УКРАЇНА
Господарський суд
Житомирської області
_________________________________________
______________________________________________________________________
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Від "20" грудня 2011 р. Справа № 15/5007/142/11
Господарський суд Житомирської області у складі:
Cудді Кравець С.Г. < Поле для тексту >
при секретарі Пастощук О.А.
за участю представників сторін
від позивача: ОСОБА_1 - представника за довіреністю № 19/12/11
від 19.12.2011р.,
від відповідача: ОСОБА_2. - представника за дорученням від 23.03.2011р.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Публічного акціонерного товариства "Христинівський молокозавод" (м.Христинівка, Черкаська область) < В особі(назва) > < Поле для тексту >
до Дочірнього підприємства "Молочний завод" Товариства з обмеженою відповідальністю "Молочна фабрика "Рейнфорд" (м. Житомир) < Поле для тексту >
про стягнення 379162,39 грн. < Поле для тексту >
Публічне акціонерне товариство "Христинівський молокозавод" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення на свою користь з Дочірнього підприємства "Молочний завод" Товариства з обмеженою відповідальністю "Молочна фабрика "Рейнфорд" 356380,28грн. основної заборгованості, 13762,20грн. пені, 6356,26грн. процентів за користування чужими коштами, 2663,65грн. процентів за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги ПАТ "Христинівський молокозавод" визнав частково, в частині стягнення основної заборгованості в розмірі 356380,15грн., 13762,20грн. пені та 2663,65грн. - 3% річних. У поданих до суду письмових запереченнях від 19.12.2011р. відповідач просив суд зменшити розмір пені до 50% та відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів за користування чужими коштами (т.2, а.с. 22-23).
Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, господарський суд,
ВСТАНОВИВ:
Як вбачається з матеріалів справи, 30.11.2010р. між Публічним акціонерним товариством "Христинівський молокозавод" (позивач/продавець) та Дочірнім підприємством "Молочний завод" Товариства з обмеженою відповідальністю "Молочна фабрика "Рейнфорд" (відповідач/покупець) було укладено договір № 198 (т. 1, а.с. 45-47), в порядку та на умовах якого, продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти й оплатити молоко знежирене отримане в результаті сепарування молока, яке відповідає вимогам ДСТУ 3662-97 (надалі - товар) у кількості, асортименті, за цінами, зазначеними у рахунках-фактури, накладних та/або додатках до цього договору (п. 1.1 договору).
Згідно п. 1.2 договору, загальна кількість партії товару, його часткове співвідношення (асортимент), одиниці виміру товару, ціна партії товару, визначаються сторонами окремо для кожної партії товару і відображаються в накладних.
Ціна товару обумовлюється сторонами на товар вказується в додаткових угодах до договору (п. 3.1 договору).
До договору № 198 від 30.11.2010р. між сторонами були укладені додаткові угоди: № 1 від 30.11.2010р. (т. 1, а.с. 48), № 2 від 23.02.2011р. (т. 1, а.с. 49), № 3 від 23.03.2011р. (т. 1, а.с. 50), № 4 від 18.06.2011р. (т. 1, а.с. 51), № 5 від 21.06.2011р. (т. 1, а.с. 52), № 6 від 04.08.2011р. (т. 1, а.с. 53), які є невід'ємними частинами договору.
Передання товару від продавця до покупця за цим договором здійснюється в строки, погоджені сторонами (п. 4.1 договору).
Датою передання товару вважається дата вручення товару покупцю, що підтверджується накладною, підписаною представниками сторін по договору та/або актом приймання-передачі (п. 4.2 договору).
Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Матеріали справи свідчать про те, що на виконання умов договору № 198 від 30.11.2010р. позивач у період з 30.11.2010р. по 23.08.2011р. поставив відповідачу товар на загальну суму 2 339 626,18рн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними (т. 1, а.с. 73 - 125).
Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Пунктами 9.1 договору №198 від 30.11.2010р. сторони погодили, що вартість товару (партії товару) оплачується покупцем протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання товару шляхом оплати грошових коштів на банківський рахунок продавця, який визначений у цьому договорі.
Проте, відповідач свої зобов'язання за договорами №198 від 30.11.2010р. належним чином не виконав, розрахунки з позивачем у повному обсязі не провів. Зокрема, за отриманий від позивача у період з 30.11.2010р. по 23.08.2011р. товар, відповідач розрахувався частково, на суму 1 983 245,90грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками та платіжними дорученнями (т. 1, а.с. 126-150, т. 2, а.с. 1-21, 33-37). Неоплаченим залишився товар на суму 356 380,28грн., у тому числі: частково в сумі 4987,13грн. по видатковій накладній № ХМ-0001570 від 13.08.2011р. на суму 49256,00грн., а також у повному обсязі по видатковій накладній № ХМ-0001583 від 15.08.2011р. на суму 56021,65грн., по видатковій накладній № ХМ-0001592 від 17.08.2011р. на суму 49256,00грн., по видатковій накладній № ХМ-0001607 від 19.08.2011р. на суму 49091,50грн., по видатковій накладній № ХМ-0001620 від 19.08.2011р. на суму 49256,00грн., по видатковій накладній № ХМ-0001623 від 21.08.2011р. на суму 49256,00грн., по видатковій накладній № ХМ-0001625 від 22.08.2011р. на суму 49256,00грн., № ХМ-0001640 від 23.08.2011р. на суму 49256,00грн.
Таким чином, на час звернення позивача з позовом до суду, у відповідача залишилась непогашеною заборгованість за отриманий від позивача товар на суму 356 380,28грн.
