У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 листопада 2011 року м. Київ
Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Пшонка М.П., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 квітня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 5 серпня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_2, Києво-Святошинського Бюро технічної інвентаризації, Першої Київської обласної державної нотаріальної контори про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, зобов’язання вчинити дії та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: Головне управління юстиції в Київській області, ОСОБА_5, про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом та про визнання права власності на спадкове майно,
в с т а н о в и в :
У лютому 2011 року позивачі звернулися до суду з позовом до ОСОБА_2 та після уточнення позовних вимог просили визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом від 5 березня 1997 року №2-556 та від 9 січня 2001 року №4-3175, зобов’язати Першу Київську обласну державну нотаріальну контору видати дублікат свідоцтва про право на спадщину за законом від 10 листопада 1983 року на ім’я ОСОБА_3 на ОСОБА_4, а також зобов’язати Києво-Святошинське міжміське Бюро технічної інвентаризації зареєструвати кожному: ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 по 1/3 частині житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 10 листопада 1983 року.
Свої вимоги мотивували тим, що 3 липня 1978 року в автомобільній аварії загинули їх батьки: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Єдиними спадкоємцями залишились діти померлих, які і є сторонами по справі. Після смерті батьків відкрилася спадщина на житловий будинок з надвірними будівлями та належною до нього земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
10 листопада 1983 року їм було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого кожному із братів перейшло у власність по 1/3 частині вказаного житлового будинку.
Однак, незважаючи на наявність вищезазначеного свідоцтва, Перша Київська обласна державна нотаріальна контора повторно розглядає питання про спадкування та 5 березня 1997 року видає інше свідоцтво про право на спадщину за законом за №2-566 на Ѕ частину спірного будинку на ім’я ОСОБА_4, а також 9 жовтня 2001 року видає свідоцтво №4-3175 на Ѕ частину спадкового майна на ім’я ОСОБА_3
Відповідач, у свою чергу, звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину за законом від 10 листопада 1983 року, а також від 9 жовтня 2001 року, та просив визнати за ним право власності на спадкове майно.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 квітня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 5 серпня 2011 року, позовні вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом від 5 березня 1997 року №2-556 та від 9 жовтня 2001 року за №4-3175. В решті позову відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 порушує питання про скасування ухвалених судових рішень та просить ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права .
Крім того, скаржник просить поновити строк касаційного оскарження постановлених судових рішень.
Зважаючи на те, що строк касаційного оскарження пропущений скаржником з поважних причин, суд вважає за можливе поновити його.
У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції, з чим погодився і апеляційний суд, дійшов вірного висновку та правильно виходив з того, що видаючи свідоцтва про право на спадщину від 16 лютого 1996 року та 9 жовтня 2001 року, Перша Київська обласна державна нотаріальна контора допустила порушення ст. 560 ЦК Української РСР в редакції 1963 року, відповідно до змісту якої, свідоцтво про право на спадщину видається тільки один раз.
Також, суди, з’ясувавши обставини справи, давши їм належну оцінку, дійшли правильного висновку щодо відсутності підстав для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 10 листопада 1983 року у відповідності з вимогами законодавства, чинного на той час.
Із матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.
Керуючись п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України,
у х в а л и в:
Поновити ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 квітня 2011 року та ухвали апеляційного суду Київської області від 5 серпня 2011 року.
Відмовити ОСОБА_2 у відкритті касаційного провадження в справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_2, Києво-Святошинського Бюро технічної інвентаризації, Першої Київської обласної державної нотаріальної контори про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, зобов’язання вчинити дії та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: Головне управління юстиції в Київській області, ОСОБА_5, про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом та про визнання права власності на спадкове майно, за касаційною скаргою на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 квітня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 5 серпня 2011 року.
Додані до скарги матеріали повернути заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ М.П. Пшонка