ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4993/25 Справа № 177/2354/24 Суддя у 1-й інстанції - Березюк М. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2025 року                                                        м.Кривиий Ріг

       Справа № 177/2354/24

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.

сторони:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – Акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1  ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2025 року, яке ухвалено суддею Березюк М.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 11 лютого 2025 року, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (надалі - АТ «Українська залізниця») про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення.

Позовну заяву мотивовано тим, що ОСОБА_1 працює на підприємстві відповідача - СП «Криворізька дистанція електропостачання» РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця», на посаді електромеханіка.

За період з 2020-2021 роки позивачеві надавалась щорічна тарифна відпустка та він користувався правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, яка, відповідно до умов колективного договору, мала складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

Однак, за вказаний період матеріальна допомога була надана лише у розмірі: за 2020 рік - 3211,00 грн., та за 2021 рік - 4540,00 грн. А мала бути виплачена у розмірі мінімальної заробітної плати: за 2020 рік - 5000 грн., а за 2021 рік - 6000,00 грн.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача недоплачену флу матеріальної допомоги за період з 2020 по 2021 роки в розмірі 3249,00 грн.

Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2025 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2020 рік, 2021 рік на загальну суму 3249 гривень 00 копійок.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у сумі 1211 гривень 20 копійок.

В апеляційній скарзі відповідач АТ «Українська залізниця» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, застосувавши позовну давність до заявлених вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що, з прийняттям Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» № 1774-УІІ від 06.12.2016 року, було визначено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується, як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторонам, які уклали колективні договори і угоди, у тримісячний строк привести їх норми у відповідність із цим Законом згідно із законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про обгрунтованість позовних вимог, оскільки у п.п. 3, 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року чітко зазначено, що до внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року та зміни до колективного договору не вносились, а тому вимоги позивача є необгрунтованими та суперечать вказаним нормам закону.

Суд першої інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду судової палати Касаційного цивільного суду від 10.01.2024 року по справі № 501/4788/21, у постанові Верховного Суду судової палати Касаційного цивільного суду від 25.01.2024 року по справі № 501/4789/21, у постанові Верховного Суду судової палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2024 року по справі №501/4698/21, у постанові Верховного Суду судової палати Касаційного цивільного суду від 04.04.2024 року по справі № 240/19227/21, якими висновки щодо застосування Закону 1774-VIII було підтверджено, зокрема зазначено, як свідчить зміст Закону № 1774-VIII, ним була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата.

Зазначає, що суд не звернув уваги на те, що позивач звернувся до суду лише у 2024 році, тобто з пропуском строку, передбаченим ч.1 ст. 233 КЗпП України, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 працює на посаді електромеханіка в СП «Криворізька дистанція електропостачання» РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» (а.с.7-8).

Відповідно до колективного договору укладеного між адміністрацією та трудовим колективом ДП «Придніпровська залізниця», його укладено з метою регулювання виробничих, трудових відносин та соціально-економічних інтересів залізничників та адміністрації дирекції (п.1.1) (a.c. 11).

Положення колективного договору в повному обсязі поширюються на працівників управління залізниці, структурних підрозділів, які знаходяться на фінансовому обслуговуванні господарської служби залізниці, відокремлених структурних підрозділів залізниці, виборних штатних працівників профспілкових органів (п. 1.2) (а.с. 11).

Згідно п. 1.4 колективного договору, зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників залізниці, вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін і затверджуються на спільному засіданні керівництва залізниці і президії Дорпрофсожу, а всі інші - на конференції трудового колективу (а.с. 11).

Пунктом 1.7 колективного договору, визначено, що він набирає чинності з дня його схвалення конференцією трудового колективу і діє до укладення нового (а.с. 11).

Відповідно до п. 3.1.16 колективного договору, при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати згідно з положенням за письмовою заявою матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40 % тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги (а.с. 13).

Колективний договір пролонгований відповідно до ст. 9 ЗУ «Про колективні договори і угоди».

31.03.2017 керівництво Регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голова Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В., прийняли спільну постанову №H-32/20 П-4-5г від 31.03.2017 «Про застосування розрахункової величини «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» у колективному договорі», згідно якої поставлено застосовувати з 01.04.2017 у діючому колективному договорі замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» (а.с. 2 зворот, 26 зворот).

Відповідно до наданого позивачем в позовній заяві розрахунку заробітної плати, ОСОБА_1 отримував матеріальну допомогу на оздоровлення, до відпустки, у 2020 році - 3211,00 грн., а в 2021 році - 4540 грн (а.с. 2), що також підтверджується довідкою №22 від 17.09.2024 про нараховані та виплачені суми матеріальної допомоги за період з 01.01.2017 по 14.03.2022 роки (а.с. 8).

Звертаючись до суду з позовом про стягнення з відповідача недоплаченої суми матеріальної допомоги на оздоровлення, позивач посилався на те, що відповідачем по справі були порушені умови Колективного договору щодо виплати працівнику матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі, встановленому п. 3.1.16. Колективного договору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що прийняття Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» № 1774-VI від 06.12.2016 не створює юридичних наслідків щодо застосування п.3.1.16. Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом, в частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, колективним договором, п. 3.1.16. якого визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги, а прийняття спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 про застосовування з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися на конференції трудового колективу, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3 200,00 грн., отже вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, така різниця між вказаними величинами має місце і в наступних роках, тому суд вважає, що при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не спільна Постанова керівництва Регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. №Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017, яка погіршує становище працівників, а п. 3.1.16. Колективного договору.

Щодо доводів відповідача про застосування позовної давності, суд зазначив, що згідно 4.2 ст. 233 КЗпП України у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

Крім того, суд зверув увагу й на те, що за п.1 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постанова КМ України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» № 651 від 27.06.2023, набрала чинності лише 30.06.2023.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з?ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом першої інстанції.

Згідно ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов?язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до ст. 13 КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 К3пП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов?язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно ст. 18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов?язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до п. 3.1.16 колективного договору, при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати згідно з положенням за письмовою заявою матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40 % тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробівної плати по Україні на момент виплати допомоги (а.с. 13).

31.03.2017 керівництво Регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голова Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В., прийняли спільну постанову № H-32/20 П-4-5г від 31.03.2017 «Про застосування розрахункової величини «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» у колективному договорі», згідно якої поставлено застосовувати з 01.04.2017 у діючому колективному договорі замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» (а.с. 2 зворот, 26 зворот).

Згідно з п. 1.4. Колективного договору, необхідні зміни, доповнення до колективного договору можуть вноситися за взаємною домовленістю сторін, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові та соціально-економічні інтереси працівників, які встановлено чиним законодавством та колективним договором і затверджується на спільному засіданні керівництва дирекції і дрезидії Теркому, а всі інші - на конференції трудового колективу.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік», тобто на момент прийняття спільної Постанови керівництва Регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31 березня 2017 року, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був становлений на рівні 1600 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2000 грн.

Таким чином, прийняття постанови керівництва Структурного підрозділу «Вагонне депо Мудрьона» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» від 14.04.2017 року №368 про застосовування з 01 квітня 2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а на конференції трудового колективу депо, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн., отже вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, який становив 2000 грн.

При цьому, судом першої інстанції вірно враховано положення статті 9 КЗпП України, згідно якої умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними, та констатовано, що вказана правова норма не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством, адже вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

Колегією суддів не приймаються доводи апеляційної скарги відповідача про те, що пунктом 5 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується, як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторонам, які уклали колективні договори і угоди, у тримісячний строк привести їх норми у відповідність із цим Законом згідно із законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Так, стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом?якшують або скасовують відповідальність особи.

Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Проаналізувавши у сукупності положення ст.ст.22, 58 Конституції України, ст. 9 КЗпП України, колегія суддів дійшла висновку, що нові Закони, які погіршують становище працівників, зокрема призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття цих законів, договорами про працю не мають зворотньо сили.

Як вже зазначалося вище, відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік», мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн., тоді як прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1600 грн.

Таким чином, Закон України «Про внесення змін до законодавчих актів України» погіршив становище позивача та інших працівників підприємства щодо розміру матеріальної допомоги, звузив його право на матеріальну допомогу, а тому не має зворотньої сили та не може бути застосований при визначення розміру цієї допомоги.

