Справа №  2-3491/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

16 серпня 2011 року  

Святошинський районний суд міста Києва у складі:

головуючого-судді                                                                                                            Лопатюк Н.Г.                                                            

при секретарі                                                                                                                     Ковальовій О.С.,

         розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного казначейства України, Деснянського районного управління Головного управління МВС України в м. Києві; третя особа: ОСОБА_2 про визнання жертвою злочину, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином,-           

ВСТАНОВИВ:

29 березня 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного казначейства України, Деснянського районного управління Головного управління МВС України в м. Києві; третя особа: ОСОБА_2, в якому просив визнати його жертвою злочину та стягнути з Державного казначейства України майнову шкоду, завдану злочином у розмірі 1 666 371 грн. 00 коп.  та моральну – 20 000 грн. 00 коп.

Свої позовні вимоги обгрунтовує тим, що в період з 21 червня 2004 року по 01 жовтня 2007 року позивач позичив 210 000 доларів США ОСОБА_3, який згодом з метою уникнення повернення боргу зник. Постановою першого заступника прокурора Деснянського району м. Києва Чепурного В.А. від 12.12.2008 року  відносно ОСОБА_5 було порушено кримінальну справу № 53-2923. 20.01.2009 року  слідчий СВ ТВМ -1 Деснянського РУ ГУ МВС України в м. Києві Пінчук О.В. виніс постанову, згідно якої ОСОБА_1 було визнано потерпілим у вказаній вище справі.

Завдяки його старанням працівниками міліції було затримано ОСОБА_3 Однак, незважаючи на те, що борг позивачу обвинувачений не повернув,  а також на те, що обвинувачений ОСОБА_3 не мав постійного місця роботи та потійного місця проживання, слідчими відносно нього було обрано такий вид запобіжного заходу, як підписка про невиїзд, а не – тримання під вартою. Після чого обвинувачений ОСОБА_3 зник, а слідчний змушений був зупинити досдове слідство та оголосити обвинуваченого в розшук.

Згідно ст. 49 КПК України, як потерпілий ОСОБА_1 має право на відшкодування майнової шкоди, завданої злочином, що призвів до значних майнових втрат позивача та складає 210 000 доларів США, що за курсом НБУ становить 1 666 371 грн. 00 коп.

Позивач вважає, що йому також була завдана моральна шкода оскільки, через дії слідчого, які полягали в тому, що обвинувачений ОСОБА_3 був звільнений на підписку про невиїзд, ОСОБА_1 втратив шанс на повернення коштів, які він зайняв ОСОБА_3, а тому вважає, що йому завдано моральної шкоди в розмірі 20 000 грн.

На підставі вище викладеного, позивач просить суд визнати його жертвою злочину та стягнути з Державного казначейства Українина на його користь матеріальну та моральну шкоду.

В судовому засіданні позивач підтримав заявлені ним позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Представник відповідача - Державного казначейства України в судовому засіданні проти позову заперечувала в повному обсязі.

Представник Деснянського районного управління Головного управління МВС України в м. Києві та прокурор Святошинського району м. Києва, що вступив у розгляд справи на підставі ч. 1 ст. 35 та ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», як представник  Деснянського районного управління Головного управління МВС України в м. Києві,  в судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечували в повному обсязі.

Представник третьої особи позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає за необхідне у задоволенні позову відмовити, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 60 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Частина 1 ст. 64 ЦПК України встановлює, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового чи особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Згідно ч. 2 ст. 64 ЦПК України, письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть  учать у справі, має право вимагати подання оригіналу.

Відповідно ч. 1 ст. 61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Судом встановлено, що в період часу з 21 червня 2004 року по 01 жовтня 2007 року позивач позичив ОСОБА_3  210 000 доларів США, що підтверджується копією розписки від 01.10.2007 р., оригінал якої знаходиться в матеріалах кримінальної справи № 53-2923.  (а.с. 4-копія розписки)

Як пояснив в судовому засіданні позивач ОСОБА_1, після отриманих ОСОБА_3 коштів в сумі 210 000 доларів США, останній зник, у зв’язку з чим він змушений був звернутись до правоохоронних органів.

