ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
11 жовтня 2011 року 14:01 № 2а-9765/11/2670
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Шарпакова В.В. при секретарі судового засідання Висоцькій Ю.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Громадянина Республіки Китай – ОСОБА_1
до Голосіївського РУГУ МВС України в м.Києві
про скасування рішення про видворення від 03.12.2010року
На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 11 жовтня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
ОСОБА_1 - громадянин Республіки Китай (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Голосіївського РУГУ МВС України в м. Києві (далі по тексту - відповідач) про скасування рішення Голосіївського РУГУ МВС України в м. Києві від 03 грудня 2010 року про видворення за межі України громадянина Республіки Китай ОСОБА_1 та про заборону в’їзду до України громадянину Республіки Китай ОСОБА_1 терміном на 2 (два) роки.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 липня 2011 року відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-9765/11/2670 та призначено питання про поновлення строку для звернення до суду у попередньому судовому засіданні на 26 липня 2011 року, яке відкладалось на 29 липня 2011 року, у зв’язку з необхідністю отримання додаткових доказів по справі.
У попередньому судовому засіданні 29 липня 2011 року представником позивача надані пояснення щодо поважності пропуску строку звернення до адміністративного суду та додаткові докази на їх підтвердження.
Представники відповідача заперечували проти задоволення заяви про поновлення строку для звернення до адміністративного суду та просили суд залишити без розгляду позовну заяву.
Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 липня 2011 року позивачу поновлено строк для звернення до адміністративного суду, закінчено підготовче провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду у судовому засіданні на 15 вересня 2011 року, яке відкладалось на 23 вересня 2011 року та на 11 жовтня 2011 рок.
У судовому засіданні 11 жовтня 2011 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що оскаржувані постанови підлягають скасуванню з огляду на наступні обставини: станом на день винесення рішення про видворення з України (03 грудня 2010 року) постанова Голосіївського районного суду міста Києва від 09 грудня 2010 року про притягнення до адміністративної відповідальності винесена не була; постанова Голосіївського районного суду міста Києва від 09 грудня 2010 року була скасована судом апеляційної інстанції (копія постанови Апеляційного суду міста Києва від 07 червня 2011 року міститься в матеріалах справи); позивач адміністративного проступку не вчиняв, що вбачається з постанови суду у справі про адміністративний проступок; позивач на законних підставах перебував в України навіть станом на 03 грудня 2010 року.
Представники відповідача позов не визнали, надали суду письмові заперечення проти позову, з посиланням на безпідставність позовних вимог просили суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечення відповідача мотивовані тим, що 03 грудня 2010 року керуючись статтями 32 Закону України «Про правовий статус Іноземців та осіб без громадянства» керівництвом районного управління було прийнято рішення про видворення позивача за межі України та заборонено подальший в’їзд в Україну строком на два роки. При цьому, термін перебування, вказаний у проїзному документі позивача було анульовано та надано право виїхати з України у добровільному порядку до 17 лютого 2010 року. Використавши надане право на добровільне виконання рішення органу внутрішніх справ позивач виїхав з України 06 грудня 2010 року. Тобто, на думку відповідача при прийнятті оскаржуваних рішень посадовими особами Голосіївського РУ ГУ МВС України в місті Києві порушень чинного законодавства допущено не було.
Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Голосіївського РУ ГУ МВС України в місті Києві від 03 грудня 2011 року громадянина Китаю ОСОБА_1 видворено за межі України в добровільному порядку та заборонено в’їзд до України терміном на 2 (два) роки.
Вказаним рішенням встановлено, що громадянин Китаю ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, прибув до України 23.11.2010 року, через КПП «Бориспіль»за туристичною візою Y02682024, за маршрутом Китай-Україна.
