Справа № 2-3439/11

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

        "28" грудня 2011 р. Іллічівський районий суд м. Маріуполя Донецької області під головуванням судді  Одерій С. М.,  при секретарі Тріфоновій К.В., розглянувши у  відкритому судовому засіданні у м. Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу будинку дійсним та визнання права власності на будинок,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2011 року до Іллічівського районного суду м. Маріуполя звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу будинку №148 по вул.Дністровській в м.Маріуполі дійсним та визнати за нею право власності на цей будинок. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 18.11.2003 р. вона з ОСОБА_2 уклала домашню угоду, згідно з якою відповідачка продала їй зазначений будинок за 22000 гривень, про що написала також розписку. Вимога про нотаріальне посвідчення угоди не була ними виконана, оскільки відповідачка посилалася на відсутність у неї вільного часу та грошових коштів для сплати послуг нотаріуса, бо сплата за оформлення угоди була покладена на відповідачку. Просила суд визнати домашню угоду купівлі-продажу будинку №148 по вул.Дністровській м.Маріуполя дійсною та визнати за нею право власності на цей будинок.

     В судовому засіданні позивачка та її представник підтримали позовні вимоги в повному обсязі, просили позов задовольнити.

     Відповідача в судове засідання не з’явилася, надала суду заяву, де зазначила, що не заперечує проти визнання домашньої угоди купівлі-продажу будинку №148 по вул.Дністровській м.Маріуполя дійсною та визнання за ОСОБА_1 право власності на цей будинок.

    Суд, вислухавши позивачку та її представника, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

    Відповідно до ч. 3 ст. 10 та ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

    Відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

   Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України, який набрав чинності 01 січня 2004 року, положення цього кодексу застосовуються до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності або продовжують існувати після набрання ним чинності.

 Як вбачається з матеріалів справи, 18.11.2003 р. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали домашню угоду, згідно з якою ОСОБА_3 продала ОСОБА_1 будинок №148 по вул.Дністровській в м.Маріуполі за 22000 гривень.

   Таким чином, правовідносини між сторонами виникли в 2003 році, а тому при вирішенні спорів стосовно цих правовідносин необхідно застосовувати положення УК УРСР від 16 липня 1963 року, що діяв на той час.

    Відповідно до ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР, якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. У цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.   

    Однак це правило не може бути застосоване, якщо сторонами не було досягнуто згоди з істотних умов угоди.   

    Вимоги про визнання на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР дійсним договору купівлі-продажу будинку, укладеного без нотаріального посвідчення, можуть бути задоволені судом лише в тому разі, коли сторони досягли згоди з усіх істотних його умов, одна із сторін повністю або частково виконала цю угоду, а друга сторона ухиляється від нотаріального посвідчення договору.   

    Згідно з вимогами ст. 227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору.   

    Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої ради.   

    Отже, визнання в судовому порядку дійсним договору купівлі-продажу будинку суперечить вимогам законодавства, чинного на час укладення цього договору.

    Згідно зі ст.3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

    Проте позивачкою не зазначено обставин та відповідних доказів ухилення відповідачки від нотаріального оформлення спірної угоди, а також не зазначено, що перешкоджало сторонам оформити її в такому порядку у свій час.

    Твердження позивачки про те, що відповідачка ухиляється від нотаріального посвідчення зазначеної вище домашньої угоди нічим не підтверджено. Більш того спростовується заявою позивачки, поданою до суду, що вона згодна і не має жодних заперечень щодо вимог позовної заяви. Отже, бажання сторін зекономити кошти на нотаріальному посвідченні угоди не можна вважати як порушене право, яке потребує судового захисту.

    Керуючись ст.ст.3, 10, 11, 57, 60, 209, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 47, 227 ЦК УРСР, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу будинку №148 по вул.Дністровській м.Маріуполя дійсним та визнання права власності – відмовити.

     На рішення може бути подана апеляція в апеляційний суд Донецької області через Іллічівський райсуд м. Маріуполя протягом 10 днів з дня проголошення рішення.
          

 Суддя:                                                            С.  М.  Одерій