Справа №  22-ц-3520/11                              Головуючий у 1 інстанції: Дякович О.  

                                                                      Доповідач в 2-й інстанції:   Федоришин А. В.  

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

06 жовтня 2011 року                                    м. Львів

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого –Федоришина А.В.,

суддів: Богонюка М.Я., Шашкіної С.А.,

при секретарі: Кубішин І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 20 квітня 2011 року

у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк»(далі –Банк) до ОСОБА_2, ОСОБА_3  про стягнення боргу -

в с т а н о в и л а:

оскаржуваним рішенням позов задоволено: стягнуто солідарно із ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 8018,72 доларів США (64021,46 грн. –еквівалент у грошовій одиниці України).

Вирішено питання судових витрат.

Рішення оскаржив ОСОБА_2, просить його скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Зазначає, що грошових коштів від Банку не отримував, документів, які були подані Банком на обґрунтування позову, не підписував, кредитодавець в односторонньому порядку підвищив процентну ставку. Посилається апелянт і на порушення судом норм процесуального права, оскільки позивач не є тією особою, з якою він укладав договір, суд не витребував від позивача оригіналів документів.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, межі і доводи апеляційної скарги колегія суддів не знаходить підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит на сплатити проценти.   

Судом встановлено, що 23.11.2007 року Банк (на час укладення договору –ВАТ «Банк Універсальний») та ОСОБА_2 уклали договір про надання кредитних коштів у розмірі 6400 доларів США строком до 25.10.20114 року зі сплатою 24% річних (а.с.  5, 11, 12). Належне виконання зобов’язання ОСОБА_2 було забезпечено договором поруки від 23.11.2007 року між Банком та ОСОБА_3 23.11.2007 року (а.с. 15). Кредитні кошти надані Банком позичальнику 23.11.2007 року (а.с. 18). Договором передбачена (п. 2.4.) підвищена процентна ставка за користування кредитом понад встановлені терміни (прострочення терміну сплати щомісячного платежу), а також право вимоги Банку (п. 6.6.) про дострокове повернення кредитних коштів у разу прострочення сплати щомісячного платежу.

Згідно розрахунку Банку (а.с. 19), позичальник свої зобов’язання не виконав і допустив заборгованість по договору у розмірі 8018,72 доларів США.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що оскільки Банк надав ОСОБА_2 кредитні кошти у розмірі та на умовах, встановлених договором, проте останній свої зобов’язання щодо повернення кредиту та сплати процентів не виконав, то позовні вимоги банку, з урахуванням договору поруки, є обґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги не підлягають задоволенню, так як вони суперечать матеріалам справи та договірним зобов’язанням, зокрема: договір, додатки до нього та паспортні дані ОСОБА_2 містять підписи, справжність яких ОСОБА_2 не оспорював, до того ж, як убачається із розрахунку заборгованості, позичальник частково виконував умови договору без будь-яких застережень. Отримання кредитних коштів позичальником підтверджується випискою із особового рахунку.

Не відповідають матеріальному праву та матеріалам справи твердження апелянта про підвищення Банком в односторонньому порядку процентної ставки, адже плата за користування кредитними коштами Банком розраховувалася у розмірі 24% річних і не змінювалася. Підвищена процентна ставка застосовувалася до позичальника лише у відповідності до п. 2.4. договору, на умови якого ОСОБА_2 погодився під час його укладання і ця підвищена процента ставка є договірною санкцією за порушення умов договору.

Так як Банк є правонаступником прав і обов’язків ВАТ «Банк Універсальний», із яким ОСОБА_2 уклав кредитний договір, то він є особою, яка має право вимоги до боржника.

Суд першої інстанції вірно встановив ці обставини і тому правомірно задовольнив позовні вимоги.

Таким чином, оскільки суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, характер спірних правовідносин, ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду, то рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу відхилити.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. ст. 308, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 20 квітня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий :

Судді: