ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м  У к р а ї н и

28 квітня 2025 рокум. Ужгород№ 260/1077/25

Закарпатський окружний адміністративний суд в особі головуючої судді Плеханова З.Б. розглянувши адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1    ( АДРЕСА_1 )

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

17 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , яким просить:

1. Позов військовослужбовця ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправними бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії  задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , щодо не розгляду та не прийняття рішення про задоволення рапорту про звільнення з військової служби ОСОБА_1 на підставі абзацу 8 підпункту г (через сімейні обставини) пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.92 року N 2232-XII в редакції яка діяла на день подання рапорту.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити з військової служби ОСОБА_1 на підставі абзацу 8 підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.92 року N 2232-XII у зв`язку із постійним доглядом за ОСОБА_2 .

4. Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати в загальній сумі 11 211,30 грн., які складаються із судового збору в сумі 1211,20 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 гривень.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що ОСОБА_1 був призваний на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року, проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 25 лютого 2022 року.

30 червня 2023 року ОСОБА_1 перебуваючи у відпустці вдома, надіслав командиру військової частини НОМЕР_1 засобами поштового зв`язку рапорт про звільнення з військової служби з підстав абз. 8 підп. г ч. 2 ст. 26 «Про військовий обов`язок і військову службу» через необхідність здійснення ним постійного догляду за своєю бабусею ОСОБА_2 .

Цей рапорт було надіслано за поштовою адресою військової частини з долученими доказами необхідності здійснення такого догляду. Того ж дня відрапортував про неможливість повернутися за місцем постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 : повернутися у військову частину НОМЕР_1 , означало залишити ОСОБА_2 в цілковитій небезпеці для її життя.

 Однак, військова частина НОМЕР_1 в належний строк (місяць) з дня надсилання рапорту відповіді не надала, рапорт не розглянула, рішення щодо направленого рапорту не прийняла. Позивач вважає, таку бездіяльність неправомірною та звертається з цим позовом для скасування неправомірної відмови, зобов`язання прийняти рішення у відповідності до вимог закону.

20 лютого 2025 року ухвалою ЗОАС відкрито спрощене позовне провадження та зобов`язано ОСОБА_1   в строк 7 днів з дня отримання даної ухвали надати суду :

-читабельні копії квитанцій про направлення  рапортів до відповідача,

- документи подані до рапорту,

а також зобов`язано Військову частину НОМЕР_1  в строк 7 днів з дня отримання даної ухвали надати суду : рапорти позивача з додатками щодо його звільнення з номером та датою реєстрації, прийняті за рапортом рішення.

           06 березня 2025 року від позивача  на адресу суду надійшла заява на виконання вимог ухвали суду з додатками.

          Відповідачем або уповноваженим представником відзиву на позовну заяву до суду, у строк наданий судом в ухвалі Закарпатського окружного адміністративного суду про відкриття провадження в адміністративній справі від 20 лютого 2025 року, не надано та не повідомлено суду поважні причини його ненадання.

          Відповідно до статті 162 частини 6 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Обставини встановлені судом

ОСОБА_1 , був призваний на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року, проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 25 лютого 2022 року, що стверджується копією військового квитка  Серії НОМЕР_2 .

01 липня 2023 року   ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку , що підвтерджується накладною Укрпошти № 9010001941745 надіслав рапорт від 30.06.2024 року  на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 про звільнення його з військової служби через сімейні обставини відповідно до   підп. г п.2 ч. 4 ст. 26 «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.

До рапорту додав наступні документи:

- Довідку №351 від 23.06.2023

- копію рішення про призначення /перерахунок компенсації фізичним особам,  які надають соціальні послуги  з догляду на непрофесійній основі від 06.06.2023.

- копію довідки №322  від 06.06.2023

- копію паспорта громадянина України ОСОБА_2

- копію картки  платника податків ОСОБА_2

- копію Висновку №216 про наявність  порушення функцій організму  через які невиліковно хворі особи  не можуть самостійно пересуватися  та самообслуговуватися і потребують  соціальної послуги  з догляду на непрофесійній основі;

- копію протоколу ЛКК №216 від 07.04.2023

- Витяг №17  про зареєстрованих у житловому будинку ОСОБА_2

осіб4

- Акт обстеження  матеріально - побутових умов гр. ОСОБА_2 .

Разом з рапортом про звільнення ОСОБА_1 надіслав ще один рапорт на ім`я командира військової частини НОМЕР_1  , в якому зазначив про неможливість виконання в подальшому військового обов`язку через необхідність постійного перебування біля бабусі та відсутності інших осіб які могли б надавати такий постійний догляд. Відрапортував про неможливість повернутися за місцем постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 : повернутися у військову частину НОМЕР_1 , означало залишити ОСОБА_2 в цілковитій небезпеці для її життя.

Станом на час розгляду справи  відповідь щодо поданого  рапорту від відповідача не надійшла, матеріали справи такої теж не містять.

28 січня 2025 року , було надіслано адвокатський запит №364 на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 з проханням надати документи а саме:

1)          довідку про безпосередню участь особи у заходах, необхідних забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України;

2)          наказ на зарахування на військову службу до військової частини НОМЕР_1 ;

3)          інформацію та підтверджуючі документи (довідка про обставини травми) щощо солдата ОСОБА_1 про травми, поранення, контузії, каліцтва під час військової  служби  (виконання бойових завдань);

4) Наказ          командира за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 від про звільнення військової служби від 30.06.2023 року.

Вказаний запит вручено одержувачу 10.02.2025, що стверджується трекінгом Укрпошти.

Мотиви та норми права застосовані судом

Згідно з частинами 1, 2 статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.92 N 2232-XII (далі - Закон N 2232-XII).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону N2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 6 статті 2 Закону N2232-XII передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

За змістом статті 1 Закону України "Про оборону України" особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України" на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

На момент розгляду цієї адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжений.

Підстави звільнення з військової служби, зокрема, під час дії воєнного стану, передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.

Статтею 26 Закону N 2232-XII (в редакції, чинній на час подання позивачем рапорту про звільнення з військової служби), визначено підстави для звільнення з військової служби.

Зокрема, пп.  г пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону N 2232-XII визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.

Механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту визначений Порядком організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 №531 (далі - Порядок № 531).

Згідно до розділу ІІ Порядку №531, рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації.

Відповідно до Розділу ІІІ Порядку №531, у паперовому рапорті військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок "Рапорт"; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім`я та прізвище; дату; особистий підпис.

Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.

Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку

Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку.

Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.

Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).

Усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов`язково реєструються службою діловодства.

Початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства.

У разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.

Розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:

1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;

2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.

Частиною сьомою статті 26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008 в редакції на час спірних правовідносин), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з виконанням громадянами військового обов`язку в запасі (пункт 1).

Відповідно до пункту 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (далі - Інструкція №170 в редакції на час спірних правовідносин).

Відповідно до абзацу 2 пункту 14.10 розділу XIV Інструкції №170 звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Згідно з абз. 13 п. 14.10 Розділу ХІV Інструкції №170 документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.

При цьому, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

Суд зазначає, що військовою частиною НОМЕР_1 не надано жодних доказів на підтвердження розгляду командиром Військової НОМЕР_3  рапорту позивача по суті з обґрунтуванням підстав для відмови у звільненні позивача з військової служби, так само як і відсутні в матеріалах справи будь-які докази, що підтверджували б прийняття рішення на користь позивача.

Пунктом 12 Положення № 1153/2008 визначено, що встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.

Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення.

Так, підпунктом 2 пункту 225 Положення №1153/2008 передбачено, що під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", зокрема: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;

Щодо порядку звільнення, як зазначалось, пункт 233 Положення №1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

Згідно з абзацом 13 пункту 14.10 Розділу XIV Інструкції №170, документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.

Отже, звільнення військовослужбовців з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або наявність інших поважних причин здійснюється шляхом подання військовослужбовцем, який не висловив бажання продовжувати військову службу, рапорту та документів, які підтверджують наявність правових підстав для звільнення його з військової служби, і такий рапорт має бути адресований вищій посадовій особі.

Верховний Суд у постанові від 26 червня 2024 року у справі №420/23353/23 виснував, що розгляд рапорту про звільнення з військової служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність, зокрема, сімейних обставин або інших поважних причин, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.

Варто вказати, що рапорт передбачає собою вид службового документу Збройних Сил України, який є письмовим зверненням військовослужбовця до вищого по посаді чи званню військовослужбовця з викладом питань службового або особистого характеру та відображає прагнення військовослужбовця реалізувати свої права.

Належні та допустимі докази того, що рапорт позивача розглянуто відповідно до вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та за наслідками розгляду такого прийнято відповідне рішення в матеріалах справи відсутні.

При цьому, прийняття рішення за наслідками розгляду рапорту, зокрема, щодо звільнення з військової служби належить до компетенції відповідача.

Суб`єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції.

Суд зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення Військової частини НОМЕР_1  за результатами розгляду рапорту позивача від 30.06.2023 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" п.2  частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного акта організаційно-розпорядчого характеру з числа тих, які він повинен був постановити згідно відповідних законодавчих приписів.

У судовій правозастосовчій практиці Верховного Суду України (постанова від 13.06.2017 у справі № 21-1393а17), а також Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № П/9901/137/18 (800/426/17), від 13.12.2018 у справі № 800/434/17 та інших) неодноразово висловлювалась правова позиція про те, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Нормами частини другої статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02).

З огляду на викладене, з урахуванням наведених судом законодавчих норм та встановлених обставин, суд дійшов висновку про те, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність щодо нерозгляду рапорту військовослужбовця ОСОБА_1  від 30.06.2023 тому з метою відновлення порушеного права позивача слід зобов`язати відповідача розглянути рапорт позивача від 30.06.2023 про звільнення з військової служби відповідно до    підп. г п.2 ч. 4 ст. 26 «Про військовий обов`язок і військову службу» ( в редакції на час подання позивачем рапорту 30.06.2023)

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом положень частин першої, другої статті 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено правомірності своїх дії у спірних правовідносинах, відзиву на позов не надано.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Крім того, звертаючи увагу на предмет позову суд вважає за доцільне в порядку ч. 1 ст. 382 КАСУ з метою ефективного захисту порушених прав та інтересів позивача застосувати засіб судового контролю - надання відповідачами суду звіту про виконання судового рішення.

Щодо стягнення з відповідача понесених Позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України).

Статтею 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суд досліджує на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

На підтвердження складу та розміру понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000, 00 грн.  представником позивача приєднано до позовної заяви договір  про надання правової допомоги від 21 січня 2025 року №21/01/25., де зазначено про фіксовану суму гонорару  в розмірі 20000 грн , аванс 10000 грн., що є не спімірними з огляду на  обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, у звязку з чим суд вважає за доцільне стягнути половину зазначено суми.

Керуючись статтями 242-246 КАС України, суд

ВИРІШИВ :

1. Адміністративний позов ОСОБА_1     ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( ЄДРПОУ НОМЕР_5 )про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії -  задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1  від  30.06.2023 року про звільнення з військової служби.

3. Зобов`язати Військову частину   НОМЕР_1 ( ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) розглянути по суті рапорт ОСОБА_1    від  30.06.2023 року   про звільнення з військової служби та прийняти відповідне рішення за результатами розгляду рапорту з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1     ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) м  за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) судові витрати у розмірі  1211,20 грн. сплаченого судового збору та 5000 грн витрат на правничу опомогу.

6. В решті позовних вимог відмовити.

Зобов`язати Військову  частину   НОМЕР_1 надати суду звіт про виконання рішення суду в термін 1 місяць з дня набрання рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяЗ.Б.Плеханова