Справа № 347/1058/24

Провадження № 2/347/42/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2025 року                        м. Косів

Косівський районний суд, Івано-Франківської області в складі:

головуючої-судді: Крилюк М.І.,

секретаря: Лазорик Л.В.,

з участю адвокатів: Богданець Ю.М., Лазоришина І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Косів справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним мотивуючи свої вимоги тим, що вона народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Старий Косів Косівського району Івано- Франківської області, де проживає і на даний час. Її батьками є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Окрім позивачки в батьків була ще сестра ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В 1986 році сестра ОСОБА_5 вийшла заміж за ОСОБА_6 і взяла шлюбне прізвище ОСОБА_7 . У шлюбі з ОСОБА_6 сестра ОСОБА_7 прожила до 1998 року. Дітей у шлюбі в них не було.

15 вересня 1998 року шлюб між ОСОБА_6 та сестрою ОСОБА_7 було розірвано. Після розірвання шлюбу сестра залишила шлюбне прізвище ОСОБА_7 .

З 2004 року по 2020 рік сестра ОСОБА_7 співпроживала в так званому цивільному шлюбі без реєстрації офіційних відносин з ОСОБА_2 , спільних дітей в них також не було. Протягом їхнього спільного життя відповідач систематично застосував щодо сестри психологічне та фізичне насильство. Це при тому, що сестра ОСОБА_7 мала третю групу інвалідності і часто оперувалась в зв`язку з травмою ноги, отриманою після дорожньо-транспортної пригоди.

Сестра ОСОБА_7 -проживала у власному будинку по АДРЕСА_1 а ІНФОРМАЦІЯ_3 вона у віці 62 років померла.

Похорони сестри ОСОБА_7 та весь пов`язаний із цим обряд було проведено позивачкою в справі за власний кошт.

Після смерті сестри ОСОБА_7 відкрилась спадщина на все належне їй майно, зокрема: на житловий будинок з господарськими спорудами та будівлями, які розташовані по АДРЕСА_1 : земельну ділянку площею 0,0800 га кадастровий номер 2623682403:03:001:0262 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд та будівель за адресою АДРЕСА_1 .

Оскільки інших спадкоємців в покійної сестри ОСОБА_7 окрім позивачки не залишилось, то на початку березня 2024 року вона звернулась до приватного нотаріуса Косівського нотаріального округу Івано-Франківської області із заявою про прийняття спадщини.

Однак нотаріус повідомив їй про те, що вона як сестра за законом не може успадкувати майно покійної сестри ОСОБА_7 оскільки за життя остання вчинила заповідальне розпорядження на іншу особу.

При зверненні до Вербовецького старостинеького округу Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області, їй видали довідку за вих. №56/04-08/2 від 04.03.2024 року про те, що заповіт від імені померлої ОСОБА_7 посвідчений у виконкомі Вербовецької сільської ради 06 серпня 2012 року за реєстром №97, який не змінений і не скасований, реєстраційний номер у Спадковому реєстрі №53293975.

До того моменту, тобто до 04 березня 2024 року, їй взагалі нічого не було відомо про те, що сестра ОСОБА_7 за життя вчинила заповідальне розпорядження, адже про це вона ніколи нічого їй не говорила, хоча вони були дуже близькими.

З наданої позивачці у Вербовецькому старостинському окрузі Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області копії заповіту від 06.08.2021 року вона вперше дізналась про те, що сестра ОСОБА_7 заповіла все своє майно на користь ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_4 тобто відповідача.

Вважає, що заповіт укладений був її сестрою не із власного волевиявлення а під приводом шантажу, погроз та залякувань із сторони відповідача у зв`язку із чим просить визнати заповіт недійсним.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала з підстав викладених в позовній заяві, пояснила, що її сестра ОСОБА_7 проживала деякий час в цивільному шлюбі із ОСОБА_2 , відповідачем в справі. До моменту відкриття спадщини їй взагалі нічого не було відомо про те, що сестра ОСОБА_7 за життя, ще мВ серпні 2012 році вчинила заповідальне розпорядження, про це вона ніколи нічого їй не говорила. Після смерті сестри вона за власний кошт проводила весь похоронний обряд. Вважає недійсним заповіт складений від імені ОСОБА_8 так як сумнівається у такому волевиявленні сестри. Просить позов задоволити.

