ОСОБА_1             

Справа № 2-61/11

Категорія 4

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

"01" грудня 2011 р.  Ленінський районний суд міста Севастополя  у складі : головуючого судді -Борка А.Л.

при секретарі-                        Райзерової О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду  міста Севастополя цивільну справу  за  позовом ОСОБА_2 до управління комунальної  власності Севастопольської міської державної  адміністрації, 3-я  особа ОСОБА_1 про скасування  приватизації  квартири АДРЕСА_1 та  зустрічному  позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2   про усунення  перешкод  у користуванні  квартирою №17  в будинку №187  по просп. Ген. Острякова  в м. Севастополі суд,  -

                                                 в с т а н о в и в  :

         11.11.2008 року  позивач  звернувся  в адресу  суду  із  позовом зазначаючи, що йому належить право на користування  квартирою №17  в будинку №187  по  просп. Ген. Острякова  в м.Севастополі   та право на приватизацію зазначеної вище  квартири. Позивач  повідомив  у позові ,що  зазначена  вище  квартира  без  його  відома  була приватизована  його батьком  який отримав  свідоцтво  про право власності. Позивач  просить суд скасувати розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації  № 308\9 від 24.01.1995 року та визнати недійсним свідоцтво  про право  власності  на  житло  від  25.01.1995 року видане  на  ім’я  ОСОБА_3.   Крім  того позивач  просив  суд  визнати за ним   право користування  квартирою №17  в будинку №187  по просп. Ген.  Острякова  в м. Севастополі.

        У  судовому  засіданні  представник  позивача  підтримав   позовні  вимоги  ,уточнив  позов  та просить  суд  скасувати розпорядження Севастопольської міської державної  адміністрації

№ 308\9  від 24.01.1995 року та визнати недійсним свідоцтво  про право  власності  на  житло  від  25.01.1995 року видане  на  ім’я  ОСОБА_3.  Представник  позивача  просив  суд   інші  позовні  вимоги  залишити без розгляду .

          Крім  того представник  позивача у  судовому  засіданні просив  суд   відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1

        Представник  відповідача  заперечував  проти задоволення  позовних вимог  та просить суд  повністю  відмовити  позивачу  у задоволенні його позову. Крім  того представник  відповідача  просить суд  прийняти   рішення  без  участі  його представника.

     Представник 3-ї особи  по справі заперечував проти задоволення  позову, надав свої заперечення та просив суд  застосувати  строки  позовної  давності .  Крім  того  представник  ОСОБА_1  просить суд повністю задовольнити  зустрічний  позов  ОСОБА_1 з підстав  зазначених у  позові  та надав  свої обґрунтування .

         Вивчив матеріали справи,заслухавши представників сторін, третіх осіб, свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов ОСОБА_2 підлягає задоволенню, виходячи з наступного .

        Згідно  до   вимог ч.ч.2,3 ст.10  ЦПК  України   сторони  та інші  особи  ,  які   беруть участь  у справі, мають рівні  права щодо  подання  доказів, їх дослідження  та доведення  перед  судом їх переконливості .

         Кожна  сторона  повинна  довести ті  обставини, на  які  вона посилається  як  на  підставу  своїх  вимог та заперечень.

        Судом встановлено ,що позивач ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та третя особа ОСОБА_1 є між собою племінником та тіткою. ОСОБА_3, який помер 16.08.2007 року, приходився позивачеві батьком, а ОСОБА_1 - зведеним братом відповідно.

          Батьки позивача - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розірвали шлюб у 1989 році, після чого стали проживати окремо. Після повторного шлюбу матері позивач у 1992 році через складні стосунки з вітчимом пересилився до батька, з яким постійно і проживав надалі.

          У січні 1995 року батько позивача ОСОБА_3 здійснив приватизацію квартири № 17, що знаходиться за адресою: пр. Ген. Острякова, буд. 187 у м. Севастополі. Ця обставина підтверждується свідоцтвом про право власності на житло, виданим 25.01.1995 року Управлінням загальнодержавної та комунальної власності виконавчого комітету Севастопольської міської Ради на підставі розпорядження (наказу) від 24.01.1995 року № 308/9.

          На час приватизації квартири позивач ОСОБА_2 постійно проживав у зазначеній квартирі разом з батьком. Ця обставина, зокрема, підтверджується поясненнями свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_7 Покази зазначених свідків є послідовними, повними та несуперечливими. Вони надали обгрунтовані посилання на деталі побуту, котрі свідчать про проживання позивача як малолітньої дитини разом з батьком.

        Разом з тим, суд критично оцінює пояснення свідків

ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 Покази цих свідків є суперечливими та не містять необхідної кількості подробиць, з огляду на які їх можна було б вважати достовірними. Суд виходить також із того, що самі ці свідки, надаючи пояснення, визнали, що спілкувалися з покійним ОСОБА_3 або бували у нього вдома порявняно рідко.

          Оцінюючи письмові заперечення відповідача, суд вважає, що відсутність у органу приватизації інформації про проживання у відповідній квартирі позивача не є перешкодою для скасування приватизації у разі, якщо її було проведено з порушенням прав інших осіб.

          Суд також вважає непереконливими посилання представника ОСОБА_1 на письмові докази, що стосуються навчання позивача у технікумі, постановки його на облік як призовника у військкомісаріаті, тощо, оскільки такі докази не стосуються періоду, у який відбулася приватизація квартири. Окрім того, суд також враховує, що на час оформлення відповідних документів сам позивач був неповнолітнім і вони складалися за участі дорослих. Суд також враховує поширену практику, коли у якості адреси в офіційних документах зазначається адреса прописки (реєстрації) особи, а не місце фактичного проживання. У сукупності з іншими доказами ці документи не можна вважати переконливим доказом непроживання позивача у спірній квартирі.

          Суд також вважає, що у справі відсутні будь-які переконливі та  достовірні докази того, що на час приватизації спірної квартири позивач, якому на той період виповнилося 9 років, мешкав за будь-якою іншою адресою.

          Відповідно до ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло.

          Оскільки квартиру було передано у власність з порушенням прав позивача, котрий також мав право отримати у власність частку квартири, відповідне рішення органу приватизації підлягає скасуванню, а свідоцтво про право власності на житло — визнанню недійсним.

          Суд також вважає безпідставними заяву представника третьої особи ОСОБА_1 про застосування наслідків пропуску строку позовної давності. Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна  давність  застосовується  судом  лише  за  заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Враховуючи, що за вимогами ОСОБА_2 ОСОБА_1 не є стороною, а лише третьою особою, зроблена її представником заява не є підставою для застосування наслідків спливу позовної давності. Окрім того, суд також наголошує, що представник ОСОБА_1 неправильно обчислює перебіг строку позовної давності від дати приватизації квартири. Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня,  коли особа довідалася  або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Наполягаючи на застосуванні позовної давності представник ОСОБА_1 не навів будь-яких доказів того, що позивачеві до смерті його батька взагалі було відомо про факт приватизації спірної квартири.

        Розглядаючи  у судовому  засіданні зустрічний  позов ОСОБА_1 суд вважає, що у задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно  відмовити. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила усунути їй перешкоди у прийнятті спадкового майна, що залишилося після смерті ОСОБА_11 Свої позовні вимоги вона обгрунтовувала тим, що вона є спадкоємцем за заповітом щодо усього майна, яке залишилося після смерті ОСОБА_11, померлого 16.08.2007 року.

          Розглядаючи позов у межах заявлених ОСОБА_1 підстав суд вважає, що він задоволенню не підлягає. Оскільки ОСОБА_1 не пов'язувала свої вимоги із необхідністю захисту її права власності або наявністю у неї права користування відповідною квартирою, у суду немає підстав аби оцінювати її вимоги у цьому аспекті. При цьому судом також не встановлено будь-яких обставин, котрі свідчили б про те, що проживання позивача у квартирі створює перешкоди для ОСОБА_1 у прийнятті спадщини, а внаслідок скасування приватизації квартири вона взагалі є такою, що не входить до складу спадщини, що залишилася після смерті ОСОБА_3

          Виходячи з наведенного суд  прийшов  до висновку  про необхідність  задовольнити  уточнені  позовні  вимоги Севост янова Є.О. ,а  у  задоволенні  зустрічних  позовних  вимог ОСОБА_1  необхідно відмовити.

    Керуючись вимогами  ст.261, ч.3  ст. 267 ЦК  України, ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» ст.ст.10,61,212-218,293,294 ЦПК  України  суд  ,   -        

                                                  в и р і ш и в  :

        Позовну заяву ОСОБА_2 задовольнити повністю.  Скасувати розпорядження Севастопольської міської державної  адміністрації  № 308\9 від 24.01.1995 року .

       Визнати недійсним свідоцтво  про право  власності  на  житло  від  25.01.1995 року видане  на  ім’я  ОСОБА_3.

      Відмовити  повністю  у задоволенні  зустрічного  позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2   про усунення  перешкод  у користуванні  квартирою № 17  в будинку №187  по проспекту  Ген. Острякова  у  м. Севастополі  .

      З повним рішенням суду сторони можуть ознайомитись  06.12.2011  року.

      Апеляційна  скарга  на  рішення  суду може  бути подана на  протязі  10-ти днів до Апеляційного суду міста  Севастополя  через Ленінський  районний суд міста Севастополя.

Головуючий:                                                                             А.Л.Борко