ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5007/25 Справа № 214/9694/23 Суддя у 1-й інстанції - Малаховська І. Б. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2025 року                                                        м.Кривий Ріг

Справа № 214/9694/23

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.

сторони:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – Акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1  ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 лютого 2025 року, яке ухвалено суддею Малаховською І.Б. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 21 лютого 2025 року, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (надалі – АТ «Українська залізниця») про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення.

Позовну заяву мотивовано тим, що позивач ОСОБА_1 працює складачем поїздів в СП «Криворізька дирекція залізничних перевезень» РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця».

За період з 2017 року по 2021 року позивачу надавалась щорічна графікова тарифна відпустка.

З цього приводу позивач звертався кожного разу при наданні відпустки з особистою заявою до керівника з проханням надати матеріальну допомогу на оздоровлення, відповідно до п.3.1.14 Колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень на 2011 рік, яка повинна складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

В порушення колективного договору останньому не надавалась матеріальна допомога на оздоровлення в розмірі мінімальної заробітної плати по Україні.

Станом на момент звернення до суду із даною позовною заявою, недоплачена матеріальна допомога на оздоровлення становить 9 359,89 грн.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача недоплачену суму матеріальної допомоги за період з 2017 по 2021 роки в розмірі 9 359,89 грн.

Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 лютого 2025 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 9 359,89 грн. заробітної плати (матеріальної допомоги на оздоровлення) за період 2017 року по 2021 року (включно).

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь держави витрати пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 1073,60 грн.

В апеляційній скарзі відповідач АТ «Українська залізниця» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, застосувавши позовну давність до заявлених вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що, з прийняттям Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» № 1774-УІІІ від 06.12.2016 року, було визначено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується, як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторонам, які уклали колективні договори і угоди, у тримісячний строк привести їх норми у відповідність із цим Законом згідно із законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про обгрунтованість позовних вимог, оскільки у п.п. 3, 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1774-VІІІ від 06 грудня 2016 року чітко зазначено, що до внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року та зміни до колективного договору не вносились, а тому вимоги позивача є необґрунтованими та суперечать вказаним нормам закону.

Суд першої інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.04.2024 по справі №240/19227/21, яким висновки щодо застосування Закону 1774-VIII було підтверджено, зокрема зазначено, як свідчить зміст Закону № 1774-VIII, ним була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій, та внесені такі зміни до низки законів України.

Зазначає, що справу розглянуто некомпетентним судом, оскільки в справі наявна заява представника позивача Федоренка В.Г. про відвід судді, яка не була розглянута у встановленому законом порядку.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 працює на АТ «Українська залізниця».

Згідно до п. 3.1.14 Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом на 2011 рік, схваленого конференцією трудового колективу, при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадку поділу відпустки на частини) незалежно від періоду її надання, виплачувати згідно з положеннями за письмовою заявою матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. (а.с.7-9)

Згідно до листа-повідомлення АТ «Укрзалізниці» №385 від 14.11.2023 року, ОСОБА_1 знаходився у відпустці з 02.06.2017 року по 26.06.2017 року наказ №73 від 19.05.2017 року, з 06.04.2018 року по 20.074.2018 року наказ №16а від 27.03.2018 року, з 18.03.2019 року по 31.03.2019 року наказ №10а від 26.02.2019 року, з 21.11.2019 року по 20.12.2019 року наказ №67а від 25.10.2019 року, з 06.07.2020 року по 05.08.2020 року наказ №39а від 24.06.2020 року, з 02.05.2021 року по 03.06.2021 року наказ №15а від 14.04.2021 року, з 22.02.2022 року по 25.03.2022 року наказ №8а від 04.02.2022 року. Виплачено матеріальну допомогу до відпустки у червні 2017 року в розмірі 2 105,00 грн., квітні 2018 року – 2 254,34 грн., листопаді 2019 року – 2 699,02 грн., жовтні 2020 року – 2 840,25 грн., травні 2021 року – 2 837,50 грн. та лютому 2022 року – 6 500,00 грн. (а.с.11).

31.03.2017 керівництво Регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голова Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В., прийняли спільну постанову № Н-32/20 П-4-5г від 31.03.2017 «Про застосування розрахункової величини «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» у колективному договорі», згідно якої поставлено застосовувати з 01.04.2017 у діючому колективному договорі замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» (а.с. 2 зворот, 26 зворот).

Звертаючись до суду з позовом про стягнення з відповідача недоплаченої суми матеріальної допомоги на оздоровлення, позивач посилався на те, що відповідачем по справі були порушені умови Колективного договору щодо виплати працівнику матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі, встановленому п. 3.1.14.Колективного договору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що прийняття Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» № 1774-VІІІ від 06.12.2016 не створює юридичних наслідків щодо застосування п.3.1.14. Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом, в частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, колективним договором, п. 3.1.14. якого визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги, а прийняття спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 про застосовування з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися на конференції трудового колективу, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3 200,00 грн., отже вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, така різниця між вказаними величинами має місце і в наступних роках, тому суд вважає, що при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не спільна Постанова керівництва Регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017, яка погіршує становище працівників, а п. 3.1.14. Колективного договору.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом першої інстанції.

Згідно ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно дост. 13 КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно ст.18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до п. 3.1.14 колективного договору, при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати згідно з положенням за письмовою заявою матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40 % тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

31.03.2017 керівництво Регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голова Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В., прийняли спільну постанову № Н-32/20 П-4-5г від 31.03.2017 «Про застосування розрахункової величини «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» у колективному договорі», згідно якої поставлено застосовувати з 01.04.2017 у діючому колективному договорі замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом».

Згідно з п. 1.4. Колективного договору, необхідні зміни, доповнення до колективного договору можуть вноситися за взаємною домовленістю сторін, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові та соціально-економічні інтереси працівників, які встановлено чиним законодавством та колективним договором і затверджується на спільному засіданні керівництва дирекції і президії Теркому, а всі інші – на конференції трудового колективу.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік», тобто на момент прийняття спільної Постанови керівництва Регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31 березня 2017 року, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн.

Відповідно до Закону України  «Про державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був становлений на рівні 1600 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2000 грн.

Таким чином, прийняття 31 березня 2017 року спільної Постанови керівництва Регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31березня 2017 року про застосовування з 01 квітня 2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а на конференції трудового колективу депо, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн., отже вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, який становив 2000 грн.

При цьому, судом першої інстанції вірно враховано положення статті 9 КЗпП України,  згідно якої умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними, та констатовано, що вказана правова норма не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством, адже вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

Колегією суддів не приймаються доводи апеляційної скарги відповідача про те, що пунктом 5 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідніположення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується, як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторонам, які уклали колективні договори і угоди, у тримісячний строк привести їх норми у відповідність із цим Законом згідно із законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Так, стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Проаналізувавши у сукупності положення ст.ст.22, 58 Конституції України, ст. 9 КЗпП України, колегія суддів дійшла висновку, що нові Закони, які погіршують становище працівників, зокрема призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття цих Законів, договорами про працю не мають зворотньої сили.

Як вже зазначалося вище, відповідно доЗакону України «Про державний бюджет України на 2017 рік», мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн., тоді як прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1600 грн.

Таким чином, Закон України «Про внесення змін до законодавчих актів України» погіршив становище позивача та інших працівників підприємства щодо розміру матеріальної допомоги, звузив його право на матеріальну допомогу, а тому не має зворотньої сили та не може бути застосований при визначення розміру цієї допомоги.

Твердження ж відповідача про те, що, після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-УІІІ від 06 грудня 2016 року, фактичний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення не змінювався, а змінилась лише розрахункова величина, колегією суддів не приймаються, так як вказані зміни потягли зміну реального розміру допомоги, про що зазначено вище.

Отже, застосування адміністрацією відповідача замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину “125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом” і подальше внесення змін до пункту 3.1.16. Колективного договору є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством, оскільки, як зазначено вище, на момент внесення змін, мінімальна заробітна плата по Україні була значно більшою ніж 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, і навіть дещо більшою за 2 прожиткових мінімуми для працездатних осіб у 2021 році.

Слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці.

Питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в данному випадку, колективним договором, п. 3.1.16 якого визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40 % відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що після набрання чинності Законом № 1774-VIII, фактичний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення не змінювався, а змінилась лише розрахункова величина, є безпідставними, оскільки вказані зміни потягли зміну реального розміру матеріальної допомоги.

Колегією суддів не приймаються доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд першої інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.04.2024 по справі №240/19227/21, яким висновки щодо застосування Закону 1774-VIII було підтверджено, зокрема зазначено, як свідчить зміст Закону № 1774-VIII, ним була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій, та внесені такі зміни до низки законів України.

Так, для визначення подібності правовідносин слід враховувати правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі №2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Виходячи із наведеного, посилання в апеляційній скарзі, як на правозастосовчу практику Верховного Суду, викладену у постановівід 04.04.2024 по справі №240/19227/21, є безпідставними, оскільки зміст правовідносин у вказаній справі та справі, що переглядається судом апеляційної інстанції, є відмінним. Так, у наведеній відповідачем справі склалися правовідносини щодо перерахунку позивачці пенсії, як особі потерпілій від Чорнобильської катастрофи першої категорії, тоді як предметом данного спору є стягнення недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення, виплата якої визначена умовами Колективного договору.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про неправомірність дій відповідача щодо невиплати позивачеві частини матеріальної допомоги на оздоровлення.

Доводи апеляційної скарги про те, що 17.02.2025 (Вхідний номер (авт.): 4381/25-Вх) через електронний кабінет ЄСІТС представником позивача ОСОБА_2 до суду було скеровано заяву про відвід судді, яка головуючою суддею Малаховською І.Б. залишилось поза увагою, колегією суддів відхиляються, як безпідставі, оскільки, під час розгляду справи судом першої існтанції, ані позивачем ОСОБА_3 , ані його представником ОСОБА_2 , не було заявлено відвід судді Малаховській І.Б.

Подана представником позивача Федоренком В.Г. заява, на яку посилається відповідач в апеляційній скарзі, по суті є клопотанням про пришвидчення розгляду справи (а.с. 126-127).

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» - залишити без задоволення.

Рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 лютого 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

       Повне судове рішення складено 30 квітня 2025 року.

Головуючий:

Судді: