Справа № 171/1671/24

Номер провадження 2/184/176/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2025 рокум. Покров

Орджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Томаш В.І.,

за участю секретаря судового засідання Михайлової Т.В.,

представника позивача Маркової С.В.,

відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Покров цивільну справу за позовом  ОСОБА_2 , представник позивача адвокат Маркова С.В. до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про встановлення факту окремого проживання з чоловіком, визнання житлового будинку особистою приватною власністю, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулась до суду з позовом, в якому просить суд встановити факт окремого проживання її та  ОСОБА_4 , який помер  ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період із жовтня 2009 року по 14.11.2015 року у зв`язку з фактичним припиненням ними шлюбних відносин та визнати її особистою приватною власністю   житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1 жилою площею 36.7 кв.м., загальною площею 56 кв.м., з належними до нього господарчими та побутовими будівлями і спорудами.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що на підставі договору купівлі-продажу від 14.10.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Апостолівського районного нотаріального округу Богомоловим В.І., зареєстрованого в реєстрі за № 842, укладеного між нею та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 в особі його представника ОСОБА_6 придбала даний будинок за власні кошти. На момент вчинення правочину позивачка перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 , їх шлюб був зареєстрований 12.06.1976 року у райвідділі ЗАГС Апостолівського району Дніпропетровської області. Актовий запис № 71. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. На даний час у неї виникла потреба провести відчуження будинку, однак, нотаріусом їй було роз`яснено, що оскільки будинок вона придбала в період шлюбу із ОСОБА_4 , тому вважається, що він є їх спільною сумісною власністю подружжя і тому частка будинку входить до складу спадщини померлого ОСОБА_4 як частка подружжя, вона спадкується його спадкоємцями за законом (заповіт померлого відсутній).

ОСОБА_2 вважає даний будинок своєю особистою приватною власністю, вважає, що він до складу спадщини померлого ОСОБА_4 не входить і його спадкоємцями не спадкується. Даний будинок вона купила у період окремого проживання з ОСОБА_4 після фактичного припинення подружніх стосунків, оплатила вартість будинку коштами, що належали їй особисто, які отримала від продажу успадкованого нею будинку своєї матері, розташованого в АДРЕСА_2 .

Вважає, що судом має бути встановлено, факт придбання нею будинку за особисті кошти у період окремого проживання із ОСОБА_4 після фактичного припинення шлюбних відносин, і що він є об`єктом її особистої приватної власності. За час спільного проживання у шлюбі з ОСОБА_4 у них народилось двоє дітей: ОСОБА_1 та ОСОБА_7 . Син ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Родинні відносини між іншим сином, ОСОБА_8 та померлим батьком встановлені рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 23.06.2017 року, яке набрало законної сили 25.07.2017 року.

До грудня 2009 року вона проживала із ОСОБА_4 однією сім`єю, вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет. В грудні 2009 року їх стосунки з чоловіком погіршились, подальше проживання однією сім`єю стало неможливим і вони припинили спільне проживання. З метою окремого проживання із ОСОБА_4 вона в грудні 2009 року виселилась зі спільного із ОСОБА_4 будинку, розташованого в АДРЕСА_3 і переселилась із речами в будинок до своєї матері, розташований в АДРЕСА_2 .

З матір`ю проживали разом, ІНФОРМАЦІЯ_3 її мати, ОСОБА_9 , померла. Вона залишалась проживати в її будинку, оформила спадщину на своє ім`я.

Бажаючи проживати ближче до сина, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 вирішила придбати собі будинок ближче до вулиці Озерна. З цією метою 04.11.2011 року вона продала будинок, успадкований від матері за 84000 (вісімдесят чотири тисячі грн.), і підшукувала для себе нове житло.

Після 04.11.2011 року мати ОСОБА_4 попросила позивачку переїхати до неї у будинок по АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 погодилась та переїхала, проживала разом зі свекрухою. ІНФОРМАЦІЯ_4 мати чоловіка, ОСОБА_10 , померла. Після її смерті ОСОБА_4 оформив спадкові права на будинок матері, в якому їй належала 1/3 частка, 2/3 частки будинку належали ОСОБА_11 .. ОСОБА_2 проживала окремо від чоловіка з 2009 року, спільних коштів із ним не мала, вони вели господарство окремо, мали окремі бюджети, не надавали один одному допомоги. ОСОБА_4 не працював, його потреби забезпечував син ОСОБА_1 , вона, ОСОБА_2 працювала, мала постійний дохід у вигляді заробітної плати. В 2014 роі ОСОБА_4 запропонував їй викупити у нього та у ОСОБА_12 житловий будинок своєї матері по АДРЕСА_1 , в якому вона на той час проживала після смерті ОСОБА_10 .

Позивака погодилась на таку угоду і 14.10.2014 року був укладений договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями і спорудами між ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , від імені якого діяла представник ОСОБА_6 , та ОСОБА_4 . За весь будинок вона сплатила 50000 грн., про проведення нею повного розрахунку за будинок зазначено у п.2.1 та 2.2. договору купівлі-продажу. Таким чином, вона викупила у ОСОБА_4 його 1/3 частку будинку.

Після підписання договору купівлі-продажу будинку, право власності на нього було зареєстроване на її ім`я як одноособового власника.

ОСОБА_4 , після підписання договору, повідомив, що жодних претензій до даного будинку не має, що він належить їй особисто. Отримавши від позивачки гроші, ОСОБА_4 розпорядився ними на власний розсуд.

Після придбання ОСОБА_2 вказаного в позові будинку ОСОБА_4 продовжив проживати у будинку із сином ОСОБА_8 по АДРЕСА_3 , позивака одна проживала у своєму будинку, користувалась ним як особистим майном, жодних претензій про свої права на продану їй частку будинку ОСОБА_4 не заявляв. Проживаючи в будинку, позивач за власні кошти зробила косметичний ремонт ( поклеїла шпалери, пофарбувала підлогу і т.і.), навела лад у дворі, відремонтувала паркан.

Після смерті ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) позивачка із сином вирішили проживати разом в одному будинку ( по АДРЕСА_3 ). В грудні 2015 року вона виселилась із спірного будинку та вселилась у будинок, розташований в АДРЕСА_3 , де проживає син з родиною, залишивши будинок по АДРЕСА_1 .

В 2022 році після початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну до її будинку вселилась родина ВПО. На даний час ця родина продовжує проживати в будинку і вона хоче подарувати його цій сім`ї, однак, звернувшись до нотаріуса для укладення договору дарування, дізналась, що не може провести відчуження будинку без доведення факту належності їй цього будинку на праві особистої приватної власності.

Позивачка вважає, що оскільки вони з ОСОБА_4 хоча і не розірвали шлюб, але більш як за чотири роки до придбання нею спірного будинку фактично їх шлюбні відносини були припинені, всі доходи, які вони отримували, все майно, яке придбавали у цей період , були особистою власністю кожного з них і на придбане в цей період майно не має поширюватись режим спільного майна подружжя.

Позивачка також вважає, що вказаний будинок по АДРЕСА_1 є її особистою приватною власністю, оскільки вона придбала його за кошти, отримані від продажу належного їй особисто майна.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Маркова С.В. уточнила, що в прохальній частині позову помилкового зазначено про припинення шлюбних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в жовтні 2009 року. Правильним слід вважати припинення шлюбних відносин між ними в грудні 2009 року, в іншій частині позов ОСОБА_2 підтримала в повному обсязі, просила задовольнити, мотивуючи свою позицію, зокрема, тією обставиною, що продаж чоловіком дружині своєї частки у будинку з метою повторного набуття ним права на частку у цьому будинку було б позбавлене сенсу.

Відповідач ОСОБА_1 , будучи приведеним до присяги та допитаним як свідок, надав суду показання, якими підтвердив обставини, викладені в позові, та повідомлені в судовому засіданні представником позивача, пояснив, що стосунки у батьків дійсно погіршились і вони припинили спільне проживання. Він допомагав матері перевозити речі до будинку її матері на АДРЕСА_2 . З часом мати продала будинок по АДРЕСА_2 і вселилась до будинку його баби на АДРЕСА_1 , який потім викупила за власні кошти, отримані від продажу спадкового майна померлої матері. Позов визнає в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином, заяву про відкладення справи не подав, відзив на позов від відповідача до суду не надано.

За клопотанням позивачки та її представника в судовому засіданні була допитана свідок ОСОБА_13 . Свідок пояснила, що  вони приятелювали з ОСОБА_2  їх батьки жили на одній АДРЕСА_2 . Взимку  2009 року вона спілкувалась із  ОСОБА_2 , яка розповіла їй, що поселилась до будинку своєї матері, не хоче жити з чоловіком. ОСОБА_2 прожила в будинку два роки. Чоловіка ОСОБА_2 вона в будинку по АДРЕСА_2 не бачила, він там не проживав. Під час спілкування з позивачкою, ОСОБА_2 говорила, що хоче жити ближче до сина, потім продала будинок і виїхала на понизовку.

