ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3598/25 Справа № 177/2215/24 Суддя у 1-й інстанції - Березюк М.В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2025 року                                                        м.Кривий Ріг

Справа № 177/2215/24

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.

секретар судового засідання - Матвійчук Ю.К.

сторони:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач -  ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження,апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Висоцький Олександр Олександрович, на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2024 року, яке ухвалене суддею Березюк М.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 05 грудня 2024 року, -

ВСТАНОВИВ:

У вересня 2024 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

В обґрунтування позову зазначила, що 24.02.2023 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, про що зроблено актовий запис № 33. Від вказаного шлюбу вони не мають дітей, але розірвання шлюбу в позасудовому порядку неможливо, оскільки відповідач ухиляється від цього.

Зазначала, що шлюбні відносини між ними припинено вже більше року. Подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу між ними неможливе, оскільки кожен із подружжя має діаметрально протилежні погляди на шлюб, сім`ю, сторони не підтримують сімейно-шлюбних відносин, спільного господарства не ведуть, разом не проживають, кожен з них живе своїм життя, поновлювати сімейні відносини з ОСОБА_2 позивачка наміру не має.

Позивачка вказала, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить її інтересам та моральним засадам суспільства, примирятися з відповідачем вона не бажає.

Посилаючись на викладене, позивачка просила суд розірвати шлюб, укладений між нею та ОСОБА_2 , зареєстрований 24 лютого 2023 року Яремчанським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Надвірнянському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис № 33.

Також, позивачка просила суд не вирішувати питання про розподіл судових витрат, залишивши витрати по сплаті судового збору за звернення до суду з позовом, за позивачкою.

Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2024 року позовні вимоги задоволено.

Шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 24 лютого 2023 року Яремчанським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Надвірнянському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис № 33 – розірвано.

Після  розірвання шлюбу ОСОБА_1 залишено прізвище – « ОСОБА_3 ».

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Висоцький О.О., просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким зупинити провадження у справі до закінчення воєнного стану.

Апеляційна скарга мотивована тим, що представником відповідача Чувпила В.Л., який діяв на підставі довіреності, було подано до суду заяву про зупинення провадження у справі, у зв?язку з перебуванням ОСОБА_2 у складі ЗСУ, в порядку, встановленому ч. 1 ст. 251 ЦПК України. Натомість, суддя Березюк М.В. відмовилася розглядати дане клопотання та почала вимагати від представника додаткові відомості щодо проходження відповідачем служби в ЗСУ, а клопотання по суті так і не було розглянуто судом у судовому засіданні 11 листопада 2024 року. По суті клопотання про зупинення провадження у справі було розглянуто лише 04 грудня 2024 року та суд незаконно відмовив у зупиненні провадження у справі. Такі дії судді зумовили подання заяви про відвід, тим більше, що з відкритих джерел представнику відповідача стало відомо, що суддя Березюк М.В. є діючим адвокатом та склала присягу, відповідно до ст. 11 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а застереження щодо зупинення адвокатської діяльності не можна вважати серйозним актом обмеження чи позбавлення адвоката своїх повноважень. За таких обставин, постає резонний сумнів у тому, що адвокат ОСОБА_4 не може неупереджено та об?єктиво здійснювати правосуддя, виконуючи функції судді навіть на підставі Указу президента України. Звертають увагу суду апеляційної інстанції на ту обставину, що позивачка ОСОБА_1 подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, що додатково свідчить про попередню домовленість позивачки із судею ОСОБА_4 щодо вирішення питання про розірвання шлюбу. Таким чином, справу було розглянуто неповноважним складом суду, що є підставою для скасування судового рішення.

Наполягають на тому, що ОСОБА_2 наразі захищає Україну від російської навали і навіть думати про розлучення бажаня в нього не має, а представник не володіє інформацією щодо позиції відповідача у справі. Вважає, що таке дійство, як розірвання шлюбу, має вчинятись в присутності обох одружених осіб – чоловіка та дружини або з письмової згоди одного з подружжя.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник - адвокат Висоцький О.О., будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду, шляхом доставлення ухвали Дніпровського апеляційного суду від 18 березня 2025 року про призначення апеляційної скарги до електронного кабінету адвоката Висоцького О.О., в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки відповідача ОСОБА_2  та його представника - адвоката Висоцького  О.О.в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, позивачку ОСОБА_1 , яка заперечувала проти доводів апеляційної скарги та просила залишити її без задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 24.02.2023 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 одружилися, про що Яремчанським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Надвірнянському району Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, здійснено актовий запис № 33 від 24.02.2023, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 . Під час державної реєстрації шлюбу позивачка не змінювала прізвище та залишила собі дошлюбне прізвище « ОСОБА_3 » (а.с. 5).

Також, судом встановлено, що неповнолітніх дітей подружжя не має, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вже тривалий час не підтримують стосунків притаманних подружжю, разом не проживають, навіть не спілкуються, жодних кроків на поновлення сімейних стосунків, примирення не здійснюють, шлюб носить лише формальний характер, що суперечить правам та інтересам позивачки, яка у категоричній формі вказала про неможливість примирення, просила не вживати заходів примирення та розірвати шлюб з відповідачем.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходить з того, що шлюб між сторонами носить формальний характер, сім`я розпалася остаточно та примирення між ними неможливе, а тому шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , укладений 24.02.2023 року, підлягає розірванню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Статтями 51 Конституції України та 24 СК України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка.

Примушування жінки чоловіка до шлюбу не допускається.

Відповідно до частини третьої, четвертої статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно зі статтею 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що має суттєве значення.

Згідно з частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до  статті 110 цього Кодексу.

Таким чином, з контексту вищевказаних правових норм випливає, що кожен із подружжя має право на розірвання шлюбу. Примушування до збереження шлюбу є порушенням права чоловіка, або дружини. Відповідно, шлюбні відносини формуються на вільному волевиявленню двох сторін, в зв`язку з чим, колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги щодо категоричного небажання відповідача розлучатись.

Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу. Шлюб – це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.

За таких обставин, примушування одного з подружжя до перебування у шлюбі, який проти цього заперечує, буде порушувати його законні права та інтереси і суперечити вимогам закону. 

Отже, як вбачається з матеріалів справи, у суді першої інстанції позивачка ОСОБА_1 наполягала на розірванні шлюбу, у зв?язку з чим суд, з огляду на вищевикладене, не мав правових підстав для збереження шлюбу та відмови у задоволенні позову.

Жодних обставин, за яких суд першої інстанції міг би зробити висновок про те, що шлюб сторін підлягає збереженню, апеляційна скарга не містить.

Доводи ж апеляційної скарги щодо порушення судом норм процесуального права та безпідставної відмови у зупиненні провадження у справі, у зв?язку з перебуванням відповідача ОСОБА_5 у складі ЗСУ, колегією суддів відхиляються.

Так, зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення.

Відповідно до ст. 252 ЦПК України зупинення провадження у справі є правом суду, а не обов`язком.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом учинення процесуальних дій під час судового розгляду з визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і передбачити усунення яких неможливо.

Відповідно до п.2 частини першої ст.251 ЦПК України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Згідно з п.2 частини першої ст.253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених п.2 частини першої ст.251 цього Кодексу, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта ст.263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду України 07 жовтня 2015 року в справі №6-1367цс15 зазначено, що «зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення. Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи».

У постанові Верховного Суду України від 01 лютого 2017 року в справі №6-1957цс16 висловлено позицію, що «межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи. Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі».

В ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2022 року в справі №461/5209/19 вказано, що: «22 серпня 2022 року позивач ОСОБА_4 звернувся до суду касаційної інстанції із клопотанням про зупинення провадження у справі № 461/3554/21 у зв`язку з тим, що він перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2, яка переведена на воєнний стан та виконує бойові завдання у зоні бойових дій, військовослужбовець не перебуває у зоні постійної дислокації, а знаходиться у зоні бойових дій. На підтвердження клопотання про зупинення провадження у справі позивач надав довідки із військової частини НОМЕР_2 від 08 серпня 2022 року №2/762 та № 2/761. Пунктом 2 частини першої ст.251 ЦПК України встановлено, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Оскільки, позивачем надані докази його перебування у складі Збройних Сил України у військовій частині, яка переведена на воєнний стан та виконує бойові завдання у зоні бойових дій, колегія суддів вважає, що заява ОСОБА_4 про зупинення провадження у справі № 461/5209/19 є обґрунтованою та підлягає задоволенню, тому необхідно зупинити провадження у справі, що переглядається, до припинення перебування позивача у складі Збройних Сил України у військовій частині, яка переведена на воєнний стан».

