ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/177/25 Справа № 185/8369/15-ц Суддя у 1-й інстанції - Перекопський М. М. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2025 року                                                                м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючої - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,

за участю секретаря судового засідання — Гвоздєва М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 жовтня 2015 року у складі судді Перекопського М.М. по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Юніко Фінанс” до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,–

                                       ВСТАНОВИЛА:

       У серпні 2015 року ПАТ «Дельта Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 25 жовтня 2007 року між ПАТ "Кредитпромбанк" та відповідачем ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №9/25ДС/0460/2007-СС(ЦІК) відповідно до якого кредитодавець надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 112 000 доларів США зі сплатою 1,83% річних та комісії за обслуговування кредиту за весь час користування кредитом строком до 24 жовтня 2032 року.

Відповідач взяв на себе зобов`язання по поверненню заборгованості шляхом внесення щомісячного платежу у сумі 1 264,97 доларів США.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, між банком та ОСОБА_1 було укладено договір поруки, згідно якого поручитель взяв на себе зобов`язання відповідати перед банком за невиконання боржником свої зобов`язань у тому ж обсязі, що і боржник.

Між ПАТ "Кредитпромбанк" та ПАТ "Дельта Банк" було укладено договір купівлі-продажу права вимоги від 26 червня 2014 року, на підставі якого останнє набуло право вимоги за кредитним договором, укладеним з відповідачем.

Позичальник зобов`язання за кредитним договором не виконує, в зв`язку з чим, за ним виникла заборгованість, яка складається з заборгованості за кредитом, відсотками, 3% річних та пені. У зв`язку з зазначеним, позивач просить стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 250 713,02 грн.

       Заочним рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 жовтня 2015 року позов ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором — задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованість за кредитним договором №9/25ДС/0460/2007-СС(ЦІК) від 25 жовтня 2007 року, яка утворилась станом на 06 липня 2015 року у сумі 2 250 713,02 грн (два мiльйони двiстi п`ятдесят тисяч сiмсот тринадцять гривень 02 копiйки), з яких: 2 037 854,71 грн - заборгованість за тілом кредиту, 191 499,36 грн - заборгованість по відсоткам, 19 123,19 грн - пеня, 409,52 грн - 3% річних заборгованості по тілу кредиту, 1 826,24 грн - 3% річних заборгованості по процентам.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн з кожного (т. 1 а.с. 62-63).

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2024 року залишено без задоволення заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 жовтня 2015 року в цивільній справі за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 ,  ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за кредитним договором (т. 3 а.с. 79-80).

       Не погодившись із заочним рішення суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу (т. 3 а.с. 91-101), посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи, а також на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та невірне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Учасники справи не скористались своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

       Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

       Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

       Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

       Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду скасувати з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог враховуючи наступне.

       В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що йому не надходили судові повістки, копія позову та копія оскарженого рішення, оскільки судом першої інстанції невірно визначено адресу місця реєстрації та проживання відповідача ОСОБА_1 .

Як видно з матеріалів справи, позивач при зверненні в серпні 2015 року з позовом зазначив адресу відповідача ОСОБА_1 , як АДРЕСА_1 . Вказана адреса також зазначена в договорі поруки (т. 1 а.с. 14), додатковому договорі до договору поруки (т. 1 а.с. 16), та в копії паспорта серія НОМЕР_1 ОСОБА_1 , де зазначено, що він з 07.02.2007 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 25).

Згідно ч. 3 ст. 122 ЦПК України (в редакції на звернення позивача з позову до суду) у разі якщо відповідачем у позовній заяві, поданій і оформленій у порядку, встановленому цим Кодексом, вказана фізична особа, що не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

Після отримання позовної заяви судом, на виконання вимог ст. 122 ЦПК України (в редакції, яка діяла на той момент) було направлено запит органу державної влади, щодо доступу до персональних даних ОСОБА_1 щодо його місця реєстрації, а саме до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області (т. 1 а.с. 47).

Згідно відповідей ГУ ДМС України в Донецькій області дані щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були відсутні (т. 1 а.с. 54).

У разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення у пресі.

Відповідно до ст. 74 ЦПК України відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. На ці випадки поширюється правило частини четвертої цієї статті.

Ухвалою суду від 04.08.2015 року провадження у справі було відкрито (т. 1 а.с. 49), а подальший виклик відповідачів здійснювався шляхом публікації оголошення у пресі.

Зазначене підтверджується довідкою про те, що відомості про місце, дату і час розгляду справи розміщено на сайті суду (т. 1 а.с. 51), листом до газети «Урядовий кур`єр» щодо розміщення оголошень про виклик відповідачів у судові засідання (т. 1 а.с. 52).

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Розпорядженням КМУ від 30 жовтня 2014 р. №1053-р на виконання абзацу третього пункту 5 статті 11 “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно з додатком.

Згідно Додатку до розпорядження КМУ від 30 жовтня 2014 р. № 1053-р м.Донецьк внесено до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Враховуючи вищевказане, суд першої інстанції не був позбавлений права з метою виконання приписів ч. 3 ст. 122 ЦПК України (в редакції на звернення позивача з позову до суду) та встановлення інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи — відповідача ОСОБА_1 , звернутись до Державної міграційної служби України, однією із завдань якої, відповідно до п.п. 1 п. 3 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2009 р. №750 (в редакції на момент відкриття провадження у даній справі) є реалізація державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. Однак, як видно з матеріалів справи, суд першої інстанції не звертався до Державної міграційної служби України з метою встановлення інформації про зареєстроване місце проживання відповідача ОСОБА_1 .

Разом з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем ОСОБА_1 в газеті «Урядовий кур`єр» було розміщено оголошення щодо втрати паспорту серія НОМЕР_1 , виданого 22.01.2023 року Київським РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області на ім`я ОСОБА_1 (т. 3 а.с. 106).

Згідно копії паспорту серія НОМЕР_2 виданого на ім`я ОСОБА_1 , останній з 29.04.2014 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (т. 3 а.с. 108).

Також, на запит відповідача ОСОБА_1  від 28.03.2024 року №44, ДП редакції газети «Урядовий кур`єр» надало відповідь про те, що оголошення у справі №185/8369/15-ц про виклик  ОСОБА_1  до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області в період серпень-жовтень 2015 року в базі обліку не знайдено (т. 3 а.с. 103).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції не було належним чином повідомлено відповідача ОСОБА_1 про розгляд справи №185/8369/15-ц, що позбавило останнього на право звернення до суду із запереченнями на позов позивача, надання відповідних доказів на підтвердження своїх заперечень, в тому числі і подання клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи враховуючи той факт, що відповідачем ОСОБА_1 заперечується факт договору поруки, який є предметом розгляду у даній справі.

Вказане свідчить про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Щодо суті позовних вимог.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).

Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Задовольняючи позов ПАТ "Дельта Банк" суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості.

Однак погодитися з такими висновками суду неможливо, оскільки суд дійшов них за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду.

Відповідно до ст. 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).

Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. В справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі №752/8842/14-ц.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06.02.2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 року №231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

Судом першої інстанції встановлено, що 25 жовтня 2007 року між ПАТ "Кредитпромбанк" та відповідачем ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №9/25ДС/0460/2007-СС(ЦІК) відповідно до якого кредитодавець надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 112 000 доларів США зі сплатою 1,83% річних та комісії за обслуговування кредиту за весь час користування кредитом строком до 24 жовтня 2032 року. Відповідач взяв на себе зобов`язання по поверненню заборгованості шляхом внесення щомісячного платежу у сумі 1 264,97 доларів США /а.с. 6-11/.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 25 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір поруки, згідно якого поручитель взяв на себе зобов`язання відповідати перед банком за невиконання позичальником ОСОБА_3 своїх зобов`язань у тому ж обсязі, що і боржник /а.с. 12-16/.

В порушення умов кредитного договору, позичальник свої зобов`язання належним чином не виконує, допустив прострочення повернення кредиту і сплати відсотків, внаслідок чого станом на 06 липня 2015 року за ним утворилась заборгованість за кредитним договором в розмірі 2 250 713,02 грн, з яких: 2 037 854,71 грн - заборгованість за тілом кредиту, 191 499,36 грн - заборгованість по відсоткам, 19 123,19 грн - пеня, 409,52 грн - 3% річних заборгованості по тілу кредиту, 1 826,24 грн. - 3% річних заборгованості по процентам.

Між ПАТ "Кредитпромбанк" та ПАТ "Дельта Банк" було укладено договір купівлі-продажу права вимоги від 26 червня 2013 року, на підставі якого останнє набуло право вимоги за кредитним договором, укладеним з відповідачем /а.с. 27-35/.

Згідно з частинами першої, четвертої статті 12 ЦПК цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначив про те, що 26 червня 2013 року між ПАТ "Кредитпромбанк" та ПАТ "Дельта Банк" було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до умов якого ПАТ "Кредитпромбанк" передає (відступає) ПАТ "Дельта Банк" права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ "Дельта Банк" замінює ПАТ "Кредитпромбанк" як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов`язаннях, а внаслідок передачі від ПАТ "Кредитпромбанк" до ПАТ "Дельта Банк" прав вимоги до боржників, до ПАТ "Дельта Банк" переходить (відступається) право вимоги (замість ПАТ "Кредитпромбанк") від боржників повного, належного та реального виконання обов`язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

Відповідно до п. 2.3 Договору купівлі-продажу прав вимоги від 26.06.2013 року, права вимоги переходять від продавця до покупця, та обов`язки продавця передати права вимоги вважаються виконаними з моменту підписання продавцем та покупцем акту приймання-передачі прав вимоги.

Згідно п. 3.1. Договору купівлі-продажу прав вимоги від 26.06.2013 року, за продаж (відступлення) продавцем прав вимоги за цим договором покупець зобов`язаний сплатити продавцю загальну купівельну ціну у дату підписання.

У відповідності до п. 1.1. Договору купівлі-продажу прав вимоги від 26.06.2013 року, загальна купівельна ціна є сумою всіх купівельних цін за права вимоги, зазначених у Додатку №1 та становить 1 439 777 387,52 грн.

Разом з тим, ПАТ "Дельта Банк" до позову не було надано доказів на підтвердження виконання п. 2.3. та 3.1. Договору купівлі-продажу прав вимоги від 26.06.2013 року.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновків про те, що ПАТ "Дельта Банк" не було на підставі належних та достатніх доказів підтверджено факт того, що до нього перейшло право вимоги за кредитним договором та договором поруки, які є предметом розгляду у даній справі.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 29.01.2025 року залучено ТОВ “ФК “Юніко Фінанс” до участі у справі №185/8369/15-ц за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, як процесуального правонаступника прав та обов`язків позивача ПАТ «Дельта Банк» (т. 4 а.с. 5-7).

