Справа № 214/3532/25

2/214/3156/25

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2025 року                                                                         м. Кривий Ріг

Суддя Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Сіденко С.І., розглянувши матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість:

-за Кредитним договором № 44388-02/2024 в розмірі 24000,00 грн.,

-за Кредитним договором № 29557-02/2024 в розмірі 32000,00 грн.,

-за Кредитним договором № 00839-03/2024 в розмірі 14000,00 грн.

-за Кредитним договором № 08429-09/2020 в розмірі 8500,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України та відомостей Єдиного державного демографічного реєстру, справа підсудна Саксаганському районному суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області позаяк відповідач ОСОБА_1 має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 з 02.08.2005.

Вивчивши матеріали вказаної позовної заяви на предмет дотримання цивільного процесуального законодавства під час звернення з даною заявою до суду, суддя дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке переважає над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У відповідності до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмежене, особливо щодо умов прийнятності скарги. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (mutatis mutandis, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine» заява №23436/03, §22 від 28.03.2006).

Виходячи з приписів ст. ст. 55, 129 Конституції України застосування та користування правами на судовий захист здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом.

Тобто, реалізація конституційного права, зокрема, на судовий захист ставиться у залежність від положень процесуального закону, в даному випадку – норм ЦПК України.

Статтею 175 ЦПК України визначені основні вимоги до позовної заяви, які мають бути дотримані особами, які звертаються до суду за захистом своїх прав та інтересів шляхом пред`явлення позову до суду.

Згідно з ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява, серед іншого, повинна містити: зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Зміст позовних вимог це певна форма захисту, яку просить позивач від суду. Під підставами позову слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги. Виклад обставин та підстав також необхідний для визначення тотожності позову, захисту відповідача від позову, зміни позову позивачем і, найголовніше, для визначення предмета доказування по даній справі.

Підстави позову становлять обставини (фактична підстава), якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, і норми права (юридична підстава), які у своїй сукупності дають право особі звернутися до суду з позовними вимогами до відповідача.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Таким чином, зазначеними нормами процесуального права передбачено право позивача об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

Об`єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин.

Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який одночасно є способом захисту порушеного права. При цьому об`єднанню підлягають вимоги, пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.

Підстава позову це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, позивач має право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.

При цьому, об`єднання позовних вимог може мати негативні наслідки. Сумісний розгляд декількох вимог, навіть тісно пов`язаних і однорідних, розширює предмет доказування у справі, збільшує коло учасників процесу, ускладнює розгляд та вирішення справи в розумні строки.

При цьому кожна з вимог про стягнення заборгованості не пов`язана з іншими заявленими у позові вимогами ані підставою виникнення, ані поданими доказами, вони не є основними та похідними одна до одної.

Тобто, предметом спору є окремі цивільно-правові угоди (кредитні договори), укладені незалежно один від одного.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у правій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №916/2733/18, від 20.07.2020 у справі №910/7186/19, від 16.10.2020 у справі №910/7186/19, від 04.03.2021 у справі №903/515/20, зазначено, що кожна кредитна операція є самостійним правовідношенням, що є підставою для виникнення в сторін цього правовідношення цивільних прав і обов`язків. У випадку наявності порушень, які були допущені як під час укладення відповідного кредитного договору, так і при його виконанні, утворюють окремий склад цивільно-правового прововідношення, що характеризуються самостійними цивільно-правовими наслідками. Встановлення обставин вчинення кожної з цих операцій засвідчується доказами, які не є пов`язаними між собою (різні кредитні договори, договори забезпечення тощо).

Зокрема у постанові Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №910/7186/19 зазначено: «суди попередніх інстанцій у прийнятті оскаржуваних судових рішень виходили з такого:

- вимоги про стягнення шкоди у конкретно визначеному позивачем за кожним окремим кредитним договором розмірі є самостійними вимогами, які не пов`язані ні підставами виникнення, ні поданими доказам та не є основними і похідними одна від одної, оскільки від задоволення одних не залежить задоволення інших;

- сумісний розгляд заявлених Фондом у даній справі позовних вимог перешкоджатиме з`ясуванню взаємних прав і обов`язків сторін та суттєво ускладнить вирішення спору, оскільки під час розгляду справи суд повинен буде надавати оцінку умовам кожного з укладених кредитних договорів, встановлювати обставини дотримання, виконання/невиконання сторонами умов цих договорів, мети та обставин їх укладення, правильність заявлених до стягнення сум;

- позивач при поданні позову порушив правила об`єднання позовних вимог, оскільки ці вимоги ґрунтуються на різних кредитних договорах з окремими договорами забезпечення виконання зобов`язання (поруки) за кредитними договорами; відповідні договори є різними за предметом, обсягом зобов`язань та строками виконання, а також укладені на підставі різних рішень, які приймалися пов`язаними з Банком особами окремо по кожному з дванадцяти кредитних договорів, що матиме наслідком дослідження окремо кожного рішення, договору та окремо - заборгованостей, які виникла з різних підстав, що має підтверджуватися також окремими, не пов`язаними між собою доказами;

- сумісний розгляд таких позовних вимог перешкоджатиме з`ясуванню прав і взаємовідносин сторін та суттєво ускладнить вирішення спору в межах однієї справи та у строки, передбачені статтею 195 ГПК України, що свідчить про порушення правил об`єднання позовних вимог;

- порушення правил об`єднання та роз`єднання позовів, встановлених статтею 173 ГПК України, не передбачено, як одну із підстав для залишення позовної заяви без руху;

- положення статті 173 ГПК України встановлюють саме право, а не обов`язок суду на роз`єднання позовних вимог.

Доводи касаційної скарги Фонду, до якої приєднався Банк, даних висновків не спростовують і спростовані належним чином судом апеляційної інстанції».

Як вбачається зі змісту позовної заяви ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ», вона фактично містить чотири самостійні вимоги про стягнення заборгованості за чотирма різними договорами.

За обставинами поданого до суду позову ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» порушення правил об`єднання та роз`єднання позовів, встановлених статтею 188 ЦПК України, не передбачено, як одну із підстав для залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 4 ст. 185 ЦПК України заява повертається у випадку, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 188 цього Кодексу).

За змістом ч. 1 ст. 188 ЦПК України порушення правил об`єднання позовних вимог має місце у випадках, якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги (1) не пов`язані підставою виникнення або поданими доказами (не є однорідними); (2) не співвідносяться між собою як основна та похідна.

Крім того, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які можуть і відповідати критеріям, наведеним у ч. 1 ст. 188 ЦПК України, проте підпадають під заборони, прямо визначені в частинах 4 та 5 вказаної статті.

Встановлення судом наведених вище обставин, які свідчать про порушення позивачем правил об`єднання позовних вимог, є підставою для повернення позовної заяви відповідно до вимог п. 2 ч. 4 ст. 185 ЦПК України.

Виходячи з вищенаведеного, суддя дійшов висновку, що звертаючись до суду з даним позовом, позивач допустив порушення правил об`єднання позовних вимог, що є підставою для повернення позовної заяви.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 185, 188 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості повернути позивачеві.

Роз`яснити позивачу, що відповідно до вимог ч. 7 ст. 185 ЦПК України, повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя С.І. Сіденко