Аналогічні правові висновки викладені й у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року в справі №753/19628/17.

Отже, процесуальний закон пов`язує необхідність зупинення провадження у справі не з наявністю воєнного стану в Україні, а із фактом перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Вказана правова позиція узгоджується із постановою Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі №456/2541/19.

В ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2022 року в справі №461/5209/19 зазначено: «Оскільки, позивачем надані докази його перебування у складі Збройних Сил України у військовій частині, яка переведена на воєнний стан та виконує бойові завдання у зоні бойових дій, колегія суддів вважає, що заява ОСОБА_4 про зупинення провадження у справі №461/5209/19 є обґрунтованою та підлягає задоволенню, тому необхідно зупинити провадження у справі, що переглядається, до припинення перебування позивача у складі Збройних Сил України у військовій частині, яка переведена на воєнний стан».

Аналогічні за змістом висновки викладені у судових рішеннях Верховного суду в справах від 14 грудня 2022 року №757/52540/16-ц та від 17 січня 2023 року №501/1699/17.

Отже, для зупинення судом провадження у справі з підстав, передбачених п.2 частини першої ст.251 ЦПК України, в матеріалах цивільної справи мають бути докази не лише перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, а й докази того, що такі підрозділи переведені на воєнний стан, зокрема приймають участь у виконанні бойових завдань.

Згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан о 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався.

Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався і на даний час його дію не припинено.

Згідно з ст.1 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Статтею 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що військове формування це створена відповідно до законодавства України сукупність військових з`єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України мають таку загальну структуру: Генеральний штаб Збройних Сил України; Командування об`єднаних сил Збройних Сил України; види Збройних Сил України - Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили; окремі роди сил Збройних Сил України - Сили спеціальних операцій, Сили територіальної оборони, Сили логістики, Сили підтримки, Медичні сили; окремі роди військ Збройних Сил України - Десантно-штурмові війська, Війська зв`язку та кібербезпеки; органи військового управління, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, що не належать до видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України.

Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач ОСОБА_2 дійсно перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 АДРЕСА_1 , з 17 червня 2023 року (а.с. 31).

При цьому, колегія суддів зауважує, що довідка про безпосередню участь ОСОБА_2 у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України у матеріалах справи відсутня.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що заявляючи клопотання про зупинення провадження у справі, відповідач ОСОБА_2 не вказав у чому полягає передбачена законом неможливість розгляду зазначеної справи на період знаходження відповідача на військовій службі.

Крім того, відповідач ОСОБА_2 не позбавлений можливості здійснити реалізацію наданих йому ЦПК України прав, зокрема, шляхом листування, приймати участь у розгляді справи через представника, що й було ним реалізовано.

Апеляційний суд також приймає до уваги, що необґрунтоване зупинення провадження у справі може призвести до затягування строків її розгляду й перебування учасників справи в стані невизначеності, що призведе до порушення п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що покладає на національні суди обов`язок здійснювати швидкий та ефективний розгляд справи упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на її складність, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням п.1 ст.6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Смірнова проти України» та «Фрідлендер проти Франції»). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ у справі «Красношапка проти України»).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для зупинення провадження у справі, та не вбачає підстав для зупинення провадження у справі в суді апеляційної інстанції.

Колегією суддів не приймаються доводи апеляційної скарги про те, що справа була розглянута неналежним судом, оскільки відповідачем ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Висоцький О.О.,не наведено достатніх та обґрунтованих доводів, які свідчать про наявність підстав для відводу судді Криворізького районного суду Дніпропетровської області Березюк М.В., визначених у статті 36 ЦПК України.

Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

       Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Висоцький Олександр Олександрович, – залишити без задоволення.

Рішення  Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 30 квітня 2025 року.

Головуючий:

Судді: