Справа №  2-496/11      

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2011 року    Алуштинський міський суд Автономної Республіки Крим у складі:

          головуючого судді –Хотянової В.В.,

          при секретарі –Мельниковій А.М.,

          розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Алуштинської державної нотаріальної контори  про визнання недійсним свідоцтва про право власності  на спадщину, поновлення права на спадкування,

    В С Т А Н О В И В :

          ОСОБА_1 звернувся до Алуштинського міського суду АРК з позовною заявою до ОСОБА_2, Алуштинської державної нотаріальної контори про визнання недійсним свідоцтва про право власності на спадщину, виданого Алуштинською державною нотаріальною конторою на ім’я ОСОБА_2 по спадковій справі № 221\07, поновлення права на спадкування 1\2 частини домоволодіння АДРЕСА_2 після смерті матері ОСОБА_3.

          З урахуванням уточнень у судовому засіданні позивач свої позовні вимоги мотивує тим, що його батько 02.11.1992 року, викупив будинок у Радгосп-заводу «Таврида». На той час його батьки були офіційно розлучені, однак перебували у фактичних шлюбних відносинах, а шлюб було розірвано фіктивно, для поліпшення житлових умов, тому вважає, що половина придбаного будинку належить його матері відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України. Після смерті його матері, вона залишила заповіт, яким все своє майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль «Рено-25», державний номер НОМЕР_1, 1987 року випуску, мати заповідала своєму чоловікові –ОСОБА_4. Проте, як вважає позивач, її частина будинку не була включена в заповіт, а тому підлягає спадкуванню за Законом, і він, як спадкоємиць першої черги має право на спадкування її частини будинку.

          ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько, ОСОБА_4, який в свою чергу заповів усе майно, включаючи 2\3 частки спірного домоволодіння, відповідачу –ОСОБА_2. Позивач звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті батька, проте йому було відмовлено у зв’язку із наявністю заповіту, посвідченого в 2004 році на користь іншої особи. Вважає, що ці обставини порушують його права на житло, передбачені ст. 29 ЦК України. У позовній заяві вказує, що відповідно до ст. 1268 ЦК України спадкоємиць, що постійно проживає разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від прийняття спадщини. Таким чином йому в теперішній час належить 1\2 спірного будинку.  

          У судовому засіданні позивач та його представник підтримали свої позовні вимоги та додатково пояснили, що в теперішній час рішення суду від 20.11.2008 року по справі № 2-1426\08, яким визнане право власності в порядку спадкування за ОСОБА_2, скасовано Апеляційним судом АР Крим, а по справі прийняте нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі. На даний час відповідач та його дружина чинять перепони йому та його сім’ї у користуванні нерухомим майном.  

          Представник відповідача ОСОБА_5 у судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Також пояснив, що на момент придбання спірного домоволодіння ОСОБА_4 та ОСОБА_3 були офіційно розлучені, між ними не підтримувались фактичні шлюбні відносини. У ОСОБА_3 було своє житло, в якому вона постійно проживала, інколи приїздила до ОСОБА_4 в с. Лаврове, проживала там влітку.

Представник відповідача ОСОБА_6 підтримала пояснення ОСОБА_5, та пояснила, що вона та відповідач не чинять позивачу перепон у користуванні житлом, а навпаки, це саме позивач не дозволяє їм користуватись домоволодінням та прибудинковою територією, пише необґрунтовані заяви до міліції, проте по результатам їх розгляду у порушенні кримінальних справ було відмовлено.

Представник Алуштинської державної нотаріальної контори до судового засідання не з’явився, надав заяву у якій просить розглянути справу в його відсутності, рішення винести на розсуд суду.           

Суд, заслухавши пояснення позивача та його представника, представників відповідачів, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.11.1992 року між ОСОБА_4 та Радгосп-заводом «Таврида»було укладено договір купівлі –продажу 2\3  часток житлового будинку АДРЕСА_3. (а.с. 8).

Право власності за ОСОБА_4 зареєстровано на 2\3  житлового будинку АДРЕСА_2, що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 18.02.2008 року (а.с. 125).

У судовому засіданні сторонами визнано, що дана помилка є механічною опискою, допущеною при складанні договору купівлі-продажу, та як вони пояснили, що з інших матеріалів, а саме: довідки про балансову вартість, технічного паспорту, акту оцінки 2\3 будинку вбачається, що ОСОБА_4 купляв будинок саме АДРЕСА_2, а не АДРЕСА_3, як зазначено у договорі. У позовній заяві позивачем не заявлені вимоги щодо цих обставин.

Позивач в обґрунтування своїх вимог, посилаючись на ст. 60 СК України, зазначає, що домоволодіння АДРЕСА_2 було спільною сумісною власністю його батька ОСОБА_4 та матері ОСОБА_3, які на час придбання спірного домоволодіння були офіційно розлучені, та перебували у фактичних шлюбних відносинах, а шлюб було розірвано фіктивно, для поліпшення житлових умов.

Суд не може погодитись з доводами позивача про те, що шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було розірвано для поліпшення житлових умов, оскільки, як поясняє представник позивача, шлюб було розірвано 22.04.1991 року, тобто задовго до того, як було укладено договір купівлі-продажу спірного житлового будинку. Крім того розірвання шлюбу між батьками позивача не було визнано судом фіктивним.

З матеріалів справи вбачається, що шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було зареєстровано 17.05.2002 року Маломаяцькою сільською радою м. Алушти АР Крим, про що свідчить свідоцтво про шлюб (а.с.62 зворотна сторона).

На час укладення договору купівлі-продажу спірного домоволодіння діяли Цивільний кодекс України в редакції 1963 року та Кодекс про шлюб та сім’ю у редакції 1969 року.           Відповідно до ст. 22 Кодексу про шлюб та сім’ю майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Відповідно до ст. 24 Кодексу про шлюб та сім’ю майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Як встановлено судом, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на час укладення угоди не перебували у зареєстрованому шлюбі. Також суду не наведено доказів сумісного проживання подружжя без реєстрації шлюбу.

Посилання позивача на ст. 60 Сімейного кодексу України в редакції 2003 року та ст.ст.1226, 1268 Цивільного кодексу України в редакції 2004 року не є спроможними, оскільки ці норми не регулюють даних правовідносин.

За таких обставин спірне домоволодіння не було спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_3, а тому позовні вимоги позивача в частині поновлення права на спадкування ? частини домоволодіння АДРЕСА_2, що виникло після смерті матері ОСОБА_3 не є обґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Мати позивача ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2, про що свідчить свідоцтво про смерть (а.с.81). Батько позивача ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, про що свідчить свідоцтво про смерть (а.с.42).

Суд зазначає, що позивач звернувся до нотаріальної контори з заявою про вступ у спадщину тільки після смерті батька ОСОБА_4(а.с. 41). Після того, як йому було відмовлено, він, у 2010 році, звернувся до нотаріальної контори з заявою про вступ у спадщину після смерті матері (а.с.78), тобто після спливу строку, передбаченого для звернення до нотаріальної контори з такою заявою. При цьому позивач не вказує поважності причин пропуску строку для звернення до нотаріальної контори з такою заявою.

Після смерті ОСОБА_4 Алуштинською державною нотаріальною конторою була відкрита спадкова справа №221/07 та відповідачу ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спадкове майно, яке складається з квартири АДРЕСА_1 (а.с.55).

У даному свідоцтві про право на спадщину за заповітом не міститься зазначення щодо спірного домоволодіння  АДРЕСА_2, а тому вимоги позивача в частині визнання його недійсним не засновані на законі та у їх задоволенні слід відмовити.

Інших обставин щодо недійсності зазначеного свідоцтва позивачем не наведено.

Посилання позивача на Рішення апеляційного суду АР Крим від 13.09.2011 року, яким було скасовано рішення Алуштинського міського суду від 20.11.2008 року та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 до ДП «Таврида», МКП «Алуштажилсервіс»про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності, є також безпідставним, оскільки воно не має значення для вирішення даного спору та апеляційною інстанцією у даному рішенні встановлено, що позивачем невірно обраний спосіб захисту своїх майнових прав, у зв’язку з чим у задоволенні позову необхідно відмовити.    

Згідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим  Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За правилами ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі вищевикладеного суд  дійшов до висновку про недоведеність позивачем факту порушення його прав, що підлягають судовому захисту.

               На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22  Кодексу про шлюб та сім’ю, ст.ст. 3, 4,10, 11, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України суд,

В И Р І Ш И В :

          У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Алуштинської державної нотаріальної контори  про визнання недійсним свідоцтва про право власності  на спадщину, виданого Алуштинською державною нотаріальною конторою на ім’я ОСОБА_2 по спадковій справі № 221/07 , поновлення права на спадкування ? частини домоволодіння АДРЕСА_2, що виникло після смерті матері ОСОБА_3 –відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через Алуштинський міський суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

          Суддя                                                                                          В.В.Хотянова