Суд, вислухав пояснення сторін, свідка, дослідивши матеріали справи і оцінивши їх в сукупності, прийшов до висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги обґрунтовані, знайшли своє підтвердження та підлягають задоволенню в повному обсязі за наступних підстав.

Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ЦПК України, відповідно до ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

З долучених до матеріалів справи письмових документів судом встановлено наступне: Із Договору купівлі-продажу житлового будинку з відповідними господарчими та побутовими будівлями і спорудами , розташованого в АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці розміром 0.1000 га кадастровий номер 1220310100:03:190:0003, укладеного 14.10.2014 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_5 в особі ОСОБА_6 і ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Апостолівського районного нотаріального округу , реєстровий номер 842, слідує, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 продали ОСОБА_2 свої частки будинку, за які вона розрахувалась із ними в повному обсязі до підписання договору (п.1.4 Договору). Згідно п.2.1 Договору продаж житлового будинку за домовленістю сторін вчинено за 50000 грн.

Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28052839 від 14.102014 року, виданим приватним нотаріусом Богомоловим В.І. підтверджується, що 14.10.2014 року здійснено державну реєстрацію права власності на житловий будинок з відповідними господарчими та побутовими будівлями і спорудами, розташований в АДРЕСА_1 загальною площею 56 кв.м, житловою площею 36.7 кв.м. за ОСОБА_2 . Форма власності : приватна, розмір частки 1/1.

Реєстрація шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 підтверджується Свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , виданим 12.06.1976 року райвідділом ЗАГС Апостолівського району Дніпропетровської області. Актовий запис в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу № 71 від 12.06.1976 року.

Згідно Договору купівлі-продажу житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_2 , посвідченого 04.11.2011 року приватним нотаріусом Ю.В.Романченко, зареєстрованого в реєстрі за № 1710 даний будинок належав позивачці на праві власності згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом ШТЕЛЬМАК Н.А. 18.09.2010 року за № 1669, вона його продала, продаж будинку вчинено за 84000 грн.

Доходи позивачки у період з 2012 по 2014 рік підтверджуються Довідкою КЗО «Апостолівський центр підготовки та перепідготовки робітничих кадрів» Дніпропетровської обласної ради № 28 від 24.01.2024 року, в якій зазначено, що вона працювала в цій установі з 2004 по 2019 рік та мала заробітну плату: в 2012 році-34291.79 грн. за рік, в 2013 році-34651.03 грн. за рік, в 2014 році-37106.66 грн. за рік.

Згідно Свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис № 294. Свідоцтво видане 27.11.2009 року ВРАЦС Апостолівського РУЮ Дніпропетровської області.

Згідно Свідоцтва про народження НОМЕР_3 , виданого 13.09.1980 року райвідділом ЗАГС Апостолівського району (рос.) ОСОБА_14 , народився ІНФОРМАЦІЯ_5 . Актовий запис № 222 від 13.09.1980 р. Батьки ( рос.) : « ОСОБА_15 , ОСОБА_2 ».

В Свідоцтві про народження НОМЕР_4 , виданому 18.09.1976 року райвідділом ЗАГС Апостолівського району на ім`я ( рос.) ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Актовий запис № 212 від 18.09.1976 р. Батьками записані: ( рос.) ОСОБА_15 , ОСОБА_2 .

Відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 підтверджується Свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_5 , виданим ВДРАЦС Апостолівського РУЮ у Дніпропетровській області 18.11.2015 року на ім`я ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Актовий запис № 332 від 18.11.2015 року.

У Спадковому договорі від 06.08.2013 року, укладеному між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідченому приватним нотаріусом Апостолівського районного нотаріального округу, Богомоловим В.І. зареєстрованому в реєстрі за номером 728, зазначено, що право власності на житловий будинок АДРЕСА_3 після смерті відчужувача ОСОБА_4 переходить до набувача майна, ОСОБА_1 .

Згідно Рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 23.06.2017 року встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 )

Згідно Трудової книжки на ім`я ОСОБА_17 , виданої 10.12.1973 року ОСОБА_4 з 01.07.2011 року не працював.

Відповідно до Свідоцтва про право на спадщину від 22.11.2017 року, виданого державним нотаріусом Штельмак Н.А., зареєстрованого в реєстрі за № 944, спадкоємцями ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що прийняли спадщину є його син, ОСОБА_1 та онук, ОСОБА_3 .

Постановою Верховної Ради України від 17.07.2020 року № 807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів», починаючи з 19.07.2020 року, запроваджено новий районний поділ у межах Автономної Республіки Крим та областей України, зокрема, був ліквідований Апостолівський район, його територія ввійшла до складу Криворізького району Дніпропетровської області.