Представник позивачки, адвокат Богданець Ю.М. просить позовні вимоги ОСОБА_1 задоволити з підстав викладених в позовній заяві та поновити строк позовної давності як таких що пропущений із поважних причин, а зокрема, що про укладення оспорюваного заповіту позивачка дізналася тільки в березні 2024 року.

Відповідач в справі ОСОБА_2 вимоги позову не визнав, пояснив що із ОСОБА_9 , сестрою позивачки, він проживав в незареєстрованому шлюбі у фактичних шлюбних відносинах біля 20 ти років. За час спільного проживання він своєю працею та коштом робив все для покращення будинковолодіння та для утримання його в належному стані. Незадовго до смерті ОСОБА_8 вони припинили спільно проживати. Після смерті ОСОБА_8 йому стало відомо, про складений в його користь заповіт, який він вважає дійсним та підстав для його скасування немає.

Представник відповідача, адвокат Лазоришин І.І. вважає вимоги позивачки такими, що не підлягають задоволенню оскільки останньою не наведено будь-яких правових підстав для задоволення позовних вимог щодо скасування заповіту. Фактично ОСОБА_7 не тільки перебувала з ОСОБА_1 весь час з дня смерті їхньої матері у неприязних стосунках, а і не спілкувалися між собою. При чому позивачка ОСОБА_1 не вперше порушує спір щодо майна. Будь-яких доказів позивачкою в підставу заявлених нею вимог до суду не надано, просить в позові відмовити.

Суд вислухавши сторони та їх представників, вивчивши матеріали справи вважає позовні вимоги безпідставними і такими, що не підлягають до задоволення з наступних підстав:

В судовому засіданні встановлено, що позивачка в справі, ОСОБА_1 доводиться рідною сестрою ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_5 . Вказаний факт, родинних відносин підтверджується долученими до справи копіями свідоцтв про народження а.с.8, 9.

Свідоцтвом про смерть а.с.14 стверджено, що ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Довідкою Вербовецького старостинського округу №56/04-08/2 від 04.03.2024 року стверджено, що ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , на день смерті була зареєстрована та постійно проживала одна в житловому будинку, який знаходиться в АДРЕСА_1 . Заповіт від імені померлої ОСОБА_7 посвідчений у виконкомі Вербовецької сільської ради 06 серпня 2012 року за реєстром № 97 , який не змінений і не скасований , реєстраційний номер у Спадковому Реєстрі №53293975 .

Із долученого до матеріалів справи копії оскаржуваного позивачкою в справі, заповіту посвідченого секретарем виконавчого комітету Вербовецької сільської ради Зузяк М.Т. від 06.08.2012 року вбачається , що ОСОБА_7 на випадок смерті зробила таке заповітне розпорядження: все своє майно де б воно не було і з чого б воно не складалось і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що за законом матиме право заповіла – ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 .

До спадкового майна після смерті ОСОБА_7 належить житловий будинок з господарськими спорудами та будівлями, які розташовані по АДРЕСА_1 а.с.18, 19-23: земельна ділянка площею 0,0800 га кадастровий номер 2623682403:03:001:0262 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд та будівель за адресою АДРЕСА_1 – а.с. 24.

Позивачка в підставу визнання недійсним та скасування заповіту складеного ОСОБА_7 06.08.2012 року посилається на те, що такий заповіт укладений був її сестрою не із власного волевиявлення а під приводом шантажу, погроз та залякувань із сторони відповідача у зв`язку із чим просить визнати заповіт недійсним.

Разом із тим в підтвердження вказаного факту останньою долучено тільки копії кредитних договорів укладених ОСОБА_7 (а.с.25, 26) та повідомлення (досудове попередження) КС «Косівська» про погашення суми боргу за кредитними договорами (а.с.27, 28).

Суд звертає увагу, що як кредитні договори так і повідомлення КС «Косівська» були укладені та стосувались виключно як боржника за кредитними зобов`язаннями – ОСОБА_7 а відтак сумнівним є факт тиску та погроз зі сторони відповідача .

