ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 "21" грудня 2011 р.                                                                                    Справа № 38/50  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіВеличко Н.Л. (доповідач по справі)

суддів:Алєєвої І.В.

Євсікова О.О.

за участю представників:

від позивача:Доценко С.М., наказ № 19-0 від 13.05.2011р.

від відповідача1: ОСОБА_1., довіреність № 8-01-16/663 від   07.04.2010р.

від відповідача2:ОСОБА_2, довіреність № 5599/24/12 від 31.10.2011р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу      Державного підприємства "Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим"

на постановуКиївського апеляційного господарського суду

від05.07.2011 року

та рішеннягосподарського суду міста Києва

від12.04.2011 року

у справі№ 38/50

господарського судуміста Києва

за позовомДержавного підприємства "Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим"

до

відповідача 1:Національної телекомпанії України

відповідача 2:Державного комітету телебачення та радіомовлення України

простягнення 618 948,44грн.

ВСТАНОВИВ:

1.Стислий виклад суті рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.04.2011 року (суддя Власов Ю.Л.) у справі № 38/50 було відмовлено в задоволенні позову Державного підприємства "Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим" до Національної телекомпанії України та Державного комітету телебачення та радіомовлення України про стягнення 618948,44грн.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 12.04.2011 р. ДП "Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою про скасування рішення господарського суду міста Києва від 12.04.2011 р. у справі № 38/50 та прийняття нового рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2011р. (головуючий суддя –Шипка В.В., судді Борисенко І.В., Ільєнок Т.В.) апеляційна скарга ДП "Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим" була залишена без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 12.04.2011 р. у справі № 38/50 –без змін.

Приймаючи зазначені рішення суди попередніх інстанцій виходили з того, що сторони державного контракту № 225-40 від 02.03.2009 р., з урахуванням додаткової угоди №1, обумовили виникнення у замовника –Державного комітету телебачення та радіомовлення України, від імені якого виступала Національна телекомпанія України за дорученням № 168-40 від 19.02.2009р., зобов'язань з оплати послуг відкладальною обставиною отримання замовником коштів з державного бюджету для фінансування даних послуг. Державний комітет телебачення та радіомовлення України не отримував з державного бюджету коштів на оплату послуг за додатковою угодою в сумі 618948,44грн., тому суди дійшли висновку, що відкладальна обставина не настала, а отже зобов'язання Державного комітету телебачення та радіомовлення України також не настали, що стало підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

2. Підстави, з яких порушене питання про перегляд рішень судів попередніх інстанцій

Вважаючи, що першою та другою інстанцією при вирішенні справи № 38/50 були порушені норми матеріального та процесуального права, ДП "Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2011р. та рішення господарського суду міста Києва від 12.04.2011 р. у справі № 38/50 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Також скаржник просив відновити пропущений строк подання касаційної скарги.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 06.12.2011 р. у справі № 38/50 було задоволене зазначене клопотання скаржника і відновлений строк на подання касаційної скарги, касаційна скарга ДП "Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим" прийнята до провадження.

ДП "Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим" касаційну скаргу мотивує тим, що ним були належно виконані обов'язки з надання послуг в жовтні –грудні 2009 року за державним контрактом № 225-40 від 02.03.2009р. згідно з щотижневими розкладами телепрограм для мовлення, які надавались  Національною телекомпанією України відповідно до п.п. 2.2.6 Правил технічної експлуатації засобів мовлення телебачення. Зазначає, що відповідачами не направлялись повідомлення позивачу про відсутність можливості здійснити оплату послуг відповідно до умов контракту, в зв'язку з чим посилається на ч. 2 ст. 205 Господарського кодексу України. Посилається на ст. 626 Цивільного кодексу України та п. 467 Правил надання й одержання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 09.08.2005р.

3. Доводи викладені у відзиві на касаційну скаргу.

Національна телекомпанія України надала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2011 р. та рішення господарського суду м. Києва від 12.04.2011 р. у справі № 38/50 без змін, а касаційну скаргу ДП "Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим" –без задоволення.

Скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції правильно визначена зобов'язана особа за державним контрактом № 225-40 від 02.03.2009р., а саме Державний комітет телебачення та радіомовлення України, за дорученням якого діяла Національна телекомпанія України згідно з договором доручення № 168-40 від 19.02.2009р. Посилається на ст. 13 Господарського кодексу України, ст. 1 Закону України "Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб", п.п. 4, 6, 13 Положення про державне замовлення на виробництво і розповсюдження теле- та радіопрограм, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.07.2004р. № 918. Таким чином, здійснення видатків Національної телекомпанії України здійснюється відповідно до кошторису, затвердженого розпорядником державних коштів –Державним комітетом телебачення та радіомовлення України. Відповідно до п. 3.1 контракту джерелом фінансування державного замовлення є кошти загального фонду Державного бюджету України, передбачені бюджетною програмою 1701150 "Трансляція телепрограм, вироблених для державних потреб", що надходять від генерального державного замовника –Державного комітету телебачення і радіомовлення України на підставі затвердженого ним кошторису та плану асигнувань із загального фонду бюджету на 2009 рік. Згідно з п. 4.7 контракту оплата здійснюється в межах асигнувань відповідно до фактично отриманого фінансування. З огляду на зазначене, скаржник вважає, що сторони обумовили виникнення зобов'язання з  оплати послуг за державним контрактом відкладальною обставиною –отриманням коштів із загального фонду Державного бюджету України, передбачених бюджетною програмою 1701150 "Трансляція телепрограм, вироблених для державних потреб".

4. Мотиви, за якими суд касаційної інстанцій виходить при прийнятті постанови

           Згідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення,  касаційна інстанція  на  підставі  встановлених  фактичних  обставин  справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції  норм матеріального і процесуального права.

          Касаційна інстанція  не  має  права встановлювати або вважати доведеними  обставини,  що  не  були  встановлені  у  рішенні  або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність  того  чи  іншого  доказу,  про  перевагу  одних доказів  над іншими,  збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

           У касаційній інстанції  не  приймаються  і  не  розглядаються   вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 19.02.2009р. між Державним комітетом телебачення та радіомовлення України (довірителем) та Національною телекомпанією України (повіреним) був укладений договір доручення №168-40, згідно з умовами якого довіритель доручив повіреному від імені та за рахунок довірителя укласти державний контракт на закупівлю послуг з розповсюдження телепрограм, вироблених для державних потреб у 2009 році.

Згідно з п. 4.2 договору доручення довіритель зобов’язався щомісячно перераховувати на рахунок повіреного бюджетні кошти, передбачені Законом України "Про державний бюджет на 2009 рік" відповідною бюджетною програмою згідно з затвердженим кошторисом, у разі неналежного бюджетного фінансування надавати послуги за цим договором за рахунок довірителя.

02.03.2009р. між ДП "Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим" (виконавцем) та Національною телекомпанією України (замовником), який діяв на підставі договору доручення та довіреності Держкомтелерадіо, був укладений державний контракт №225-40 на виконання державного замовлення на розповсюдження (трансляцію) телепрограм, вироблених для державних потреб, на 2009 рік.

Відповідно до п. 1.2 контракту виконавець за допомогою технічних засобів надає замовнику телекомунікаційні послуги з виконання державного замовлення на розповсюдження телепрограм, вироблених для державних потреб, в межах плану асигнувань із загального фонду Державного бюджету України на 2009 рік.

Згідно з п. 3.1 контракту ціна контракту становить 2 010 840,80 грн.

Згідно з п.4.7 контракту щомісячна оплата здійснюється замовником протягом 10 днів з дати отримання рахунку, виставленого на підставі узгоджених актів, шляхом перерахування коштів на рахунок позивача в межах плану асигнувань відповідно до фактично отриманого фінансування.

