Дата документу 24.12.2011                                                                                                                            Справа  №2-4523/11

Рішення

Іменем України

28.11.2011 року                                                   Ленінський районний суд міста Вінниці

в складі: головуючого судді Федчишен С.А.,

при секретарі Підвисоцькій О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці цивільну справу за позовом Вінницького національного технічного університету до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення з квартири в гуртожитку, суд -

Встановив:

Вінницький національний технічний університет звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення з квартири АДРЕСА_2.

В позові зазначено, що ОСОБА_1 був направлений в м. Вінницю у якості військового замовника   оборонної   продукції,   яку   виготовляв   один   з   підрозділів   (спеціальне ко-технічне бюро (СКТБ) «Модуль») на той час Вінницького політехнічного інституту (нині - національний технічний університет). Оскільки представник замовника, в обов'язки якого перевіряти якість продукції та її відповідність вимогам замовлення, не мав житла у м. Вінниці, йому було дозволено проживати разом із дружиною - ОСОБА_2 та сином –ОСОБА_3 в житловому приміщенні для приїжджих готелю СКТБ «Модуль». Згодом СКТБ «Модуль»було ліквідовано, відповідно жодних замовлень підрозділ не виконував і в військовому представництві   відпала необхідність. З 12.07.2005 р. готелю СКТБ «Модуль»було надано статус гуртожитку №8 Вінницького національного технічного університету (а. с. 7-8).

В 2010 році ОСОБА_1 надав довідку про проживання та реєстрацію в іншому місці. З довідки з місця про склад сім'ї та реєстрацію від 20.05.2010р., наданої ПП «ОСОБА_4» стало відомо, що відповідачі забезпеченні житлом відповідно до чинного законодавства (а. с. 9).

Питання про   надання дозволу на реєстрацію  відповідачам вирішувалось на спільному засіданні адміністрації та профкому ВНТУ. Університет пропонував ОСОБА_1 надати довідку з БТІ про наявність чи відсутність  житла у власності усіх членів його сім'ї, проте такої довідки  надано не було.

20.06.2011   року   на   спільному   засіданні   адміністрації  та   профспілкового   комітету   працівників національного технічного університету  було прийнято рішення про виселення відповідачів з гуртожитку №8 ВНТУ. ОСОБА_1 був присутній на засіданні, про зміст рішення йому було відомо (а.с.12).

Відповідачам надавався строк для звільнення квартири АДРЕСА_2 (а. с. 13). Однак, на даний час вони квартиру не звільнили, що і стало причиною звернення до суду.

ВНТУ не міг дозволити реєстрацію відповідачів в гуртожитку АДРЕСА_2, оскільки вони зареєстровані у 3-кімн. квартирі загальною площею 62,9 кв. м. за адресою АДРЕСА_1, тобто забезпечені житлом відповідно до чинного законодавства з 1998 р. До того ж, на даний час відповідачі в університеті не працюють. (а. с. 14).

Відповідачі фактично не проживають у АДРЕСА_2, що підтверджується актами комісії ВНТУ, яка жодного разу не виявила перебування вказаних осіб у АДРЕСА_2 ( а. с. 17-24).

Як видно з показників лічильника спожитої води (а. с. 26-45), відповідачі водою не користуються, протягом тривалого часу взагалі показники не вказувались. Така обставина підтверджує факт не проживання відповідачів у АДРЕСА_2. Ордер на вселення в гуртожиток відповідачам не надавався.

Згідно з п. 44 Примірного положення про гуртожитки, громадян, які самоправно зайняли жилу площу в гуртожитку, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Так як гуртожиток №8 призначений для проживання виключно працівників університету із їх сім'ями, то перебування осіб, які не є працівниками університету та фактично не проживають постійно в гуртожитку, на думку позивача є протиправним.

В судовому засіданні представник Вінницького національного технічного університету підтримав позовні вимоги позивача, аргументуючи їх мотивами викладеними в позовній заяві, просив позов задовольнити.

Відповідачі та їх представник в суді позов не визнали, аргументуючи мотивами, викладеними в письмових запереченнях на позов. Крім того, просили суд застосувати строк позовної давності по даному спору.

По справі встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

З матеріалів справи та пояснень сторін вбачається, що ОСОБА_1 в травні 1991 році був направлений разом із сім'єю в м. Вінницю для проходження військової служби в СКТБ «Модуль»при Вінницькому політехнічному інституті та з дозволу директора СКТБ «Модуль»та профспілкового комітету Вінницького політехнічного інституту був поселений до номеру готельного типу (квартири № 8 станом на теперішній час) в готелі, який на той час перебував у віданні СКТБ «Модуль», за адресою: АДРЕСА_2.

До виходу у відставку відповідач та члени його сім»ї житлом забезпечені не були, хоча перебували на квартирному обліку.

Згідно свідоцтва про право власності на житло від 12.07.2005 року та реєстраційного посвідчення будівля №93-95 по вулиці Хмельницьке шосе в м. Вінниці належить на праві загальнодержавної власності державі в особі Міністерства освіти та науки і перебуває в оперативному управлінні Вінницького національного технічного університету.

З довідки з місця проживання про склад сім’ї та реєстрацію вбачається, що ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1.

Згідно довідки КП «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації»від 18.11.2011 року №5458 за відповідачами зареєстровано по 1/3 частки квартири АДРЕСА_1.   

Судом встановлено, що починаючи з середини 2009 року в квартирі № 8 проживає ОСОБА_3, що підтверджується довідкою, виданою 22.10.2009 року за підписом проректора ВНТУ Ковальчука В.І. Відсутність його в квартирі під час складання актів пов'язана і постійними службовими відрядження по території Вінницької області та Україні, так як він займається підприємницькою діяльністю, являється регіональним торговим представником торгової марки «Садолін», що потребує частих поїздок по регіону.

За весь час проживання у гуртожитку - більше 20 років (1991 по 2011 рік) відповідачі сплачували плату за його користування. Це підтверджується відповідними квитанціями. Тобто правомірно, без будь-яких порушень, та з відома адміністрації ВНТУ користувалися квартирою. Однак, лише в жовтні 2011 року, після спливу строку позовної давності адміністрація університету звернулася в суд з позовом про виселення відповідачів з гуртожитку. Із заявою про поновлення строку позовної давності з поважних причин позивач не звертався.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 4 ст. 267 цього Кодексу передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За таких обставин суд приходить до висновку, що в задоволені позову про виселення відповідачів з гуртожитку слід відмовити в зв’язку з спливом строку позовної давності звернення до суду.     

Враховуючи наведене, згідно ст.ст. 256, 257, 260, 261, 267, ЦК України та керуючись ст.ст. 10, 60, 213, 215-218 ЦПК  України, суд –

Вирішив:

          В позові Вінницького національного технічного університету до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення з квартири АДРЕСА_2 - відмовити.  

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня  отримання копії цього рішення.

Суддя: