Справа №  2-260/11

  Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  26 грудня 2011 року                                                             Новгородківський районний суд

Кіровоградської області

 у складі:          головуючої судді          Сосновської Л.І.,

при секретарі          Троян Л.Л.,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Новгородка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за невиконане зобов’язання,

  В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із вищевказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 10.09.2010 р. він надав відповідачці гроші в сумі 15 200 грн. для виготовлення пам’ятника і на підтвердження чого останньою було видано квитанцію. Відповідачка взяла на себе зобов’язання виготовити та встановити пам’ятник разом із оградкою в найкоротший термін, але цього не зробила. Позивач неодноразово приїздив до відповідачки із вимогою повернути отриманні нею кошти, але вона кожного разу відмовлялася це робити.

25.08.2011 р. позивач звернувся із заявою до Новгородківського РВ УМВС України в Кіровоградській області про притягнення відповідачки до кримінальної відповідальності, але йому було рекомендовано звернутися до суду в порядку цивільного судочинства.

В судовому засіданні позивач та його представник –адвокат ОСОБА_3,

який діє згідно договору про надання юридичних послуг (а.с.10), підтримали позовні вимоги, наполягали на їх задоволенні. Суду дали пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.  Просили суд:

- стягнути з відповідачки на користь ОСОБА_1 борг за невиконане зобов’язання у розмірі 15 200 грн, допустивши його примусове стягнення;

-   стягнути з відповідачки на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати та

витрати на правову допомогу у сумі 1280,00 грн.

Відповідачка у судовому засіданні заперечувала щодо задоволення позовних вимог. Суду пояснила, що вона ніяких заяв на виготовлення пам’ятника від позивача особисто не приймала, розрахункових квитанцій не заповнювала, а все це робив її син ОСОБА_4, який зареєстрований суб’єктом підприємницької діяльності. Вказала, що вона вела розмову із позивачем від імені сина, так як допомагала йому у здійсненні його діяльності. Їй відомо, що позивач замовив виготовлення пам’ятнику для померлої дружини. Коли пам’ятник був зроблений, то позивач відмовився його забирати та почав вимагати повернення коштів, але її син кошти не повернув, так як робота вже була виконана. Самостійно установити пам’ятник син не міг, так як не знав місце поховання, а позивач відмовляється його показувати. На протязі тривалого часу вказаний пам’ятник стояв на території домоволодіння сина.

Свідок ОСОБА_5 суду пояснила, що вона проживала по-сусідству із ОСОБА_4 і їй відомо, що останній займався виготовленням пам’ятників. Свідок в серпні 2011 р. приходила до ОСОБА_4 та бачила пам’ятник, який стояв на подвір’ї, по фотографії вона впізнала померлу дружину ОСОБА_1 Зі слів            ОСОБА_2 їй стало відомо, що позивач замовив вказаний пам’ятник, а після його виготовлення з невідомих причин відмовився забирати.

Суд заслухавши пояснення сторін, свідка, вивчивши матеріали справи, прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню із наступних підстав:

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, які регулюється ст.ст. 509, 510, 526 ЦК України.

Згідно ст.509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов’язана вчинити на користь другої сторони певну дію або утримуватися від певної дії. Зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Як встановлено у судовому засіданні, 10.09.2010 р. позивач із ОСОБА_4, який доводиться сином відповідачці та  був зареєстрований як суб’єкт підприємницької діяльності (а.с.__),  домовився про виготовлення та установку пам’ятника. Цього ж дня, згідно квитанції до прибуткового касового ордеру ПП Антюхов (а.с.8), позивач передав кошти для виконання замовлення. В подальшому ОСОБА_2, від імені сина, вела розмову із позивачем відносно пам’ятника, так як вона неодноразово допомагала сину здійснювати його діяльність.

Відповідно до ст.510 ЦК України сторонами у зобов’язанні є боржник і кредитор.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 не є стороною зобов’язання, а тому не може бути відповідачем по справі.

Відповідно до ст.88 ЦПК України судові витрати по справі необхідно покласти на позивача.

Керуючись, ст.ст. 509, 510, 526 ЦК України,  ст.ст. 10, 11, 60, 88,  209, 213 –215 ЦПК України, суд, -

  В И Р І Ш И В:

  У задоволенні цивільного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за невиконане зобов’язання - відмовити.

Судові витрати по справі та витрати на правову допомогу на загальну суму 1280,00 грн. покласти на ОСОБА_1.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення через суд першої інстанції.

                     Суддя                                                                      Л.І. Сосновська