По прибуттю до України поселився у готелю «Русь», де познайомився з громядянином Великобританії Мішелем, який запропонував йому послуги реєстрації на території України за 200 доларів США. Після отримання паспортного документу з реєстрацією він винайняв квартиру 8 в м. Києві по вул. Хрещатик, 17. Під час звернення до Голосіївського РУ ГУМВС України в місті Києві громадянин Китаю ОСОБА_1, було встановлено, що штамп реєстрації не дійсний, 25 листопада 2010 року, йому скорочено термін перебування на території України до 30 листопада 2010 року.
03 грудня 2010 року громадянин Китаю ОСОБА_1, за порушення Правил перебування на території України, був притягнутий Голосіївським районним судом міста Києва до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 203 КУпАП, за яке накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу двадцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, штраф іноземцем сплачено.
Зі слів представника відповідача, про прийняте рішення позивач був негайно повідомлений, що підтверджується його підписом у розписці від 03 грудня 2010 року. Але, у судовому засіданні не було додано доказів, що позивачу було перекладено на його мову зміст документу, що він підписав.
Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»від 04 лютого 1994 року № 3929-XII визначає правовий статус, закріплює основні права, свободи та обов'язки іноземців та осіб без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні, і визначає порядок вирішення питань, пов'язаних з їх в'їздом в Україну або виїздом з України.
Відповідно до статті 25 цього Закону іноземці та особи без громадянства можуть в'їжджати в Україну за дійсними паспортними документами. При цьому іноземці та особи без громадянства повинні одержати у встановленому порядку в'їзну візу, якщо інше не передбачено законодавством України.
В'їзд в Україну іноземцю та особі без громадянства не дозволяється, зокрема, якщо при порушенні клопотання про в'їзд або при в'їзді в Україну він подав про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені чи зіпсовані документи, а також якщо його документи не відповідають встановленому зразку або належать іншій особі та якщо при в'їзді на територію України він не подав дійсний паспортний документ, візу або інші документи, необхідні для в'їзду в Україну відповідно до чинного законодавства.
Правила в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 року № 1074 визначають порядок: в'їзду в Україну, виїзду з України і транзитного проїзду через її територію іноземців та осіб без громадянства; оформлення документів іноземцям та особам без громадянства на право перебування в Україні; пересування іноземців та осіб без громадянства по території України і вибору ними місця проживання в Україні; відповідальності іноземців та осіб без громадянства, юридичних і фізичних осіб, які їх приймають чи надають їм послуги, за порушення законодавства України.
Статтею 11 Правил встановлено, що в'їзд в Україну та виїзд з України може здійснюватися: іноземців та осіб без громадянства - за паспортним документом і за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в'їзду та виїзду не встановлено законодавством України; іноземців та осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні, - за паспортним документом з відміткою згідно з додатком 1 про наявність дозволу на постійне проживання та посвідки на постійне проживання; осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні, - за посвідченням особи без громадянства для виїзду за кордон; іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні на підставі дозволу відповідного центру зайнятості на працевлаштування на визначений термін, - за паспортним документом з відміткою згідно з додатком 2 про наявність дозволу на працевлаштування та посвідки на тимчасове проживання; іноземців та осіб без громадянства, які навчаються у навчальних закладах України не менш як протягом одного року, - за паспортним документом з відміткою згідно з додатком 3; іноземців - громадян держав, зазначених у додатку 4, - за паспортним документом без візи, якщо термін перебування їх в Україні не перевищує 90 днів з дати в'їзду.
Таким чином, позивач на законних підставах в’їхав на територію України та мав право на перебування на території України протягом 90 днів з дня в’їзду.
Проте, рішенням Голосіївського РУ ГУ МВС України в місті Києві від 03 грудня 2010 року позивача видворено з України та встановлено заборону в’їзду.
Судом встановлено та не спростовано представниками сторін у судовому засіданні, що оскаржувана постанова про видворення з України винесена на підставі рішення про скорочення терміну перебування на території України до 30 листопада 2010 року та притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» встановлено, що за порушення іноземцями та особами без громадянства встановленого порядку перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні або проживання за недійсними документами, недотримання встановленого порядку реєстрації або пересування і вибору місця проживання, працевлаштування, ухилення від виїзду після закінчення терміну перебування, а також за недотримання Правил транзитного проїзду через територію України до них застосовуються заходи відповідно до законодавства України.
Статтею 32 цього ж Закону встановлено, що іноземець та особа без громадянства має бути видворений за межі України у разі якщо він вчинив злочин, - після відбуття призначеного йому покарання; він добровільно не виконав рішення про скорочення терміну його тимчасового перебування в Україні у визначений у цьому рішенні строк; його перебування в Україні становить загрозу національній безпеці або громадському порядку; під час його перебування виникли підстави для заборони в'їзду відповідно до цього Закону; він хоча б раз не виконав вимогу щодня з'являтися для реєстрації до органу, який прийняв рішення про скорочення терміну його тимчасового перебування в Україні, у зв'язку з причинами, не визнаними поважними.
Рішення про видворення іноземця та особи без громадянства за межі України приймається органом внутрішніх справ за місцем його перебування з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення. За рішенням органу внутрішніх справ видворення іноземця та особи без громадянства за межі України на підставах, визначених у частині першій цієї статті, супроводжується забороною подальшого в'їзду в Україну строком до десяти років, а на підставах, визначених у частині другій цієї статті, може супроводжуватися забороною подальшого в'їзду в Україну строком до п'яти років. Строки заборони подальшого в'їзду в Україну обчислюються з дня винесення зазначеного рішення. Порядок виконання рішення про заборону подальшого в'їзду в Україну визначається законодавством України.
При цьому, слід зазначити, що іноземцю та особі без громадянства скорочується раніше визначений йому термін перебування в Україні у разі: порушення ним законодавства України. Іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність на загальних підставах.
З аналізу вищезазначених норм вбачається, що Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», Правилами в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію встановлено вичерпний перелік підстав для прийняття правоохоронними органами рішення про видворення іноземця з України та встановлення йому заборони в’їзду в Україну, що в даному випадку є порушення законодавства України, а саме: вчинення адміністративного правопорушення, та наявність рішення про скорочення строку перебування на території України.
В матеріалах справи міститься копія постанови Голосіївського районного суду міста Києва від 09 грудня 2010 року, відповідно до якої позивача притягнено до адміністративної відповідальності за порушення правил перебування на території України шляхом проживання за документами, термін яких закінчився.
Станом на момент винесення оскаржуваного рішення від 03 грудня 2010 року, постанова Голосіївського районного суду міста Києва від 09 грудня 2010 року, на який йдеться посилання відповідачем, прийнята ще не була, а отже і не могла бути підставою для прийняття оскаржуваного рішення.
Посилання представника відповідача на наявність механічної помилки у зазначенні 03 грудня 2010 року датою винесення оскаржуваного рішення судом не береться до увагу, з огляду на наявність в матеріалах справи копії протоколу про адміністративне правопорушення, яке складено 03 грудня 2010 року та є підставою для прийняття рішення про видворення.
Крім цього, слід зазначити, що постановою Апеляційного суду міста Києва від 07 червня 2011 року постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 09 грудня 2010 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності громадянина Республіки Китай ОСОБА_1 скасовано.
Щодо посилання відповідача на недійсність штампу реєстрації, суд погоджується із твердженням представника позивача, що оскільки такі дії мають ознаки злочину передбаченого статтєю 358 Кримінального кодексу України, належним доказом підроблення штампу реєстрації в даному випадку є постанова про порушення кримінальної справи, яка відсутня в матеріалах справи.
Таким чином, перевіривши законність оскаржуваного рішення, суд дійшов висновку, що Голосіївським РУ ГУ МВС України в місті Києві не надано достатніх доказів в обґрунтування правомірності оскаржуваного рішення, а тому суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно з частин 1 та 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно із частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Адміністративний позов Громадянина Республіки Китай – ОСОБА_1 задовольнити.
2. Скасувати рішення Голосіївського РУ ГУ МВС України в місті Києві від 03 грудня 2010 року про видворення з України.
Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Шарпакова В.В.