Справа № 2-3425/11

Р І Ш Е Н Н Я  

Іменем України

16.12.2011 року                                                                                м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді:Троян Н.А.

при секретарі:Смиковій Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Нікополі цивільну  справу за позовом  ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: приватний нотаріус Нікопольського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про поновлення  строку позовної давності, визнання договору дарування частково недійсним та визнання права власності на Ѕ частину квартири, суд

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернулася до суду з вищевказаним позовом до відповідачів, посилаючись на наступні обставини.

19.07.1978 року вона уклала шлюб з ОСОБА_7. Під час перебування у шлюбі, 26.02.1998 року вони за спільні гроші придбали квартиру АДРЕСА_1. Договір купівлі-продажу був укладений від імені чоловіка, як голови родини.

В зв’язку з тим, що її чоловіку його батько подарував будинок АДРЕСА_2, вони переселились до цього будинку, а їх син ОСОБА_5, залишився мешкати в спірній квартирі.

У 2005 році шлюб між нею та ОСОБА_4 був розірваний. Офіційний розподіл спільного сумісного майна не проводився.

У квітні 2011 року ОСОБА_7 запропонував їй піти з будинку. Вона перейшла жити у придбану під час шлюбу квартиру АДРЕСА_1. Тільки тоді їй стало відомо, що ще 17.07.1998 року чоловік подарував їх синові придбану у шлюбі квартиру без будь-якої її згоди на це.

Син ніколи не казав їй, що являється власником квартири. Вона вже досягла похилого віку і зараз залишилася без житла. Син заперечує проти того, щоб право на Ѕ частину спірної квартири було визнано за нею, вважає, що раз майно було подарене батьком, то він мав на це право.

Оскільки квартира АДРЕСА_1 була придбана у шлюбі, а письмової згоди на її віджчудження вона не надавала, просить суд поновити їй строк позовної давності для звернення до суду, визнати договір дарування квартири від 17.07.1998 року частково недійсним та визнати за нею право власності на Ѕ частину спірної квартири.

В судове засідання від позивачки надійшла заява, просить справу розглядати без її участі, на позовних вимогах наполягає (а.с.25).

          В судове засідання від відповідача ОСОБА_5 надійшла заява, просить справу розглядати без його участі. Позовні вимоги визнає в повному обсязі, так як його батька ОСОБА_7 подарував йому квартиру за адресою АДРЕСА_1 без згоди матері (а.с.26).

В судове засідання від відповідача ОСОБА_7 надійшла заява, просить справу розглядати без його участі. Позовні вимоги визнає в повному обсязі, тому що він дійсно подарував своєму синові ОСОБА_5 квартиру за адресою АДРЕСА_1 без згоди дружини  (а.с.28).

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Як встановлено у судовому засіданні, з 19.07.1978 року по 28.10.2005 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу та свідоцтвом про розірвання шлюбу (а.с.7-8). В  період шлюбу сторони за спільні кошти придбали квартиру АДРЕСА_1. Право власності на квартиру було зареєстровано за ОСОБА_4, як головою сім’ї.

У зв’язку з тим, що ОСОБА_7 батько подарував будинок по вул. Ашхабадській, 30 в м. Нікополі, подружжя переселилось до цього будинку, а в спірній квартирі залишився мешкати їх син –ОСОБА_5.

У квітні 2011 року відповідач ОСОБА_7 запропонував позивачу піти з його будинку і позивачка переїхала жити до спірної квартири. Тільки тоді вона дізналася, що ще 17.07.1998 року ОСОБА_7 подарував сину квартиру, що була придбана ними у шлюбі (а.с.6). Письмової згоди на укладання договору дарування квартири, що є спільною сумісною власністю, позивачка не давала, що підтвердили сторони своїми письмовими заявами, а тому вказаний договір є частково недійсним.

В силу пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України 2003 року, зазначений Кодекс підлягає застосуванню виключно до тих цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності (з 1 січня 2004 року).

Відповідно норми ЦК України 2003 року та СК України 2002 року на які посилається як на підставу позову позивачка, застосуванню да даних спірних правовідносин не підлягають.

Таким чином, при вирішенні питання щодо недійсності договору дарування, укладеного 17 липня 1998 року, підлягають застосуванню приписи Цивільного кодексу УРСР 1963 року в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно зі ст.ст. 71, 80 ЦК України  (в редакції 1963 року) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

З вказаного вище вбачається, що позивачка дізналася про порушення своїх прав лише в квітні 2011 року, тому строк позовної давності пропущено з поважної причини та він підлягає поновленню.

Відповідно до частини 1 ст. 48 ЦК УРСР 1963 року угода, що не відповідає вимогам закону, є недійсною.

Згідно із частиною 1 ст. 22 Кодексу про шлюб та сім’ю УРСР 1969 року, чинного до 31 грудня 2003 року, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільної сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Отже, указаною нормою права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя.

За змістом ст. 23 КпШС УРСР 1969 року майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. Для  укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов'язкового нотаріального посвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави стверджувати, що, уклавши договір дарування щодо спільної квартири подружжя, який підлягав обов’язковому нотаріальному посвідченню, за відсутності письмової згоди на вчинення таких дій від ОСОБА_3 (співвласника), ОСОБА_7 допустив порушення імперативних приписів закону, що дає підстави для визнання правочину недійсним.

З врахуванням наведеного, суд вважає, що позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 48,71,80, 243 ЦК УРСР 1963 року, ст.ст. 22, 23 КпШС України 1969 року, ст.ст. 3, 4, 10, 11, 57-60, 209, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :          

           Позов ОСОБА_3 задовольнити.

          Поновити ОСОБА_3 строк для звернення до суду, визнавши причину пропуску поважною.

          Визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 17.07.1998 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу ОСОБА_6, недійсним в частині дарування ОСОБА_4  ОСОБА_5 своєї частки, що перевищує Ѕ частину спірної квартири.

          Визнати за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з моменту проголошення рішення через Нікопольський міськрайонний суд.

Суддя:Н. А. Троян