Отже, посилання представника відповідача на те, що сума основного боргу становить не 356 380,28грн., а 356 380,15грн. спростовується наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до вимог ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Нормою ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
На час розгляду справи, відповідач не надав суду доказів погашення заборгованості перед позивачем в сумі 356 380,28грн.
Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 356380,28грн. основного боргу є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Крім суми основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача 13762,20грн. пені, 2663,65грн. процентів за прострочення виконання грошового зобов'язання та 6356,26грн. процентів за користування чужими коштами.
Розглядаючи питання про правомірність та обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача пені, процентів за прострочення виконання грошового зобов'язання та процентів за користування чужими коштами, господарський суд враховує наступне.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно п. 10.6 договору № 198 від 30.11.2010р. сторони погодили, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати від покупця сплати пені за таке прострочення з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України від ціни товару, оплата якого прострочена за кожен день прострочки до дня фактичної оплати.
За прострочення оплати товару позивачем, на підставі п. 10.6 договору №198, нараховано відповідачу пеню в сумі 13762,20грн. (розрахунок т. 1, а.с. 16). Перевіривши зазначений розрахунок пені, господарський суд вважає його обґрунтованим, проведеним у відповідності до вимог законодавства та умов договору, а вимоги позивача про стягнення з відповідача 13762,20грн. пені правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання повинен на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.
На підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, позивач нарахував відповідачу 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання в сумі 2663,65грн. (розрахунок т. 1, а.с. 18).
Перевіривши проведені позивачем нарахування 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, господарський суд вважає їх обґрунтованими, а позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 2663,65грн. 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 6356,26грн. процентів за користування чужими коштами.
Слід зазначити, що у відповідності до поданого позивачем розрахунку (т. 1 а.с. 17), позивачем нараховано проценти за користування чужими коштами в сумі 6881,11грн. Про нарахування процентів за користування чужими коштами в розмірі 6881,11грн., позивач також зазначає у тексті позовної заяві. Проте, у прохальній частині позовної заяви позивач просить стягнути на свою користь з відповідача проценти за користування чужими коштами в сумі 6356,26грн.
Обґрунтовуючи вимоги про стягнення з ДП "Молочний завод" ТОВ "Молочна фабрика "Рейнфорд" процентів за користування чужими коштами, позивач посилається на приписи ч. 3 ст. 692, ч. 2 ст. 536, ч. 1 ст. 1048 ЦК України.
Частина 3 статті 692 ЦК України визначає, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
За змістом ч.1 ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
При цьому, частина 2 ст. 536 ЦК України визначає, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Тобто, ст.536 ЦК України сама по собі не встановлює розміру процентів за користування грошовими коштами, віддаючи це на вирішення на рівні договору або закону.
Проте, укладений між сторонами договір №198 від 30.11.2010р. не містить умов про врегулювання сторонами питання визначення розміру та порядку нарахування процентів за користування чужими коштами. Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які інші докази врегулювання сторонами питання визначення розміру та порядку нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами, шляхом укладення договору, і такі позивачем не надані.
Нормами чинного законодавства також не передбачено розмір процентів за користування чужими грошовими коштами за договором купівлі-продажу.
Суд не приймає до уваги доводи позивача щодо застосування аналогії закону до порядку нарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами, а саме - посилання на положення ст.1048 ЦК України, оскільки між сторонами існували договірні відносини не позики, а купівлі-продажу, які є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види правовідносин.
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 6356,26грн. процентів за користування чужими коштами задоволенню не підлягають.
Відповідно до вимог ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідач позов в частині вимог про стягнення основної заборгованості, пені та 3% річних не оспорив, доказів сплати боргу не надав.
У поданих до суду письмових запереченнях від 19.12.2011р., відповідач, посилаючись на те, що основним видом господарської діяльності підприємства є випуск молочної продукції, яка є соціально-значимою продукцією і оптово-відпускні ціни на яку підлягають державному регулюванню, що вагомо впливає на фінансове становище підприємства, просив суд зменшити розмір пені до 50%.
Відповідно до ст. 83 ГПК України, суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Суд відхиляє клопотання відповідача про зменшення розміру пені, так як не вважає вказані ним обставини винятковими. Окрім того, суд враховує, що підставою для зменшення є неспіврозмірність заявленої до стягнення неустойки, а в даному випадку, розмір пені повністю відповідає допущеному відповідачем порушенню, а також сумі простроченого платежу.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Христинівський молокозавод" підлягають частковому задоволенню. З відповідача підлягає стягненню на користь позивача 356380,28грн. основної заборгованості, 13762,20грн. пені, 2663,65грн. 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання. В решті позову суд відмовляє.
Судові витрати по сплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі ст.ст. 509, 525, 526, ч. 1 ст. 530, ст. 549, ч. 2 ст. 625, ст.ст. 611, 655 ЦК України, ч. 1 ст. 173, ч. 1 ст. 193 ГК України та керуючись ст.ст. 33, 49, 82 – 85 ГПК України, господарський суд,
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства “Молочний завод” Товариства з обмеженою відповідальністю “Молочна фабрика Рейнфорд” (10002, м.Житомир, вул. Ватутіна, 45, ідентифікаційний код 32176931)
на користь Публічного акціонерного товариства "Христинівський молокозавод" (20000, Черкаська область, м. Христинівка, вул. Пушкіна, 24, ідентифікаційний код 00451725):
- 356 380,28грн. основного боргу,
- 13 762,20грн. пені,
- 2 663,65грн. 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання,
- 7 456,12грн. витрат по сплаті судового збору.
3. В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Кравець С.Г.
Повний текст рішення підписано: "22" грудня 2011 року.
Віддрукувати:
1 - до справи,
2,3 - сторонам (рек.)