ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2025 рокуСправа №160/24596/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сластьон А.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 , про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: 11.09.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:

-визнати протиправною відмову №133/6911 від 12.08.2024 у виплаті грошового забезпечення матері військовослужбовця ОСОБА_3 - ОСОБА_1 ;

-зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 поновити нарахування та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення сина ОСОБА_3 , який є військовослужбовцем, старшим стрільцем З десантно-штурмового відділення 1 десантно-штурмового взводу 1 десантно-штурмової роти 1 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 , який зник безвісти 20.07.2023, з січня 2024 року по сьогоднішній день.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 є матір`ю зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_3 . З огляду на припинення з січня 2024 року виплати грошового забезпечення за сина ОСОБА_3 позивач звернулася до відповідача із відповідною заявою про поновлення виплат. Відповідач відмовив у проведенні виплат, визначених Порядком №884, з тих підстав, що зазначені виплати здійснюються колишній дружині ОСОБА_3 , яка є представником неповнолітніх дітей зниклого безвісти військовослужбовця. Позивач не погоджується з такими діями відповідача. Вказує, що ОСОБА_3 був розлучений з ОСОБА_2 , а неповнолітні діти не перебували на утриманні ОСОБА_3 . З цих підстав просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного провадження без виклику сторін.

16.09.2024 через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти заявлених позовних вимог. Зокрема, відповідач зазначив, що діяв у спірних правовідносинах згідно з нормами чинного законодавства. Так, пунктом 7 Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 №884 та розділом XXX Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 визначено чіткий перелік членів сімей зазначених військовослужбовців, яким здійснюється виплата грошового забезпечення. Відповідачем дотримано порядку черговості виплати грошового забезпечення.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову, ОСОБА_2 , яка є законним представником ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження № НОМЕР_2 .

Згідно зі Сповіщенням на безвісті зниклого №12521 від 27 червня 2024 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зник безвісти 20 липня 2023 року, виконуючи бойове завдання в бою за Україну поблизу н.п. Діброва, Сєверодонецького району Луганської області.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є дружиною ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 та рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07.12.2022 у справі №185/8680/22.

ОСОБА_3 має двох неповнолітніх дітей від шлюбу з ОСОБА_2 , а саме: ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями свідоцтв про народження.

01 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату всіх належних коштів її безвісті зниклого сина ОСОБА_3 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 31.10.2023 №3000 наказано виплачувати належні щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення сім`ям безвісті зниклих військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 , матері зниклого безвісти солдата ОСОБА_3 .

З матеріалів справи вбачається, що 27 грудня 2023 року ОСОБА_2 звернулася до Військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату всіх належних коштів безвісти зниклого ОСОБА_3 його неповнолітнім дітям, зокрем,а ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №339 від 25.01.2024 вирішено виплачувати належні щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення сім`ям безвісти зниклих військовослужбовців Військової частини НОМЕР_1 , а саме: ОСОБА_2 , яка є представником неповнолітніх дітей ОСОБА_3 .

З цих підстав припинено виплати ОСОБА_1 .

Не погоджуючись з тим, що грошове забезпечення безвісти відсутнього ОСОБА_3 виплачується його колишній дружині ОСОБА_2 в інтересах неповнолітніх дітей, позивач звернулася з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (Закон № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до ст. 2 Закону №2011-XII ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону №2011-XII дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Частиною 1 ст. 9 Закону №2011-XII визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною 6 ст. 9 Закону №2011-XII встановлено, що за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

Так, 07.06.2018 наказом Міністерства оборони України №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (надалі - Порядок №260), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.

Розділом ХХХ вказаного Порядку регулюється питання щодо виплати грошового забезпечення в разі захоплення в полон чи заручниками, смерті (загибелі) військовослужбовців або якщо вони визнані безвісно відсутніми чи оголошені померлими.

Грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату. Грошове забезпечення зазначеним особам виплачується, якщо звернення за одержанням надійшло до закінчення трьох років із дня смерті (загибелі) військовослужбовця або з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім, оголошення померлим (п. 2 Розділ ХХХ Порядку №260).

Також, Постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року №884 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх ( надалі - Порядок №884).

Відповідно до п. 4 Порядку №884 виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).

До заяви додаються: копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім`ї з даними про прізвище, ім`я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування); довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім`ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті); копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності); копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності); копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, - копія сторінки паспорта з такою відміткою).

Згідно п. 5 Порядку №884 командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.

У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов`язково зазначаються підстави для такої відмови.

Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі: подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку; подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку; подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку; з`ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.

Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв`язку з поданням не в повному обсязі документів не позбавляє заявників права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті.

Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено у судовому порядку.

У відповідності до п. 7 Порядку №884 виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду №5-рп/99 від 03 червня 1999 року членом сім`ї, що перебуває на утриманні військовослужбовця (пункт 6 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»), є та з визначених у пункті 1 цього Рішення особа, що перебуває на повному утриманні військовослужбовця або одержує від нього допомогу, яка є для неї постійним і основним джерелом засобів до існування. Це особи, що не мають власних доходів, або особи, пенсія, стипендія чи інший сукупний середньомісячний доход яких не перевищує офіційно встановленої межі малозабезпеченості (до законодавчого визначення прожиткового мінімуму).

До них належать: а) неповнолітні; б) непрацездатні; в) інші особи, яких військовослужбовець зобов`язаний утримувати за законом; г) вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі (крім курсантів і слухачів військово-навчальних закладів та навчальних закладів органів внутрішніх справ), стажисти до закінчення навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними віку, встановленого для таких членів сім`ї військовослужбовця, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника; д) працездатні члени сім`ї військовослужбовця, що зайняті доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками військовослужбовця, які не досягли 8-річного віку, за інвалідом першої групи, дитиною-інвалідом віком до 16 років, за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, та визначеними законом іншими видами трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який надає члену сім`ї військовослужбовця право на трудову пенсію; е) інші особи, визнані утриманцями у встановленому порядку. У разі переведення військовослужбовця для подальшого проходження служби або навчання в інший населений пункт його утриманцями до надання житла сім`ї треба вважати і тих членів його сім`ї, які перебували раніше на утриманні військовослужбовця і залишились тимчасово проживати за попереднім місцем служби.

Відтак, існуюче на момент виникнення спірних правовідносин правове регулювання визначає чіткий перед членів сімей зазначених військовослужбовців, яким здійснюється виплата грошового забезпечення.

З метою правильного застосування норм вказані керівних документів необхідно дотримуватися такого порядку черговості виплати грошового забезпечення сім`ям зазначених військовослужбовців: перша черга - дружині (чоловіку); друга черга - повнолітнім дітям, які проживають разом з дружиною (чоловіком), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) і усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців; третя черга - батькам військовослужбовців.

При проведенні зазначеної виплати врахувати, що виплата грошового забезпечення здійснюється з урахуванням положення статей 46, 70 та 71 Закону України "Про виконавче провадження"; виплата аліментів та виплата частки грошового забезпечення за Законом України - є різними видами виплат. Тобто, особи, які отримують аліменти з грошового забезпечення зазначеного військовослужбовця та у разі набуття права за черговістю на виплату частини грошового забезпечення за Законом України, отримують кожну із цих виплат окремо.

Кожна наступна черга набуває права на виплату лише при відсутності осіб, зазначених у попередніх чергах; при наявності декількох осіб, зазначених в одній черзі, проводити належну їм виплату рівними частинами; особи, які перебувають на утриманні зазначених військовослужбовців визначаються відповідно до чинного законодавства України або у судовому порядку.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що оскільки мати військовослужбовця ОСОБА_1 відноситься до 3 черги членів сім`ї зниклого безвісти військовослужбовця, а неповнолітні діти безвісти зниклого до 2 черги, тому не вбачається протиправності в діях відповідача щодо припинення виплат ОСОБА_1 .

Щодо доводів позивача про те, що неповнолітні діти не перебувають на утриманні ОСОБА_3 , ніколи не проживали разом з ним, мешкають зі своєю матір`ю, у якої є чоловік.

Суд не погоджується з такими доводами позивача, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Чинним законодавством передбачено обов`язок саме батьків утримувати своїх дітей.

Згідно з ч. 2 ст. 141 Сімейного кодексу України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Навіть за умови позбавлення особи батьківських прав, така особа не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини (ч. 2 ст. 166 Сімейного кодексу України).

З огляду на викладене, проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 з його колишньою дружиною не виключає факту знаходження дітей на утриманні ОСОБА_3 .

За приписами ч.1 та ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позову розподіл судового збору не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 13, 14, 241, 243, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 , про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя А.О. Сластьон