КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
05 грудня 2011 року Справа № 2а-5421/11/1070
Приміщення суду за адресою: м. Київ, бул. Лесі Українки, 26, зал судових засідань № 1022
Київський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Леонтовича А.М.
при секретарі - Воронюк М.М.
за участю представників сторін
від позивача: (не прибув)
від відповідача: ОСОБА_2 (за довіреністю)
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом
до
про
Управління Пенсійного фонду України в місті Переяславі-Хмельницькому та Переяслав-Хмельницькому районі Київської області
Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області
зобов’язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
Управління Пенсійного фонду України в місті Переяславі-Хмельницькому та Переяслав-Хмельницькому районі Київської області (далі по тексту - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області (далі по тексту - відповідач) про зобов’язання Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області прийняти до загального заліку для подальшого відшкодування понесених витрат Управлінням Пенсійного фонду України у місті Переяслав-Хмельницькому Київської області на суму 59498 грн. 15 коп. та Управління Пенсійного фонду України у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області на суму 131299 грн. 90 коп., що в підсумку становить суму 190798,05 грн. та є сумою позову правонаступника вищевказаних реорганізованих управлінь Управління Пенсійного фонду України в місті Переяславі-Хмельницькому та Переяслав-Хмельницькому районі.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Управління Пенсійного фонду України в місті Переяславі-Хмельницькому та Переяслав-Хмельницькому районі Київської області у силу вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», пункту 7 Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та положень постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян»має право на відшкодування витрат на державну адресну допомогу та допомогу на поховання. Тому позивач простить зобов’язати відповідача прийняти зазначені витрати до загального заліку для подальшого відшкодування.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2011 року відкрито провадження у справі та призначено справу розгляду у судовому засіданні на 5 грудня 2011 року.
5 грудня 2011 року до Київського кружного адміністративного суду надійшло клопотання представника позивача у якому він просить провести розгляд справи за відсутності представника Управління Пенсійного фонду України в місті Переяславі-Хмельницькому та Переяслав-Хмельницькому районі Київської області за наявними у справі доказами.
Ураховуючи ту обставину, що від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності суд ухвалив здійснювати розгляд справи без участі представника позивача за наявними у справі доказами.
У судовому засіданні представник відповідача позов не визнав, надав суду письмові заперечення проти позову, а також пояснив, що відповідачем прийнято до заліку заявлені у акті щомісячної звірки витрати щодо відшкодування сум виплачених пенсій (основний розмір), сум виплаченої щомісячної цільової грошової допомоги на прожиття, сум витрат з виплати і доставки пенсій, що підтверджується атами щомісячної звірки, копії яких наявні у матеріалах справи. При цьому відповідач не прийняв до відшкодування заявлені позивачем суми державної адресної допомоги, суми виплати та доставки такої допомоги та суми витрат на поховання, виплачених сім’ї померлого або особі, яка здійснила поховання особи, яка отримувала пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, оскільки відшкодування таких витрат відповідачем чинним законодавством України не передбачено.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, врахувавши норми закону, які діяли на момент виникнення правовідносин між сторонами, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Пенсійного фонду України»від 27.07.2011 року № 803 було утворено Управління Пенсійного фонду України в м. Переяславі-Хмельницькому та Переяслав-Хмельницькому районі шляхом злиття Управління Пенсійного фонду України у м. Переяслав-Хмельницькому та Управління Пенсійного фонду України у Переяслав-Хмельницькому районі. У зв’язку із злиттям вказаних управлінь Управління Пенсійного фонду України в м. Переяславі-Хмельницькому та Переяслав-Хмельницькому районі стало їх правонаступником.
Відповідно до матеріалів справи, у період з січня по вересень 2011 року Управління Пенсійного фонду України у місті Переяслав-Хмельницькому та Управління Пенсійного фонду України у Переяслав-Хмельницькому районі здійснювали виплату пенсій особам, які втратили працездатність внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, та особам, які втратили годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
У тих випадах, коли розмір пенсії не досягав прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, позивач здійснював виплату пенсій разом із щомісячною державною адресною допомогою до пенсії у сумі, що не досягала встановленого прожиткового мінімуму. Такі виплати здійснювались позивачем на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 року № 265 «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян».
