Справа № 190/897/25

                                                                Провадження №2-з/190/7/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2025 року м.П`ятихатки

Суддя П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області Фирса Ю.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до відкриття провадження у справі,

в с т а н о в и в:

        ОСОБА_1 звернувся до суду заявою про забезпечення позову до відкриття провадження у справі, в якій просив заборонити приватному виконавцю виконавчого округу Дніпропетровської області Русецькій О.О. вчиняти дії та приймати рішення щодо продажу на право оренди земельної ділянки кадастровий номер 1224584800:02:001:0344, площею 5.0400 га, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, адреса Дніпропетровська область с.Пальмирівка.

       В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що він є власником земельної ділянки кадастровий номер 1224584800:02:001:0344, площею 5.0400 га, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, адреса Дніпропетровська область с. Пальмирівка. 03.07.2019 року між ним та ПП «Агорос» укладений договір оренди земельної ділянки строком на 10 років. 29.05.2025 року через систему онлайн аукціонів йому стало відомо про продаж права оренди його земельної ділянки, організатор аукціону виступає приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Русецька О.О.. Підставою проведення аукціону є постанова про арешт майна боржника від 21.08.2024 року, якою накладено арешт на нерухоме майно боржника ПП «Агрос», а саме на право оренди земельних ділянок боржника. Вказане виконавче провадження відкрито на підставі наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 15.01.2024 року відносно боржника ПП «Агрос». Тобто він, як власник земельної ділянки право оренди на яку виставлено на продаж не є боржником по виконавчому провадженню № 75740309.

       Такі дії приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Русецької О.О. вважає неправомірними, а тому має намір пред`явити позов до приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Русецької О.О. про:

- скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Русецької Оксани Олександрівни про арешт майна боржника від 21.08.2024, винесеної по ВП №75740309, в частині накладення арешту на право оренди земельної ділянки кадастровий номер: 1224584800:02:001:0344, площею 5.0400 га, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, адреса Дніпропетровська область с. Пальмирівка;

- зняття арешту з права оренди земельної ділянки 1224584800:02:001:0344, площею 5.0400 га, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, адреса Дніпропетровська область с. Пальмирівка;

- вилучення обтяження речових прав, внесеного до Державного реєстру прав в частині накладення арешту на право оренди земельної ділянки 1224584800:02:001:0344, площею 5.0400 га, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, адреса Дніпропетровська область с. Пальмирівка.

Ознайомившись з поданою заявою та доданими до неї матеріалами, приходжу до наступного висновку.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Порядок подання заяви про забезпечення позову визначений ст. 152 ЦПК України за якою, заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; 2) одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Вирішуючи питання щодо юрисдикційної приналежності спору, який виник між сторонами, суд виходить із такого.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їхній сукупності. Також таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - «ЄСПЛ»).

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Тобто юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пункти 1, 2, 7 частини першої статті 4 КАС України так визначають ключові терміни порушеного питання юрисдикції спору:

- адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;

- публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи;

- суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб`єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення, пов`язані з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Вказана позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 466/1150/18.

У постанові від 10 серпня 2020 року у справі №522/1611/17 Верховний Суд зазначив, що в контексті завдань адміністративного судочинства (статті 2 КАС України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.

Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому. Тому для відкриття провадження у справі недостатньо лише твердження позивача, наведеного у позовній заяві, про порушення права, свободи або законного інтересу.

Отже, для звернення до адміністративного суду із позовною заявою у позивача має бути наявний факт порушення права, свободи чи законного інтересу позивача, які йому належить.

У цьому випадку позивач обґрунтовує наявність у нього порушеного права щодо належної йому земельної ділянки крізь призму накладеного арешту у межах виконавчого провадження №75740309 за постановою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Русецької О.О. від 21.08.2024 року, на один із видів тріади майнових права, а саме: право оренди на земельну ділянку, належне ПП «Агрос» та яке перебуває у власності ОСОБА_1 ..

У постанові Великої Палата Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі №340/25/19 Верховний Суд дійшов висновку, що «для визначення юрисдикції цього спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин.

Так, підставою майбутнього позову позивач визначив наявність арешту, накладеного на майно заявника.

За таких умов майбутній позов буде спрямовано на захист цивільних прав позивача та фактично є різновидом негаторного позову.

Тобто, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду розділила юрисдикцію спору між цивільною/господарською та адміністративною зважаючи на підставу позову, з яким звернувся до суду спадкоємець.

Варто зауважити, що у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду обґрунтувала, що відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» якщо особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Отже, для спорів про зняття арешту з майна, яке особа (не боржник у виконавчому провадженні) вважає своїм, встановлено певний порядок судового вирішення.

Вирішальною у цьому випадку для вибору підсудності спору є підстава поданого позову 1) чи визнання дії приватного виконавця при накладенні арешту неправомірними чи 2) захист речового права шляхом визнання права власності та зняття арешту.

У цьому випадку ОСОБА_1 зазначає про протиправність дій приватного виконавця при накладенні арешту на майнове право оренди земельної ділянки з кадастровим номером1224584800:02:001:0344, площею 5.0400 га, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, адреса Дніпропетровська область с. Пальмирівка, як на речове право на майно ПП «Агрос». Своє право на звернення до суду із майбутнім позовом позивач обґрунтовує своєю незгодою із накладеним арештом. У цьому конкретному випадку спору щодо приналежності майна не виникає, навпаки йдеться про те, що заявника як власника майна ізольовано від процедури його обтяження.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що між сторонами виник адміністративний спір, адже саме протиправні дії приватного виконавця при накладенні арешту на речове право є предметом майбутнього позову.

Про адміністративно-правову природу цього спору також свідчить і те, що заявник не вправі захистити своє право на майно шляхом оскарження дії та рішень приватного виконавця у порядку статті 339 Господарського кодексу України, адже з такою скаргою може до суду звернутись лише сторона виконавчого провадження, якою ОСОБА_1 не є.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі №826/16025/18 висловлено правову позицію, яка полягає у тому, що спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, та про зняття такого арешту розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа.

В свою чергу цей спір міг бути цивільно-правовим, якби його предметом було виключно захист права власності шляхом визначення його належності та скасування арешту на нього, тоді як у цьому випадку позивач обрав спосіб захисту порушеного права шляхом оскарження дії приватного виконавця щодо накладення арешту на майно, і як наслідок, його скасування.

Поряд із цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 823/359/18 висловила правову позицію, яка полягає у тому, що особа, яка не є стороною виконавчого провадження і не наділена процесуальним правом оскарження вимоги приватного виконавця в порядку, визначеному Господарського процесуального кодексу України, може реалізувати відповідне право в порядку адміністративного судочинства.

За правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Подібний за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 березня 2025 року у справі № 160/15582/23.

Таким чином, з огляду на те, що вимоги позовної заяви ОСОБА_1 не підлягатимуть розгляду в порядку цивільного судочинства, спір належить до юрисдикції адміністративних судів, відтак заява про забезпечення позову до відкриття провадження підлягає поверненню заявнику.

Керуючись ст. 151, 153, 352-355 ЦПК України, суддя

у х в а л и в:

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до відкриття провадження у справі - повернути заявнику.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга на ухвалу суду подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя                                                                Ю.В. Фирса