Справа № 22ц-3293/11
Копія
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
_________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 грудня 2011 року м. Хмельницький
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Апеляційного суду Хмельницької області
в складі : головуючого –судді Корніюк А.П.
суддів : П’єнти І.В., Талалай О.І.
з участю секретаря: Лапко Ю.В.
апелянта ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2, позивачки ОСОБА_3
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 22ц-3293 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шепетівського міськрайонного суду від 24 червня 2011 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільно нажитого майна подружжя .
Заслухавши доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів
в с т а н о в и л а :
В лютому 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про розподіл спільного майна подружжя та стягнення коштів. В обґрунтування своїх вимог вказувала, що вона з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 11.01.2007 року. За час шлюбу за спільні кошти вони придбали два автомобілі „ВАЗ-21070” 2006 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та „ЗІЛ ММЗ 554” 1991 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2. Відповідач заперечує її право на Ѕ частину вартості цих автомобілів та відчужив їх. Позивач вважає, що оскільки автомобілі придбані під час шлюбу за спільні кошти і відповідач продав їх неправомірно, а тому просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь компенсацію Ѕ частини вартості автомобілів в сумі 33747 грн.
Рішенням Шепетівського міськрайонного суду від 24 червня 2011 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 компенсацію вартості її частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль ВАЗ-21070, 2006 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, в сумі 19851 грн. 25 коп. та на автомобіль марки ЗІЛ ММЗ 554,1991 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, в сумі 13985 грн. 88 коп., а всього 33754 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вважає рішення суду незаконним, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачці в задоволенні позову. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема ч. 3 ст. 267 ЦК України, ч. 2 ст. 72 СК України. Вказує, що суд не застосував норми, які
________________________________________________________________________________
Головуючий у першій інстанції –Березова І.О. Справа № 22ц-3293
Доповідач –Корніюк А.П. Категорія № 46,57
підлягали до застосування. Позивачка пропустила, передбачений законом трирічний строк звернення до суду, а тому суд безпідставно відхилив його заяву про застосування строку позовної давності. Крім того, суд не врахував, що спірний автомобіль ВАЗ 21070 д.н.з. НОМЕР_1 придбаний ним за власні кошти під час окремого проживання з позивачкою, що встановлено рішенням суду про розірвання шлюбу від 27.02.2006р. Також апелянт вказує, що між ним та позивачкою укладена мирова угода щодо розподілу спільного майна подружжя, яка затверджена ухвалою Славутського міськрайонного суду від 20.05.2008р. і у них існувала усна домовленість про те, що позивачка сплатить йому 10000 доларів США за майно –різниці вартості часток і автомобіль ЗІЛ ММЗ 554, д.н.НОМЕР_2 залишається у апелянта. Також апелянт вказує, що судом першої інстанції не визначено вартість спірного майна, оскільки він не визнавав ту суму, яку вказувала позивачка, адже ним продано автомобіль ВАЗ 21070 за 25000грн., а автомобіль ЗІЛ ММЗ 554 –за 2000грн.
ОСОБА_1 та його представник апеляційну скаргу підтримали в повному обсязі і просять її задовольнити.
ОСОБА_3 в задоволенні апеляції просить відмовити, залишивши рішення суду першої інстанції без змін.
Колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвалене рішення –скасуванню із ухваленням нового рішення з наступних мотивів.
Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною 1 статті 309 ЦПК України визначено, що підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з»ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з 02 вересня 1989 року по 11 січня 2007 року перебували у зареєстрованому шлюбі та до червня 2007року –у фактичних шлюбних стосунках і за час спільного проживання придбали майно: автомобіль «ВАЗ 21070», 2006р. випуску, д.н.з. НОМЕР_1 вартістю 29475грн. та автомобіль «ЗІЛ ММЗ 554»,1991р. випуску, д.н.НОМЕР_2, яке вподальшому було реалізоване ОСОБА_1 без згоди ОСОБА_3 відповідно автомобіль ВАЗ 21070 за 5000 доларів США, а автомобіль ЗІЛ ММЗ 554 - за 3500 доларів США ( ціни вказані позивачкою), тому остання має право на компенсацію Ѕ частки вартості обох автомобілів в сумі 33747,13грн. Однак, з такими висновками суду першої інстанції в повному обсязі погодитися не можливо.
Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ч.1ст. 61 СК України об»єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь –яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Положеннями статті 69 СК України визначено, що дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ним або шлюбним договором.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з 02.09.1989р. по 11.01.2007р. перебували у зареєстрованому шлюбі та до червня 2007р. –у фактичних шлюбних стосунках і за час спільного проживання придбали різне майно в.т.ч. автомобіль «ВАЗ 21070», 2006р. випуску, д.н.з. НОМЕР_1 вартістю 29475грн. та автомобіль «ЗІЛ ММЗ 554»,1991р. випуску, д.н.НОМЕР_2, яке вподальшому було реалізоване ОСОБА_1 без згоди ОСОБА_3 Рішенням Славутського міськрайонного суду від 05.10.2007р. було проведено поділ спільного майна подружжя, однак спірне майно не входило до даного переліку.
Верховний Суд України в п.п. 23, 24 Постанови Пленуму від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справи про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз’яснив, що при вирішенні спорів між подружжям про майно, необхідно з’ясувати джерело і час його придбання, а також роз’яснив, що не належить до спільної сумісної власності майно набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.
А тому, на думку колегії суддів, доводи апеляційної скарги в тій частині, що автомобіль ВАЗ 21070 д.н.з. НОМЕР_1 не є спільним майном подружжя є безпідставним, адже в рішенні Славутського міськрайонного суду від 26.12.2006р. за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу чітко не визначено період, з якого сторони спільно не проживають і ведуть окреме господарство та сімейний бюджет, а інших доказів відповідач ОСОБА_1 в порушення вимог ст.60 ЦПК України суду не надав.
За правилами частини 2 статті 72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого прав власності.
Відповідно до вимог частини 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Як встановлено в апеляційній інстанції, вбачається із пояснень сторін та доказів, що містяться у матеріалах справи, позивачка ОСОБА_3 дізналася про порушення своїх прав власності на належне їй майно в спільній сумісній власності подружжя в кінці серпня 2007р., однак звернулася до суду 02.02.2011р. і клопотань щодо поновлення даного строку не заявляла. А тому доводи апеляційної скарги та посилання апелянта на порушення судом вимог частини 3 статті 267 ЦК України є підставними.
Разом з тим , відповідно до п.11 роз»яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009р. № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
На думку колегії суддів, доводи апеляційної скарги в тій частині, що позов ОСОБА_3 є недоведеним з підстав не визначення вартості спірного майна подружжя є доведеним.
Згідно роз»яснень п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007р. № 11 "Про практику застосування судами законодавства про розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст.ст. 69-72 СК України та ст.372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи із дійсної його вартості на час розгляду справи.
На думку колегії суддів, доводи апеляційної скарги щодо не доведення позивачкою вартості спірного майна є такими, що заслуговують на увагу. Адже встановлено, що між сторонами згоди щодо вартості спірного майна, що підлягало поділу, не досягнуто. У такому разі в дію вступають норми процесуального права, які визначають правила доказування позовних вимог.
Так, згідно з вимогами ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Колегія суддів вважає, що вартість спільного майна вказана позивачкою, однак ОСОБА_3 в порушення вимог ст. ст. 58, 59, 60 ЦПК України не довела суду визначену нею вартість спірного майна належними та допустимими доказами, а не своїми усними припущеннями. ( ч. 4 ст. 60 ЦПК України).
Інші підстави в межах доводів апеляційної скарги для скасування рішення суду відсутні.
Керуючись ст. ст. 307, 309, 313-314, 316, 317,319, 324 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Шепетівського міськрайонного суду від 24 червня 2011 року скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розподіл спільно нажитого майна подружжя та стягнення коштів відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий /підпис/ Судді /підписи/
Згідно оригіналу: суддя апеляційного суду А.П.Корніюк