Справа № 4-6016/11
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 грудня 2011 року м. Київ
Суддя Печерського районного суду міста Києва Кірєєв Р.В., при секретарях Табала Я.В., Огірко Т.Ю., за участі прокурорів Бондура Д.В., Бевзенко Ю.П., адвоката ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві справу за скаргою ОСОБА_2 на постанову старшого помічника прокурора Печерського району м. Києва Шемовньова Г.В. від 15 листопада 2011року про порушення кримінальної справи стосовно ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 364 КК України,-
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеною скаргою, в якій просить суд скасувати постанову старшого помічника прокурора Печерського району м. Києва Шемовньова Г.В. про порушення кримінальної справи стосовно ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 364 КК України.
В обґрунтування скарги ОСОБА_2 посилається на те, що до функцій і завдань кримінальної міліції у справах дітей не входить виявлення, припинення та розкриття, зокрема, злочинів проти власності, вчинених дорослими особами. Оскільки відділ КМСД не є окремим підрозділом органу внутрішніх справ і у ньому відсутня своя чергова частина, то він мав повне право направити заявницю ОСОБА_4 до оперативного чергового Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві. Між тим, заява від ОСОБА_4 була прийнята його підлеглим. Після відібрання пояснень заявниця ОСОБА_4 пішла, а її заяву та пояснення ОСОБА_5 поклав йому на стіл. Однак, приблизно через 20 хвилин до ВКСД зателефонувала ОСОБА_4 (з нею спілкувався ОСОБА_5) та повідомила, що не хоче, щоб її заяву розглядали і вибачилась за турботу. Через пів години вона приїхала та написала заяву-відмову, яка була прийнята ним особисто. Таким чином, будь-яких підстав чи необхідності подавати її першу заяву до чергової частини, а тим більше приймати по ній рішення, не було, а тому він відклав ці матеріали і скоро взагалі про них забув.
Окрім того, ОСОБА_2, посилаючись на положення Інструкції про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 14 квітня 2004року №400, стверджує, що заявниця ОСОБА_4 особисто до чергової частини не зверталась, а тому талон-повідомлення їй не було вручено. В подальшому, під час проведення оперативно-розшукових заходів по розкриттю раніше скоєних відносно неповнолітніх злочинів телефон «Самсунг», що був викрадений у ОСОБА_4, було знайдено. При цьому вказівок про проведення оперативно-розшукових заходів саме з метою розшуку телефону ОСОБА_4 він не давав, телефон було знайдено випадково та передано останній під розписку.
Також ОСОБА_2 стверджує, що 28 березня 2011року, близько 20год. 00хв. були затримані та доставлені до ВКМСД Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві громадяни ОСОБА_6 та ОСОБА_7, кожен з яких пояснив, що наркотичні засоби придбали кожен окремо в різних місцях для власного вживання. Пояснення відбирались ОСОБА_8 та ОСОБА_5 без будь-якого тиску зі сторони останніх. Примушувати вказаних осіб до зміни своїх свідчень жодного сенсу не було, оскільки ВКМСД не є спеціально уповноваженим підрозділом в сфері боротьби з незаконним обігом наркотиків, а тому статистичні дані з цього приводу його не цікавили. На наступний день матеріали по даних фактах були передані до відділу БНОН Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві і подальшу перевірку проводив саме він.
ОСОБА_2 стверджує, що дана справа порушена і розслідується не уповноваженою на те особою, а саме – старшим помічником прокурора.
В судовому засіданні ОСОБА_2 скаргу підтримав повністю, просить її задовольнити.
Захисник-адвокат ОСОБА_1 скаргу підтримав повністю та вказав, що ОСОБА_2 не є належним суб’єктом, уповноваженим приймати заяви. З постанови незрозуміло, для чого ОСОБА_2 бажав приховати подання заяви, зазначивши при цьому, що ОСОБА_2 мав право не приймати заяву. Показники щодо злочинів, пов’язаних з незаконним обігом наркотиків, не впливають на роботу заявника.
