Справа № 412/12184/2012

2/412/4930/2012

     РІШЕННЯ

      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2012 року                                                                                 Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі:          Головуючого –судді Браги А.В.,

при секретарі –Стець І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Жовтневий відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції про визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

                    20 вересня 2012 року позивач звернувся до Жовтневого районного суду  м.Дніпропетровська з вищезазначеним позовом. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що 03 червня 2011 року він придбав у відповідача автомобіль марки «ВАЗ 21112-125-51»за 5 500,00 доларів США. На підтвердження придбання даного автомобіля, продавцем була видана письмова розписка про продаж автомобіля та отримання грошових коштів. 03 червня 2011 року власник автомобіля ОСОБА_2 оформив на ім`я позивача довіреність з правом керування та продажу автомобіля. За таких обставин, позивач, посилаючись на ст. 220 ЦК України, вважаючи, що між ними були досягнуті всі суттєві умови договору і відбулося його повне виконання, просив суд визнати правочин купівлі продажу автомобіля «ВАЗ 21112-125-51»д/н НОМЕР_1 , від 03 червня 2011 року, укладений між позивачем та відповідачем, дійсним та визнати за позивачем право власності на вказаний автомобіль.

                    08 листопада 2012 року позивач у судове засідання по справі не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. 01 листопада 2012 року до суду надійшла заява, в якій позивач просив розгляду справу без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, на їх задоволенні наполягав.

          08 листопада 2012 року представник відповідача у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Надав до суду заяву, в якій позовні вимоги визнав у повному обсязі, підтвердивши, що його довіритель дійсно продав належний йому автомобіль без укладення письмового договору, оформивши позивачу довіреність на право керування та продаж автомобіля.

          Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи дані обставини, суд вважає за можливе на підставі ч. 2 ст.197 ЦПК України, здійснити розгляд даної цивільної без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

          Відповідачу ОСОБА_2 на праві власності належить автомобіль «ВАЗ 21112-125-51», 2006 року випуску, д/н НОМЕР_1 , що підтверджується дослідженим в судовому засіданні свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (а.с.11).  

Судом встановлено, що 03 червня 2011 року відповідач видав нотаріально посвідчену довіреність на право керування та розпорядження автомобілем марки «ВАЗ 21112-125-51»д/н НОМЕР_1 (а.с.9).

03 червня 2011 року відповідачем була складена письмова розписка про продаж зазначеного автомобіля та отримання грошових коштів у розмірі 5 400,00 доларів США (а.с.8).

За таких обставин, позивач та відповідач вважають, що уклали договір купівлі-продажу і позивач набув право власності на транспортний засіб.

Проте з такими доводами суд погодитись не може.

Правовідносини, які виникли між сторонами врегульовані нормами Цивільного кодексу України.

Згідно ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Так, відповідно до норм ст.ст. 3, 6, 11, 627 ЦК України, підставами для виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договір. При цьому сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК України зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо невстановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У відповідності до ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим,  якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною 1 ст. 206 ЦК України встановлено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають   нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми є наслідком їх недійсності.

В силу наведеного, суд критично ставиться до посилань позивача в частині твердження, що укладення між сторонами по справі договору купівлі-продажу відбулось у вигляді довіреності на право керування та розпорядження, оскільки відповідно до вимог глави 17 Цивільного Кодексу України представництвом є правовідношення в якому одна сторона ( представник ) зобов`язана, або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Відповідно до ч. 3 ст. 244 ЦК України, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

З аналізу зазначеної норми наводиться, що права та обов`язки виникають саме у довірителя, а не у представника. Видача довіреності не є договором купівлі продажу, який зумовлює перехід права власності набувачу.

Таким чином, суд приходить до висновку, що між сторонами по справі існують правовідносини представництва, що підтверджується довіреністю від імені відповідача на ім`я позивача, дослідженою у судовому засіданні.

Згідно з положеннями ст. 638 ЦК України, угода вважається укладеною, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

За діючим законодавством, угоди купівлі-продажу транспортних засобів мають здійснюватися у відповідності до вимог Правил роздрібної торгівлі транспортними засобами і номерними агрегатами, які затверджені Наказом № 3228 від 31 липня 2002 року із змінами, внесеними Наказом Міністерства економіки № 174 від 8 липня 2002 року.

Згідно з цими Правилами, автомобілі можуть бути продані при знятті їх з обліку та відносно яких є відомості експертної установи про відповідність їх ідентифікаційних номерів характеристикам та записам, зазначеним у реєстраційних документах транспортного засобу. Після укладення письмового договору купівлі-продажу новий власник авто зобов`язаний його зареєструвати в органах ДАІ МВС України.

Такі вимоги є суттєвими умовами при укладенні договору купівлі-продажу автомобіля і їх недотримання не дає підстав вважати, що такий правочин відбувся.

Суду не було надано доказів, що при передачі автомобіля він був знятий з реєстраційного обліку і його ідентифікаційні номери були перевірені експертом.

Стаття 220 ЦК України, на яку посилається позивач в позові при визнанні дійсним договору купівлі-продажу автомобіля, не може бут застосована, оскільки суд за положеннями цієї норми може визнати дійсним договір, який підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню, а укладення договору купівлі-продажу автомобіля такої обов`язкової умови не вимагає.

Статтею 57 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що позивачем не надано, а судом не встановлено належних та достатніх доказів факту укладення правочину про перехід права власності на спірний автомобіль від відповідача до позивача, суд прийшов до висновку, що підстав вважати, що між сторонами був укладений належним чином договір купівлі-продажу автомобіля немає, незалежно від обраних правових позицій учасників по справі, підстави для визнання права власності на автомобіль за позивачем також відсутні, що зумовлює відмову у задоволенні позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до ст. 88 ЦПК України та враховуючи результат вирішення справи, суд вважає за можливе судові витрати у справі понесені позивачем при звернення до суду у сумі 539,30 гривень покласти на останнього.

          На підставі вищевикладеного, ст. ст. 10, 11, 57, 60 - 61, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову, - відмовити.

          Судові витрати понесені позивачем при зверненні до суду в сумі 539,30 гривень не відшкодовуються.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 10 днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.

          Суддя:                                                                                                    А.В. Брага