ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

30 квітня 2025 рокуСправа № 160/12020/25

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Турлакова Н.В., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа Військова частина НОМЕР_2 про визнання дій протиправними, скасування наказів та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:

- визнати дії командира військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_2 щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності, на той час, командира навчального катеру « ІНФОРМАЦІЯ_1 » капітан-лейтенанта ОСОБА_1 та застосування до нього дисциплінарного стягнення «Догана» згідно наказу № 433 від 15.01.2025 року «Про притягнення особового складу військової частини НОМЕР_1 до дисциплінарної відповідальності», неправомірними;

- скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 № 433 від 15.01.2025 року «Про притягнення особового складу військової частини НОМЕР_1 до дисциплінарної відповідальності» в частині накладення дисциплінарного стягнення «Догана» до командира навчального катеру « ІНФОРМАЦІЯ_1 » капітан-лейтенанта ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 та зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та вжити всіх необхідних заходів для здійснення доплати ОСОБА_1 премії за січень 2025 року у розмірі відповідно до розміру на який було зменшено або позбавлено його премії за січень 2025 року згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 № 433 від 15.01.2025 року «Про притягнення особового складу військової частини НОМЕР_1 до дисциплінарної відповідальності», а саме, у розмірі 3947, 16 (три тисячі дев`ятсот сорок сім гривень шістнадцять коп.) грн.;

- визнати дії командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності, на той час, командира навчального катеру « ІНФОРМАЦІЯ_1 » капітан-лейтенанта ОСОБА_1 та застосування до нього дисциплінарного стягнення «Догана» згідно наказу № 424 від 06.01.2025 року «Про притягнення особового складу військової частини НОМЕР_1 до дисциплінарної відповідальності», неправомірними;

- скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 № 424 від 06.01.2025 року «Про притягнення особового складу військової частини НОМЕР_1 до дисциплінарної відповідальності» в частині накладення дисциплінарного стягнення «Догана» до командира навчального катеру « ІНФОРМАЦІЯ_1 » капітан-лейтенанта ОСОБА_1 та зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та вжити всіх необхідних заходів для здійснення доплати ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 премії за січень 2025 року у розмірі відповідно до розміру на який було зменшено або позбавлено його премії за січень 2025 року згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 № 424 від 06.01.2025 року «Про притягнення особового складу військової частини НОМЕР_1 до дисциплінарної відповідальності», а саме у розмірі 7 894,32 (сім тисяч вісімсот дев`яноста чотири гривні сорок три копійки) грн.

- визнати рішення командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 від 06.03.2025 року зареєстроване за вихідним № 157 щодо відмови у здійснені нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за період з 01.01.2025 року по 28.03.2025 р. за піднайом (найом) житла у розмірі в 1/5 раза більше, згідно рішення Міністерства Оборони України від 23.01.2024 року № 2306/з, яким визначено здійснення виплати компенсації військовослужбовцям за піднайом (найом) жилих приміщень в розмірі, в обласних центрах – 3420, 00 грн., а у яких троє і більше членів сім`ї в 1,5 раза більше. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та вжити всіх необхідних заходів для здійснення доплати ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 компенсації за піднайом (найом) жилого приміщення за період з 01.01.2025 року по 28.03.2025 року включено у загальному розмірі 6 612, 00 (шість тисяч шістсот дванадцять гривень 00 коп.) грн.

- визнати дії командира військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги за 2022 рік в листопаді місяці 2022 року у розмірі 1200,00 грн. не правомірними.

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та вжити всіх необхідних заходів для здійснення доплати ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , матеріальної допомоги за 2022 рік у розмірі 52878,19 (п`ятдесят дві тисячі вісімсот сімдесят вісім гривень дев`ятнадцять копійок) грн., що відповідає розміру його місячного грошового забезпечення за листопад місяць 2022р.

Відповідно до п.п.3, 6 ч.1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи  відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу та чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч.2 ст.171 КАС України, суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

Перевіривши позовну заяву на відповідність вимогам статей 160, 161, 171 КАС України, суд приходить до висновку, що дана позовна заява підлягає поверненню позивачу, виходячи з наступних підстав.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За приписами ч.ч.1, 5 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах щодо спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

У пункті 3 частини першої статті 4 цього Кодексу міститься визначення поняття "адміністративний суд", згідно з яким - це суд, до компетенції якого зазначеним Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ. За пунктом 5 цієї частини статті під адміністративним судочинством розуміється діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому цим Кодексом.

Частиною 2 ст.9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Необхідною умовою для реалізації права на звернення до адміністративного суду є пред`явлення адміністративного позову шляхом подання позовної заяви із дотриманням вимог, встановлених КАС України.

Недотримання встановленого цим Кодексом порядку звернення до адміністративного суду, залежно від обставин може тягнути за собою залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, відмову у відкритті провадження в адміністративній справі, залишення позовної заяви без розгляду.

Право позивача на заявлення кількох вимог в одній позовній заяві передбачено ч.1 ст.21 КАС України, якщо вони пов`язані між собою.

Відповідно до ч.1 ст.172 КАС України, в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Отже, об`єднання в одній позовній заяві декількох вимог допускається за умови пов`язаності їх між собою підставами виникнення або поданими доказами, а також основних і похідних вимог.

Пов`язаними між собою можна вважати вимоги, що випливають з одних правовідносин, і, як наслідок, ґрунтуються на одних і тих самих фактичних даних.

Таким чином, у випадку заявлення позивачем в одній позовній заяві кількох вимог до одного відповідача, що становлять предмет адміністративного позову, вказані вимоги мають виникати з однакових юридичних фактів, тобто мати єдині підстави позову, оскільки в протилежному випадку виникають різні адміністративні позови, які підлягають розгляду в окремих самостійних провадженнях.

Під підставами позову слід розуміти певну матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. У випадку пред`явлення позивачем в одній позовній заяві кількох вимог, що становлять предмет адміністративного позову, вказані вимоги мають виникати з однакових юридичних фактів, тобто мати єдині підстави позову, оскільки в протилежному випадку виникають різні адміністративні позови, які підлягають розгляду в окремих самостійних провадженнях.

Підстави позову не можна ототожнювати з нормами права, на які посилається позивач. Зазначений висновок узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, який зазначив, що під підставами позову, які може змінити лише позивач, слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а не самі по собі посилання на певну норму закону, яку суд може замінити, якщо її дія не поширюється на ці правовідносини.

При цьому, цими обставинами можуть бути лише юридичні факти матеріально-правового характеру, тобто такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин від характеру яких залежить правова кваліфікація спору.

Суд звертає увагу, що системний аналіз предмету та підстав позову свідчить про те, що правовідносини між позивачем та відповідачем не пов`язані між собою підставою виникнення або поданими доказами, не є основними та похідними позовними вимогами, оскільки склались за різних обставин, за різного правового регулювання та на підставі різних дій суб`єкта владних повноважень.

Цей адміністративний позов не містить жодних посилань на однаковість підстав виникнення заявлених позовних вимог або поданих доказів; пояснень щодо того, в чому полягає їх однорідність (єдині підстави їх виникнення, доказування яких спирається на однакові докази і обставини, тощо).

При цьому, частина 2 статті 172 КАС України визначає, що суд з урахуванням положень частини 1 цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об`єднати в одне провадження декілька справ за позовами:

1) одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача;

2) одного й того самого позивача до різних відповідачів;

3) різних позивачів до одного й того самого відповідача.

В даному ж випадку, не дивлячись на те, що вимоги даного позову заявлені одним позивачем до одного відповідача, однак такі вимоги не пов`язані між собою ані підставами виникнення, ані поданими доказами. Крім того, відповідні вимоги не можуть вважатись похідними.

Таким чином, дослідивши матеріали позовної заяви та додані до неї документи, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем позовні вимоги є самостійними та стосуються різних підстав для звернення до суду, тобто обґрунтовуються різними доказами та підставами виникнення, що, у свою чергу, не відповідає правилам об`єднання позовних вимог, які викладені у ст. 172 КАС України.

Фактично, звернувшись до суду з таким позовом, позивач має намір одночасно врегулювати усі наявні у нього спірні правовідносини з відповідачем (які виразились на думку позивача у протиправності дій відповідача щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності та відповідно щодо скасування наказу №433 від 15.01.2025, у протиправності дій відповідача щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності та відповідно щодо скасування наказу №424 від 06.01.2025, щодо відмови у здійсненні нарахування та виплати компенсації за піднайом (найом) житла, щодо нарахування та виплати матеріальної допомоги за 2022 рік, незважаючи на те, що підстави їх виникнення є різними та не пов`язаними між собою.

Суд зазначає, що вимоги даного позову стосуються різних періодів проходження позивачем служби у військовій частині, а перелічені позивачем виплати є різними за своїм призначенням та підставами набуття права на них.

Згідно з п. 6 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень ст. 172 цього Кодексу).

При цьому, суд звертає увагу, що ст. 169 КАС України не передбачено повернення частини позовних вимог або їх передачу на розгляд іншому адміністративному суду чи суду іншої юрисдикції.

Враховуючи те, що позивачем порушено правила об`єднання позовних вимог і відсутні підстави для застосування положень ст.172 КАС України, суд дійшов висновку про повернення позовної заяви на підставі п. 6 ч. 4 ст. 169 цього Кодексу.

Суд зазначає, що допущене позивачем порушення не є формальним, оскільки фактично унеможливлює розгляд справи за вимогами, не пов`язаними між собою підставою їх виникнення та відповідними доказами, а тому повернення позовної заяви позивачеві свідчить не про допущення судом формалізму, а про вчинення дій, направлених на упорядкування процесуальних правовідносин. При цьому, така процесуальна дія не є порушенням права позивача на доступ до суду в розумінні норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини.

У пункті 35 рішення у справі "Плахтєєв та Плахтєєва проти України" від 12.03.2009  (Заява № 20347/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. У такій формі в цьому пункті втілено "право на суд", одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за цивільним позовом (див. рішення у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, серія A, N 18, сс. 17-18, пп. 35-36). Однак це право    не є абсолютним. Воно може підлягати законним обмеженням, таким, наприклад, як передбачені законом строки давності, заходи забезпечення позову, нормативне регулювання такого права стосовно неповнолітніх та  психічно хворих осіб (див. рішення у справі "Стаббінґс та інші проти Сполученого Королівства" (Stubbings and Others v. the United Kingdom) від 22 жовтня 1996 року, Reports 1996-IV, с. 1502-3, пп. 51-52; і у справі "Толстой Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, серія A, N 316-B, сс. 80-81, пп. 62-67). Якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення    між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія A, N 93, сс. 24-25, п. 57).

У пункті 31 рішення у справі "Наталія Михайленко проти України" від 30.05.2013   (Заява № 49069/11) Європейський суд з прав людини також зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. рішення від 28 травня 1985 року у справі  Ешингдейн проти Сполученого Королівства (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A № 93). Встановлюючи такі правила, Договірна держава користується певною свободою розсуду.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Передбачене статтею 169 КАС України право суду на повернення позовної заяви у випадку порушення правил об`єднання позовних вимог є законодавчо закріпленим процесуальним обмеженням, встановленим державою з метою регулювання процедурних питань з метою їх упорядкування, дотримання процесуальної економії та недопущення завантаження процесу ускладненими позовними заяви, вимоги яких мають розглядатися в окремих провадженнях.

Правовий висновок щодо необхідності повернення позовних заяв у випадку порушення правил об`єднання позовних вимог викладено Верховним Судом у постановах від 05.03.2019 у справі №917/1377/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 80470812), від 27.02.2019 у справі №922/2225/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 80308662), від 14.08.2018 у справі №910/3569/188 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 75896052), Великою палатою Верховного Суду у постанові від 02.03.2023 року у справі №215/3640/22.

Враховуючи, що позов стосується однорідних по своїй суті правовідносин, але містить окремі групи позовних вимог, які не пов`язані між собою підставою їх виникнення та відповідними доказами, що відповідно до ч.1 ст.172 КАС України виключає можливість об`єднання таких вимог в одній позовній заяві, суд дійшов висновку, що позовна заява, відповідно до п.6 ч. 4 ст. 169 КАС України, підлягає поверненню заявнику.

Керуючись ст.ст. 169, 243, 248 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, скасування наказів та зобов`язання вчинити певні дії,- повернути позивачу.

Копію ухвали надіслати позивачу.

Роз`яснити позивачу, що відповідно до частини 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, повернення позовної заяви, не позбавляють права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                 Н.В. Турлакова