Оскільки виплата пенсій особам, які втратили працездатність внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, та особам, які втратили годувальника який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, здійснюється за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, позивач і відповідач щомісячно проводили звірку витрат по особових справах потерпілих. Результати звірки оформлювались двосторонніми актами (а.с. 9-26).
За результатами звірки відповідач прийняв до заліку витрати позивача, що пов’язані з виплатою пенсій (основний розмір), щомісячної цільової грошової допомоги на прожиття, виплатою і доставкою таких пенсій. При цьому відповідач не прийняв до заліку заявлені позивачем до відшкодування витрати щомісячної державної адресної допомоги, витрати на допомогу на поховання, виплачену сім’ї померлого або особі, яка здійснила поховання особи, яка отримувала пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та відповідні витрати на виплату і доставку таких пенсій.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовано Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»від 23.09.1999 року № 1105-XI, Порядком проведення витрат на поховання у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2001 року N 826, Положенням про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2001 року N 1094, постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян»від 26.03.2008 року № 265, Порядком відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженим спільною постановою правління Пенсійного фонду України і правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 4 березня 2003 року N 5-4/4 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16 травня 2003 р. за N 376/7697 (далі по тексту –Порядок), (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
В силу пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»від 23.09.1999 року № 1105-XIV (далі по тексту –Закон України від 23.09.1999 року № 1105-XIV).
Одним з основних принципів страхування від нещасного випадку на виробництві, що визначений статтею 5 вказаного Закону, є цільове використання коштів страхування від нещасного випадку.
Відповідно до статті 15 Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків.
Згідно із статтями 13, 14 Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг. При цьому, під нещасним випадком розуміється обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть.
Статтею 21 Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV визначено вичерпний перелік соціальних послуг та виплат, які здійснюються та відшкодовуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків. Так, відповідно до статті 21 цього Закону, у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку, своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні:
- допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;
- одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого;
- щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого;
- пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;
- пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;
- допомогу дитині відповідно до статті 9 цього Закону.
Страховими виплатами є грошові суми, які згідно із статтею 21 Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Порядок визначення розміру щомісячних страхових виплат визначається статтею 34 Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV, якою передбачено, зокрема, що сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров'я.
Зі змісту наведених норм вбачається, що виплата щомісячної адресної державної допомоги та витрати на її виплату і доставку не входять до переліку соціальних послуг та виплат, які здійснюються та відшкодовуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків на підставі Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV.
Розглядаючи посилання позивача на положення Порядку як на правову підставу для прийняття до загального заліку для подальшого відшкодування відповідачем витрат, понесених позивачем у зв’язку виплатою щомісячної державної адресної допомоги та витрат на виплату і доставку таких пенсій суд зазначає наступне.
Пунктом 4 Порядку передбачено, що відшкодуванню підлягають суми, що виплачуються відповідно до Законів України «Про пенсійне забезпечення», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»та інших нормативно-правових актів, а саме:
- сума основного розміру пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;
- щомісячна цільова грошова допомога на прожиття, якщо така надавалася пенсіонеру, який одержував вищезазначену пенсію;
- допомога на поховання сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання особи, яка отримувала вищезазначену пенсію;
- сума витрат Пенсійного фонду з виплати і доставки вищезазначених пенсій.
Зі змісту наведеного положення вбачається, що суми адресної допомоги та витрати на її виплату й доставку не підлягають прийняттю до заліку відповідачем, оскільки вони не включені до переліку витрат, що підлягають відшкодуванню та не відшкодовуються на централізованому рівні Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Тому суд вважає посилання позивача на пункт 7 Порядку як на підставу прийняття до заліку відповідачем витрат на адресну допомогу безпідставним.
Вирішуючи питання про застосування до спірних правовідносин положень Постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 № 265 «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян», суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, забезпечує проведення політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 № 265 встановлено, що в разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною та щомісячної доплати до пенсії у зв'язку з втратою годувальника членам сімей шахтарів, смерть яких настала внаслідок нещасного випадку на виробництві) не досягає в осіб, яким призначено пенсію у зв'язку з втратою годувальника, на одного непрацездатного члена сім'ї 100 відсотків, на двох - 120 відсотків, на трьох і більше - 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога до пенсії у сумі, що не вистачає до зазначених розмірів.
