212-215 ЦПК України, ст. 321 ЦК України, ст.ст. 12,16,35,49,51,52,116,125, 126, 140,142,143 ЗК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 природоохоронного міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі ОСОБА_1 міської ради до управління Держкомзему у місті Бердянську Запорізької області, ОСОБА_3, про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, скасування його державної реєстрації та повернення земельної ділянки за належністю - відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через Бердянський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення, а особами які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, в 10-денний строк з дня отримання його копії.

Суддя:ОСОБА_5