Ст.4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Згідно ст.184 ЦПК України позов пред`являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статті 12, 81 ЦПК України передбачають, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У ст.55 Конституції України зазначено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 та ч. 1 ст. 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Для визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт придбання цього майна за час шлюбу, а й джерело його набуття. До того висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 01 липня 2015 року №6-612цс15, аналогічна правова позиція ВСУ міститься й у справі №6-3999цс17.

Так, в ухвалах Верховний Суд України від 01.02.2012р. та 06.05.2012р. суд касаційної інстанції на підставі ст.57 СК України дійшов висновку про те, що придбана під час шлюбу одним із подружжям за власні кошти квартира за рахунок продажу належної йому на праві приватної власності іншої квартири, є його особистою власністю.

У зв`язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Зазначене також узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 27.03.2019 року у справі №331/8757/14-ц.

Відповідно до ст.392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється, або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована. Один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року (справа №214/6174/15-ц).

Підпунктами 23-25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування сулами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Згідно із зазначеними нормами при вирішенні питання про визнання майна подружжя їх спільною сумісною власністю чи особистою приватною власністю з`ясуванню підлягають, як підстави й час набуття такого майна, так і джерела його придбання.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Положеннями ст. 57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно,набуте нею, ним за час шлюбу, але напідставі договору дарування або в порядку спадкування; 3)  майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Тлумачення п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України свідчить, що у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти таке майно є особистою приватною власністю.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею у набутті майна.

Згідно до ч. 6 ст. 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку із фактичним припиненням шлюбних відносин.

Ст.17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477- IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини », передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст.1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої 17.17.1997 року з усіма її додатками та протоколами: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права», право власності є непорушною нормою у сучасних правових державах, її порушити не можна жодним чином, будь-якою фізичною чи юридичною особою, а отже, зазначена норма є гарантією непорушності права власності й попередження свавільного захоплення власності.

Вказане повною мірою узгоджується з рішеннями Європейського суду з прав людини у справах: «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982 року, «Новоселецький проти України» від 11.03.2003 року й «Федоренко проти України» від 01.06.2005 року.

Конституція України (ст.41), ст.316-319,321 ЦК України передбачають, що власник на свій розсуд володіє, користується та розпоряджається належним йому майном. Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Право приватної власності є непорушним. Оскільки право власності складається з таких його невід`ємних складових як право володіння, користування та розпорядження, то позбавлення особи хоча б одного з них ущемить права власника, які охороняються законом. Оскільки у законі діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, якщо воно набуте ними за час шлюбу, визнання такого майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка потребує доведення.

Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості і це є її процесуальним обов`язком.

Право спадкоємців ОСОБА_4 на зареєстрований на ім`я позивачки житловий будинок витікає із загального правила щодо правового режиму майна, придбаного у період шлюбу (майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя).

Та, враховуючи положення п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України, ч. 6 ст. 57 СК України, інших норм законодавства та судової практики, суд, дослідивши матеріали справи та, оцінивши їх в сукупності, прийшов до висновку, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв`язку з припиненням подружніх відносин у період з грудня 2009 року по день смерті ОСОБА_4 проживали окремо, мали окремі бюджети, не мали спільного побуту. ОСОБА_2 у період окремого проживання з чоловіком за власні кошти, отримані від продажу майна, яке належало їй у порядку спадкування за законом після померлої матері ІНФОРМАЦІЯ_7 , придбала житловий будинок з належними до нього господарчими та побутовими будівлями і спорудами, розташований по АДРЕСА_1 , який є об`єктом права особистої приватної власності ОСОБА_2 , що не входить до складу спадщини ОСОБА_4 .

Заявлені позовні вимоги ОСОБА_2 є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 13, 258, 259, 263-265, 280-282, 293, 294, 315, 319 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги  ОСОБА_2 - задовольнити.

Встановити факт окремого проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_6 та ОСОБА_4 ,  який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період грудня  2009 року  по 14.11.2015 року у зв`язку з фактичним припиненням ними шлюбних відносин.

Визнати об`єктом особистої приватної власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_6 , житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1 , жилою площею 36.7 кв.м., загальною площею 56 кв.м., з належними до нього господарчими та побутовими будівлями і спорудами, придбаний ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 14.10.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Апостолівського районного нотаріального округу Богомоловим В.І., зареєстрованого в реєстрі за № 842, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 в особі його представника ОСОБА_6 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду через Орджонікідзевський міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено 16.04.2025 року.

Суддя Орджонікідзевського міського суду В. І. Томаш