Проте, у пункті 4 вказаної постанови, Кабінет Міністрів України також встановив, що виплата щомісячної державної адресної допомоги, передбаченої цією постановою, здійснюється за рахунок коштів, з яких виплачується пенсія або державна соціальна допомога. Тобто, вирішуючи питання про джерело виплати щомісячної державної адресної допомоги, Кабінет Міністрів України фактично прийняв рішення про розпорядження коштами Фонду соціального страхування від нещасних випадків.
Як вже зазначалось судом, Конституцією України встановлено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
У сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності таким законом є Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», яким не передбачено здійснення виплати щомісячної державної адресної допомоги до пенсії та витрат на її виплату та доставку за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків.
Відповідно до статей 15, 16 Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV Фонд соціального страхування від нещасних випадків є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням. Управління Фондом соціального страхування від нещасних випадків здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців. Безпосереднє управління Фондом соціального страхування від нещасних випадків здійснюють його правління та виконавча дирекція.
Державна адресна допомога, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України №265 від 26.03.2008 р. «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян»та підвищення до пенсії, яке передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2009 року № 198 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», не відносяться до переліку виплат для відшкодування завданої каліцтвом шкоди, окрім того, вони не пов’язані із страховими випадками, а тому не повинні відшкодовуватись відповідачем.
Кабінет Міністрів України, відповідно до Конституції України та законів України, не наділено повноваженнями щодо розпорядження коштами Фонду соціального страхування від нещасних випадків.
Основний Закон України зобов’язує органи державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 6, частина друга статті 19).
У силу частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи із пріоритетності законів над підзаконними актами, при вирішенні даного спору, суд дійшов висновку, що постанова Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 № 265 «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян»в частині визначення джерела виплати щомісячної державної адресної допомоги (за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків) застосуванню не підлягає.
Зважаючи на вищезазначене, відмова відповідача прийнятті до заліку витрат, понесених Управлінням Пенсійного фонду України на виплату щомісячної державної адресної допомоги та витрат на виплату такої допомоги та її доставку, є правомірною, оскільки правові підстави для такого відшкодування за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відсутні.
Розглянувши вимогу позивача щодо зобов’язання Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області прийняти до загального заліку для подальшого відшкодування витрати на допомогу на поховання, виплачену сім’ї померлого або особі, яка здійснила поховання особи, яка отримувала пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (далі по тексту –витрати на поховання) суд вважає її необґрунтованою, виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 8 статті 34 Закону України 23.09.1999 № 1105-XIV у разі смерті потерпілого від нещасного випадку або професійного захворювання витрати на його поховання несе Фонд соціального страхування від нещасних випадків згідно з порядком, визначеним Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2 Порядку проведення витрат на поховання у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання встановлено, що витрати на поховання провадяться у разі смерті потерпілого, що настала за обставин, за яких настає страховий випадок державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України.
При цьому факт наявності нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання засвідчується документами, передбаченими Положенням про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2001 р. N 1094.
Зі змісту зазначених нормативно-правових актів вбачається, що допомога на поховання приймається до заліку та може бути відшкодована лише у тому випадку, якщо смерть особи настала за наслідками нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, що підтверджено відповідними документами, зокрема висновками спеціальних медичних закладів.
Відповідно до статей 71, 86 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Врахувавши, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що смерть особи, на поховання якої здійснювалися виплати, настала унаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, а також факту смерті особи, яка отримувала пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, суд вважає зазначену вимогу необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, врахувавши ту обставину , що відповідачем у повній мірі доведено правомірність дій щодо невключення до загального заліку окремих витрат, понесених позивачем, суд дійшов висновку, що адміністративний позов Управління Пенсійного фонду України в місті Переяславі-Хмельницькому та Переяслав-Хмельницькому районі Київської області задоволенню не підлягає.
Доказів, які б спростовували доводи відповідача позивач суду не надав.
Відповідно до частини 2 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони –суб’єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
За відсутності витрат відповідача –суб’єкта владних повноважень, пов’язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.
Керуючись статтями 9, 69-71, 86, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні –протягом десяти днів з дня отримання її копії.
Суддя Леонтович А.М.
Постанова у повному обсязі виготовлена 08 грудня 2011 року.