Прокурор в судовому засіданні проти задоволення скарги заперечила повністю, вважає, що скарга не підлягає задоволенню, оскільки в скарзі не наведено доводів з питань, які, згідно вимог ст. 236-8 КПК України розглядаються при розгляді справи за скаргою на постанову про порушення кримінальної справи. На думку прокурора постанова винесена законно, наявні приводи та підстави для порушення кримінальної справи, а тому скарга не підлягає задоволенню.
Дослідивши матеріали, на підставі яких було винесено оскаржувану постанову, заслухавши пояснення особи, яка подала скаргу та його захисника, думку прокурора, вивчивши матеріали скарги, надходжу до наступних висновків.
Постановою старшого помічника прокурора Печерського району м. Києва Шемовньова Г.В. від 15 листопада 2011року порушено кримінальну справу стосовно ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 364 КК України (а.м. 13-20).
Об’єктивними ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 364 КК України, є зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, якщо вони вчинені працівником правоохоронного органу.
Як вказано в оскаржуваній постанові, приводом до порушення кримінальної справи є безпосереднє виявлення прокурором ознак злочину в діях начальника ВКМСД Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_2
Підставою для порушення кримінальної справи в оскаржуваній постанові зазначено наявність в матеріалах достатніх даних, які вказують на наявність в діях начальника ВКМСД Печерського РУ ГУ МВС України у м. Києві ОСОБА_2 ознак злочину, передбаченого ч. 3 ст. 364 КК України (а.м. 20).
Так, відповідно до оскаржуваної постанови, ОСОБА_2, будучи начальником відділу кримінальної міліції у справах дітей Печерського РУ ГУМВС України в м. Києві, вчинив злочинні дії, наслідком яких стало приховування від обліку вчинених злочинів середньої тяжкості, що завдало істотної шкоди державним інтересам. Наказом заступника начальника ГУМВС України в м. Києві № 575 о/с від 19.06.08 ОСОБА_2 призначено на посаду начальника ВКМСД Печерського РУ ГУМВС України в м. Києві. Наказом начальника цього ж головного управління міліції № 426 о/с від 30.04.10 йому присвоєно спеціальне звання - майор міліції. ОСОБА_2 постійно здійснював функції представника влади і, виходячи з положень частини першої Примітки до статті 364 Кримінального кодексу України, був службовою особою, а також відповідно до вимог ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» - працівником правоохоронного органу. Однак, ОСОБА_2, діючи умисно, з особистих міркувань, використовуючи надану йому владу і службове становище всупереч інтересам служби, з метою отримання вигоди немайнового характеру, обумовлену бажанням надати, а в подальшому отримати взаємну послугу від третіх осіб, а також з метою покращання кількісних показників роботи ВКМСД РУ та Печерського районного управління міліції в цілому щодо виявлення і розкриття злочинів, пов'язаних із незаконним обігом наркотичних засобів, зловживаючи владою і службовим становищем, приховав виявлені ним і працівниками ВКМСД РУ злочини, передбачені ч. 2 ст. 186 та ч. 2 ст. 309 КК України, які відповідно до ст. 12 Кримінального кодексу України, є злочинами середньої тяжкості, а саме - факт вчинення відкритого викрадення чужого майна у ОСОБА_4, поєднаний із погрозою застосування насильства, яке не є небезпечним для життя і здоров'я потерпілої, та факт незаконного придбання, зберігання і перевезення наркотичних засобів без мети збуту ОСОБА_6 за попередньою змовою з ОСОБА_7 ОСОБА_2, будучи службовою особою, як представник влади та працівник правоохоронного органу, діючи умисно, в особистих інтересах та в інтересах ОСОБА_4, всупереч інтересам служби, передбачаючи настання в результаті вчинення таких дій істотної шкоди державним інтересам та свідомо бажаючи цього, вирішив використати своє службове становище і надані йому повноваження в особистих інтересах та інтересах третіх осіб щодо повернення викраденого майна, а саме - мобільного телефону «Самсунг і-900». Так, 11.10.10 у першій половині дня ОСОБА_4 прибула до ОСОБА_2 у службове приміщення ВКСД Печерського РУ ГУМВС України в м. Києві за адресою: м. Київ, вул. Цитадельна, 6/8 та повідомила про факт вчинення злочину, а саме - відкритого викрадення її майна -мобільного телефону «Самсунг і-900» вартістю 2000 грн., поєднаного з погрозою застосування насильства, яке не є небезпечним для її життя і здоров’я, невідомим водієм таксі біля будинку АДРЕСА_2, тобто вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України. ОСОБА_2, зловживаючи владою і своїм службовим становищем, діючи всупереч інтересам служби та в інтересах ОСОБА_4, з’ясувавши обставини заволодіння майном останньої, та з метою проведення у подальшому оперативно-розшукових заходів щодо встановлення місця знаходження викраденого мобільного телефону, запропонував ОСОБА_4 подати заяву про вчинений злочин та надати відповідні пояснення, оформлення яких доручив своєму підлеглому оперуповноваженому ВКМСД Печерського РУ ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_5 Виконуючи вказівку свого безпосереднього начальника ОСОБА_2, оперуповноважений ОСОБА_5, який не був обізнаний у злочинних намірах ОСОБА_2, прийняв від ОСОБА_4 усну заяву про вчинення відносно неї злочину та, попередивши письмово заявницю про кримінальну відповідальність за ст. 383 КК України за завідомо неправдиве повідомлення про злочин, склав протокол усної заяви (повідомлення) про злочин, отримав у ОСОБА_4 письмові пояснення про обставини вчинення злочину, склав план-схему місця вчинення злочину та, долучивши до зібраних матеріалів ксерокопії 1-ї, 2-ї, 3-ї, 10-ї та 11-ї сторінок паспорта громадянки України ОСОБА_4, доповів про результати перевірки заяви про злочин начальнику відділу ОСОБА_2 та на його (ОСОБА_2) вимогу передав матеріали перевірки за зверненням ОСОБА_4 (протокол усної заяви про злочин, пояснення і план-схему). У свою чергу, ОСОБА_2, з огляду на займану посаду та службове становище, усвідомлюючи, що заява ОСОБА_4 відповідно до вимог ст. 97 КПК України і п. 1.2 Інструкції є приводом для порушення кримінальної справи, а в зібраних матеріалах є достатні дані, які вказують на наявність в діях невстановленого водія таксі ознак злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, який вчинено на території, яка обслуговується Дніпровським РУ ГУМВС України в м. Києві, у зв'язку з чим, згідно з п. 3 ст. 10 Закону України «Про міліцію» та пп. 3.1, 3.3, заява ОСОБА_4 підлягає реєстрації у журналі заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються (надалі -ЖРЗПЗ), чергової частини районного управління міліції та доповіді начальнику органу внутрішніх справ для організації її розгляду згідно з вимогами Кримінально-процесуального кодексу України, а саме – відповідно до вимог статей 97, 116 КПК України щодо направлення матеріалів перевірки заяви ОСОБА_4 за належністю за територіальною підслідністю, діючи умисно, всупереч інтересам служби, з особистих інтересів та в інтересах ОСОБА_4, заяву ОСОБА_4 про вчинений злочин та матеріали її перевірки до чергової частини Печерського РУ ГУМВС України для реєстрації у ЖРЗПЗ не надав, відповідний рапорт про безпосереднє виявлення злочину не склав, рішення в порядку ст. 97 КПК України за заявою ОСОБА_4 не прийняв і таким чином приховав злочин середньої тяжкості від обліку шляхом його нереєстрації. Продовжуючи зловживати владою і службовим становищем, ОСОБА_2, діючи в особистих інтересах і в інтересах ОСОБА_4, використовуючи владні повноваження і службове становище, всупереч інтересам служби, без наявних відповідно до чинного законодавства підстав, надав підлеглим по службі працівникам ВКМСД РУ вказівку про проведення оперативно-розшукової діяльності щодо встановлення місцезнаходження викраденого у ОСОБА_4 мобільного телефону «Самсунг і-900». Вжитими ОСОБА_2 оперативно-розшуковими заходами було встановлено, що викрадений у ОСОБА_4 мобільний телефон «Самсунг і-900» знаходиться в селищі Димер Вишгородського району Київської області та ним користується ОСОБА_9, після чого на початку січня 2011 року (точнішої дати досудовим слідством не встановлено), ОСОБА_2, зловживаючи владою, зобов’язав ОСОБА_9 прибути до приміщення ВКМСД РУ, де доручив своєму підлеглому по службі ОСОБА_8, який не був обізнаний у злочинних намірах ОСОБА_2, отримати у ОСОБА_9 пояснення щодо обставин придбання мобільного телефону «Самсунг і-900» та вилучення останнього як речового доказу, після чого продовжуючи діяти всупереч інтересам служби, в особистих інтересах та інтересах третіх осіб - ОСОБА_4, з метою приховування злочину від обліку надав вказівку ОСОБА_8 передати йому зібрані матеріали та мобільний телефон «Самсунг і-900» як речовий доказ. Одержавши від ОСОБА_8 матеріали, які свідчили про вчинення водієм таксі на ім’я ОСОБА_13 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, ОСОБА_2, зловживаючи владою і службовим становищем, у той же день на початку січня 2011 року (точної дати досудовим слідством не встановлено) викликав ОСОБА_4 до приміщення ВКМСД РУ та повернув викрадений у неї мобільний телефон «Самсунг і-900» під охоронну розписку, а матеріали перевірки за її заявою зберігав у сейфі службового кабінету до моменту їх вилучення 05.04.11 працівниками ВВБ в м. Києві СВБ ГУБОЗ МВС України, що є приховуванням злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, від обліку шляхом нереєстрації. 08.07.11 за результатами перевірки заяви ОСОБА_4 прокуратурою району порушено кримінальну справу за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, яку для подальшого розслідування направлено до Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві. Крім того, ОСОБА_2, діючи умисно, всупереч інтересів служби, в особистих інтересах і в інтересах третіх осіб, з метою покращання кількісних показників роботи ВКМСД РУ та районного управляння міліції в цілому щодо виявлення злочинів, пов’язаних із незаконним обігом наркотиків, надав вказівку своїм підлеглим працівникам ВКМСД РУ зареєструвати у ЖРЗПЗ районного управління міліції два факти вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 309 КК України, замість одного злочину, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України. Так, 28.03.11 приблизно о 20:00 працівниками ВКМСД РУ на дитячому майданчику, розташованому біля будинку АДРЕСА_1, були затримані ОСОБА_6 і ОСОБА_7, у яких при особистому огляді було виявлено та вилучено наркотичний засіб, відповідно масою 7,2 г та 7,3 г, яку вони придбали, зберігали і перевозили за попередньою змовою між собою. У той же день, 28.03.11, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 були доставлені до приміщення ВКМСД РУ за адресою: м. Київ, вулиця Цитадельна, 6/8, за вказівкою ОСОБА_2 ОСОБА_6 був опитаний оперуповноваженим ВКМСД РУ ОСОБА_8, а ОСОБА_7 - оперуповноваженим цього ж відділу ОСОБА_5 При цьому ОСОБА_2, розуміючи, що дії ОСОБА_6 і ОСОБА_7 підпадають під диспозицію злочину, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, тобто вчинення незаконних дій з наркотичними засобами без мети збуту за попередньою змовою групою осіб, діючи з особистих інтересів, з метою створення видимості боротьби зі злочинністю у сфері незаконного обігу наркотиків вирішив штучно покращати статистичні показники свої роботи та роботи районного управління міліції в цілому шляхом приховування вказаного злочину від обліку та порушення відносно ОСОБА_6 та ОСОБА_7 окремих кримінальних справ за ч. 1 ст. 309 КК України. Реалізуючи свій злочинний намір, направлений на приховування вчиненого ОСОБА_6 і ОСОБА_7 злочину, ОСОБА_2 роз’яснив ОСОБА_6 і ОСОБА_7 про те, яке кримінальне покарання передбачене за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України (від двох до п’яти років позбавлення волі), чим створив умови для подальшого схиляння ОСОБА_6 і ОСОБА_7 до зміни своїх свідчень, після чого запропонував останнім надати нові пояснення, у яких викласти інші обставини придбання ними наркотичних засобів, а саме - що кожен з них придбавав наркотичний засіб особисто для власного вживання. ОСОБА_6 і ОСОБА_7 погодились з незаконною пропозицією ОСОБА_2, оскільки кримінальне покарання за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України (обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення волі на той самий строк), менш суворе, ніж за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України. Після цього ОСОБА_2, діючи всупереч інтересам служби та зловживаючи службовим становищем, надав вказівку підлеглим працівникам ВКМСД РУ знову опитати ОСОБА_6 і ОСОБА_7 та скласти їх пояснення. Під час подальшого опитування ОСОБА_6 і ОСОБА_7 змінили свої попередні свідчення та пояснили, що придбали наркотичні засоби кожен для себе та в різний час. Нові пояснення ОСОБА_6 і ОСОБА_7 коригував ОСОБА_2, доки з них не стало вбачатися, що ОСОБА_6 і ОСОБА_7 придбали наркотичний засіб окремо один від одного. ОСОБА_2, одержавши від ОСОБА_6 і ОСОБА_7 свідчення, які були йому потрібні для реєстрації у ЖРЗПЗ двох фактів незаконного поводження з наркотичними засобами, передав зібрані матеріали до чергової частини та зареєстрував їх у ЖРЗПЗ як два факти злочинів, а ОСОБА_7 і ОСОБА_6 помістив до кімнати адмінзатриманих у порядку ст. 263 КУпАП. Наступного дня, 29.03.11, матеріали за фактами вилучення наркотичних засобів у ОСОБА_6 і ОСОБА_7 було передано для подальшої перевірки до ВБНОН Печерського РУ ГУМВС України в м. Києві. 30.03.11 оперуповноваженим ВБНОН РУ Горницьким Ю. Е. після одержання висновку спеціаліста про вид та масу вилученої у ОСОБА_6 і ОСОБА_7 наркотичного засобу матеріали дослідчих перевірок було передано до слідчого відділу Печерського районного управляння міліції, де у той же день слідчими цього відділу було порушено окремі кримінальні справи за ч. 1 ст. 309 КК України, а саме - відносно ОСОБА_6 № 06-13500 та ОСОБА_7 - № 06-13498. У подальшому під час досудового слідства ОСОБА_6 і ОСОБА_7 надали свідчення про справжні обставини придбання ними наркотичних засобів за попередньою домовленістю між собою, що знайшло своє підтвердження у інших зібраних у справі доказах, зокрема, висновках додаткової судово-хімічної експертизи про тотожність вилученого у них наркотичного засобу, у зв'язку з чим ОСОБА_6 і ОСОБА_7 було притягнуто до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, тобто за попередньою змовою між собою, та 12.07.11 вироком Печерського районного суду м. Києва відносно них винесено обвинувальний вирок.
В оскаржуваній постанові зазначено, що вказаними умисними діями - приховуванням від обліку вчинених злочинів, передбачених ч. 2 ст. 186 і ч. 2 ст. 309 КК України, які відповідно до ст. 12 КК України є злочинами середньої тяжкості, а саме: за заявою ОСОБА_4 щодо відкритого викрадення невстановленою особою чужого майна, поєднаного з погрозою застосування насильства, яке не є небезпечним для життя і здоров'я потерпілої, у зв'язку з чим заходи, передбачені Законами України «Про міліцію» та Кримінально-процесуальним Кодексом України щодо реєстрації злочину, його розкриття та встановлення особи, яка його вчинила, не вживались, рішення в порядку ст. 97 КПК України не приймалось і особу, яка вчинила злочин відносно ОСОБА_4, не було притягнуто до встановленої чинним законодавством відповідальності; за фактом незаконного придбання, зберігання і перевезення наркотичних засобів ОСОБА_6 і ОСОБА_7 за попередньою змовою групою осіб, у зв'язку з чим відносно кожного обвинуваченого було порушено окрему кримінальну справу за ч. 1 ст. 309 КК України і таким чином, в порушення вимог статті 2 Кримінально-процесуального Кодексу України надано їм змогу уникнути кримінальної відповідальності за вчинення більш тяжкого злочину, ОСОБА_2 заподіяв істотну шкоду державним інтересам, що полягає в підриві авторитету держави та престижу органів внутрішніх справ України як державного органу, на який Конституцією України, Законом України «Про міліцію», Кримінально-процесуальним Кодексом України та іншими нормативними актами покладено забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення, швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 30.01.03 за № 3-рп/2003 суд, розглядаючи скарги на постанови слідчого та прокурора про порушення кримінальної справи, перевіряє наявність приводів і підстав, передбачених ст. ст. 94, 98 КПК України, для винесення таких постанов.