Твердження ж відповідача про те, що, після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» N? 1774-У від 06 грудня 2016 року, фактичний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення не змінювався, а змінилась лише розрахункова величина, колегією суддів не приймаються, так як вказані зміни потягли зміну реального розміру допомоги, про що зазначено вище.

Отже, застосування адміністрацією відповідача замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину "125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом" і подальше внесення змін до пункту 3.1.16. Колективного договору є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством, оскільки, як зазначено вище, на момент внесення змін, мінімальна заробітна плата по Україні була значно більшою ніж 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, і навіть дещо більшою за 2 прожиткових мінімуми для працездатних осіб у 2021 році.

Слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці.

Питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в данному випадку, колективним договором, п. 3.1.16 якого визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40 % відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що після набрання чинності Законом N? 1774-VIII, фактичний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення не змінювався, а змінилась лише розрахункова величина, є безпідставними, оскільки вказані зміни потягли зміну реального розміру матеріальної допомоги.

Колегією суддів не приймаються доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд першої інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду судової палати Касаційного цивільного суду від 10.01.2024 року по справі № 501/4788/21, у постанові Верховного Суду судової палати Касаційного цивільного суду від 25.01.2024 року по справі № 501/4789/21, у постанові Верховного Суду судової палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2024 року по справі № 501/4698/21, у постанові Верховного Суду судової палати Касаційного цивільного суду від 04.04.2024 року по справі № 240/19227/21, якими висновки щодо застосування Закону 1774-VIII було підтверджено, зокрема зазначено, як свідчить зміст Закону № 1774-VIII, ним була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата.

Так, для визначення подібності правовідносин слід враховувати правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-16620, від 08 лютого 2022 року у справі №2-7763/10, провадження №14-197ц21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об?єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов?язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об?єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб?єктним й об?єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб?єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Виходячи із наведеного, посилання в апеляційній скарзі, як на правозастосовчу практику Верховного Суду, викладену у вищенаведених постановах, є безпідставними, оскільки зміст правовідносин у вказаних справах та справі, що переглядається судом апеляційної інстанції, є відмінним.

3 урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про неправомірність дій відповідача щодо невиплати позивачеві частини матеріальної допомоги на оздоровлення.

Щодо строків позовної давності слід зазначити наступне.

За змістом ст.2 Закону України «Про оплату праці», до складу заробітної плати, крім основної та додаткової, входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Матеріальна допомога на оздоровлення, що надається до щорічної відпустки, с систематичною матеріальною допомогою. Це визначає пункт 2.3.3. Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Госкомстату від 13 січня 2004 року № 5. Таку допомогу виплачують робітникам певних категорій: на оздоровлення; через екологічний стан регіону.

Матеріальна допомога на оздоровлення належить до заохочувальних та компенсаційних виплат, що належать до фонду оплати праці.

Аналіз наведених положень законодавства дає суду підстави дійти висновку про те, що матеріальна допомога входить до структури заробітної плати, а отже до позовних вимог щодо спірних правовідносин застосовуються скорочені строки позовної давності, встановлені нормами ст.233 КЗпП України.

Так, відповідно до ч.2 ст.233 К3пП України, в редакції, яка булла чинною до 19 липня 2022 року, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно з ч.1 ст.233 КЗпП України (із змінами, внесеними Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-1X, який набрав чинності 19 липня 2022 року), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Водночас, на підставі п.1 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.233 КпП, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", з 12 березня 2020 року на всій території України установлено карантин, який неодноразово продовжувався, і був відмінений постановою КМУ від 27 червня 2023 року № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", з 24.00 год. 30 червня 2023 року.

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов?язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Отже, строки звернення позивача до суду за вирішенням трудового спору не було пропущено, оскільки з вимогою про стягнення недоплаченного розміру матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 2017 року по 2021 рік він мав право звернутися до суду без обмеження будь-яким строком.

З урахуванням наведенного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для застосування до вказаного спору строків позовної давності і відмови з цих підстав у задоволенні позовних вимог.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» - залишити без задоволення.

Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

       Повне судове рішення складено 30 квітня 2025 року.

Головуючий:

Судді: