ПРОЕКТ
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2011 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Головуючого Пшонки М.П.
Суддів: Леванчука А.О.,
Мазур Л.М., Макарчука М.А.,
Писаної Т.О.
розглянувши у судовому справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до відкритого акціонерного товариства Національна страхова компанія «Оранта» про визнання права власності на приміщення за набувальною давністю, за касаційною скаргою відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» на рішення апеляційного суду Вінницької області від 28 липня 2011 року,
в с т а н о в и л а:
У квітні 2011 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 звернулися до суду з позовом, посилаючись на те, що у 1972 році ОСОБА_8 отримала у тимчасове користування в порядку розширення приміщень 1-1, 1-2, 1-3, 1-4 загальною площею 33,9 кв.м по АДРЕСА_1. З
1 липня 1972 року будівля знаходиться на балансі Староміського районного відділення НАСК «Оранта». У вказане приміщення поселилися позивачі. У 2002 році ОСОБА_8 померла. Право приватної власності на зазначені приміщення з 2006 року належить ВАТ НАСК «Оранта». Позивачі понад 35 років проживають у спірному приміщенні, доглядаються за ним, зробили добудову, проводили ремонтні роботи, сплачували кошти за спожиті комунальні послуги. Іншого житла позивачі не мають, знаходяться у скрутному матеріальному становищі, просили суд визнати за ними право власності на вказані приміщення за набувальною давністю.
Рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 22 червня
2011 року в задоволенні позову ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 28 липня 2011 року рішення скасовано в частині відмови в задоволенні позову щодо визнання права власності за ОСОБА_7 та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_7 право власності за набувальною давністю на приміщення 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, загальною площею 33,9 кв.м по АДРЕСА_1. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі ВАТ НАСК «Оранта» просить скасувати вказане рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Проте зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, при цьому, визнаючи за ОСОБА_7 право власності за набувальною давністю на спірні приміщення суд виходив з того, що позивачі проживали у спірному приміщенні з 1972 року, як члени сім’ї ОСОБА_8 та від відповідача ВАТ НАСК «Оранта» протягом 36 років не заявлено жодної претензії з приводу володіння та користування його майном відповідачем ОСОБА_7
Погодитися з даним висновком апеляційного суду не можна, суд дійшов його з порушенням норм матеріального права.
Зокрема, ч. 1 ст. 344 ЦК України визначено, що якщо особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом; право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Судом першої інстанції встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що з 1972 року спірне приміщення знаходилось на балансі Староміського районного відділення ВАТ НАСК «Оранта» на праві повного господарського відання.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_7 вселився до спірного приміщення, як член сім’ї ОСОБА_8, яка в свою чергу отримала спірне приміщення у тимчасове оплатне користування, тобто з відома і дозволу законного володільця ВАТ НАСК «Оранта».
Отже, скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, апеляційний суд помилково дійшов висновку про те, що проживання позивача ОСОБА_7 у спірних приміщеннях разом зі своєю матір’ю ОСОБА_8 з 1972 року та відсутність претензій з приводу користування та володіння з боку відповідача ВАТ НАСК «Оранта», є підставою для визнання за ним права власності за набувальною дваністю на спірні приміщення. При цьому, апеляційний суд не врахував оплатне користування спірним приміщенням з боку позивача ОСОБА_7 та членів його сім’ї, що виключає можливість застосування положень ст. 344 ЦК України.
За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню.
Від так, установивши, що спірне приміщення належить на праві власності ВАТ НАСК «Оранта» на підставі свідоцтва про право власності на спірну будівлю, в тому числі і спірні приміщення, а з 19 березня 2007 року зареєстровано у КП «ВООБТІ» право приватної власності відповідача ВАТ НАСК «Оранта» на зазначене майно, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивачі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є не добросовісними володільцями та користувачами спірних приміщень, оскільки позивачами у судових засіданнях не надано доказів щодо правових підстав на вселення. Крім того позивачі за користування нерухомим майном платили плату, за опалення, тощо, власнику майна ВАТ НАСК «Оранта», яке в свою чергу за все приміщення розраховувалось перед постачальником комунальних послуг. Також, відповідачем вирішено питання у 2007, 2008 роках щодо приватизації зазначеного майна та ставились вимоги, в судовому порядку, щодо усунення перешкод у користуванні власністю з боку ОСОБА_6
Під час установлення зазначених фактів судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, рішення суду відповідає вимогам матеріального права та встановленим обставинам справи й скасоване апеляційним судом помилково.
Відповідно до вимог ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ,-
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства Національна страхова компанія «Оранта» задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Вінницької області від 28 липня 2011 року скасувати, рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 22 червня 2011 року залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді: М.П. Пшонка
А.О. Леванчук
Л.М. Мазур
М.А. Макарчук
Т.О. Писана