ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"22" грудня 2011 р.Справа № 3/17-3179-2011
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: О.Т. Лавренюк
суддів: Я.Ф. Савицького, Т.Я. Гладишевої
при секретарі судового засідання Будному О.В.
за участю представників сторін:
від позивача: не з’явився, про час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином.
від відповідача: не з’явився, про час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
на рішення господарського суду Одеської області від 26.10.2011 р. (підписано 28.10.2011р.)
по справі №3/17-3179-2011
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до відповідача Селянського (фермерського) господарства "ОСОБА_5"
про стягнення 3190,50 грн.
Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.
Повна фіксація судового процесу здійснювалась згідно ст. 129 Конституції України та ст. 4-4 Господарського процесуального Кодексу.
Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні, яке відбулося 20.12.2011 р. було оголошено перерву до 22.12.2011 р.
В судовому засіданні 22.12.2011 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено, що постанову.
В С Т А Н О В И В:
11.08.2011 року ФО-П ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до СФГ "ОСОБА_5" про стягнення боргу у сумі 3054 грн. - основний борг, 1600 грн. –витрати на послуги адвоката, 54,40 грн.. –витрати для отримання Витягу з ЄДРПОУ, а також судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог Позивач вказав, що 15.06.2011 р,. на підставі досягнутої між Відповідачем та Позивачем домовленості, згідно видаткової накладної № РН-000001 він передав Відповідачу 9 штук лічильників VZO 4; 5 штук лічильників VZO 8; 14 штук паливних фільтрів, 14 штук коробок антивандальних для лічильників рідкого палива, а всього товару на суму 53054, 00 грн., однак Відповідач оплатив товар лише на суму 50000,00 грн., борг в розмірі 3054, 00 грн. не сплатив.
30.06.2011 р. Позивач направив Відповідачу вимогу про сплату боргу, яку Відповідач одержав 06.06.2011 року, однак борг не сплатив, що зумовило звернення Позивача до суду
В подальшому, 12.10.2011 р. Позивачем була подана до суду заява про збільшення позовних вимог, в якій, окрім вже заявлених позовних вимог, просить стягнути пеню в сумі 114,16 грн. та 3% річних в сумі 22,34 грн., також збільшено позовна вимога про стягнення витрат на послуги адвоката: замість 1600 грн. просить стягнути 2200 грн.
Рішенням господарського суду Одеської області від 26.10.2011 р. по справі №3/17-3179-2011 (суддя Д'яченко Т.Г.) позов задоволено частково, стягнуто з СФГ "ОСОБА_5" на користь ФО-П ОСОБА_1 3054 грн. боргу, 600 грн. витрат на оплату послуг адвоката, 96,90 грн. державного мита, 224,20 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, в іншій частині позову відмовлено.
В обґрунтування рішення суд першої інстанції вказав, що вимоги щодо стягнення основної заборгованості підтверджені матеріалами справи, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Щодо заявлених вимог про стягнення пені та 3% річних суд першої інстанції зазначив, що Позивач не надав суду доказів належного надіслання саме Позивачем вимоги про сплату заборгованості та отримання Відповідачем вимоги про сплату заборгованості і тому, відповідно до приписів ст. 530 ч. 2 ЦК України, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових обов'язків" ці вимоги задоволенню не підлягають.
Відносно вимог про стягнення витрат на надання адвокатської послуги, суд першої інстанції вказав, що витрати на суму 1600,00 грн. не можуть підтверджувати витрати позивача при розгляді даної справи, оскільки не підтверджені належними доказами. За таких же обставин відмовлено у задоволені позову в частині стягнення 54,40 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся ФО-П ОСОБА_1, в якій просить скасувати рішення господарського Одеської області від 26.10.2011 р. по справі №3/17-3179-2011 посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема вказуючи, що суд першої інстанції не врахував положень п. 96 Правил надання послуг поштового зв'язку та не врахував, що ч. 2 ст. 530 ЦК України не передбачає обов'язку кредитора доводити факт отримання боржником вимоги про сплату боргу, та що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.
В судовому засіданні від 20.12.2011 р. представник Позивача підтримав доводи апеляційної скарги частково та просив рішення суду скасувати, винести нове рішення про задоволення позовних вимог частково, тобто стягнути заборгованість, 3% річних, витрати на отримання виписки з реєстру в сумі 54,50 грн., витрати за надання адвокатських послуг в повному обсязі, від вимог в частині стягнення пені відмовився.
Представники відповідача були присутні, надали відзив на апеляційну скаргу, в якому просять постановити рішення, яким у повному обсязі відмовити в задоволені позовних вимог ФО-П ОСОБА_1 про стягнення боргу з СФГ "ОСОБА_5". В судовому засіданні представники відповідача уточнили наданий відзив та просять в задоволені апеляційної скарги відмовити, рішення суду залишити без змін.
Розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги ФО-П ОСОБА_1, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення господарського суду змінити на підставі наступного:
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 15.06.2011 року Позивач на підставі видаткової накладної № РН- 000001 передав Відповідачу товар на суму 53054, 00 грн.
21.06.2011 року Відповідач сплатив Позивачу 50000,00 грн. за одержаний по вказаній накладній товар, борг в сумі 3054, 00 грн. не сплатив, що підтверджено матеріалами справи , не заперечувалось сторонами в суді першої інстанції при розгляді справи та не спростовувалось сторонами при розгляді апеляційної скарги. За таких обставин, відповідно до приписів ст.ст. 16, 655, 692 ЦК України суд дійшов вірного висновку про задоволення позову в частині стягнення боргу.
Щодо позовних вимог про стягнення пені, 3% річних, витрат на одержання Витягу, оплату послуг адвоката слід зазначити наступне:
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України , якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Звертаючись з позовом, Позивач на підтвердження надіслання вимоги про стягнення боргу, надав копію вимоги за № 193 від 30.06.2011 р., яка була направлена Відповідачу рекомендованим листом 30.06.2011 року адвокатською конторою "Севастьянов і партнери".
Аналізуючи вказаний документ, суд першої інстанції зазначив, що відправником поштової кореспонденції виступала адвокатська компанія "Севастьянов і партнери", доказів надіслання поштової вимоги саме Позивачем суду не надано і, таким чином, відсутні докази, що засвідчують визначений позивачем у розрахунку нарахованих 3% річних.
Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим, оскільки ч.2 ст. 530 ЦК України. в порядку якої направляється кредиторська вимога, не передбачає обов'язку кредитора доводити факт отримання боржником цієї вимоги, а передбачає лише факт направлення такої вимоги.
Вимога про сплату заборгованості від 30.06.2011 року складена та підписана саме позивачем, та обставина, що відправником поштової кореспонденції виступала адвокатська компанія "Севастьянов і партнери" не свідчить про неотримання відповідачем вимоги про сплату боргу.
Відповідач заперечує факт отримання вимоги за № 193 від 30.06.2011 р., однак Відповідачем не надано жодних доказів, які б підтверджували неотримання даного листа, або доказів того, що даний лист було отримано особою, яка не має повноважень.
Таким чином колегія суддів вважає за необхідним зазначити, що подібні заперечення сторони по справі при наявності повідомлення про вручення поштового відправлення є необґрунтованими.
Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Вищого господарського суду України від 23.12.2010 р. по справі № 32/132.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволені вимог в частині стягнення 3% річних вищевказане до уваги не взяв і тому дійшов помилкового висновку щодо відмови в цій частині позову, у зв'язку з чим рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з прийняттям рішення про стягнення 3% річних на підставі розрахунку, наданого позивачем.
Щодо стягнення пені, колегія суддів погоджується з висновком суду про відмову в цій частині позову, з огляду на ч. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", відповідно до якої Платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
В матеріалах справи відсутні докази щодо досягнення між сторонами згоди щодо нарахування пені та визначення її розміру.
Дослідивши позовну заяву, заву про збільшення позовних вимог, матеріали справи слід зазначити, що апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача 600 грн. витрат, понесених на оплату послуг адвоката в порядку ст. 44 ГПК України, та стосовно цього вважає за необхідне зазначити наступне.
В заяві про збільшення позовних вимог, позивач просить стягнути з відповідача 2200 грн. витрат на послуги адвоката за договором про надання юридичної допомоги №201 від 14.07.2011 р.
Дійсно, з матеріалів справи вбачається, що 14.07.2011 р. між ФО-П ОСОБА_1 та адвокатом ОСОБА_3 був укладений договір №201 про надання юридичної допомоги (а. с. 4), предметом якого є надання адвокатом ОСОБА_3 (Виконавцем) ФО-П ОСОБА_1 (Замовнику) юридичної допомоги щодо стягнення грошових коштів з СФГ "ОСОБА_5" на користь Замовника.
В підтвердження надання юридичних послуг адвокатом ОСОБА_3, позивач надав суду вищевказаний договір про надання юридичної допомоги №201 від 14.07.2011 р., квитанції до прибуткового касового ордеру №19/07 від 19.07.2011 р. та №04/10 від 04.10.2011 р., прибуткові касові ордери №19/07 від 19.07.2011 р. на суму 1600 грн. та №04/10 від 04.10.2011 р. на суму 600 грн., а також копію акту №1 приймання - передачі юридичної допомоги.
Між тим, суд має право зменшити витрати, якщо сума неспіврозмірна.
З цього приводу є Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 р. N 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України". В п. 12 зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
За таких обставин судова колегія, враховуючи обставини справи, суму боргу, вважає, що стягнення за надання адвокатських послуг суми у 600, 00 грн. судом першої інстанції є таким, що скасуванню не підлягає.
Скаржник в апеляційній скарзі просить стягнути з відповідача витрати на послуги адвоката в апеляційній інстанції в сумі 1000 грн., на підтвердження наданих юридичних послуг надав відповідні докази, однак колегія суддів прийшла до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на послуги адвоката в сумі 500 грн. з цих же підстав.
Щодо стягнення витрат для отримання Витягу з ЄДРПОУ слід зазначити наступне:
Відповідно до положень ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Стаття 28 ГПК України, визначаючи підстави представництва юридичних осіб та громадян у господарському суді, не обмежує їх у виборі тих осіб, які здійснюватимуть таке представництво.
Водночас у вирішенні питань, пов'язаних з розглядом вимог сторін та третіх осіб про відшкодування їх витрат на послуги представників у господарському суді, слід враховувати таке:
За приписом ч. 3 ст. 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Відповідно до ст.. 2 Закону України "Про адвокатуру" адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.
Таким чином, стаття 44 ГПК передбачає відшкодування як судових витрат сум, що були сплачені стороною за отримання лише послуг адвокатів з якими є відповідна домовленість, а не будь-яких представників.
Така ж правова позиція викладена і у п. 10 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007 р. N 01-8/973 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права".
З цього приводу є Інформаційний лист Вищого господарського суду України №01-8/164 від 18.03.2008р. "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007році" (п. 29). "Чи можливе віднесення до "інших витрат, пов’язаних з розглядом справи" (в розумінні статті 44 ГПК) витрати сторін у справі, яких вони зазнали у зв’язку з відрядженням представників (своїх працівників) для участі в судових засіданнях (проїзд, проживання, харчування та ін.), а також кошти, сплачені за надання правової допомоги не адвокатом, а іншою особою (юристом), яка не перебуває зі стороною у трудових відносинах?" В абзаці другому п. 1 роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998р. №02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що до інших витрат у розумінні ст. 44 Господарського процесуального кодексу України відносяться, зокрема, суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (ст. 30 Господарського процесуального кодексу України). Отже, якщо витрати, понесені стороною у зв’язку з реалізацією процесуальних прав у розгляді справи в господарському суді, відносяться до судових витрат, то вони відшкодовуються згідно зі статтею 49 ГПК, і їх не може бути стягнуто за позовною вимогою про відшкодування збитків.
Між тим докази на підтвердження того, що ОСОБА_4 є адвокатом в розумінні Закону України "Про адвокатуру" в матеріалах справи відсутні.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що апеляційну скаргу ФО-П ОСОБА_1 слід задовольнити частково, а рішення господарського суду Одеської області від 26.10.2011 р. по справі №3/17-3179-2011 змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції: Позов задовольнити частково, стягнути з СФГ "ОСОБА_5" на користь ФО-П ОСОБА_1 3054 грн. боргу, 22,34 грн. 3% річних, 600 грн. витрат на оплату послуг адвоката, 98,35 грн.. державного мита, 227,55 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, у задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Витрати, понесені при сплаті судового збору при поданні апеляційної скарги підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 99, 101 –105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, –
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Рішення господарського суду Одеської області від 26.10.2011 р. по справі №3/17-3179-2011 змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Селянського (фермерського) господарства "ОСОБА_5" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 3054 грн. боргу, 22,34 грн. 3% річних, 600 грн. витрат на оплату послуг адвоката, 98,35 грн.. державного мита, 227,55 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути з Селянського (фермерського) господарства "ОСОБА_5" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 витрати на послуги адвоката в апеляційній інстанції у розмірі 500 грн. та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 680,48 грн.
Зобов’язати господарський суд Одеської області видати накази із зазначенням відповідних реквізитів сторін.
Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий суддя О.Т. Лавренюк
Суддя Я.Ф. Савицький
Суддя Т.Я. Гладишева