Окрім того посилання позивачки на той факт, що вона із сестрою ОСОБА_7 була близькою і про наявність заповіту остання їй була б повідомила спростовано долученим відповідачем копією рішення Косівського районного суду від 23.09.2008 року а.с.36- 37 за яким позов ОСОБА_7 до ОСОБА_1 про встановлення права власності задоволено та вирішено визнати за ОСОБА_7 права власності на майно на 5/6 будинковолодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1 , що складається з житлового будинку, літньої кухні, стайні, комори, навісу, відмостки, вбиральні, огорожі, криниці.

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Законодавець визначив пріоритет спадкування за заповітом над спадкуванням за законом, зазначивши у ч. 2 ст. 1223 ЦК України, що спадкування за законом має місце лише у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також не охоплення заповітом всієї спадщини.

Згідно ст. 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Статтею 1247 ЦК України визначені загальні вимоги до форми заповіту, відповідно до яких заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до ч. 4ст. 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Згідно п. 4Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам, відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом(частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225ЦК України тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Підставою недійсності заповіту є недотримання заповідачем вимог, додержання яких необхідне для чинності цього правочину. Аналіз загальних норм про правочини (гл. 16ЦК України) та спеціальних норм про заповіт (гл. 85ЦК України) дає підстави виділити вимоги, дотримання яких є необхідним для чинності заповіту: 1) зміст заповіту не може суперечити положенням ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) заповіт може скласти фізична особа з повною цивільною дієздатністю; 3) заповіт складається особисто заповідачем; 4) волевиявлення заповідача має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 5) заповіт складається в письмовій формі, посвідчується нотаріусом або іншою посадовою чи службовою особою, вичерпний перелік яких наведено у ст. ст.1251,1252 ЦК України.

Позивачка як за підставу недійсності заповіту вказує, що заповіт був складений її сестрою під тиском та погрозами зі сторони відповідача, але жодних належних та допустимих доказів на підтвердження вказаного факту суду не надано.

Стаття 204 ЦК України визначає презумпцію правомірності правочину - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: невідповідність правочину ЦК України, іншим актами цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; відсутність у особи необхідного обсягу цивільної дієздатності; відсутність вільного волевиявлення та відповідність його внутрішній волі; спрямованість на реальне настання правових наслідків.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, заповіт, який оскаржують позивачі, відповідає вимогам ст. 1247 ЦК України, при складанні заповіту та його посвідченні нотаріусом було дотримано вказаних норм законодавства.

Разом із цим, ВС у справі №461/2565/20 (постанова від 20.07.2022 року) вказав на необхідність поважати волю заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

Кваліфікація заповіту як нікчемного із мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв`язку з його смертю.

Докази дефекту волі заповідача позивачем не надані, а відсутні правові підстави для визнання оскаржуваного заповіту недійсним з підстав ч.5 ст.203, ст.233 ЦК України.

У постанові Верховного Суду Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2022 року в справі № 369/1913/17 (провадження № 61-12004св21) вказано, що: «право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну, скасування. Усі наведені правомочності заповідача у сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є здійсненням свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Здійснення права на заповіт не пов`язується законом з місцем проживання та перебування заповідача.

Під час посвідчення заповіту має бути дотримано порядок його посвідчення. Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається ним перед його підписом. Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин (наприклад, неписьменна) не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою. На бажання заповідача, також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись при свідках».

Отже, доводи позивача про порушення порядку посвідчення заповіту є необґрунтованими і заявлені ним підстави для застосування до спірних правовідносин 1257 ЦК України - відсутні.

З урахуванням наведеного немає підстав для визнання заповіту недійсним.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Проаналізувавши доводи сторін, вимоги чинного законодавства України, дослідивши матеріали справи та подані сторонами докази, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими , не доведеними в судовому засіданні та такими, що не підлягають задоволенню.

               На підставі наведеного, ст.ст. 202-204, 215, 236, 1257 ЦК України та керуючись ст.ст. 258-259, 263-265, 268 ЦПК України,суд,-

                                        в и р і ш и в :

       В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду через Косівський районний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

       Суддя:                                                                        М.І. Крилюк