У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2011 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Пшонки М.П.,
суддів: Кафідової О.В.,
Маляренка А.В., Макарчука М.А.,
Писаної Т.О.,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 та Рахівської міської ради Закарпатської області про визнання права власності, скасування рішення органу місцевого самоврядування і свідоцтва про право власності на нерухоме майно та за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про часткове скасування рішення органу місцевого самоврядування і свідоцтва про право власності на нерухоме майно та визнання права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_7, який діє через представника ОСОБА_8, на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 25 травня 2011 року,
в с т а н о в и л а:
У серпні 2009 року ОСОБА_6 звернулася до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що в період перебування з ОСОБА_7 у фактичних шлюбних відносинах з 1990 року вони разом побудували спірний будинок АДРЕСА_1 право власності на який відповідач після припинення шлюбних відносин оформив за собою. Посилаючись на те, що спірний будинок є спільною сумісною власністю, позивачка просила суд задовольнити її позов.
У грудні 2009 року ОСОБА_7 звернувся до суду з указаним позовом про визнання спільною сумісною власністю набутого за час перебування у фактичних шлюбних відносинах будинку АДРЕСА_1 яке після припинення шлюбних відносин ОСОБА_6 оформила за собою. Посилаючись на те, що спірне майно є спільною сумісною власністю, позивач просив суд задовольнити його позов.
Обидва позови були об’єднані в одне провадження ухвалою суду від 8 лютого 2010 року.
Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 30 березня 2011 року у задоволенні обох позовів було відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 25 травня 2011 року рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 30 березня 2011 року змінено, а саме: скасовано у частині відмови в позові ОСОБА_6 та позов ОСОБА_6 задоволено: рішення виконкому Рахівської міської ради №148 від 4 грудня 2008 року «Про оформлення права власності на житловий будинок» і видане ОСОБА_7 свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 17 грудня 2008 року серії САС №122085 в Ѕ частині скасувати та визнати за ОСОБА_6 право власності на Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_1
У касаційній скарзі ОСОБА_7 порушує питання про скасування рішення апеляційного суду Закарпатської області від 25 травня 2011 року та залишення в силі рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 30 березня 2011 року, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються лише в частині вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про скасування в частині рішення органу місцевого самоврядування, часткове скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно і визнання права власності на нерухоме майно, тому рішення в іншій частині судом касаційної інстанції не переглядаються (ч. 1 ст. 335 ЦПК України).
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Судами встановлено, що ОСОБА_6 перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_7 в період з 1990 року по 2005 рік. В цей період було розпочате будівництво спірного будинку АДРЕСА_1 на який ОСОБА_7 4 грудня 2008 року отримав оспорюване свідоцтво про право власності.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_6 місцевий суд виходив з того, що позивачкою не доведено її участі у будівництві спірного майна.
Скасовуючи рішення місцевого суду в цій частині апеляційний суд виходив з того, що до спірних правовідносин належить застосовувати саме норми Сімейного кодексу України, відповідно до ст. ст. 60, 63, 70 та 74 (глави 8) якого спірне майно є спільною сумісною власністю позивачки та відповідача з рівними частинами.
Проте з такими висновками обох судів погодитись не можна.
Відповідно до п. 1 розд. VII Прикінцевих положень Сімейного Кодексу України цей Кодекс набуває чинності одночасно з набуттям чинності Цивільним кодексом України, тобто з 1 січня 2004 року, й до сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов’язків, що виникли після набуття ним чинності. Ці права і обов’язки, визначаються на підставах, передбачених СК України, у тому числі й положеннями ч. 1 ст. 74 цього Кодексу.
В зв’язку з наведеним, під час вирішення позову про визнання права власності на майно, набуте чоловіком та жінкою під час спільного проживання без укладення шлюбу, суду слід враховувати час виникнення таких відносин.
У випадку, коли такі відносини виникли до 01 січня 2004 року, тобто до набуття чинності СК України, спільною сумісною власністю є майно нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону «Про власність», ст. 22 КпШС України), майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім’ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об’єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1 ст. 17, ст. 18, п. 2 ст. 17 Закону України «Про власність»), тощо.
У інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не був визначений і учасники спільної власності під час придбання майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створені спільної власності, що викладено в роз’ясненні п. 5 постанови № 20 Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності».
Таким чином для визнання за особою, яка проживала з іншою особою без укладення шлюбу, права власності на частку у спірному майні, набутому до 1 січня 2004 року, вона має надати суду належні та допустимі докази про власну участь у набутті цього майна, оскільки сам по собі факт спільного проживання без реєстрації шлюбу, без визначення ступеня її участі працею і коштами у створенні спільної часткової власності не може бути підставою для визнання права власності на половину спірного майна.
З урахуванням вказаного, суди при розгляді даної справи повинні були з’ясувати, яке майно належало сторонам на час припинення фактичних шлюбних відносин; який статус мало це майно – нерухоме майно чи об’єкт незавершеного будівництва, якщо будинок станом на 2005 рік не введено у експлуатацію; якою була участь кожного із подружжя у придбанні цього майна.
Суди у порушення вимог статей 214, 215 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, у достатньому обсязі не визначилися з характером спірних правовідносин, а тому, допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_6 підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись 335, 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.
Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 30 березня 2011 року та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 25 травня 2011 року в частині вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_7 та Рахівської міської ради Закарпатської області про визнання права власності, скасування рішення органу місцевого самоврядування і свідоцтва про право власності на нерухоме майно скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
У решті рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 30 березня 2011 року та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 25 травня 2011 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.П. Пшонка
Судді: О.В. Кафідова
М.А. Макарчук
А.В. Маляренко
Т.О. Писана