ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"21" грудня 2011 р. Справа № 5002-2/5109-2010
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіПрокопанич Г.К.
суддівНовікової Р.Г.,
Попікової О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргитовариства з обмеженою відповідальністю "Зовнішсервіс"
на постановуСевастопольського апеляційного господарського суду від 07.04.2011 р.
у справі№ 5002-2/5109-2010 господарського суду Автономної Республіки Крим
за позовомДержавного підприємства "Дельта-Лоцман"
дотовариства з обмеженою відповідальністю "Зовнішсервіс"
простягнення 6531, 08 доларів США (51660,19 грн.)
за участю представників:
від позивача:не з’явився (про час та місце судового засідання повідомлений належним чином)
від відповідача:ОСОБА_1 –дов. від 19.12.2011р.
ВСТАНОВИВ:
Державне підприємство "Дельта-лоцман" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Зовнішсервіс" про стягнення 4238,33 доларів США пені та 2292,73 доларів США штрафу.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 26.01.2011р. (суддя Толпиго В.І.) позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з ТОВ "Зовнішсервіс" на користь ДП "Дельта-Лоцман" 2132,57 доларів США пені. В решті позовних вимог про стягнення 2105,76 доларів США пені та 2292,75 доларів США штрафу, відмовлено у зв'язку з їх необґрунтованістю. Рішення господарського суду вмотивовано приписами статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань", якою унормовано, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної обліковою ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення штрафу, суд виходив з того, що за несвоєчасність виконання грошового зобов’язання можливо лише стягнення пені.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.04.2011 (судді: Гоголь Ю.М., Рибіна С.А., Лисенко В.А.) рішення змінено. Позов задоволено у повному обсязі. Апеляційний суд, посилаючись на приписи п.2 ч.2 статті 551 Цивільного кодексу України та абзацу 3 ч.2 статті 231 Господарського кодексу України, дійшов висновку, що пеня та штраф, нараховані позивачем як підприємством з державного сектора економіки у розмірах, визначених п.5.3 договору про надання послуг від 24.12.2007 №136/П-07, підлягають стягненню у повному обсязі, оскільки положення статті 551 Цивільного кодексу України мають пріоритетне застосування над нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" як такі, що прийняті пізніше, а ч.2 статті 231 Господарського кодексу України не визначає, який саме характер (майновий чи грошовий) носить зобов'язання, строки виконання якого порушені.
Постановою Вищого господарського суду України від 05.07.2011р. (судді: Овечкін В.Е., Чернов Є.В., Цвігун В.Л.) постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.04.2011р. залишена без змін з тих же підстав.
Постановою Верховного Суду України від 07.11.2011р. постанову Вищого господарського суду України від 05.07.2011р. скасовано з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Верховний суд України визнав помилковим висновок Вищого господарського суду України у постанові від 05.07.2011р. стосовно того, що у спірних правовідносинах не підлягають застосуванню норми Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" в частині обмеження пені розміром, що не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України.
У зв'язку з направленням справи на новий розгляд, касаційна інстанція повторно розглядає касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Зовнішсервіс" від 25.04.2011р. на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.04.2011р.
Звертаючись з касаційною скаргою, скаржник просить постанову апеляційного суду скасувати, рішення суді І інстанції залишити без змін, посилаючись при цьому на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме: статті 549, 551 Цивільного кодексу України та ч.2 статті 231, ч.2 статті 343 Господарського кодексу України. Зокрема, скаржник вважає, що застосування штрафної санкції, передбаченої абзацом 3 ч.2 статті 231 Господарського кодексу України, допускається лише в разі негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу. Однак, на думку скаржника, в даному випадку мало місце порушення товариством грошового зобов'язання з оплати виставлених позивачем рахунків за надані послуги. Відтак, апеляційний суд помилково ототожнює можливість встановлення в договорі збільшеного розміру неустойки (в порівнянні з визначеним законом розміром) з можливістю стягнення в судовому порядку розміру пені, який не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 24.12.2007р. між ДП "Дельта-лоцман" та ТОВ "Зовнішсервіс" було укладено договір №136/П-07, відповідно до умов якого позивач взяв на себе зобов'язання за заявками відповідача надавати послуги з лінійного і портового лоцманського проведення, послуги з перешвартування, перетягуванню (переміщенню) суден в акваторії порту, надавати послуги Служби регулювання руху суден у зонах дії ЦРРС/ПРРС та надавати право проходження по Бузько-Дніпровсько-лиманському, Херсонському морським каналам та глибоководному судновому ходу р. Дунай-Чорне море, а також надавати інформаційні послуги судну при проходженні ним глибоководного суднового ходу, а відповідач зобов'язався прийняти і оплатити надані послуги.
