ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
08 листопада 2011 року № 2а-14693/11/2670
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Шарпакова В.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до
третя особа Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної у м.Києві державної адміністрації
Головне управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Київської облдержадміністрації
про визнання дії протиправними, зобов'язання вчинити дії
На підставі частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, судом розглянуто справу у письмовому провадженні.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації (далі по тексту – відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Головне управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Київської облдержадміністрації (далі по тексту – третя особа) та просить суд: визнати протиправними дії відповідача щодо не встановлення позивачу статусу інваліда війни та не видачі відповідного посвідчення; зобов’язати відповідача встановити статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2011 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 08 листопада 2011 року.
У судовому засіданні 08 листопада 2011 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов в повному обсязі. Мотивуючи позовні вимоги, зазначив, що відмова у наданні статусу інваліда війни у зв’язку з відсутністю первинного документу, який би підтвердив участь у складі формувань Цивільної оборони, на думку позивача є неправомірною.
Представник відповідача у судове засідання 08 листопада 2011 року не з’явився, заперечень проти позову не надав, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Враховуючи неявку представника відповідача у судове засідання та відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, суд вирішив розглянути адміністративну справу № 2а-14693/11/2670 в порядку письмового провадження, оскільки частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації із заявою про встановлення статусу інваліда війни.
Листом № 01-08/7714 від 19 вересня 2011 року відповідач повідомив ОСОБА_1, що у справі немає жодного первинного документу, який би підтвердив участь позивача у складі формувань Цивільної оборони, що обґрунтував посиланням на роз’яснення Комітету у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів Верховної Ради України від 08 грудня 2005 року № 0625/7-379 чинність статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»поширюється на осіб, які приймали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі формувань Цивільної оборони, створених згідно діючого на той час законодавства, зокрема на підставі Положення про Цивільну оборону СРСР затвердженого Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР № 1111 від 18 березня 1976 року. Такі формування Цивільної оборони були створені згідно з розпорядженням начальника Цивільної оборони УРСР – Голови Ради Міністрів УРСР, розпорядженням начальника Цивільної оборони Київської області – Голови обласної ради, а також наказом начальника Цивільної оборони м. Біла Церква – Голови міської Ради. Підтвердженням залучення особи до складу формувань Цивільної оборони є архівні дані за підписом та розпорядженням вищезазначених керівників Цивільної оборони.
Також, позивача повідомлено, що відповідно до роз’яснень Міністерства праці та соціальної політики України, необхідне документальне підтвердження факту залучення особи до формувань Цивільної оборони, які можуть дати тільки архівні первинні документи 1986 року з ініціалами заявника, посиланням на номер розпорядження керівника формування ЦО та характером виконаних робіт, які завірені печатками або штампами того часу.
Таким чином, на думку відповідача, надані позивачем матеріали не доводять однозначного факту залучення позивача до робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а саме: у складі формувань Цивільної оборони, містять загальну інформацію без конкретизації виконаних позивачем робіт, а тому прийняти рішення про надання відповідної довідки тільки на їх підставі неможливо.
Ознайомившись із матеріалам справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, суд дійшов наступних висновків.
Стаття 1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі по тексту – Закон № 3551-XII) зазначає, що цей Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров’я й активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров’я.
Відповідно до статті 4 Закону № 3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Пункт 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII встановлює, що до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов’язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Наведені правові норми свідчать, що інваліди, з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов’язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, належать до інвалідів війни –ветеранів війни, та мають право на пільги, встановлені Законом № 3551-XII.
В свою чергу, для визнання за особою статусу інваліда війни необхідними умовами є: підтвердження факту участі в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони та наявність інвалідності, отриманої внаслідок захворювань, пов’язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
При цьому суд звертає увагу, що Законом № 3551-XII не встановлено переліку документів, на підставі яких можливо встановити факт участі особи в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони, а тому для встановлення такого факту доказами можуть бути будь-які документи, що підтверджують участь особи в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони: нормативно-правові документи, довідки, списки, висновки МСЕК, атестати, показання свідків тощо.
Так, загально відомим є той факт, що 26 квітня 1986 року сталася аварія на Чорнобильській АЕС.
Частина друга статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.
Відповідно до Положення про невоєнізовані формування Цивільної оборони і норми оснащення їх матеріально-технічними засобами, введеного в дію наказом Міністра оборони СРСР від 06 липня 1975 року № 90, до складу формувань залучаються в обов’язковому порядку громадяни СРСР, зокрема, чоловіки віком від 16 до 60 років; невоєнізовані формування Цивільної оборони, які можуть використовуватися в мирний час для боротьби з масовими лісовими пожежами, ліквідації наслідків стихійних лих, аварій та катастроф, комплектуються особовим складом шляхом залучення в ці формування в обов’язковому порядку робітників ,службовців та колгоспників.
Представник позивача зазначає, що було створено цивільне формування загальною чисельністю 146 чоловік у МСЧ-126, що підтверджується наказом по Чорнобильській АЕС від 19 квітня 1985 року № 2, копія якого додана до матеріалів справи.
В матеріалах справи міститься копія маршрутного листа, з якої вбачається, що позивач з 27 квітня 1986 року по 29 квітня 1986 року приймала постраждалих від аварії, надавали медичну допомогу жителям, працівниками станції та залучалась до евакуації постраждалих працівників ЧАЄС до медичних закладів Києва та Москви.
Розпорядженням начальника цивільної оборони Київської області від 19 травня 1986 року № 52 (копія витягу додана до матеріалів справи) начальників цивільної оборони та штаби ЦО на місцях було зобов’язано вести облік особового складу формувань ЦО, які залучались до робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Прізвище позивача є в Узагальненому списку співробітників МСЧ-126 м. Прип’ять, які приймали участь у складі невоєнізованих формувань цивільної оборони в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи в 1986 році.
Із аналізу вищезазначених норм права вбачається, що є дві підстави необхідні для встановлення статусу інваліда війни: участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЄС у складі формувань Цивільної оборони та підтвердження наявності хвороб, настання яких є наслідком ліквідації аварії на ЧАЄС.
В матеріалах справи міститься копія посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи серії А № 050970, виданої ОСОБА_3.
Крім цього, до позовної заяви додано довідку № 01-04/1420 від 02 вересня 2011 року, відповідно до якої Головне управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації, як колишній штаб ІДО Київської області, підтверджує, що ОСОБА_1 в періоди з 27 по 29 квітня, з 24 травня по 3 червня та з 19 по 28 червня 1986 року приймала участь в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі невоєнізованого формування медичної служби ЦО Чорнобильського району від медико-санітарної частини № 126 МОЗ СРСР, м. Прип’ять, і була залучена до медичного забезпечення заходів ЦО.
Представником позивача у судовому засіданні зазначено, що до заяви про встановлення статусу інваліда війни надано документи на підтвердження факту участі в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони та наявність інвалідності, отриманої внаслідок захворювань, пов’язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, що на думку суду є доказом виконання приписів пункту 9 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та ознакою неправомірності відмови позивачу у наданні статусу інваліда війни Управлінням праці та соціального захисту населення Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації.
Частиною 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що Управлінням праці та соціального захисту населення Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації не доведено правомірність дій щодо невизнання ОСОБА_1 інвалідом війни, а тому з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з меж заявлених позовних вимог, аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити.
2. Визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу та видачі посвідчення інваліда війни протиправними.
3. Зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації вчинити дії щодо визнання ОСОБА_1 інвалідом війни та видачі йому посвідчення встановленого зразка.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Шарпакова В.В.