На виконання умов вказаного контракту виконавець надав, а замовник прийняв та оплатив послуги в сумі 2 010 840,80 грн.

У 2009 році між ДП "Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим" (виконавцем) та Національною телекомпанією України (замовником), який діяв на підставі договору доручення та довіреності Держкомтелерадіо, була укладена додаткова угода № 1 до державного контракту №225-40, згідно з якою у зв’язку зі збільшенням бюджетного фінансування сторони домовились, що ціна контракту складає 2675374,93 грн., а строк дії контракту продовжується до 31.12.2009р.

На виконання умов вказаної додаткової угоди №1 виконавець надав замовнику послуги в сумі 618 948,44 грн., проте замовник дані послуги не оплатив, мотивуючи ненадходженням коштів з Державного бюджету України.

У 2009-2010 роках з Державного бюджету України було виділено 31500000,00 грн. для фінансування трансляції телерадіопрограм, вироблених для державних потреб, які були повністю перераховані виконавцям цих послуг, в тому числі позивачу 2 010 840,80 грн., що підтверджується планом асигнувань та довідкою Управління державного казначейства у Шевченківському районі м. Києва.

Згідно з ст.1000 Цивільного кодексу України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Колегія суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що всі права та обов’язки за державним контрактом №225-40 від 02.03.2009р. з урахуванням додаткової угоди № 1 виникають саме у Державного комітету телебачення та радіомовлення України, від імені і за рахунок якого виступала при укладенні зазначених угод Національна телекомпанія України на підставі договору доручення № 168-40 від 19.02.2009р., тому позовні вимоги ДП "Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим" про стягнення коштів саме з Національної телекомпанії України є необґрунтованими.

Разом з тим, колегія суду касаційної інстанції, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судами норм матеріального і процесуального права, вважає, що судами першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору були невірно застосовані норми матеріального права, а саме ч. 1 ст. 212 Цивільного кодексу України, що призвело до прийняття не вірних рішень.

Суди попередніх інстанцій, виходячи з п. 4.7 державного контракту №225-40 від 02.03.2009р., дійшли висновку, що зазначене положення державного контракту обумовлює виникнення у Державного комітету телебачення та радіомовлення України зобов'язань з оплати послуг відкладальною обставиною отримання ним коштів з державного бюджету для фінансування даних послуг. Державний комітет телебачення та радіомовлення України не отримував з державного бюджету коштів на оплату послуг за додатковою угодою в сумі 618 948,44грн., тобто відкладальна обставина не настала, а отже зобов'язання Державного комітету телебачення та радіомовлення України також не настали, що стало підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Колегія суду касаційної інстанції вважає такі висновки судів попередніх інстанцій помилковими з огляду на наступне.

За своєю правовою природою державний контракт №225-40 від 02.03.2009р. є договором про надання послуг, правовідносини за яким регулюються главою 63 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 903 Цивільного кодексу України).

Як вбачається зі змісту державного контракту №225-40 від 02.03.2009р., у розділі 4 контракту визначаються порядок і умови оплати послуг, а п. 4.7 встановлює строки здійснення оплати замовником з зазначенням, що вона проводиться в межах плану асигнувань відповідно до фактично отриманого фінансування.  

У розділі 2 державного контракту №225-40 від 02.03.2009р. передбачені зобов'язання сторін, згідно з п.п. 2.1.1, 2.1.3 п. 2.1 якого виконавець зобов'язується забезпечити безперебійну роботу технічних засобів, задіяних при  наданні послуг, що зазначені у додатку № 1 до цього контракту; забезпечити здійснення трансляції телепрограм в повному обсязі.

Суди першої та апеляційної інстанції встановили, що на виконання умов додаткової угоди № 1 до державного контракту №225-40 від 02.03.2009р. виконавець надав замовнику послуги в сумі 618 948,44грн., проте замовник дані послуги не прийняв та не оплатив їх, мотивуючи ненадходженням коштів з Державного бюджету України для проведення цих розрахунків.

Зазначаючи про неприйняття цих послуг замовником, суди не конкретизували, на підставі яких фактичних даних вони дійшли такого висновку, оскільки виходячи з характеру передбачених державним контрактом наданих послуг, вони згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України споживаються в процесі здійснення діяльності з трансляції телепрограм.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлений факт надання виконавцем послуг за додатковою угоди № 1 до державного контракту №225-40 від 02.03.2009р. в сумі 618 948,44грн.

Відповідно до п.п. 2.2.4 п. 2.2, п.п. 2.4.1 п.2.4 державного контракту замовник зобов'язується оплачувати надані послуги в порядку, передбаченому розділом 4 цього контракту. Замовник має право не оплачувати послуги, що не надані виконавцем. Виконавець має право на повну та своєчасну оплату наданих послуг (п.п. 2.3.1 п. 2.3 державного контракту).

Згідно з ч. 1 ст. 212 Цивільного кодексу України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

З визначення відкладальної обставини, передбаченого ч. 1 ст. 212 Цивільного кодексу України, вбачається, що це така обставина, щодо якої невідомо, настане вона чи ні. Тобто сторони на момент укладення правочину, щодо якого правові наслідки пов'язуються з настанням певної обставини, усвідомлюють можливість ненастання такої обставини.

Відповідно до п. 1, 2 ст.183 Господарського кодексу України договори  по державному замовленню укладаються між визначеними законом суб'єктами господарювання –виконавцями державного замовлення  та державними замовниками, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти), в яких визначаються господарські зобов'язання сторін та регулюються відносини замовника з виконавцем щодо виконання державного замовлення. Держава у особі Кабінету Міністрів України виступає гарантом за зобов'язаннями державних замовників

Судами встановлено, що сторони за державним контрактом №225-40 від 02.03.2009р. з урахуванням додаткової угоди № 1 узгодили таку суттєву умову договору як плата за надані послуги, яка згідно з ч. 2 ст. 903 Цивільного кодексу України підлягає сплаті навіть у випадку неможливості виконати договір про надання послуг. При чому укладалася додаткова угода до державного контракту у зв'язку зі збільшенням бюджетного фінансування згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2009р. №1040, визначені обсяги та джерела фінансування державного замовлення.

З огляду на вищевикладене, висновки судів попередніх інстанцій про встановлення сторонами у п. 4.7 державного контракту №225-40 від 02.03.2009р.  відкладальної обставини, якою обумовлюється виникнення у замовника зобов'язань з оплати послуг, суперечать суті зобов'язання за зазначеним державним контрактом.

З огляду на вищевикладене, суди першої та апеляційної інстанції безпідставно застосували до спірних правовідносин норми ч. 1 ст. 212 Цивільного кодексу України, що призвело до ухвалення ними невірних рішень.

Неправильне застосування норм матеріального права є підставою відповідно до ч. 1 ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2011р. та рішення господарського суду міста Києва від 12.04.2011р. у справі № 38/50 в частині відмови в задоволенні позовних вимог ДП "Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим" до Державного комітету телебачення та радіомовлення України про стягнення 618948,44грн. з прийняттям нового рішення про стягнення з Державного комітету телебачення та радіомовлення України на користь ДП "Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим" 618948,44грн.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим" задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2011р. та рішення господарського суду міста Києва від 12.04.2011 р. у справі № 38/50 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог Державного підприємства "Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим" до Державного комітету телебачення та радіомовлення України про стягнення суми боргу у розмірі 618 948,44грн.

3. Прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Державного підприємства "Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим", стягнути з Державного комітету телебачення та радіомовлення України на користь Державного підприємства "Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим" суму боргу у розмірі 618 948,44грн.

4. Доручити господарському суду м. Києва видати відповідний наказ.

Головуючий                                                                                Н.Л. Величко

Судді                                                                                           І.В. Алєєва

О.О. Євсіков