Згідно постанови першого заступника прокурора Деснянського району м. Києва від 12.12.2008 року, відносно ОСОБА_3 було порушено кримінальну справу за фактом шахрайства вчиненого у великих розмірах, за ознаками складу злочину, передбаченого ст. 190 ч. 3 КК України. (а.с. 5-копія постанови)

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 визнано потерпілим по кримінальній справі № 53-2923, порушеній  відносно ОСОБА_3, за фактом шахрайства вчиненого у великих розмірах, за ознаками складу злочину, передбаченого ст. 190 ч. 3 КК України.(а.с. 6-копія постанови про визнання особи потерпілою)

Позивач суду пояснив, що в реультаті неправомірних дій працівників слідчих органів, які полягали у обранні ОСОБА_3  запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд, призвели до того, що ОСОБА_3, який не мав постійного місця проживання та постійного місця роботи – зник у невідомому напрямку, у зв’язку з чим провадження по кримінальній справі було зупинено.

Згідно постанови слідчого СВ ТВМ-1 Деснянського РУ ГУ МВС України в м. Києві Пінчука О.В. від 20.01.2009 року, провадження по вказаній вище кримінальній справі було зупинено та оголошено розшук ОСОБА_3 (а.с. 7-копія постанови)

Представник відповідача Державного казначейства України в судовому засіданні пояснила, що згідно ст. 43 Бюджетного кодексу України та п. 1 ч. 4 Положення про Держане казначейство України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1232, Державне казначейство України не є головним розпорядником всіх бюджетних коштів та не несе відповідальність за дії державних органів. У випадку доведення вини, шкода повинна стягуватись з рахунків тієї бюджетної організації, яка завдала таку шкоду. Однак з матеріалів справи та зі змісту позовних вимог не вбачається жодних порушень прав та свобод позивача з боку Державного казначейства України, а тому залучення його у якості відповідача по справі є безпідставним.

Згідно ч. 1 ст. 1177 Цивільного кодексу України, майнова  шкода,  завдана  майну  фізичної  особи внаслідок злочину,  відшкодовується державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною.

Як вбачається з матеріалів справи, кримінальна справа порушена відносно ОСОБА_3 за фактом шахрайства вчиненого у великих розмірах, за ознаками складу злочину, передбаченого ст. 190 ч. 3 КК України, що свідчить про те що, особу обвинуваченого встановлено, однак факт його неплатоспроможності не встановлений, що виключає можливість відшкодування позивачу матеріальної шкоди, завданої злочином, з боку держави.

Відповідно ст. 56 Конституції України, кожен  має  право  на  відшкодування  за  рахунок держави  чи  органів  місцевого  самоврядування  матеріальної та моральної шкоди,  завданої  незаконними  рішеннями,   діями    чи бездіяльністю  органів  державної   влади,    органів    місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні  ними своїх повноважень.

Так, моральна шкода відшкодовується, у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв’язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Оскільки судом не встановлено неправомірності дій правоохоронних органів, позивач не має достатніх правових підстав для відшкодування шкоди за рахунок державного бюджету.

Згідно ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю  особистим  немайновим правам фізичної або юридичної особи,  а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

На підставі вище викладеного суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення з Державного казначейства України, майнової та моральної шкоди завданої злочином, не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не доведено, які саме протиправні дії державних органів призвели до завдання позивачу матеріальної та моральної шкоди.

До тверджень позивача про те, що правоохоронні органи діяли протиправно, вибираючи міру запобіжного заходу ОСОБА_3, суд також ставиться критично, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які б встановлювали неправомірність дій працівників правоохоронних органів.

Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, є необґрунтованими, такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, у зв’язку з чим не підлягають задоволенню.

          На підставі викладеного та керуючись ст. 1177 ЦК України,  ст.ст. 10, 11, 57, 60, 61, 64, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -  

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_1 до Державного казначейства України, Деснянського районного управління Головного управління МВС України в м. Києві; третя особа: ОСОБА_2 про визнання жертвою злочину, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином– відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

СУДДЯ: