ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів:            Гусака М.Б.,  Маринченка В.Л., Панталієнка П.В.,

                        Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., - 

розглянувши у порядку письмового провадження за скаргою Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську (далі - ДПІ) про перегляд за винятковими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 вересня 2006 року справу за позовом приватного підприємця ОСОБА_1до ДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2004 року приватний підприємець ОСОБА_1 звернулася з позовом до ДПІ  про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 29 грудня 2003 року № 0002082320/0, згідно з яким до неї застосовано штрафні санкції у розмірі 2 173 грн за порушення вимог пунктів 1, 2, 13 статті 3 Закону України від 6 липня 1995 року                         № 265/95-ВР “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”, а саме за проведення через реєстратор розрахункових операцій неповної суми вартості проданих товарів та невідповідність готівкових коштів у місці проведення розрахунків.

Господарський суд Івано-Франківської області рішенням від 7 травня 2004 року позовні вимоги задовольнив.

Львівський апеляційний господарський суд постановою від 26 жовтня 2005 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 вересня 2006 року, рішення суду першої інстанції частково скасував, у позові про визнання оспорюваного повідомлення-рішення недійсним відмовив у частині застосування штрафних санкцій у розмірі 77 грн 50 коп., а решту позовних вимог задовольнив.

У скарзі про перегляд ухвали суду касаційної інстанції за винятковими обставинами ДПІ зазначає, що при вирішенні цієї справи суд застосував норми Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” інакше, ніж Вищий господарський суд України у постановах від 26 травня та 6 липня 2006 року, якими за інших обставин визнав правомірними повідомлення-рішення податкових органів про порушення порядку реєстрації розрахункових операцій у сфері торгівлі та послуг.

Перевіривши за матеріалами справи  наведені у скарзі  доводи, колегія суддів Судової палати  в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що підстав для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України за винятковими обставинами немає.

Судові рішення в адміністративних справах, переглянуті в касаційному порядку, а також рішення суду касаційної інстанції можуть бути оскаржені за винятковими обставинами з підстави неоднакового застосування касаційним судом (судами) однієї й тієї самої норми права, якщо воно мало місце за аналогічних обставин і призвело до ухвалення неправильного рішення, яке оскаржено.

Підставою для скасування ухвалених у справі рішень судів першої та апеляційної інстанцій стало те, що ці суди не дослідили обставини, які мають істотне значення для вирішення спору.

Обставини справи, що розглядається, відмінні від обставин справ, на рішення в яких послалася ДПІ на обґрунтування свого твердження про неоднакове застосування одних і тих самих норм права, а отже, ця справа відрізняється від згаданих у скарзі за застосуванням норм матеріального права, що не дає можливості порівнювати застосування в ній та зазначених справах одних і тих самих норм закону.

Оскільки обставини, які стали підставою для провадження за винятковими обставинами, не підтвердилися, відповідно до частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України в задоволенні скарги необхідно відмовити.

Керуючись статтею 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

У задоволенні скарги Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську про перегляд за винятковими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 вересня 2006 року відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.