Таким чином, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що ПАТ "Дельта Банк" набуло право вимоги відносно відповідачів по справі, як боржників у зобов`язанні, колегія суддів вважає, що таке право не могло бути передане ПАТ "Дельта Банк" на підставі Договору №2305/К/1 про відступлення права вимоги позивачу ТОВ «ФК «Юніко Фінанс», а тому ТОВ «ФК «Юніко Фінанс» не має права вимагати від відповідачів по справі сплати заборгованості за кредитним договором, укладеним 25.10.2007 між ОСОБА_2 та ПАТ "Кредитпромбанк", та за договором поруки, укладеним від 25.10.2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Кредитпромбанк" у зв`язку з чим колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для відмови ТОВ «ФК «Юніко Фінанс» у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Крім того, відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Отже, належність доказів – це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Розуміння допустимості доказів досягається крізь призму прав, що охороняються законом: допустимим є доказ, отриманий без порушення закону. Недопустимими, відповідно, є докази, отримані з порушенням закону. Недопустимими також є докази, одержані з неправдивих показань свідка, завідомо неправдивого висновку експерта, фальшивих документів або речових доказів, тобто з порушенням процесуального порядку формування засобів доказування. Допустимість доказів характеризується органічним зв`язком процесуальної форми засобів доказування та законністю отримання інформації про той чи інший факт, який має значення для справи. Тому одержання доказів з дотриманням порядку, встановленого законом, слід розуміти як відсутність при одержанні доказів порушення норм матеріального права та норм процесуального права, як одночасне дотримання передбачених законом особистих немайнових і майнових прав та процесуальної форми.

Встановити недопустимість конкретного доказу суд може лише після того, як дослідить його в судовому засіданні. Недопустимість доказу не є очевидною. Сторони вправі висловлювати суду свої міркування щодо допустимості чи недопустимості конкретного доказу. Якщо суд дійде висновку, що доказ є недопустимим, він не бере цей доказ до уваги, тобто не може обґрунтовувати ним своє рішення. Разом з тим суд повинен у мотивувальній частині рішення зазначити, чому саме він цей доказ відхиляє.

В постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18 (провадження №61-9618св19), від 28 жовтня 2020 року у справі №760/7792/14-ц (провадження №61-16754св19), від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15-ц (провадження №61-22158св19) вказано, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до пункту 4.4 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (далі – Положення), яке було чинним на час пред`явлення позову, залежно від виду операції та типу контрагентів первинні документи банку (паперові та електронні) класифікують за такими ознаками: а) за місцем складання: зовнішні (одержані від клієнтів, державних виконавців та інших банків); внутрішні (оформлені в банку); б) за змістом: касові; меморіальні (для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій).

Пунктом 4.6 Положення передбачено, що меморіальні документи застосовуються банками для здійснення і відображення в обліку операцій банку і його клієнтів за безготівковими розрахунками відповідно до нормативно-правових актів Національного банку. До меморіальних документів /паперових або електронних/, що використовуються для безготівкових розрахунків, належать такі розрахункові документи: меморіальні ордери; платіжні доручення; платіжні вимоги-доручення; платіжні вимоги; розрахункові чеки; інші документи (інші платіжні інструменти, що визначаються нормативно-правовими актами Національного банку).

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

На підтвердження наявності заборгованості у позичальника  ОСОБА_2  та її поручителя ОСОБА_1  ПАТ «Дельта Банк» до позовної заяви подав лише розрахунок заборгованості, однак такий розрахунок не є первинним документом, оформленим відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а тому колегія суддів приходить до висновку про те, що позивачем не доведено належними та допустимими факт наявності заборгованості та її дійсного розміру, які заявлені у позовній заяві.

На вказане вище, суд першої інстанції належної уваги не звернув та дійшов до помилкового висновку про задоволення позову та стягнення заборгованості за спірними правочинами.

Частинами першою - третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Звертаючись з позовом до суду, позивач виклав обставини, якими обґрунтовував свої позовні вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовом з поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування, просив розглянути справу у їх відсутність.

Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини четвертої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, доходить висновку наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, рішення суду ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до положень статті 376 ЦПК України є підставою для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

       Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,–

УХВАЛИЛА:

       Апеляційну скаргу ОСОБА_1 — задовольнити.

       Заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 жовтня 2015 року — скасувати з ухваленням нового рішення.

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Юніко Фінанс” до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором — відмовити в повному обсязі.

       Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “09” квітня 2025 року.

Повний текст постанови складено “18” квітня 2025 року.

       Головуючий:                                                         В.С. Городнича

       Судді:                                                                 М.Ю. Петешенкова

                                                                                Т.П. Красвітна