Відповідно до вимог ст.236-8 КПК України суд, розглядаючи скаргу на постанову про порушення кримінальної справи повинен перевіряти наявність приводів і підстав для винесення зазначеної постанови, законність джерел отримання даних, які стали підставою для винесення постанови про порушення справи, і не вправі розглядати й заздалегідь вирішувати ті питання, які вирішуються судом при розгляді справи по суті.
Статтею 94 КПК України встановлений вичерпний перелік приводів та підстав для порушення кримінальної справи. Відповідно вимог цієї статті, справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину. Такими даними є фактичне існування доказів, які підтверджують реальність конкретної події злочину (час, місце, спосіб та інші обставини здійснення злочину), тобто кримінальна справа може бути порушена лише при наявності достатніх даних, на основі яких встановлюються об’єктивні ознаки вчиненого злочину. Відповідно до ст.98 КПК України якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила злочин, кримінальну справу повинно бути порушено щодо цієї особи.
Як вбачається з оскаржуваної постанови старшого помічника прокурора Печерського району м. Києва Шемовньова Г.В. від 15 листопада 2011року, приводом до порушення кримінальної справи є безпосереднє виявлення прокурором ознак злочину в діях начальника ВКМСД Печерського РУ ГУ МВС України у м. Києві ОСОБА_2
В наданих суду матеріалах, на підставі яких було порушено справу, міститься супровідний лист Начальника ВВБ в м. Києві СВБ ГУБОЗ від 8 квітня 2011року щодо направлення матеріалів перевірки, яким до Заступника прокурора Печерського району м. Києва направлені матеріали щодо виявлених під час виїзду 05.04.2011 працівниками ВВБ в м. Києві СВБ ГУБОЗ МВС України недоліків, на якому містяться резолюції в тому числі щодо проведення Шемовньовим Г.В. перевірки тільки в частині статті 186 КК України.
Слід зазначити, що згідно вимог ст. 98 КПК України постанова про порушення кримінальної справи повинна бути винесена уповноваженою на те особою, а згідно вимог п. 2.8 Інструкції про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах прокуратури України заяв і повідомлень про злочини, затвердженої наказом Генеральної прокуратури України №66/13-ок від 24.06.2004, у разі безпосереднього виявлення ознак злочину прокурорський працівник негайно доповідає про це рапортом керівнику прокуратури або самостійного підрозділу для вжиття передбачених кримінально-процесуальним законом заходів.
В наданих суду матеріалах, на підставі яких було порушено кримінальну справу, відсутні як рапорт старшого помічника прокурора Печерського району м. Києва Шемовньова Г.В. щодо безпосереднього виявлення ознак злочину, так і резолюції прокурора, або його заступника щодо проведення старшим помічником прокурора Печерського району м. Києва Шемовньовим Г.В. перевірки в більшому обсязі, ніж про це вказано у резолюції.
Отже, суд приходить до висновку про те, що оскаржувана постанова винесена не уповноваженою особою.
Окрім того, слід зазначити, що чинним Кримінально-процесуальним кодексом України встановлено спеціальну норму, яка визначає вимоги до постанов про порушення кримінальної справи.
Так, відповідно до вимог ст. 98 КПК України, в постанові повинні бути вказані приводи та підстави до порушення кримінальної справи, статтю кримінального закону, номер справи та подальше її спрямування.
Як вбачається з оскаржуваної постанови, в резолютивній частині постанови не вказано номер порушеної справи.
