ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
29 листопада 2011 року 14:42 № 2а-14137/11/2670
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Шарпакова В.В., при секретарі судового засідання Висоцькій Ю.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправним наказу № 164/0 від 09.09.2011 року
На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 29 листопада 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі по тексту - відповідач) та просить суд: визнати незаконним та скасувати наказ Головного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 09 серпня 2011 року № 164/0 “Про звільнення ОСОБА_1”; поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста-економіста відділу надходження коштів по обов’язкових платежах до Пенсійного фонду управління надходження доходів з 12 серпня 2011 року; зобов'язати Головне Управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити нарахування та виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 серпня 2011 року по день поновлення на попередній посаді.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 жовтня 2011 року позовну заяву залишено без руху, у зв’язку відсутністю клопотання про поновлення строку та копії позовної заява з додатками для направлення відповідачу.
20 жовтня 2011 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) позивачем в якості усунення недоліків подано до суду копію позовної заяви та клопотання про поновлення строку звернення до суду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 жовтня 2011 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд питання про поновлення строку звернення до суду у попереднє судове засідання на 03 листопада 2011 року.
У попередньому судовому засіданні 03 листопада 2011 року позивач зазначив, що він звільнений із займаної посади наказом Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві № 164/0 від 09 серпня 2011 року.
Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 листопада 2011 року ОСОБА_1 поновлено строк для звернення до адміністративного суду, закінчено підготовче провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 29 листопада 2011 року.
У судовому засіданні 29 листопада 2011 року позивач підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі. В обґрунтування адміністративного позову зазначив, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу, але у разі неможливості переведення за його згодою, на іншу роботу, чого відповідачем зроблено не було.
Представник відповідача заперечив проти позову, з посиланням на безпідставність позовних вимог просив суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.
Мотивуючи заперечення зазначив, що позивача було звільнено з посади головного спеціаліста відділу надходження коштів по обов’язкових платежах до Пенсійного фонду управління надходження доходів з 12 серпня 2011 року, яку він займав на період відсутності основного працівника ОСОБА_3, у зв’язку з перебуванням її у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на підставі пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України, у зв’язку з закінченням строку трудового договору, що на думку відповідача є правомірним.
Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
Наказом Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 07 травня 2009 року № 78/0, на підставі заяви позивача від 05 травня 2009 року, екзаменаційної відомості № 5 від 17 квітня 2009 року та протоколу засідання конкурсної комісії Головного управління Пенсійного фонду України в міста Києві від 17 квітня 2009 року (копії зазначених документів містяться в матеріалах справи), ОСОБА_1 призначено на посаду головного спеціаліста відділу надходження коштів по обов’язкових платежах до Пенсійного фонду управління надходження доходів з 06 травня 2009 року, як такого, що пройшов за конкурсом на дану посаду, на період відсутності основного працівника ОСОБА_3, у зв’язку з перебуванням її у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
В матеріалах справи міститься копія наказу Головного управління Пенсійного фонду України від 06 лютого 2009 року № 40/в «Про надання соціальної відпустки ОСОБА_3, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку», згідно якого ОСОБА_3 – головному спеціалісту відділу надходження доходів надано соціальну відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 04 лютого 2009 року по 08 грудня 2011 року.
Відповідно до наказу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 09 липня 2009 року № 109/0 ОСОБА_1 присвоєно з 07 липня 2009 року 12 ранг (6 категорія) державного службовця, як такому що успішно пройшов випробувальний термін.
Наказом Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 30 червня 2010 року «Про переведення ОСОБА_1» головного спеціаліста відділу надходження коштів по обов’язкових платежах до Пенсійного фонду управління надходження доходів ОСОБА_1 переведено рівнозначну посаду головного спеціаліста-економіста відділу надходження коштів по обов’язкових платежах до Пенсійного фонду управління надходження доходів з 01 липня 2010 року.
Наказом Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 09 серпня 2011 року № 164/0 «Про звільнення ОСОБА_1»ОСОБА_1 звільнено з займаної посади з 12 серпня 2011 року в зв’язку з закінченням строку трудового договору, згідно пунктом 2 статті 36 Кодексу законів про працю України та на підставі наказу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві 01 серпня 2011 року № 149/О «Про вихід на роботу ОСОБА_3».
Позивач зазначає, що перед звільнення відповідачем не виконано покладений на нього обов’язок щодо переведення ОСОБА_1 на іншу посаду, як це передбачено статтею 40 Кодексу законів про працю України, що є порушення процедури звільнення та одночасно підставою для скасування оскаржуваного наказу.
Ознайомившись із матеріалам справи, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що позивача призначено на посаду головного спеціаліста відділу надходження коштів по обов’язкових платежах до Пенсійного фонду управління надходження доходів з 06 травня 2009 року на період відсутності основного працівника ОСОБА_3, у зв’язку з перебуванням її у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, про що позивачу було відомо під час працевлаштування.
В матеріалах справи міститься копія наказу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 01 серпня 2011 року № 149/0 «Про вихід на роботу ОСОБА_3», який винесено на підставі заяви від 01 серпня 2011 року, відповідно до якого ОСОБА_3 повинна приступити до виконання своїх службових обов’язків з 15 серпня 2011 року.
