ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
09 листопада 2011 року 16:48 № 2а-12072/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі Головуючого судді Шарпакової В.В., суддів Келеберди В.І., Качура І.А. при секретарі судового засідання Висоцькій Ю.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Державної митної служби України
проскасування наказу про звільнення, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу
На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 09 листопада 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної митної служби України (далі по тексту - відповідач) та просить суд: визнати незаконним і скасувати наказ Державної митної служби України від 01 липня 2011 року № 1428-к «Про звільнення ОСОБА_1»; зобов’язати Державну митну службу України в установленому законодавством порядку запропонувати позивачу посаду згідно діючої штатної структури в центральному апараті Державної митної служби України відповідно до його професійних якостей та кваліфікації; працевлаштувати позивача у відповідності до законодавства про працю у центральному апараті Державної митної служби України; стягнути з Державної митної служби України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 серпня 2011 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду у попередньому судовому засіданні на 22 вересня 2011 року, яке відкладалось на 06 жовтня 2011 року.
У попередньому судовому засіданні 06 жовтня 2011 року позивач підтримав позовні вимоги, представник відповідача з посиланням на безпідставність позовних вимог просив суд відмовити у їх задоволенні.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 жовтня 2011 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 02 листопада 2011 року, яке відкладалось на 09 листопада 2011 року.
У судовому засіданні 09 листопада 2011 року позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог у частині стягнення з Державної митної служби України на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та нижче оплачувану роботу, відповідно до яких позивач просить суд: визнати незаконним і скасувати наказ Державної митної служби України від 01 липня 2011 року № 1428-к «Про звільнення ОСОБА_1»; зобов’язати Державну митну службу України в установленому законодавством порядку запропонувати позивачу посаду згідно діючої штатної структури в центральному апараті Державної митної служби України відповідно до його професійних якостей та кваліфікації позивача та працевлаштувати його у відповідності до законодавства про працю у центральному апараті Державної митної служби України; стягнути з Державної митної служби України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 7 292 грн. 25 коп. та різницю в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, яка станом на 09 листопада 2011 року розрахована в сумі 5 694 грн. 00 коп.
Позивач підтримав уточнені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 28 квітня 2011 року його було попереджено про можливе звільнення у зв’язку з реорганізацією Управління контролю за переміщенням товарів у відділ контролю за переміщенням товарів та запропоновано посаду головного Інспектора оперативного відділу Львівської митниці.
Мотивуючи відмову від запропонованої посади головного інспектора оперативного відділу Львівської митниці, позивач послався на відсутність житла в місті Львові, суттєві зміни умов праці, оскільки посадовий оклад головного інспектора Львівської митниці становить 1050 грн., що на 657 грн. менше, ніж до цього був встановлений позивачу як головному інспектору центрального апарату ДМСУ, а також значна відстань до місця постійного проживання. Інших пропозицій з боку керівництва Департаменту кадрової роботи щодо вакантних посад в Державній митній службі України не було, тому на думку позивача наказ Державної митної служби України від 01 липня 2011 року № 1428-к «Про звільнення ОСОБА_1» є незаконним та підлягає скасуванню.
Представник відповідача у судовому засіданні уточнені позовні вимоги не визнав, з посиланням на необґрунтованість позовних вимог просив суд відмовити у їх задоволенні. Зазначив, що оскаржуваний наказ вважає правомірним з огляду на те, що позивачу перед вивільненням була запропонована інша робота на тому ж підприємстві, оскільки центральний орган виконавчої влади центральний апарат Державної митної служби України та її територіальні митні органи (регіональні митниці, митниці, спеціалізовані митні установи та організації) складають єдину митну систему – митну службу України.
Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, заслухавши пояснення позивача та представників відповідача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, працював в Державній митній службі України з 29 січня 2001 року відповідно до наказу Державної митної служби України від 29 січня 2001 року № 38-к.
Позивач зазначає, що з 01 червня 2006 року наказом Державної митної служби України 26 травня 2006 року № 459-к призначений на посаду головного інспектора відділу забезпечення заходів гарантування Управління контролю за переміщенням вантажів Державної митної служби України, з якої був переведений на посаду головного інспектора відділу забезпечення заходів гарантування в Управлінні контрою за переміщенням товарів Державної митної служби України наказом від 15 квітня 2010 року № 574-к зв’язку з введенням в дію структури та штатного розпису центрального апарату Державної митної служби України на 2010 рік.
Позивач має спеціальне звання Радник митної служби II рангу, який присвоєний йому наказом від 27 травня 2008 року № 899-к.
Наказами Державної митної служби України від 01 березня 2011 року № 146, від 20 квітня 2011 року № 324 було введено в дію відповідно з 01 березня 2011 року та з 21 квітня 2011 року нову структуру та штатний розпис центрального апарату Державної митної служби України (копії наказів містяться в матеріалах справи).
Попередженням про наступне вивільнення у зв’язку із скороченням чисельності працівників та змінами в організації виробництва і праці від 28 квітня 2011 року позивача повідомлено про його наступне вивільнення із займаної посади у зв’язку із скороченням штатної чисельності працівників та змінами в організації виробництва і праці й одночасно запропоновано роботу на посаді головного інспектора організаційно-аналітичного сектору відділу контролю за переміщенням товарів Львівської митниці, від якої позивач відмовився, про що міститься його підпис на попередженні (належним чином завірена копія попередження міститься в матеріалах справи).
Наказом Державної митної служби України від 01 липня 2011 року № 1428-к ОСОБА_1 - головного інспектора відділу забезпечення заходів гарантування правління контролю за переміщенням товарів Державної митної служби України звільнено із займаної посади 25 липня 2011 року у зв’язку із скороченням штатної чисельності працівників, відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.
На думку позивача наказ Державної митної служби України від 01 липня 2011 року № 1428-к не відповідає вимогам Кодексу законів про працю України, а звільнення є таким, що проведено з грубим порушенням законодавства про працю.
Ознайомившись із матеріалам справи, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до статті 1 Положення про Державну митну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року № 940 Державна митна служба України (Держмитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів.
Держмитслужба є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.
З метою реалізації Указу Президента України від 09 грудня 2010 року № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», яким передбачено скорочення чисельності державних службовців, як центрального апарату Держмитслужби України, так і її територіальних органів, в центральному апараті Держмитслужби України відбулася реорганізація його структурних підрозділів із скороченням чисельності працівників.
Як вже зазначалось, наказами Державної митної служби України від 01 березня 2011 року № 146, від 20 квітня 2011 року № 324 було введено в дію відповідно з 01 березня 2011 року та з 21 квітня 2011 року нову структуру та штатний розпис центрального апарату Державної митної служби України.
На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2010 року № 1128 «Про деякі заходи щодо забезпечення виконання Указу Президента України від 09 грудня 2010 року № 1085», в центральному апараті Державної митної служби України відбулася реорганізація його структурних підрозділів із скороченням штату працівників на 30 %, а саме з 451 до 316 штатних одиниць відповідно до наказу Державної митної служби України від 07 квітня 2010 року № 331, копія якого міститься в матеріалах справи.
Представником відповідача додано до матеріалів справи копію структури центрального апарату Державної митної служби України, затвердженої Міністром фінансів України 05 квітня 2010 року та для порівняння, копію структури центрального апарату Державної митної служби України, затвердженої Міністром фінансів України 09 лютого 2011 року, копію штатного розпису центрального апарату Державної митної служби України на 2010 та 2011 роки, на підтвердження проведення реорганізації структурних підрозділів Державної митної служби України із скороченням штату працівників на 30 %.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Статтею 49-2 Кодексу законів про працю України встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.
Державна служба зайнятості пропонує працівникові роботу в тій же чи іншій місцевості за його професією, спеціальністю, кваліфікацією, а при її відсутності - здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. При необхідності працівника може бути направлено, за його згодою, на навчання новій професії (спеціальності) з наступним наданням йому роботи.
Частиною першою статті 42 Кодексу законів про працю України встановлено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Колегія суддів погоджується із посиланням відповідача на правомірність оскаржуваного наказу з огляду на запропонування позивачу роботи на посаді Головною інспектора організаційно-аналітичного сектору відділу контролю за переміщенням товарів Львівської митниці, від якої позивач відмовився у зв’язку з наступним.
Виходячи з вимог пункту 3 статті 21 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади»в центральних органах виконавчої влади утворюються територіальні органи, які діють на підставі положень, що затверджуються і керівником центрального органу виконавчої влади.
Територіальні органи центрального органу виконавчої влади утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників центрального органу виконавчої влади і коштів, передбачених на його утримання.
Таким чином, центральний орган виконавчої влади – центральний апарат Державної митної служби України та її територіальні митні органи (регіональні митниці, митниці, спеціалізовані митні установи та організації) складають єдину митну систему – митну службу України.
З системного аналізу вищезазначених норм права та встановлених судом обставин, вбачається, що відповідачем в порядку, встановленому законодавством про працю попереджено позивача про наступне його вивільнення, запропоновано іншу роботу на тому ж підприємстві, що в даному випадку є посада головного інспектора організаційно-аналітичного сектору відділу контролю за переміщенням товарів Львівської митниці.
Слід зазначити, що відповідно до статті 1 Закону України «Про державну службу» державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Основними обов'язками державних службовців є: додержання Конституції України та інших актів законодавства України; забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції;недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина;безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників;збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню;постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації;сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість вроботі.
Таким чином, державна служба є специфічною професійною діяльністю особи – державного службовця, обов’язком якої є виконання завдань і функцій держави в будь якому населеному пункті України.
Державну службу необхідно розглядати в аспекті виконання службовцями своїх обов'язків у державних організаціях, а саме: в органах державної влади, підприємствах, організаціях та установах.
Ця категорія осіб є державними службовцями, має відповідні службові повноваження і одержує заробітну платню за рахунок державних коштів.
Твердження позивача, що під час розірвання з ним трудового договору не було погоджено це питання з первинною профспілковою організацією, відповідачем спростовано з огляду на приписи статті 43-1 Кодексу законів про працю України, якою встановлено, що розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках: звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службових осіб державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого та регіонального самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян.
Позовні вимоги щодо стягнення з Державної митної служби України на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 7 292 грн. 25 коп. та різницю в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, яка станом на 09 листопада 2011 року розрахована в сумі 5 694 грн. 00 коп. не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
З вищенаведеного вбачається, що лише в разі прийняття рішення про поновлення на посаді та скасування оскаржуваного наказу, суд стягує з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з частин 1 та 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем по справі доведено правомірність оскаржуваного наказу.
Згідно із частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Перевіривши оскаржуваний позивачем наказ про його звільнення на дотримання вимог вищезазначених нормативних актів, суд вважає його обґрунтованим та правомірним, а адміністративний позов таким, що не підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 – 163, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Шарпакова В.В.
Судді: Келеберда В.І.
Качур І.А.