За умовами пунктів 2.2.3, 2.2.4 договору відповідач зобов'язався своєчасно оплачувати відповідно до умов цього договору по суднах, що плавають під іноземним прапором - у ВКВ, а під прапором України - у національній валюті України, вказувати в банківських документах необхідну розшифровку платежу по кожному судну. Відповідач повинен сплачувати рахунки відповідача у терміни, визначені цим договором.
Пунктом 4.2.2. договору встановлено, що остаточна оплата здійснюється відповідачем на протязі 5 банківських днів з дня отримання рахунку за реквізитами, зазначеними у рахунку. Відповідно до пункту 5.4. Договору, "Агент" несе повну матеріальну відповідальність перед "Підприємством" за повноту та своєчасність оплати наданих послуг по розрахунках як у національній валюті, так і в ВКВ.
Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач у квітні-липні 2010 року надав послуги з лоцманського проведення та послуги служби регулювання руху суден суднам, які знаходилось під агентуванням відповідача. В процесі розгляду справи судами було встановлено, що для оплати наданих послуг відповідачу було виставлено рахунки, які оплачені відповідачем з порушенням строків, встановлених пунктом 4.2.2. договору.
Сторони у пункті 5.3. договору узгодили, що за несвоєчасну оплату рахунків відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,1 % від несплаченої вартості послуг за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Предмет позову у даній справі складає вимога про стягнення з відповідача 4238, 33 доларів США пені за період з 16 квітня 2010р. по 12 серпня 2010р. та 2292, 75 доларів США штрафу за несвоєчасну оплату рахунків відповідачем.
Під час повторного касаційного перегляду справи, враховуючи позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 07.11.2011 р., колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні постанови суду апеляційної інстанції, знаходить необхідним задовольнити касаційну скаргу ТОВ "Зовнішсервіс" враховуючи наступне.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 2132,57 доларів США пені за період з 16.04.2010 р. по 12.08.2010р., враховуючи приписи статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та п.6 статті 232 Господарського кодексу України. У частині стягнення пені у розмірі 2105,76 доларів США судом відмовлено у зв’язку з неправомірним нарахуванням. А в частині стягнення штрафу у розмірі 2292,75 доларів США, місцевим судом відмовлено, виходячи з того, що за несвоєчасність виконання грошового зобов’язання можливо лише стягнення пені у розмірі, що не перевищує подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Апеляційний суд, змінюючи первісне судове рішення шляхом задоволення позовних вимог у повному обсязі, дійшов висновку, що до спірних правовідносин правомірним є застосування ч.2 статті 231 Господарського кодексу України та стягнення з відповідача пені у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення та штрафу у розмірі семи відсотків вказаної вартості. При цьому, апеляційна інстанція визнала помилковими висновки господарського суду Автономної Республіки Крим про обмеження законодавцем (а саме: Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань") розміру пені виключно подвійною ставкою НБУ є необґрунтованими та такими, що суперечать чинному законодавству. Посилаючись на приписи статті 551 Цивільного кодексу України, якою визначено, що розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, апеляційна інстанція зазначила, що положення згаданої статті 551 Цивільного кодексу України мають пріоритетне застосування над положеннями Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" як такі, що прийняті пізніше.
Однак, касаційна інстанція не може погодитись з такими висновками апеляційного суду з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України передбачено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Так, за приписами статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього ж Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Відтак, за прострочення платежу може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки національного банку України.
Отже, яким би способом не визначався у договорі розмір неустойки, він не може перевищувати той розмір, який встановлений законом як граничний. Тому, суд першої інстанції врахувавши вимоги Закону "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правомірно стягнув пеню у розмірі 2132, 57 грн., яка не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Також колегія суддів не погоджується і з висновками апеляційного суду щодо обґрунтованості вимог скаржника про стягнення штрафу в розмірі 7 % вказаної вартості з огляду на наступне.
Статтею 231 Господарського кодексу України унормовано, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, а порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Зі змісту ч. 2 статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що даний штраф є додатковим видом відповідальності за порушення зобов'язань з передачі товарів, виконання робіт та надання послуг, а не за порушення грошового зобов'язання, яке має місце у даних правовідносинах.
Згідно приписів 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє рішення місцевого господарського суду чи постанови апеляційного суду виключно на предмет правильності застосування згаданими судами норм матеріального чи процесуального права, тобто в межах юридичної оцінки фактичних обставин справи; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Враховуючи викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню. Натомість, місцевим господарським судом всебічно, повно і об’єктивно встановлені істотні обставини справи та їм дана належна правова оцінка, в зв’язку з чим рішення необхідно залишити в силі.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1119- 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Зовнішсервіс" задовольнити.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.04.2011р. у справі № 5002-2\5109-2010 скасувати.
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 26.01.2011р. - залишити у силі.
Головуючий суддя Г.К.Прокопанич
Судді: Р.Г. Новікова
О.В. Попікова