За загальними правилами будь-яке звільнення особи (як у відносинах публічної служби, так і у звичайних трудових відносинах) має бути обґрунтованим, тобто, мати чітко вказану підставу для звільнення, передбачену або Кодексом законів про працю України, або Законом України “Про державну службу”.
Відповідно до статті 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Статтею 23 цього ж Кодексу встановлено, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.
В оскаржуваному наказі як підставу для звільнення позивача зазначено пункт 2 статті 36 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що, зокрема підставою для припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Представник відповідача зазначає, що після закінчення строку трудового договору, працівника може бути звільнено за наказом власника або уповноваженого ним органу. При цьому, заява працівника про звільнення не потрібна, а власник або уповноважений ним орган не зобов’язаний попереджувати або інформувати працівника про звільнення у зв’язку із скінченням строку трудового договору.
Відповідно до статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці; систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення; прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин; нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності; поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу; появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу.
При цьому, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
З системного аналізу вищезазначених норм вбачається, що строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у разі поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу, лише у випадку неможливості переведення працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Позивачем зазначено та не спростовано представником відповідача, що ОСОБА_1 перед звільненням жодної іншої посади запропоновано не було.
Слід зазначити, що посилання відповідача як на підставу звільнення, на порушення позивачем трудової дисципліни, що виявилось у відсутності (прогулі) на робочому місці 12 серпня 2011 року та самовільному залишенні робочого місця 11 серпня 2011 року, суд вважає безпідставним з огляду на наступне.
Як вже зазначалось вище, підставою для розірвання строкового трудового договору також є прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Тобто, частина 4 статті 40 Кодексу законів про працю України визначає вид дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни, що виявилось у прогулі без поважних причин.
Відповідно до статті 149 Кодексу законів про працю України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.
При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Суду не було надано доказів на підтвердження того, що стосовно позивача, як того вимагає чинне законодавство України, проводилося службове розслідування, висновки якого могли бути підставою для звільнення її із займаної посади.
Слід зазначити, що акт про порушення службової дисципліни, а саме: залишення робочого місця 11 серпня 2011 року о 14:00 годині та відсутність на роботі 12 серпня 2011 року, складено 12 серпня 2011 року, а оскаржуваний наказ Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві № 164/0 «Про звільнення ОСОБА_1»датований 09 серпня 2011 року, тому посилання відповідача на порушення трудової дисципліни як на підставу звільнення суд не бере до уваги.
В матеріалах справи міститься довідка Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 25 листопада 2011 року № 151, зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_3 не приступила до виконання службових обов’язків з 15 серпня 2011 року як це зазначено в наказі Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 01 серпня 2011 року № 149/0 «Про вихід на роботу ОСОБА_3», а приступить з 09 грудня 2011 року.
При цьому, у цій довідці зазначено, що на період відсутності ОСОБА_3, в зв’язку з перебуванням її у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з кадрового резерву була зарахована ОСОБА_4 (наказ від 22 листопада 2011 року № 317/о).
На вимогу суду представником відповідача у письмовому вигляді надано інформацію щодо вакантних посад в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві станом на 12 серпня 2011 року, відповідно до якої у восьмі структурних підрозділах були наявні 13 вакантних посад, з яких жодна не була запропонована позивачу при його звільненні.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва вищевказане є беззаперечним фактом незаконності оскаржуваного наказу та є підставою для його скасування.
У відповідності до статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи із виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 4 вказаного порядку при обчисленні середньої заробітної плати за два останні місяці не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов’язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, тощо) та допомога у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що стосовно вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд не може перебирати на себе функцію здійснення розрахунку та нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу, замість органу, на який покладено такі повноваження.
При цьому, позовна вимога щодо стягнення вихідної допомоги не підлягає задоволенню, оскільки вихідна допомога в силу статті 44 Кодексу законів про працю України виплачується лише в разі припинення трудового договору, з підстав визначених цим Кодексом.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Відповідно до статті 51 Кодексу законів про працю України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з частин 1 та 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем по справі не доведено правомірність оскаржуваного наказу.
Згідно із частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Перевіривши оскаржуваний позивачем наказ про звільнення на дотримання вимог вищезазначених нормативних актів, суд вважає його незаконним, а адміністративний позов таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 –163, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
2. Визнати незаконним та скасувати наказ Головного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 09 серпня 2011 року № 164/0 «Про звільнення ОСОБА_1».
3. Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста-економіста відділу надходження коштів по обов’язкових платежах до Пенсійного фонду управління надходження доходів з 12 серпня 2011 року.
4. Зобов'язати Головне Управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити нарахування та виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 серпня 2011 року по день поновлення на попередній посаді.
5. Відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України постанову в частині поновлення Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста-економіста відділу надходження коштів по обов’язкових платежах до Пенсійного фонду управління надходження доходів та зобов’язання Головного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити нарахування та виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць виконати негайно.
6. Присудити з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 3, 40 грн. (три гривни сорок копійок).
Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Шарпакова В.В.