У Х В А Л А

 ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

30 листопада 2011 року                         м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Пшонки М.П.

суддів:                 Кафідової О.В.,   Макарчука М.А.,

Маляренка А.В., Писаної Т.О.

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до приватного підприємства «Універсалплюс», ОСОБА_7 про повернення майна або стягнення вартості ремонту, за касаційною скаргою приватного підприємства «Універсалплюс», ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Львівської області від            22 вересня 2011 року,-

 в с т а н о в и л а:

    Позивач звернулася до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи його тим, що вона є власником автонавантажувача марки «Балканар» ДВ 1733 з двигуном Д-2500, вартістю 60 000 гривень, який був переданий в користування засновнику ПП «Універсал-плюс» ОСОБА_8  та директору ОСОБА_7 Вказаним автонавантажувачем, який знаходився за адресою: АДРЕСА_1, користувалися працівники ПП «Універсал-плюс».

    18 та 19 жовтня 2007 року відбулося викрадення складових частин автонавантажувача, а вартість відновлювальних робіт необхідних для приведення останнього у робочий стан становить 28 065,00 гривень.

    Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 10 грудня     2010 року позовні вимоги ОСОБА_6 залишені без задоволення.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 22 вересня         2011 року вищезазначене рішення Личаківського районного суду м. Львова від 10 грудня 2010 року в частині відмови у позові ОСОБА_6 до приватного підприємства «Універсал-плюс» про стягнення 28065 гривень скасовано і ухвалено нове рішення про задоволення цих вимог.

    У касаційній скарзі заявники просять скасувати рішення апеляційного суду Львівської області від 22 вересня 2011 року, рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла  висновку, що касаційна скарга підлягає  задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6 03.09.2004 року придбала автонавантажувач ДВ-1733 за ціною 22 000 гривень.

27 березня 2007 року між ПП «Універсал-плюс» та ОСОБА_6 був укладений попередній договір про наміри співпраці з організації виробництва піноблоків, для чого остання надає, серед іншого, дизельний автонавантажувач, який буде зберігатися за адресою: АДРЕСА_1.

В період часу з 18 по 19 жовтня 2007 року на АДРЕСА_1 невідома особа вчинила крадіжку комплектуючих деталей до автонавантажувача марки «Балканар», які належать ОСОБА_6

За вказаною адресою розташовані нежитлові приміщення, земельна ділянка є територією загального користування, а частина нежитлових приміщень, що розташовані за вказаною адресою, а саме  приміщення під     № 4, площею 53,6 кв.м., № 3 , площею 140,2 кв.м. та приміщення частини складу збуту під номерами від 1 до 12 належать на праві власності ФОП ОСОБА_9, однак на підставі договору оренди від 05.09.2006 року вказаними приміщеннями користувалося та володіло ПП «Універсал-плюс».

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив із недоведеності факту передачі позивачем спірного майна підприємству для його експлуатації, а відтак відсутні будь-які договірні зобов’язання між сторонами по справі.

Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 виходив з того, що висновок суду про відсутність доказів щодо передачі ОСОБА_6 спірного майна на виконання попереднього договору суперечить матеріалам справи, так як відповідно до акту від 19.10.2007 року спеціально створеною комісією за участю представників підприємства, у тому числі і ОСОБА_7, а також підприємця ОСОБА_9, проведено огляд автонавантажувача та встановлено факт його розкрадання.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

  Проте зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанцій не відповідає.

Суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення  не звернув уваги на те, що договірних зобов’язань між сторонами по справі не виникло, вина відповідача у розкраданні деталей автонавантажувача марки «Балканар» не доведена, а укладення попереднього договору між сторонами не підтверджує факт передачі автонавантажувача позивачкою відповідачам, оскільки основного договору, як це вимагає ст. 635 ЦК України , між сторонами укладено не було.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про задоволення позовних вимог в частині стягнення 28065 гривень, суд апеляційної інстанції у порушення ст. 316 ЦПК України не навів в своєму рішенні результати оцінки доказів та мотиви, на підставі яких дійшов такого висновку.  

Відповідно до ст. 339 ЦПК України  установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

В порушення зазначених норм суд апеляційної інстанцій  не врахував вищевикладеного, що свідчить про те, що рішення  постановлене з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права,  у зв`язку  з чим рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції..

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-

              у х в а л и л а :

          Касаційну скаргу приватного підприємства «Універсалплюс», ОСОБА_7 – задовольнити.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 22 вересня 2011 року скасувати, рішення Личаківського районного суду м. Львова від 10 грудня 2010 року залишити в силі.

Ухвала оскарження не підлягає.

Головуючий: М.П. Пшонка

Судді: О.В. Кафідова

М.А. Макарчук

А.В. Маляренко

Т.О. Писана