ПРОЕКТ

У Х В А Л А

   ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

14   грудня 2011  року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого Пшонки М.П.

Суддів: Леванчука А.О.,

Мазур Л.М., Макарчука М.А.,

Писаної Т.О.

розглянувши у судовому засіданні в відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа – приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_8, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 14 вересня 2011 року,

     в с т а н о в и л а:

У листопаді 2011 року ОСОБА_6 звернувся з позовом посилаючись на те, що йому на праві власності належала квартира АДРЕСА_1. Квартиру він нікому не продавав, не дарував, заборону на продаж, дарування та інше він не знімав. У січні
2010 року він вимушений був тимчасово оселитись в квартирі своєї матері за адресою АДРЕСА_2, так як вона зламала шийку стегна та потребувала стороннього догляду. Однак він продовжував сплачувати комунальні послуги за квартиру  АДРЕСА_1. 20 листопада 2010 року його мати ОСОБА_9 поїхала в його квартиру і зі слів сусідів дізналася, що його квартира виставлена на продаж, в ній проводиться ремонт. З витягу Державного реєстру йому стало відомо, що він нібито продав свою квартиру ОСОБА_7, що не відповідає дійсності. Просив суд визнати недійсним договір купівлі–продажу квартири АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрований в реєстрі за № 2658 та зобов’язати ОП ЗМБТІ  анулювати реєстрацію зазначеної квартири на ім’я
ОСОБА_7 та поновити реєстрацію у спірній квартирі на ім’я
ОСОБА_6

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 17 травня
2011 року позов ОСОБА_6 задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі–продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 12 червня 2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрований в реєстрі за
№ 2658. Зобов’язано ОП ЗМБТІ  анулювати реєстрацію спірної квартири на ім’я ОСОБА_7 та поновити реєстрацію цієї квартири на ім’я
ОСОБА_6

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 14 вересня
2011 року рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 17 травня
2011 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати вказане рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Проте зазначеним вимогам рішення апеляційного суду не відповідає.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_6, апеляційний суд виходив з того, що відповідач ОСОБА_7 є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, а позивач не був стороною у договорі купівлі-продажу від 12 червня 2010 року, а тому підстави для визнання спірної угоди недійсною, відсутні .

Проте погодитися з таким висновком суду не можна, суд дійшов його у зв’язку з порушенням норм матеріального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Судом встановлено, що квартира  АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_6 на підставі договору довічного утримання.

Судом також встановлено, що невстановлена особа в період з серпня по жовтень 2010 року заволоділа квартирою позивача і від його імені уклала договір купівлі-продажу від 12 червня 2010 року із відповідачем
ОСОБА_7

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на обставини укладення спірного договору купівлі-продажу і помилився в характері спірних правовідносин та дійшов неправильного висновку про те, що право позивача не підлягає захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого ст. ст. 215, 216 ЦК України, а такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

При цьому, апеляційний суд не звернув уваги не те, що позовні вимоги ОСОБА_6 ґрунтуються на вимогах про недійсність угоди між ним та відповідачем, а не з інших правових підстав, зокрема, і не на витребуванні майна  з чужого незаконного володіння (віндикаційних вимог).

Враховуючи викладене, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню.

Встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що ОСОБА_6, як власник майна, в силу
ст. 215 ЦК України має право на звернення до суду, як заінтересована особа з позовом про визнання правочину недійсним, та про те, що позивачем наведено достатньо підстав для визнання спірного правочину недійсним.

Під час установлення зазначених фактів судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, рішення суду відповідає вимогам матеріального права та встановленим обставинам справи й скасоване апеляційним судом помилково.

Відповідно до вимог ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 14 вересня
2011 року скасувати, рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 17 травня 2011 року залишити в силі.

 Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий

Судді: М.П. Пшонка

А.О. Леванчук

Л.М. Мазур

М.А. Макарчук

Т.О. Писана