У вступній частині оскаржуваної постанови старший помічник прокурора Печерського району м. Києва зазначив, що вона винесена за результатами розгляду матеріалів кримінальної справи №56-2845.
Між тим, в наявних у наданих суду матеріалах, на підставі яких було порушено справу, зокрема протоколах слідчих дій та інших матеріалах дослідчої перевірки відсутнє зазначення вказаного номеру кримінальної справи, що ставить під сумнів законність джерел отримання даних та, відповідно, свідчить про те, що на момент винесення оскаржуваної постанови особою, яка її винесла, порушено вимоги ст. 98 КПК України щодо порядку порушення справи.
Суд, при дослідженні матеріалів, на підставі яких винесена оскаржувана постанова, не може погодитись з твердженням старшого помічника прокурора Печерського району м. Києва Шемовньова Г.В. про те, що факти, наведені в постанові, підтверджуються матеріалами кримінальної справи, в тому числі заявою ОСОБА_4 і її поясненнями, протоколом огляду та вилучення мобільного телефону «Самсунг і-900», показаннями свідків ОСОБА_4, ОСОБА_11, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_12, ОСОБА_10, ОСОБА_3, ОСОБА_9, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та інших свідків, протоколом виїмки мобільного телефону «Самсунг і-900», вироком Печерського районного суду м. Києва від 12.07.11 відносно ОСОБА_6 і ОСОБА_7 та іншими матеріалами кримінальної справи, оскільки в названих протоколах та документах, на які посилається помічник прокурора, жодних даних, щодо наявності ознак злочину, передбаченого ст. 364 ч. 3 КК України в діях саме ОСОБА_2 судом не встановлено.
Окрім того, як перевірено судом, без оцінки змісту наданих суду матеріалів у якості доказів, в наданих суду матеріалах відсутні дані про викладені в постанові висновки прокурора щодо наявності ознак злочину, які фактично ґрунтуються на суб’єктивному аналізі та висновку прокурора про невідповідність дій ОСОБА_2 чинному законодавству, яким врегульовано порядок обліку вчинених злочинів. У зв’язку з чим, вважаю неможливим і безпосереднє виявлення прокурором ознак злочину на підставі даних матеріалів.
Таким чином, суд вважає доречними доводи заявника і визнає, що прокурором зроблено штучні, необґрунтовані висновки про наявність в діях ОСОБА_2 ознак вказаного в постанові злочину, без врахування фактичних обставин та норм чинного законодавства на підставі матеріалів поверхневої, упередженої і необ’єктивної перевірки.
Виходячи з вищевикладеного, наданих матеріалів перевірки, не вдаючись до оцінки даних в якості доказів, на підставі аналізу нормативно-правових актів, які регулюють правовідносини в даній галузі, однак не оцінюючи їх, приходжу до висновку, що оскаржувана постанова винесена не уповноваженою на те особою, за відсутності належних приводів та відповідних, допустимих та достатніх даних, які б вказували на наявність ознак злочину, передбаченого ч.3 ст. 364 КК України в діях ОСОБА_2, а тому, відповідно, за відсутності приводів та підстав для порушення кримінальної справи, в зв’язку з чим постанова старшого помічника прокурора Печерського району м. Києва Шемовньова Г.В. від 15 листопада 2011року підлягає скасуванню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.94, 98, ст.ст.236-7, 236-8 КПК України, Рішенням Конституційного Суду України від 30.06.2009 №16-рп/2009,-
П О С Т А Н О В И В:
Скаргу ОСОБА_2 на постанову старшого помічника прокурора Печерського району м. Києва Шемовньова Г.В. від 15 листопада 2011року про порушення кримінальної справи стосовно ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 364 КК України – задовольнити.
Постанову старшого помічника прокурора Печерського району м. Києва Шемовньова Г.В. від 15 листопада 2011року про порушення кримінальної справи стосовно ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 364 КК України – скасувати.
На постанову судді може бути подана апеляція до Апеляційного суду м. Києва протягом семи діб з дня її винесення через Печерський районний суд м. Києва.
Суддя Р. В. Кірєєв